Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Не накручуйте себе. Можливо йому треба було також побути на самоті з тим болем, тому пішов пити пиво.
Скажіть йому спокійно, що зараз ви б хотіли бачити його більше ніж звичайно, бо вам саме зараз він потрібен як ніколи. І ви розумієте його біль, і розумієте, що йому потрібен час.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Прочитала ваші слова, і аж сльози навернулись..
Напевно всі слова розради вам не допоможуть, але в них є сенс! Значить так мало статись, Бог посилає нам лише ті випробування які ми можемо пережити , з якими можемо справитись.
А чоловік, вони ж ніколи не показують свої емоції, повірте йому теж важко, страшно. Тільки периживають вони це посвому. Просто віднесіться з розумінням один до одного. Щоб стало легше, займіться улюбленою справою, і не дозволяйте собі розкиснути,подаруйте більшу увагу рідним, тепло ,ласку.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Співчуваю Вам страшенно , то невимовний біль, така дірка в грудях.... Єдине, що хочу Вам сказати, щоб не мали жалю на чоловіка - краще хай він вийде з того стресу по-своєму...Бо чоловіки, виявляється, часом бувають дуже слабкими, якщо ще й тримають все в собі. Я бачу такого "стриманого і сильного", але "сповненого образи на весь світ і роздратування" щодня. Тому хай краще виливає все це таким способом, який пасує.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Співчуваю Вам...Примайтесь.Тільки час і підтримка близьких людей лікують
рани...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

kоnfеty, співчуваю. Важко пережити, але з чоловіком ви все подолаєте, потрібен лише час. І не злітся ви на нього, йому теж боляче, ну не можуть чоловіки сісти і плакати, вони переживають по-своєму. Пройде час, Бог подарує вам ще дитятко, все буде добре.

---------- Додано в 09:51 ---------- Попередній допис був написаний в 09:44 ----------

Аnnуhka Kаvetskа, а ви не роздумували над всиновленням, стільки маленьких ангеликів, які нікому не потрібні.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Як я тебе розумію. Наші батики-сестрички також живуть у моїй пам'яті (2000 і 2007р). Вже не так болить, але і не перстає назовсім. Тримайся!!!

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Немає слів, яка я вам вдячна..Навіть не чекала, що стільки людей відгукнеться, пройметься моїм болем, розрадить..Дякую всім! За поради, за слова....
Вже трохи минув час, займаю себе зараз усілякими справами як то кажуть "по горло", як нема до чого вчепитись -постійно щось мию, шкребу у хаті, по декілька разів, то балкон до біла, то плиту, то ванну..дивно, але помагає..Цікавить чи є ще такі як я? Мій чоловік вже багато разів робив мені зауваження, що мені ніяк не йметься..
Нарешті поздавала аналізи на Торч инфекції, у четвер будуть результати. Можливо знайдеться якась причина..бо по гістології плоду нічого не знайшли..Чистили мене ще раз, бо погано вперше зробили..Знов капельниці, таблетки..Хочеться про це забути, але кожен раз щось та й нагадує...Особливо важко, коли знайомі або ж друзі, які знали про вагітність при зустрічі тягнуть руку погладити животик - а там нічого..знак питання в очах..шок..співчуття..і так по декілька разів на тиждень..вже потім якось відповідала всім автоматично.. Постійно помічаю, як всі стараються обережно обходити тему дітей, пузаті подруги при мені "оперативно втікають додому"..
З чоловіком ми досі ще ні разу не говорили про це..коли я намагалась, він тікав, казав: "не хочу про це говорити".. У гостях була ситуація, коли зібралися наші друзі, випили, і прийшли далекі знайомі, які через дейкий час за столом спитали чого це так пузік повільно росте, може буде дівчинка.. я вже не змогла стриматись, вийшла..а сльози рікою. Чоловік не підійшов, а підіслав знайому, і як би я нестримувалась, все нарешті "вилилось" у неї на плечі..потім прийшлось заспокоювати її...
Не розумію чому він тікає, я не можу так просто викреслити це із життя, мені б хотілось хоча б один раз впасти до нього на груди і виплакатись, сказати, що мені болить, бо це ж наша спільна біль. Але у ньому нажаль я відради не знайшла, сама в собі все тримаю. Можна було б хоча б пожаліти мої сколоті руки від капельниць..але він робить вигляд наче все так має бути. Я думаю він так зихищається від стресу, але все таки я вважаю, що в цій ситуації підтримка більше потрібна жінці, бо вона це все зносить на своєму тілі, переживає цю всю біль, а про душу взагалі мовчу... якщо чесно сказати, я маю велику образу на нього за це, і не можу її перебороти.
Прочитала недавно про те, що не треба плакати і страждати за дитиною, а радіти, бо тепер вона біля Бога і просить за батьків, а коли ви помрете, то вона зустрічатиме вас на небесах..Ось і все. Бережіть себе, дівчата.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

саме так і є. у чоловіків це такий вид захисту. буквально в неділю гуляли ми разом в парку... Сашко бігає, тішиться. я сказала чоловікові що якби восени нічого не сталось то нас було би вже четверо... він відповів щоб я не думала про це, що так мало статись. боляче до сліз((( але з другого боку розумію що якби ми обоє сіли і плакали то було би ще гірше.
я намагаюсь теж абстрагуватись від важких думок, але постійно повертаюсь до тої ситуації і прокручую її безліч разів... а що якби??? і я відчуваю наскільки мене то виснажує і пригнічує. а кругом стільки пузатиків та малесеньких діток. Сестра нещодавно народила, коліжанка теж... а я так сподівалась що ми будемо разом тішитись нашими дітками. Коліжанка кличе вгості, а я не їду, вигадую що хвора, не можу себе пересилити...
Ніколи я не думала що це настільки важко. навіть через місяці. Добре що не встигли нікому нічого розказати, я би не пережила ті розмови та співчуття.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Вибачте, що вставляю своїх п"ять грейцерів але , чому так не зробите?

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Бувало багато таких моментів, коли я намагалась стримувати сльози, чи на вулиці десь бачу пузатиків, чи дитинку мені подруга давала потримати, чи малий бавився з маленькою дитинкою, возив коляску, чи вдома якийсь момент у фільмі побачила, чи нахлинуло на мене, але коли намагаюсь заговорити до чоловіка, він як сталь:"перестань", "не починай знову", йде у іншу кімнату чи покурити. Щось його те ж мучить? ЧИ то я його вже просто нервую?..я згідна з тим, що хтось повинен бути сильнішим у цій ситуації, а не сидіти обом плакати. може він не може бачити мій біль? мої сльози? але я не хочу його нести іншим людям..а виходить, що в тяжкий момент чужі поряд..от навіть ви усі..пишете, співчуваєте..
Найважкіше те, що не можливо позбутися того болю, він як голка у серці, час від часу колить сильно, терпиш, забуваєш, а потім знову..Треба навчитись не прокручувати цю ситуацію, але чомусь не можу..

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Вже багато писано, що чоловіки сприймають і реагують на такі ситуації трошки інакше але, я ще в попередньому дописі хотіла Вам порадити не плакати

повірте я знаю,як це важко дається, часом і не вдається

у всяких ситуаціях, які Ви описуєте і поплакавши на самоті старайтесь, щоб він не бачив Ваші запухші очі.

Я впевнена, що не може

То вчіться жити з тим, як тільки зі своїм
Я навчилась і знаєте, набагато інакше все стало.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

все минеться з народженням другої дитинки..10000000%...я теж колись думала, що ніколи не забуду, не буду згадувати..забулось, не згадую від тоді,як народився Марко...
п.с. з чоловіком щось подібне було після 1 ЗВ, бо я вічно плакала і нила...після 2 ЗВ я змінилась, вірила, що все скоро буде, станеться, стала позитивно мислити...і його ставлення до проблеми змінилось в позитивну сторону...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Та просто ми жінки і, як не прикро, не одна знає з власного досвіду про той пекучий біль і відчай, і порожнечу замість очікуваного барвистого щастя...
І дуже сподіваюся, що, може, коли заблукає сюди який чоловік, зрозуміє,наскільки потрібен коханій в такий період, і хоч на одну більше жінок отримають розраду

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Прочитала про Вашу трагедію і щиро співчуваю Вашому болю. Нехай Боженько пошле Вам сили і терпіння , віри у майбутнє і позитивних думок.

чоловіки , мабуть, не такі емоційні, всі емоції тримають в собі.

Ви коли описуєте ситуацію зі своїм чоловіком - це ніби мого описуєте. Він також всі емоції в собі тримає. Була ситуація в нашому житті , що мені на стіну від болю лізти хотілось... а він посидів , покурив ... помовчав.... і все. Було боляче він такої поведінки, але з часом зрозуміла - він "скупий " на емоції... він мовчки переживає багато ситуацій в житті. Можливо і у Вас також так...

По лінієчці бачу , що в Вас є синочок, нехай росте здоровенький на радість Вам. І вірю в те, що через деякий час щедрий бузько принесе йому братика або сестричку.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Вірте в краще, всім серцем вірте, навіть не припускайте, що може бути інакше і все буде так як бажаєте.
До мене в моєї мами було 2 викидні і 2 ЗВ. В мене мав бути старший брат, остання ЗВ в мами сталась на 6 місяці. Зробили чистку і дитинку (хлопчика) віддали мамі на руки. Можна тільки уявити, як то тримати на руках таку довгочікувану і бажану, але мертву дитину. Хлопчика поховала бабуся. Але врешті решт мама народила мене, а потім легко, швидко і без ускладнень мою молодшу сестру.
Так, Бог посилає нам випробування, але напевно для того, щоб потім ми були гідні винагороди за віру і терпіння.

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

і це перша з причин - чому вони і живуть менше. Бережіть мужчин, коли він мовчить і курить - це той же плач, просто його з дитинства вчили, що мужчини не плачуть.
у вас ще все буде добре, а на чоловіка не ображайтесь...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Прийшли моі аналізи з Сінево на цитологію,висновок 3 тип Виражена дисплазія!Начиталась в неті що це передраковий стан.Я в шоці ...

 

Відповідь: Хоч серце розривається навпіл, пишу...

Аню, я Вас підтримати! Шукайте хороших лікарів, лікуйтеся і вірте, що все буде добре, бо по-іншому бути просто не може!!! Дисплазія - не вирок!