Хто у домі "тяглова конячка"?

бо маєте сумніви

але піклуватися варто про своє внутрішнє відчуття щастя, а не наскільки щасливими по стереотипних мірках вас вважає суспільство

 

мені тапаток щось запропонував, я думала, слідкувати за цією темою, я видно не дочитала та й клацнула.))

 

може ви готові до відкриття своєї справи, розвитку якогось хоббі чи захоплення в комерційному напрямку, ще маєте вагон часу))
щодо чоловіка не напрягайтеся, бо то досить класично їх хилить то в одну то в іншу сторону
без фінансової потреби, одні чоловіки тішаться що жінка йде в декрет і дає їм бути головою сімї, вони можуть навіть почати заробляти значно більше попереднього сімейного бюджету
а інші навпаки більше хочуть партнерства (як я писала вище, бути одиноким вовком важко, а партнерів чоловіків в силу специфіки карєри чи менталітету немає)

 

ти все-таки змішуєш докупи)
люди завжди співчувають, дивуються і не розуміють
а що ти не виходиш ще на роботу? а ви не виїжджаєте закордон? не будуєте будинок? не купляєте машину? не плануєте зараз дітей?
мені дуже цікаве мислення людей, які думають що всі в житті прагнуть одного ,і те що потрібно їм, обовязково потрібно всім оточуючим
живуть собі в такому якомусь цікавому світі (хм, а може так притворяються і насправді тролять по-чорному)
але це буде завжди

інше питання, що тебе саму тягне до колективу, я це відчуваю)))
і якщо не помиляюся, власне є потреба самого колективізму, а не грошей, чи власної справи, бізнесу
я думаю тобі таки варто вийти на ту роботу, на якийсь час, задовільнити голод, подивитись чи щось змінилося - потреби, сприйняття,
як воно взагалі все буде - ти, робота, чоловік і 2 дітей))) і власне домовитись з чоловіком що це напр на 3 міс чи півроку
в перспективі пошукати роботу на півдня, як компроміс, нехай іншу, не з тим хорошим вже знайомим колективом, але не ставити собі рамки
п.с. колись вступала в універи Києва, будучи вже прийнятою у Львові на бюджет (то було ще до ЗНО)
шансів було мало, я не готувалася спеціально під їх іспити, вступила на платний і поїхала додому задоволена, що спробувала, прониклась, побачила, почула, відчула, коротше, суть ясна

 

Хихи, "а шо, ти вже вийшла на роботу? А як же Мелася без тебе" , оте "співчуття" завжди буде від посторонніх людей, так є...

 

Досить гарна ідея, дякую за пораду. Таки мені чоловік те ж подібне пропонував, щоб я зрозуміла, що графік з 9-18, +/- по дві години на добирання, не для мене. Він хоче бачити поряд щасливу жінку, а не вічно замучену, ех, таки мені варто все це відчути, щоб задовільнити себе вже нарешті. Або я ще маю ідею, з часом, повернутися до своєї професії, улюбленої справи, яку через цю нову роботу і закинула, бухгалтерії, можна легко буде приділити час не розриваючись між сім'єю і роботою.

 

Недавно йду по вулиці з малими, одне в слінгу, друге у візку, два сусіди розмовляють
- Бачу тобі внуків трохи привезли
- Та, десь на море поїхали
- Ото вже тішитесь, певно
- Ліпше би я поле без коня орав, ніж з дітьми сидіти
- (вже до мене) То правда?
Ржали всі разом, а доля правди в тому є.

Інколи так стає себе шкода, світа божого з тими дітьми не бачиш, так хочеться між люди вийти в чистому попрасованому, а не так як зараз. А потім згадую свою колегу, яка в 7 ранку везла доньку з темп.39 на таксі до брата, бо не мала з ким її лишити, а на роботу мусила вийти і трохи попускає.
Поки я не збираюся на роботу, хоча трохи теж хочеться фінансово підтримувати сім'ю. Але недавно чоловік сказав, що це не він, а МИ заробляємо гроші, бо сидіти з дітьми також робота.

 

Я розглядаю роботу лише "part time". В нас не той варіант, коли дитину можна лишити повністю на садок, бо дитина двомовна і з нею постійно треба займатись, щоб тримати баланс між англійською і українською. Після повного робочого дня вже не буде сил і натхнення займатись дітьми. Але роботу жінка повинна мати, на мою думку, щоб приносити якусь користь не лише свой сім'ї, а в суспільстві теж.

 

Дуже добре, що ваш чоловік то розуміє. В мене все добре, але є одне... чоловік повністю забезпечує нашу сім"ю, але чути про те щоб я пішла на роботу не хоче, з однієї сторони я то розумію, але з іншої, я також хочу себе реалізовувати, мені також потрібне спілкування і т.д.

 

)))) виховання з дітей адекватних дорослих - найкраща послуга суспільству. Ну і рідко хто тільки в дітях запорпується (в моєму, принаймі, оточенні) є ж інша діяльність.
Ну і вихователька в садку приносить користь очевидно (ходить же на роботу), а мама яка робить те саме краще, чомусь ні. Але то вічна тема.

п.с. якщо жінка задихається в хаті коло дітей і хоче чимось займатись "на роботі", чи мусить, бо нема грошей, то нема питань.

 

ой з тим виходои на роботу!!! я сама не знаю чого хочу. Тобто на роботу вертатися не хочеться, з 9 до 18, вхід-вихід по електронній перепустці, ну і взагалі не скажу що мені та робота додавала сил, настрою чи т.п.
Я от задля зміни роботи кілька років тому вступила на філологію, ще майже рік науки маю дотягнути. То воно мені тепер хіба заважає розслабитися в декреті, бо кожну вільну хвилину думаю а що можна зробити - зварити? підмести? відпочити? кави? почитати шось на сесію? як мала ще більше проводила часу в візочку, то я все з підручником гуляла, або зошитом і вчила слова... Але тепер думаю чи вдасться знайти якусь нову роботу на пів дня. В школу наче не дуже хочеться, хіба приватні заняття з дітками пробувати шукати. І за те все теж переживаю, бо зараз багато нових вимог до вчителів, до способів викладання, всі хочуть чогось сучасного, а мені сідати і освоювати ті всі новітні підходи то ще ціла окрема тема...

але вже мене купа народу питає скільки я планую бути в декреті, коли вже віддам дитину мамі і піду працювати і т.п....

а взагалі одна знайома каже, що наш народ такий "противний" - якшо ти там хоч якийсь пятий помічник бухгалтера і ходиш від рана до ночі нароботу за 1500 грн то ти крута, а якщо ти не працюєш, а діти щей в садок ходять, то ти взагалі лінтяйка остання, сидиш в хаті ніц не робиш і т.п....

 

Мій чоловік також каже, що це НАШІ гроші і я роблю такий же вклад в сім'ю, як і він. Але я хочу на роботу, і не просто заради "ставки", а заробляти гроші, щоб могти дозволити собі більшого. Зараз і на наступні 2 роки ніхто нікого на роботу не випихає. Але, в планах, за цей час, самовдосконалення, вивчення англійської та повна перекваліфікація для кращих моєливостей працевлаштування. Швидше вийти на роботу не вдасться, бо доня надзвичайно прив'язана до мене і живемо самі.

 

Не можу втриматись, щоб не залишити це тут

 

Я теж на роздоріжжі зараз. Виходити на роботу з 9 до 18 не хочу. В чоловіка робота з 10 до 19. Бабусь, які б забирали дітей і водили по гурткам-розвивалкам нема. А перспектива, що діти будуть перші приходити в садок-школу і йти останні, зовсім не надихаєЗгадую своє дитинство, коли зі сторожем сиділа до останнього, бо не було кому забрати, батьки працювали постійноЯ вже мовчу про якісь басейни, танці і т.д. Чоловік хоче, щоб я працювала, розвивалась, щоб було ще одне джерело доходу для підстрахівки. Я і сама хочу чимось зайнятись, але в декреті засиділась в своїй зоні комфорту і мені дуже страшно щось міняти. Треба мені пенделя гарного в напрямі потрібного вектора

 

в нашій "машині" "акумулятор" з "генератором" не сперечаються, хто головний

 

То ж зовсім інший внутрішній настрой, ціль - не фінансова підтримка, а щось значно вижче. Банально, якщо сім'я говорить лише про побутове, то то хоча б розширить коло тем. Якщо жінка достатньо виросла в сім'ї, то чого б не рости дальше за її межами. Я не кажу, про варіант, коли чоловік справді не може заробляти.
І проти того, коли жінка бачить, так я вдома не справляюся, дітей порозпихаю, пофіг на обов'язки біжу на роботу, там хоча б видно результати моєї праці.

 

Не зовсім в тему всіх дописувачів, але забігла, перечитала статтю і на половину як про мене написани, тільки ролі навпаки. Ні, в нас ще немає дітей, але проблеми ніхто не відміняв. Чоловік так і не збирається йти на роботу (в нього до наступного літа ше навчання), в мене на роботі проблеми, тож живу в постійному страху, що взагалі залишимось без засобів до існування, а йому, як все одно. Бо він вчиться, і колись, в дуже міфічному колись, він зможе заробляти хороші гроші. Сперечатись з ним чи поговорити по душах навіть сил вже не маю - все-одно не збирається розуміти. Безвихідь якась аж до істерики, бо навіть питання спільного відпочинку - не питання, бо він вчиться, часу-коштів немає, тож вважає, що достатньо двох днів. Для нього достатньо, для мене при робочому дні 12-14годин - це звучить як сарказм чи знущання. Все, вибачайте, що тут розписалась. Піду подумаю, що треба на вечерю і що завтра треба знову того воза тягнути.

 

Вибачте, а скільки часу вде так триває? Оте його навчання? Неможливо поєднати його навчання хоть з якоюсь роботою? Бо насправді виглядає так, що чоловік і не планує виходити з тої зони комфорту, в якій перебуває. А не дай Бог ви прихворієте? Або Бог дасть малятко, ви таке в принципі обговорюєте?


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Скажу так - він підпрацьовує, але +тисяча гривень в місяць додаткової впевненості в завтрішньому дні не дає. Навчання триває вже декілька років, і кожного разу я виправдовую це тим, що ще трошки почекати і все зміниться. Думаю, я вже знаю, що то не правильно...

 

Насправді вчитись і працювати дуже важко. Якщо ви вже стільки витерпіли, то чому не можете вже дотерпіти до закінчення навчання?