Ну я просто зла неадекватка, а ти, виявляється - підступна брехуха))))). Точно не помітили б. Ну як то? 2 години тренованої медитації і повної відключки від реальності. Ой, а хто здЄсь? Ой, не порівнюйте наш транспортний колапс гірше рівня Африки з Європою. Там пропускаєш час пік і спокійно їдеш. І без колдобін і трясіння, спокій і задоволення. А ще там інваліди їздять (і всі чемненько чекають поки все спрацює і автобус прийме інваліда на візочку) і велосипеди. І вступали мені з малими, або показували, що вони підсунуться, щоб діти сіли. Шкода, що в мене сьогодні машина. Так хотілося подіставати немічних, недобачаючих, співчутливих і культурних пасажирів нашого чудового громадського транспорту. Ну, сьогодні, хай живуть. Я мушу йти. --- дописи об"єднано, 21 Квітень 2017 --- Так я з того почала, що НЕ ВІРИЛА, уявляєте? Господи, а давайте, хоч Ви не будете казати, куди мені сьогодні йти, в мене і так купа планів. Не винні. Гуд лак!
Мені теж це важко. Власне, я не вважаю це відхиленням. Чи то виховання, чи то характер... І не тримаю я злобу на тих людей, які не поступалися мені у свій час (вагітній, з маленькою дитиною тощо). Але не вважаю такий сценарій нормальним. І так, звичайно, усі дають якось собі раду. Саме тому було таксі (а не маршрутка), слінг (а не візок), коли з місячною дитиною їздила крапатися у лікарню. Але це виключно тому, що я мала можливість собі це дозволити. Не завжди є гроші на таксі, або хтось із автівкою на підхваті. Хіба пішки йти...
Така якась я), чоловік теж того не розуміє. Але він зараз зі мною не сперечається, бо я ще й дуже нервова))). Тому він теж чемно зі мною відстояв. Решту разів була з мамою. Вона теж така тютя як я))).
Насправді ви не одна і таких людей багато, і з власного досвіду знаю, що це справді дуже важко переступити психологічний бар`єр і попросити про щось незнайому людину. Пригадала, як коли в одному проекті Карпачов давав учаснику завдання просити в незнайомих людей гроші, учаснику це далося дууууже непросто. Мені теж важко просити про щось в незнайомих людей, але корисним "тренінгом" стало лежання в травматології, коли дуже часто доводилося і просити допомогу в зовсім незнайомих людей з здоровими руками. А загалом спробуйте (то не особисто Вам раджу, а усім вагітним) потрохи долати той бар`єр, бо в період вагітності місце в транспорті та в черзі до лікаря просите не так для себе, а задля комфорту і безпеки дитини. І саме ви ту безпеку і комфорт дитинці повинні забезпечити. От якби ви були з дитинкою на руках, то просити місце в транспорті чи прийом поза чергою було б простіше, бо просите не для себе?
Якщо маршрутку можна якось оминути, то що робити з лікарями? Просто цікаво? Просто в мене зараз це ДУЖЕ болюча тема у прямому та переносному значенні -страшні болі, жодних знеболюючих, за три тижні лікарів 10 з чергами тощо. Мене вже нудить від тоі байдужості!!! Є такий стан, що ти просто на грані... Ну але то тільки моі проблеми, чому вони повинні когось ще хвилювати.
Дівчата, передні сидіння в маршрутках призначені для вагітних і пасажирів з дітьми. Можете сміливо просити поступитися. Щодо крайньої позиції "я нікому нічого не винна", то маю думку, що то до того часу, поки в вас не стирать десь сумку з телефоном і гаманцем і в вас не залишиться 5 гривень в кишені на маршрутку в час пік зі змученою дитиною на руках. Ну а що, раз всі такі жорстокі в прямолінійні, то можна і таку неприємність передбачити. Загалом мені здається, що конфліктні люди завжди знайдуть привід не встати, накричати, надутися і т.п. Теж не вважаю, що мені хтось повинен (але я й конфліктів за 6 років вагітностей і малих дітей не мала ніколи), але альо, люди, в нас є працюючі до 7 місяця жінки, яким таксі 2 рази в день не по кишені і не всі чоловіки мають машину, щоб жінку на роботу возити. Я не треба ляля, що то сама дура - треба було чоловіка нормального шукати чи роботу під хатою чи що там ще можна порадити, бо більшість тих мудрих порадників самі живуть на 3000 в місяць і на таксі не катаються. І в нас не Європа, де можна почекати рівно 5 хвилин на наступний комфортабельний автобус і робити вибір, як їхати. Перед тим, як переймати від Європи писки цеглинками, спершу треба мати для того матеріальну базу і хоча б навчитися не вчити когось жити. В мене всі незручності користування громадським транспортом пов'язані не зі злими людьми, а з розбитими автобусами і придуркуватими маршрутами. Так по правді, то тупо що стояти тикати пузом комусь в лице і вимагати місце, що підходити і просити незнайому людину, якщо їздити потрібно часто. До речі, в електротранспорті постійно оголошують про "бути взаємоввічливими і поступатися місцем вагітним жінкам, пасажирам з дітьми і людям похилого віку". Там ще більш-менш терпимо їздити, бо в жовті бидловозики я не ризикую пхатися навіть не вагітною.
Іздила з своєю бабусею у Львів клініку на обстеження, бабуся дуже погано бачить, сама пересуватися не може, платила кожен раз , хоч могла і по пенсійному іхати... В цій ситуаціі про телепатію годі говорити, ясно видно що старша людина і видно що не бачить... Ніхто ні разу не встав... Іздили багато разів , три пересадки, іхати гоодину в одну сторону... Бабуся могла сісти хіба коли хтось встав і вийшов на своій зупинці... Після операціі іхали хіба на таксі... Так що я дійшла висновку , що тепер кожен за себе і про якесь співчуття годі говорити... Ніхто нікому нічого не винен... Надіслано від мого Lenovo A319, використовуючи Tapatalk
Встають Не всі звичайно, але встають. В мене взагалі було смішно, бо живіт маленький, а термін вже величенький був, вставали в основному чоловіки, але мені власне було легше стояти, сидіти фактично не могла, бо малюк впирався в ребра. Незручно було відмовляти, не завжди розуміли, приходилося пояснювати, що важко сидіти.
Ні Та й не вмію я зганяти, та й були в мене випадки, коли була сама дівулею і падала в транспорті, хоч ззовні ніц мені не бракувало. Тому сканувати інших на око не берусь.
@marianast і @Haidee, цілком погоджуюсь із вашими поглядами. Між "я нічого нікому не винна" і "можу допомогти тому, хто потребує, бо співчуваю йому, а не тому, що мушу" - відчутна різниця. Про вибір їхати чи ні і відповідальність за нього вже багато сказано - про транспортні реалії, умови в маршрутках і фінансові можливості пересічних людей за кожної потреби користуватись таксі, і все це такі самі "чуйні" поради, як і переважне ставлення до тих людей. По-перше, адекватні люди навряд чи в принципі когось насильно і по-хамськи зганяють, більшість тут написали, що попросити не наважуються, куди вже там піднімати, а загалом - банальний приклад, який мало відповідає дійсності - всі молоді, котрі сидять - потенційно зі швами, на ранніх і буремних тижнях вагітності, поламані і взагалі змучені життям - от тільки співвідношення таких часом ціла маршрутка до однієї вагітної чи жінки з дитиною. Сама вчора саме в такій, "повній хворих" їхала. Як думаєте, то справді їх 12 чи скільки там хворих було? Але я знаю, чому вони не уступають - вони ж не телепати, щоб знати хто як почувається - а що якщо його сусіду краще, ніж йому, то щоб часом не прогадати))) Про те і йдеться, що тих, хто співчуває, бачить, помічає вагітних і малих дітей без телепатії (а хто зна, може то направду суперздібності просто люди мають?))), думає про інших, і здатен поступитись трошки своїм комфортом якось стає критично мало. Так, ніхто не мусить, але майже ніхто і не хоче.... Мені здається, що в очевидних ситуаціях (діти,вагітні, старенькі) таки по-хорошому ініціатива має йти від того, хто готовий надати цим людям допомогу, і казати тут, що "хай вагітна сама попросить, а що тут такого? - а що такого вагітній запропонувати, особливо знаючи, як для багатьох людей важко просити незнайомців. А в неочевидних випадках - то звісно можна і попросити, і відмовити уступати місце, коли тебе просять. Була б емпатія в душі, а як її застосувати, знайдеться.
І так, для розрядки і троха сміху : Сіла собі на кінцевій зупинці, з пакетом(середніх розмірів...), автобус рушив ( я в тіліфонє...ДП читаю ).. щось мені око муляє... я глядь по людях, а там мужчина стоїть- вище середнього зросту-- і голову на бік скрутив... Я підхопилась, кажу- сідайте. Він - нє, сидіть.. - та ви собі шию скрутете! я виходжу через 5хв.. - от ви вийдете, я сяду. На підніжці стояв собі старший мужчина, але місцями з тим високим не помінявся, але високий його і не просив.. Я вийшла, високий - сів, і ще й в віконечко мені посміхався. Але от той момент, коли я вскочила, як сполошена --був реально смішний П.С. місце нам з малим дають в 99% ..чи то в мене фарт такий, чи то на писку табличка прибита?
Цікаво, чому в багатьох людей така думка, часто це чую. Але це не так, можливо в якійсь конкретній країні, то цікаво було б дізнатися, в якій. Мені декілька разів уступали, при чому я молода, не вагітна і худа. Просто чоловіки або хлопці з посмішкою уступали, і з виразом обличчя "який я нині класний" їхали собі далі. Хоча мені це абсолютно не було потрібно, бо автобус їде так плавно, що й триматися не треба. Це північна Європа, якщо що. Також, завжди уступають вагітним, дітям та стареньким. Це норма. Більше того, якщо в автобусі ще є вільні місця, то місця для людей з особливими потребами займати не можна, це вважається хамством. Більше того. Коли я тільки переїхала, то мало не розплакалася в ситуації, коли в автобус через передні двері зайшов старенький дідусь з таким возиком-опорою на колесах, які в Європі старенькі люди використовують замість палиць. Так от, він зайшов на зупинці один, і дуууже повільно проходив до середини салону, де є зручні місця для людей з такими возиками. І водій чекав, не рушив, допоки цей старенький чоловік не сів на крісло. Чоловік сів, водій рушив. Чи є в нас таке? Чому десь люди можуть мати взаємоповагу, а в нас таке не зустрінеш? Точно не в громадському транспорті. І так, навіть в Європі буває всяке. Мені навіть випала нагода їхати в страшно переповненому автобусі (попередній автобус зламався, а погода була дуже погана, тому всі набилися в один. Але і там я почувалась людиною. Тому, взаємоповага і людяність - наше все! Sent from my iPhone using Tapatalk
якби рушив і дідусь би впав і щось собі зробив, то водій мав би великі проблеми в суді. В нас же можуть на ходу людей губити з маршрутки і ніц їм за те не є...
Зарікалась щось писати в подібних обговореннях, але... як же стримаюсь? Хочу підтримати Арапету і Родіоночку. Людоньки, та ми вже настільки до всього толерантні, чи то пак байдужі, що це часом переходить всі межі. І оця позиція "ашотакоє?!", бо мені так добре, бо моє право, бо ваші проблеми то є ваші проблеми - хіба це норма? Коли пенсіонерка стоїть (якщо ще маршрутка зупиниться), бо їде за посвідченням, а всі сидять з фейсом "я оплатив, то й сиджу, а ви подякуйте, що взагалі їдете". Чи глибоко вагітна, чи з малявкою досадочкового віку. Чи в будь-якій іншій ситуації, коли біля тебе слабший, хворіший, старший. Та всі там будемо, як не у вагітності, то в старості, і від самотності з хворобами (з нервовістю і вредним характером, як наслідок) не зарікайтесь. Та не тільки ваша шановна персона варта поваги, і ви не тільки маєте права (які безумовно знаєте), але мали б мати і людяність (бо ж люди?), щоб хоч деколи себе в тих правах ущемити заради ближнього. Та не ігнор навколишніх - ознака європейськості, так само як ноги на столі і бургер - не ознака американізованості )) І поки ми дійдемо до такого рівня комфортності середовища для хворих, інвалідів, вагітних і дітей, як у європах.. тоді вже справді можна буде не роззиратися навколо, бо всім гарантовано буде гут. Але буде це ще не скоро, то, може, поки не з того європеїзацію почнемо?. А сидять молоді студенти, ну не повірю, що ВСІ хворі чи вагітні, і хоч би глянув хто. Ще 11 років тому так мені образливо було їхати на 7-му місяці в маршрутці (пузік був помітний), коли ні один мужик (вже про осіб жіночої статі й не пишу) не встав. Маршрутка була не заповнена, але всі сидячі зайняті. Так на поворотах я дві зупинки ледь не літала по салону, поки хтось не встав вийти на своїй зупинці... Молода, дурна була, не підняла нікого нагло, а треба було, бо як інакше дойде? Ну що, дійсно, ноги би відвалились ті дві зупинки постояти? Хоч комусь? То я й не дивуюсь, що зараз в рази гірше. Несе мене трохи в іншу сторону, та все ж напишу. Я власне про молодь (бабка така ) ), бо вони всі як один ходили на уроки християнської етики з 1 по.. 11 (?) клас, з малолітства знають, куди в церкві підійти, поклонитись, перехреститись, як руки до Причастя скласти, Вірую, яке я, наприклад, вивчила в 20 років (то не хвалюся і не каюсь, просто факт), тести по тексту Біблії пишуть... Може, й в олімпіадах участь брали. Олімпіада з християнської етики... як вперше про таке почула, довго сміялась. Найкращі християни району та області.. ще б Біблію в подарунок, щоб було зовсім за ТвеномА місцем поступитись, в театрі не свистіти (якщо вже якимсь дивом туди занесе), ножем за столом скористатись, жінці двері притримати, пальто подати (вже чую гомеричний регіт), або хоча б на неї руку не піднімати і матом не крити, підійти, як бачиш, що комусь погано - ні, не чули такого, атавізм і нафталін . Коли я примудрилась на вулиці впасти і зламати собі носа, то хоч крові було море і я не була (сподіваюсь) подібна на якийсь асоціальний елемент, з десяток людей пройшло мимо, поки одна допомогла підвестись і дала хустинку ЕЛЕМЕНТАРНОЇ етики, елементарного співчуття бракує, а так - хоч в семінарію. Та чи не фарисейство дітям прищеплюють, без будь-якого виховання людяності? Прийшов малий зі школи. Каже "мені небагато уроків робити, природу я вже зробив.. Мам, ти не будеш сварити? Я її на християнській написав, нам про Вознесіння розказували, але нам про нього вже розказували і в 1, і в 2, і в 3, і в 4 класі, я вже то все знаю.." І як тут сварити, і за що? А між тим в школі ні дня без бійки, мат і якесь таке викривлене розуміння дружби і підтримки, що я балдію просто. Вже мовчу про те, як діти-квіти реагують на таку чудасію, як вазонки, туалетний папір і дозатори з милом, і що з ними витворяють, ніби вперше таке побачили. Так от до теми маршруток. Їхали ми в понеділок в маршрутці, малий (10 років) сидів на місці за водієм, скраю (любить він дорогу бачити). Разів зо три сам вставав (з оплаченого місця, так, ми оригінали), щоб дати місце чи старшим, чи з дітьми (не виглядав їх навмисне, то ж очевидно, якщо маєш очі і не спиш). Так бабця, яка за нами сиділа, так його похвалила, що я аж зніяковіла. Ну невже така НОРМАЛЬНА поведінка стала чимось УНІКАЛЬНИМ?
@nibysh, в мене, певно, теж фарт, бо мені , як була вагітна, теж завжди місце давали. І то при чому, як правило молоді хлопці. Одного разу зайшла в трамвай, а там компанія сидить, молодесенькі, можливо, навіть ще школярі. Тільки зайшла, відразу підхопилися - сідайте. А по мені тоді ще не дуже й то видно було, що вагітна. Правда я регутярно не їздила, намагалася в порожній транспорт сідати, на кінцеві ходила, але як приходилося їхати як виходить, то місце давали практично завжди. Чесно кажучи, для мене то було приємною, дуже приємною несподіванкою.
І ще теж до "унікальності" поведінки))) Заходжу в магазин і завжди кажу "добрий день". Може стояти черга з десяти дорослих людей, не малоліток, а "в атвєт тішина". Мені завжди хочеться запитати, чи то клуб глухо-німих?
@MissO , я, наприклад, вітаюсь суто з продавцем, коли підходить моя черга, або коли вона мене бачить з порога ) Чи зі знайомими в черзі. То не клуб глухонімих, просто загалом тут далеко не всі всіх знають , а з незнайомими не вітаються (якщо це не клієнти ) ) Можливо, покупці просто не зрозуміли, що привітання до них, я й сама б не зрозуміла, швидше за все...
Я завжди вітаюся ще з порога, що означає привітання зі всією аудиторією. І коли стою в черзі і хтось заходить і вітається, то обов'язково відповім. Я переважно нікого там не знаю, але заходжу в приміщення, де вже є люди. Це, звичайно, мова не про великі магазини і торгові центри, а про маленькі магазинчики.
