Нагадала собі розмову подруги з її мамою (та щойно повернулась з Італії, з невеликого містечка, може, власне, таке звертання там більш звичне): «мам, чого ти в магазин заходиш і всім кажеш «добрий день??» Насправді, вкрай рідко (саме в магазині) можна почути як таке загальне звертання, так і відповідь.. принаймні мені важко пригадати таку ситуацію. Є до чого йти в плані ввічливості і відкритості ))
Терпіти не можу непроханих гостей. Часто чула від знайомих емігрантів, що там, де вони - люди живуть дуже обособлено, не прийнято ходити в гості, а якщо надумаєш зайти по-сусідськи, то подивляться як на ідіота. Так от в нас - інша крайність. Ніякої поваги до особистого простору. Нормально поставити перед фактом: "Ми до Вас зайдем в неділю після церкви", нормально подзвонити в двері, "бо гуляли в центрі і проходили повз", нормально вважати, що якщо ти у вихідний день вдома, то капець як нудьгуєш і гості на порозі - саме те, що тобі потрібно. Йо-майо, в мене вихідний, в який я збиралася відіспатися до обіду, а потім валятися з зеленою маскою на обличчі і в бігудях, дивлячись всі сезони цікавезного серіалу чи читаючи книжку. Чому замість цього я мушу когось бавити або придумувати якісь гнилі відмазки? Невже так важко зрозуміти, що якщо людина хоче гостей - вона їх сама запросить. Навіть якщо це сусіди чи близькі друзі. Майже кожні вихідні, якщо ми вдома - така фігня. І ось сьогодні знову товариш чоловіка подзвонив і поставив перед фактом, що прийде. Добре хоч сам, а не з дружиною. Зроблю їм каву і піду собі в спальню дивитись серіал. Але з піжами доведеться вилізти і наводити марафет.
Та то в українців, а тим паче в галичанів культ гостиприїмності. При кожних зустрічах кажемо: " будете в наших краях- заходьте", "завжди будем раді бачити і тп". От і припераються кому не лінь ))) Я, до прикладу, гостей не люблю. Ні проханих, ні тим більше, непроханих. І надзвичайно бісить оте: ми до тебе прийдемо, нічо не готуй, тільки чаю попєм. І все рівно мушу готуватися, бо як то будуть в тебе в хаті одну воду сьорбати... І ото моє нелюбіння гостей дуже мене муляє. Якоюсь неправильною себе почуваю.
В мене те саме: не люблю в гості ходити і в себе приймати. Краще вже на нейтральній території: в кав'ярні чи ще десь. Бо інакше дістаю стрес від приготувань, від того, що «порядок» — саме в лапках, і виводиться з них чомусь тяжко, від того, щоб було і смачно, і досить, і вчасно... а не запросиш чи натякнеш зустрітись «не вдома» — так образи і як наслідок, мовчання на півроку. І таке буває. Оце ДН чоловіка на носі (до речі, він такий самий), а я вже в стресі ) Трохи про своє: терпіти не можу сторонніх людей, яким кров з носа треба знати, в чиїй квартирі я живу, як виглядає мій чоловік і чи є в нас машина. Ні, я можу і сама це розказати, якщо захочу, але... коли я просто хотіла купити морозиво, знаєте... то явно не той випадок. Тепер хоч не заходь в кіоск, бо увага до моєї персони направду надмірна.. чи то пані розглядає подальше знайомство зі мною, як потенційно корисне, хтозна )) я вже й не знаю, що думати )
@Lathorien, а я і не готую. Просто купую якогось солодкого і декілька видів сиру - тай все. Я нікому нічого не зобов'язана, тим більше у стінах свого дому. (може жорстко, але то чисто моя думка.) Якщо ж сама запрошую на обід чи вечерю, то тоді вже готую.
Я теж "поляни" не накриваю і наші всі це знають. Хіба що на свята. Тому нічого такого від мене, дякувати Богу не очікують. Але звичайно має бути порядок і господиня "при марафеті". Тому доводиться, матюкаючись про себе, бігом змивати зелену маску, розкручувати ще вологе волосся, покидати на півдороги недороблений педікюр, випулюватися з щойнонабраної пінної ванни і бігом поправляти-складати все, що погано лежить, знову протирати залапане дітьми дзеркало чи розводи від акварельок в умивальнику. Сушитися, малюватися, вбиратися... А ще кручє, коли дитина в бабці з дідусем і ви запланували романтІк, а тут "ми зараз зайдем"... і ти подумки прощаєшся з про@раним вечором.
А спробуйте зобразити недвозначні романтичні звуки біля слухавки, може передумають приходити , щоб не псувати малину
ой як я це розумію. Інколи людям ніяк в голову не вкладеться, що для когось відпочинок - це посидіти в ідеальні тишині без ніякої метушні. От мала минулого тижня подарок на Великдень...я за три дні гостювань думала що копита відкину. Тільки приляжу, вже дітиськам скучно і їх треба чимось забавляти, бо тихо полежати їм не підходить і тобі полежати вони не дадуть, а оті примовлянння їх дідусів і бабусь "на старості належишся...", грр, а то нічого що я вже цілий місяць як ошпарена бігаю. З жахом думаю якою я буду мамою, бо за три дні з чужими, думала що здурію.
Ну та. Прийдуть не через 10 хвилин, а через півгодини, бо "скільки там того сексу в 40 років"Ще й потім при кожній нагоді нагадуватимуть, як півгодини навколо будинку круги мотали.))
я в таких випадках кажу: в нас з чоловіком (дітьми чи особисто у мене) день відпочинку. Не планую нікого бачити-чути-бавити. Вибачайте. А то вже їх справа: мудрі зрозуміють. А немудрі... а чи треба з ними сильно панькатися? Але знову ж - це індивідуальні підходи в кожного до таких "гостей".
@Online та не відчиняйте двері та й по всьому, я як нікого не чекаю, до домофону навіть не підходжу. Як дзвонять, ну ви ж вже, впринципі, знаєте чого дзвонять кажіть що за містом.
Ой, згадала, що мене ще не зовсім дратує, але скоріше веселить. Це коли в транспорті виходить пара, спочатку мужчина і подає руку СВОЇЙ жінці (дружині/дівчині/дочці не важливо), але якщо в цей момент виходить інша, то він не допоможе вийти, а ще й руку відсмикне, щоб борони Боже, не допомогти цій чужій жінці. Ну от правда, мене це смішить.
то ще добре якщо так)) я раз бачила як їхала одна пара на дачу. маршрутка приміська, тому дачників там купа і майже всі з інвентарем. Так на одній зупинці ті двоє виходять. Він перший, відразу сигарету в зуби, куртку закинув на плече. А жінка за ним з сумками, мотиками, розсадою в руках. От реально, мені хотілося того мужика підсрачниками гнати аж до городу)))
Зла-злюча на Київстар, їхні нав’язування сумнівних послуг та їхніх же працівників служби підтримки. Щомісяця поповнюю дочці номер, ще в грудні помітила, що всі гроші, оплачені більше абонплати, зникають у невідомому напрямку. Звісно,грішила, що це моя дитина їх просаджує в інстаграмі. Виявляється, київстар підключив платну послугу перегляду відео, за що вправно знімав 5 грн/день! Такий собі сайтик ua-video. Звернення до оператора, звісно, нічого не дало, бо вони б’ють себе п’яткою в груди, що вони тут ні до чого, "Рафік соусем не віноват", то не їхній сервіс, він взагалі сам по собі підключився. Подзвонила в ту контору, кажуть "Так, наша послуга була підключена 01.01.2017 в 1 годині ночі". Коротше, поки що вдалося відкараскатися від тої "послуги", але купа грошей зникла в невідомому напрямку.
Теж таке помічала, тому оплачую суто суму абонплати +1-2 грн зверху, щоб не було по нулям. Тоді сюрпризів не буває переважно.
ще вклинюся в тему про хто кому зобов*язаний. Так, згідна з Радіоночкою, що водій чекає, поки пройде хворий пасажир, бо він є нормальна людина. От і все. Я зараз в США змушена їхати автобусом деколи, з малим і з візочком. Є водії, які чекають, є такі, що зразу їдуть, і не опускають автобус, щоб ти нормально зїхала з тим візком. В них правило - візок треба скласти, не можна з розкладеним їхати. Ну але, коли дитина ходить - ясно. А як в мене піврічна дитина і я одна? Більшість водіїв не просять скласти, бо знову ж - розуміють складність ситуації. Але от був недавно один, сказав, що мушу скласти. І не чекав, поки я то зроблю, а я летіла з тим возиком, і малим в кріслі в іншій руці далі ніж бачила. Недавно зайшла в автобус, і не мала готівки. Хочу оплатити карткою, а термінал не працює. Водій каже мені: проходь, не переживай, це щось з терміналом. Приємно було, що людина ставиться по-людськи. І тут, так само, як і в решті країнах, є люди, що поступаються місцем, допомагають винести возик. А є рагулі, що стоять в проході, я той візок мушу переносити мало собі не через голову, щоб не наїхати ЇМ на ноги, при тому що місць є повно вільних. Демократія, блін, бо йому сі хоче там стояти. Я ніколи не попрошу поступитися мені, напевно теж з гуртку тих, хто трохи тойво)) Бо для мене очевидно, що вагітній треба поступитися місцем. І не треба розказувати, що всі 20 людей в автобусі/маршрутці теж хворі, мали бурну ніч, як хтось там писав, каліки й немічні. я в то не вірю. І в те, що на 9 місяці живота не видно (мені теж так казали - ой, я не бачив). Як то можна не побачити? в маршрутці ж не кілометрові простори, щоб не побачити вагітну. І всі так вже шибко зайняті в транспорті своїм, просто 100 справ поки їдуть мусять переробити. так само і в чергах до лікаря. То ж так важко побачити, якій людині дійсно недобре і пропустити? Можливо я щось не розумію, але людина не просить, бо їй нема сміливості, і боїться поставити інших в незручне становище, і очікує, що людям зрозумілі очевидні речі,і ще можна продовжувати. Я не ображаюсь і не кляну нікого в таких ситуаціях, але сумно спостерігаю за байдужістю в суспільстві.
В мене на вихідні телефон під домашнім арештом , то чоловік домовився зі мною, щоб ми могли мати час один для одного і для дітей , а батьки дзвонять в ці дні на його телефон. Друзі вже звикли, що я у вихідні без телефону. А щодо гостей, то я дуже люблю, але бувають моменти, коли ти нікого не можеш і не хочеш бачити , тоді спокійно і чесно кажу, завжди рада бачити та сьогодні не чуюся так, щоб могла приймати гостей і справжні друзі це розуміють....
