Забила бим товаришів свого ненаглядного... описали всі "прєлєсті" маленьких дітей, тож тепер "ми ще не готові до дітей", а то що я плачу по ночах, то "я ще просто нічого не розумію, бо він краще знає".
але придурки. якого фіга оце страхи розказувати, прям папаші-герої, самі виносили, самі родили та ночами вставали. А чого Ваш чоловік аж так не хоче дітей?
Та ніхто і не обіцяв, що буде легко. Але раз люди народжують дітей, то значить той тимчасовий дискомфорт чогось вартує! Впевнена, що всі ті "доброзичливі" колєги понарозказували байок вашому чоловікові і полетіли додому, бо там їх чекають маленькі рученята, навіть нехай в закаканому памперсі.
перша вагітність була хоч коротка, але складна. То тепер він боїться, що друга може бути така ж. А ще ж по ночах не спати, лікарів і дорогі препарати шукати, він поки не готовий, бо ж колєги сказали....
то все індивідуально дуже. Колись я дзвонила мужу на роботу, і якось чи то спрацювало, чи то сенсор глюкнув, але ніби взяв трубку і якраз хлопаки підкалували, типу, ти скорше почав на роботу приходити, певно просто з дому втікаєш, бо дитина спати не дає, і таке подібне. До цього часу я йому те згадую, ну, розкажи ж мені, коли це ти, бідний ночі не досипав, перевантажений ти мій. Це я до того, що в нас, наприклад, лише перший місяць був скдадний, тепер ттт. Якось чи спілкуйтесь з сім"ями, де діти є, і батьки чких не стогнуть, що тяжко.
я б сказала, з такими, - які вважають себе щасливими батьками, попри реальні труднощі, бо я б не переконувала чоловіка, що то все не тяжко. Так, звичайно, в кожного свій досвід, але період появи в сім'ї дитини - таки непростий, бо на фізичну втому накладається багато нових викликів - відповідальність, нові ролі і зміни в усталених взаємостосунках, зміни пріоритетів...звісно, це не перекреслює щастя батьківства, але це відповідальне ставлення (яке потім дуже придасться жінці, бо таки для неї всі ці зміни будуть найсуттєвішими) - бути готовим зустрітися з труднощами, якщо знаєш для чого тобі то все. Звичайно, якщо людина взагалі не вбачає потреби, радості в дітях - то це інше питання, але ж це навряд тому, що колеги "жахів" понарозказували. Скажіть, яку людину, котра хоче дітей, зупинили розповіді друзів про безсонні ночі?
Отож бо, думаю чоловік форумлянки ще просто не готовий до батьківства, або просто інфантильний і не зовсім зрілий. Зараз навіть 30-40 річний вік не означає, що людина зріла і доросла...
@sonyachne divcha, підіть від супротивного. Скажіть, що все, дітей не буде, не хочете, Вам не треба. І підіть у сім'ю з дітьми, де діти приносять радість, щастя, усмішки. Поспостерігайте, і побачите реакцію. Бо діла сильніші за слова).
так мені здається, що рідко який чоловік з впевненістю скаже, що вже готовий. Тобто готовності можна і 20років чекати, яких в мене по віку вже не буде. Так, це нелегко бути батьками, але найбільше мене лякає момент здоров'я, бо одну вагітність ми вже пережили. Я готувалась до другої, лікувалась, а тут опа, сюрприз - "я вже не хочу, бо колєги...", "а раптом все повториться". З такими очікуваннями можна взагалі ніколи дітей не родити.
Якщо якісь хлопці (причому самі то з дітьми) мають такий вплив на дорослого чоловіка то значить він сам інфантильний, або сам не особо хоче дітей, і шукає підтвердження своїх страхів у словах інших. Точно. спробуйте йти від противного "не хочеш - не будем спішити, але подивись за той час у тих твоїх товаришів діти як підростають, а хтось найпевніше і другого народить". Може він за вас так переживає, тоді поясніть що цього разу добре готуєтесь і настроєні що все у вас буде добре, і поцікавтесь чи в принципі він хоче мати дітей.
Думаю справді не всі готові, дехто вже ставши батьком починає потрохи усвідомлювати, як то кажуть в процесі...Але є й такі, які і хочуть, і готові. То вже від зрілості чоловіка залежить. А зрілість не завжди приходить вчасно))))
Я звісно вибачаюся, хлопи хлопами. Але коли вагітність була складною, можливо не пройшов той час реабілітації, що фізичної, що психологічної. Що для вас, що для чоловіка. Не насилуйте, страх, в такій ситуації нормальний. Друзі друзями, але можливо людині потрібен час. На скільки пригадую, що ще року не пройшло.
я вас розумію, в мене десь схожа ситуація, але в мене не друзі радять чоловіку, а він впевнений що народжувати дитину потрібно коли ти впевнений що зможеш її забезпечити всім необхідним для нього це забезпечити квартиру кожній дитині (жодні мої доводи що не можна бути впевненим в своїй забезпеченості наперід, що сьогодні в тебе є все, а завтра немає нічого і т.д. нічого не дали)... це було десь коли нашій дитині було 2 роки, в мене тоді був період коли я дуже хотіла 2-у дитину, але я відпустила цю ситуацію бо зрозуміла що "насильно любимим не будеш" і потім вразі чого чоловік мені буде цим протикати... зараз коли дитині вже 6 років і в нас є реальна перспектива із окремим житлом чоловік сам почав щось говорити на рахунок 2-ї дитини, але зараз є свої нюанси тому як Бог дасть так і буде...
у мене теж була дуже важка вагітність. але психологічно я відновилась швидше, ніж чоловік. зараз коли я натякаю на другу дитину - він блідне. починає розказувати, що він за минулу посивів, а якщо ця буде така сама... Погоджуюсь з дівчатами, мало хто з чоловіків скаже що готовий до дитини. вони істоти свободолюбиві. їх вже раз "остепенили" коли одружили, а тут ще і відповідальність за дитину. Бажаю вам мудрості цю ситуацію пережити. Тут головне не показувати чоловікові, що маєте сумніви. бо від того йому ще більше буде страшно.
Ви знаєте, я можу Вам тільки по-співчувати, бо переживаю щось схоже. Після смерті мами не пройшло й пів року всі почали воювати за спадок і робити вигляд, що мене з батьком немає у хаті, а зараз ось має бути через місяць рік, а брати "доять" мене і мого батька, хочуть щоб усе продавали бо їм потрібні гроші щоб своїх жінок побалувати або себе, типу пиво, кальмари і чіпси, із фразою "Я что себе не могу позволить?!". Чесно зла не вистачає просто, хочеться забити тих двох, що називають себе братами! Один живе із жінкою, яка вдруге вагітна, він до не неї не говорить а кричить і хамить, інший найшов собі таку жінку, що підговорила подати на розлучення і дітям нічого не хотів платити, але суд все ж призначив аліменти, а зараз просто не спілкується із дітьми хоча живе через дорогу, це жах! На мене звалили кредит мамин, а самі хочу все успадкувати, і що саме обідно, що не має грошей на авдокатів, щоб такскатись по судах з ними Вибачте, своєрідний крик душі.
я майже з таким же сюди. Після смерті бабусі пройшло 10 років, дідуся - 8. Але ще досі дорога родина не може заспокоїтись, що їм успадок нічого не перепало. От сьогодні знову скандал, як так, батьківська хата, все дитинство, а в заповіті про них не згадали! І то пофіг що за 10 років ні разу на могилі не були, і толком не знають де саме могила. Навіть коли дідусь в лікарню до Львова (самі живуть у Львові) попав, то рідний син спромігся лише видзвонювати що треба сидіти з дідусем в лікарні, ні сам, ні жінка, ні дорослі діти в лікарню навіть не прийшли.
співчуваю вам. війна з родичами то найгірше. Пишете, що від смерті мами пройшов рік. За законом ви би мали звернутися на протязі пів року з дня смерті спадкодавця з заявою про прийняття спадщини. і до складу спадщини входять як права, так і обов'язки. тобто не може бути такого, що хтось успадковує майно, а хтось борги. Успадковується і те, і те.
Ми звернулися за тих пів року, я успадкувала вже, а брати тягнуть резину і не успадковують то все документально, і не хочуть відмовитись, поки не найдеться покупець на дачу, тому кредит я мушу платити, бо там два кредита і один покриває інший, а я просила щоб давали гроші а вони кажуть мені, що вот коли прийде претензія з банку тоді будем платити, а то буде ой як не скоро і буде дуже багато платити. А потім ще потрібно оцінити квартиру, і за квартиру віддати гроші. Надто матеріальні і ні краплі совісті. Самі не жили тут більше 12 років, але один був прописаний і йому досталось 1/16 (це навіть не 5 м квадратних), а в іншого приватизована 1/4 квартири і 1/16 мамина, тому хочу відірвати все і побільше.
Забила б бабульок у банку. Ну я все розумію, скучно, треба з кимось поговорити, а то нічого що люди не можуть просто так в черзі стояти, бо ти хоч про внучку розказати? Прийшла в банк переофрмити карточку, а тут бабулька вирішила перевірити стан своїх рахунків, кнсультант їй все розказала, і понеслось...бабуся вирішила про свою родину розказати, і кому ті гроші на що підуть, всумарному, та бабуся просиділа до години часу! не повірите, то все було в Приваті!
То ще нічого. До мене на роботу колись подзвонила бабулька (чути по голосу, що вже поважного віку), я мала вільний "час та натхнення" трохи з нею поспілкувалася, і в кінці вона каже: "Ви така хороша дівчинка, так мені сподобалися, я на вас квартиру перепишу"