Зрада чоловіка, що робити? (2)

Шоколадочка, читала раніше Вашу ситуацію. Як Ви зараз? Як з чоловіком склалось?


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Привіт. Дякую, що цікавитесь. У мене все чудово, бувають складнощі ( побутові, фінансові....), але я щаслива, що саме так усе пішло. Я зараз в декретній відпустці маю чудового 6міс малюка, працюю онлайн, але мало, бо це дуже складно зараз поєднати ( на базові потреби вистачає). З чоловіком ми розійшлися там не було чого зберігати (він будує нові відносини і нещодавно у нього родилася ще одна дитина.... він не змінився, але то на мою думку). Зараз він проводить більше часу з дітьми ніж це було коли ми жили разом ( можливо відчуття провини, але це мої міркування), фінансово допомагає хоча я б на ті кошти не вижила без особистого заробітку, приймає участь у вихованні доньки. Я цю всю ситуацію розцінюю, як досвід і я в цей період дуже змінилася та розвинулася. Я доволі позитивно на все дивлюся, але тут не обійшлося без допомоги психолога, та психологічної групи в яку я ходила. Я дуже рада що в свій час тут була можливість виговоритися, і мене хтось підтримував це було дуже цінно для мене. Дякую дівчата що ви є))!

 

Бажаю вам щастя! Ви сильна дівчина!

 

не можна всіх міряти однаково. Всі ми різні. Комусь одне буде добре те що іншому- смерть. Я всім завжди раджу у складних ситуаціях -робіть як підказує вам ваше серце. І це завжди єдино правильне рішення, як на мене... Рада що у ще однієї світлої жінки все склалося на краще... Будуть попереду ще не одні щасливі моменти. Треба вірити і чекати. І все прийде. У Бога на кожного з нас свої плани. Я б без своїх дітей не винесла б життя. то точно.

 

@bobryha
А чи дійсно потрібно вам це, щоб він був з вами заради дітей? Не тримайте його, хоче піти - хай іде, але він має знати чітко, шо ви за ним бігти не будете. Захоче повернутися, буде проситися - воля ваша, якщо будете готові прийняти. Але це дуже важкий і складний шлях. Тримайтеся.

 

Прочитала ваші старі дописи, про те що теж пережили схоже. Як склались ваші стосунки тепер?

 

@bobryha вибачте , але не можу змовчати. Я розумію, що це звучить цинічно і навіть аморально з точки зору християнства, але будьте обережні, щоб у свому прагненні врятувати сім'ю ви не забули про себе.Насправді, нікому не потрібні наші жертви. Читаючи ваше повідомлення, процитоване в попередньому дописі, я згадала себе, 15 років тому, мені теж було 30, щоправда , в нас проблеми були не зі зрадою, а більше з алкоголем. Я дала йому останній шанс, так , він виправився....я розумію, що якби я тоді його вигнала, він би став пропащою людиною, а так-діти мають батька, є ілюзія хорошої сім'і)... в нього є робота, не надзвичайна, але та, яка йому подобається,

він водій-далекобійник

, має можливість бачити світ... а що я? всі ці роки я жила його потребами, його інтересами, його колом спілкування. А зараз мені 45 і що є в мене? нічого... я трохи відійшла від теми.
Так от, навіть якщо зараз ваш спам'ятається і повернеться в сім'ю, то через пару років в нього нагряне криза середнього віку і що тоді? Вам вже буде теж за 40 , а це далеко не те саме, що за 30. Тому, попри все, не бійтеся бути трохи егоїсткою, бо високі слова і правильні фрази- то добре, але життя для того ,щоб жити .

 

Дякую за ваш допис. Так опамятався, так вернувся. Чесно, розумію що то Божа заслуга, скільки людей молилось за нього , за нашу сім‘ю.
Але тепер мене накрило. В міру своїх можливостей він старається, але мені всього мало. Сама не розумію що він має зробити щоб мене попустило. І що я маю робити щоб не розгубити себе в цій ситуаціі...

 

@bobryha, схоже, що він одумався, але Ви його не простили. Це таке щось глибинне, що не дасть спокою в сім`і.
Я теж не знаю що б таке влучне порадити, хоч з практики, хоч в теорії... Та погоджуюсь з @maty, що здоровий егоїзм (є і в християнстві поняття гідність (не гордість, тому все ок)) мусить бути. Можливо, пора переключитись на молитви щодо виходу з цією кризи, конкретно у Вас.

 

Він вже зробив, що міг...далі- питання часу. Втрачена довіра- то як розбите горнятко. склеїти можна, але сліди залишаться.
Ви писали раніше

ну от,маєте простір для роботи над собою, дітей має тато виховувати також, подумайте, що б ви насправді хотіли, шукайте можливість працювати, навіть , якщо він достатньо заробляє. Ви ж напевно не мрієте все життя бути домогосподаркою

 

100% з вами погоджуюся. це розумієш, коли вже бі 40+. Що нічого не варте , щоб загубити себе. Свої мрії та прагнення. Хіба вам просто "в кайф" розчинитися " в проблемах і житті інших. Але діти виростають, а стартові позиції в 40+ не ті, що навіть в 30. Часу залишається менше. І якщо думається, що от хай діти виростуть, хай чоловік там на ноги стане в бізнесі чи ще в чомусь, а я почекаю, то потім ви хіба собі грамоту на стінку за це повісите. За терпіння і мужність.

 

На жаль, Ви як про мене написали...40+, все життя для сім‘ї, постійне незадоволення собою, діти відлітають у власне життя, не має бажання ні вчитись чогось, ні йти працювати. Отака служанка для всіх- зранку зробити всім сніданок, вигуляти собаку, закинути прання, прибрати, попрасувати вчорашнє, що висохло, обід, когось кудась завезти, привезти, купити продукти, закинути посуд в посудомийку, попити каву, приготувати вечерю....і нию, нию, нию, що в той час, коли могла щось поміняти в життті, я таки дала задню і залишилась там, де зараз є...
Я розумію, що на це треба сміливість і, можливо чиясь підтримка, але на це треба наважуватись, як тільки є шанс, потім його не буде(

 

не в контексті зради чоловіка, а загалом... що у вашому розумінні у 45 "мати щось"? Ви про кар'єрні досягнення чи загалом про власні інтереси? Мені сорок буде, постою послухаю. Ну і отак згрубша, думаю, що будь-якої людини настає вік, коли вона вважає, що могло би все скластись цікавіше.

 

Я от наведу приклад своєї мами. Людина все життя пропрацювала керівником відділу кадрів величезного підприємства, на одному місці до пенсії, користувалась повагою у колег, була завжди активною. Рано розлучилась, і на жаль, через дуже невдалі спроби налагодити особисте життя, свого часу кинулась того ровера. Багато і часто ходила в гості, мала гарні веселі компанії(деколи аж занадто), щороку на морі відпочивала, театри, книги. Чесно, я маму бачила рідко. І от зараз, в 65, я бачу, що мама шкодує, що щось склалось не так, не тільке особисте, "а от я була дурна там-то і там-то", "а от треба було б отак робити..." і т.д. Я не знаю, що я буду думати в 65, бо навіть зараз, в 39, моє життя і на половину не така активне як у неї)))

 

Безвідносно до теми зради. Мені здається, що у віці плюс-мінус 40 років і далі, кожен шкодує про щось незроблене. Дівчата, що робили кар'єру - що занадто багато часу приділяли роботі, а ті, хто обрав домашнє господарство - що не зробили кар'єру... В мене є працюючі подруги і домогосподарки, ми всі час від часу хочемо помінятись місцями. Оглядаючись назад, іноді так собі думаю, що якби свого часу подбала про пасивний дохід і займалась хобі замість роботи, то нічого б не втратила в якості життя

 

Складається враження, що таких жінок 80%, а може і більше)) просто почали більше про це говорити.

 

Йти за відчуттями серця. Багато нав‘язаних стереотипів заважають нам відчувати щастя, радість від моменту. Думки, які часто є чужими, розділяють наші бажання на «так хочу», «так має бути»...а ще, «що подумають інші».
Почуйте себе!

На світі можна жить без еталонів,
по-різному дивитися на світ:
широкими очима, з-під долоні,
крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.

Від того світ не зміниться ні трохи,
а все залежить від людських зіниць:
в широких відіб’ється вся епоха,
у звужених - збіговисько дрібниць.
Л. Костенко

 

я залюбки відповім, але то вже буде надто офтоп.
Дівчата нам треба шукати відповідну тему , щоб про це говорити, бо насправді для мене, наприклад. то було б дуже доречно і навіть необхідно.

 

Ходіть сюди - це воно
Криза середнього віку

 

у кожного своє. Для когось це питання кар\єри як такої, для когось- можливість просто хоч реалізувати свої бажання вирощувати 30 сортів лілій на власній ділянці. Але не виростиш, бо є завжди інші потреби і витраи, ніж на чергову квітку. Для когось- це можливість займатися тим, чого прагнула. Безліч жінок , які не пов'язалися в домашніх клопотах в 20 років , до цього часу мали вже якийсь рух, якісь перспективи. Але далі або потреби дітей перекривали можливість своїх або необхідність слідувати весь час за чоловіком. Бо зараз йому треба в бізнесі розвиватися, завтра - отримати призначення в новому місті післязавтра - соплі витерти в депресії. І діти - там малі, які потребують особливого догляду і несадочкові, там - стопятсот гурків у школі і "яка ти мать", якщо не оплачується три репетитора і сто гуртків, там - родичі, які кажуть, що "не час думати про себе, бо ти ж мать." І хтось іде на неулюблену роботу, щоб заробляти просто гроші, бо треба, а хтось - навпаки не має можливості навіть зайнятися онлайн якимось крусами для себе чи ніших, бо цього хочеться самій. Для когось - це і матеріальне питання. Коли в 40 років бачить, що , в принципі, сама по собі ти нічого то не маєш. Це або батьківське, або чоловікове, або спільне. А для когось - це дійсно питання кар'єри чи бодай хорошої роботи, відповідно до спеціальності. В 40 і 20 років геть інші стартові позиції для того ж лікаря чи юриста. Ти або до тог вже чогось досяг, або "суши весла". Максимум - третій юрисконсульт на п'ятому підприємсві або асистент лікаря. І то ще подумають. А якщо у жінки від 25 до 40 років час йшов на виховання 3 діток, без нянь, бабусь і все на ній - то навряд чи за ці 15 років вона мала можливість повноцінно працювати і реалізовуватися. п.с. якщо для жінки нормально себе відчувати щасливою просто між банячками і розвивалками дітей, жити в залежності від матеріального положення чи бажань чоловіка і не мати ніяких власних хотілок чи планів- це теж нормально . Кожному своє

--- дописи об"єднано, 10 Червень 2020 ---

то трішки інше, ніж просто криза середнього віку і переосмислення.