Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

врочистість №1 - в коханого чоловіка день народження
врочистість №2 - ура! канікули!!!не тільки учні тішаться, а й вчителі ще в понеділок розгребу паперові справи - тести, журнали, конспекти. ну і нараду вже якусь призначили. в середу сама собі призначила семінар-буду вчитися вчити
врочистість №3 - всі здорові

ну і проза - сирник не вдався. ото я господиня

йду ліпити пельмені, реабілітуватися

в хаті треба розгребти те, що ми за робочий тиждень нагребли))
хочу відіспатися. але думаю не вийде

 

О, це так близнюки)) нє, я давно знала, що дп -то одна велика сім'я, і що у нас тут часто все спільне, але щоб так)
У мене теж в коханого чоловіка - сьогодні ДН. Цікаво, чи ваш такий же скорпіончик, як і мій?
А ще я теж пекла сирник, аж навіть два, і мені вони більш-менш вдалися, тому пельменів не буде).

А по темі, я конкретно хвора, антибіотик п'ю 4 день, рентген робити не хочу, а з понеділка матиму купу-купу роботи, яку не можу ні на кого перекласти.

Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk

 

Вчорашній вечір - однозначна врочистість. Ходила на ДН, побачилася з купою знайомих людей, чудесно поспілкувалися, потанцювали. Зарядилася позитивом на довго.
А от повернулася і трохи розчарувалася. Дитина до сну не готова, ліжко не постелене... В темпі вальсу ще її переодягала.

 

Тиждень доходить кінця.. тож, з врочистостей: прийшли замовлені хтознаколи шапки, рукавички для дітей - кльовезні та недорого (ох, то проза ще декількох місяців... чи років? ).
Двічі на цьому тижні залишала малого... малих ! на свою маму, десь на 3 години. Пишаюсь мамою - вона класно справлялась, а я мала можливість поспілкуватись в дорослому колективі . Це певно вперше був той славнозвісний розгруз "мам-контролю" - тобто, за дітей я не переживала і мене вони не "мамкали"
Ще лишається догойдати середнього.. і піти доробити сири.

 

п*ятнична врочистість №3 відміняється - К захворіла. 2й день температурить.
а нам подарували квитки на Ніка Вуйчича на сьогодні і хто сидітиме з дітьми вдома і нікуди вже не йде? - правильно, я.
канікули теж вже будуть не такі веселі як би хотілося. тепер ходжу хвилююся, щоб Кві не підхопила тої зарази.
на семінар теж вже не піду. і на свято в садочку в середу, відповідно, не потрапляємо.
в четвер і суботу маємо ще два дні народження(я енд Кві). а план наразі один - завтра до лікаря... ех... житіє моє...
як то кажуть "людина планує, а Бог керує"
бережіть один одного! не хворійте!

 

гг. тепер знаю що 1 листопада в четвер) а то щось в календар забувала глянути) одужуйте!

 

Вихідні

Частина перша - субота:
Врочистість - вчора дивом вернулася на ДП !!!
Десь рік тому мене “вибило” з Tapatalk і ніяк не могла відновити пароль. А тут раптом, тиць і зайшла, але на ДП опинилася під іншим ніком, але хоч так)).

Проза - до ночі читала ДП, все від січня 2018 . Хоча це була для мене урочиста проза, за всіх потішилася, життя рухається, дітки народжуються (ох, ця тема «народжуємо вдома» аж до мурашок...), поганий настрій переходить в чудові життєві події форумляночок, сварочки теж трошки є. Форумляночок та дописів поменшало, але це життєве, бо ДП надалі дорогі серцю та цікаві. Як я була без них ?
Посумувала та поплакала за тими кого немає... Вічна пам`ять...


Частина друга - неділя:
Врочистостей було досить . По перше, час перевели, то мої біогодинники тішаться не натішаться.
По друге, нарешті була нагода (та в мами бажання та сили) дати доні кросівки-ролики, бо йшли в ТЦ і на плитці можна було на тих роло-кросівках доні пересуватися - тішилася, а на дупцю нападалася))).
По третє, несподівано купила для себе не-мій-стиль одягу. Ото так, в 40- усякі там Міккі Мауси, летючі миші, комбінезони
По четверте, раптом згадала пароль до ДП , але зайти під своїм ДП ніком можу лише з компа, на телефоні в Tapatalk - поки ніяк, потім розберуся.

Проза була потім, вдома. Всіх помити, все доскладати, листя малій до школи, яке вчора назбирали, запхати в книжки сушити, до роботи підготуватися... і знову перша лягти, йой

 

Я ніколи не могла повірити, що одного ранку можна проснутись зовсім іншою людиною. От зі мною це трапилось. Один день кардинально змінив все. І все якось так логічно склалось в гарну картинку, що аж сама не вірю. Так що дива бувають
Але оскільки все змінилось дуже кардинально, то і зараз треба багато працювати щоб закріпити результат, звикнути до нового стилю\темпу життя і просто усвідомити все те, що трапилось
Ну і з сьогоднішньої врочистості. Уже декілька тижнів замічаю, що мене час від часу фотографують підлітки. Було спочатку дивно, ну але що зробиш, не піду сваритись. От сьогодні я була взагалі в шоці від подій. Іду в метро напівсонна, нікого не чіпаю, а на зустріч 10-15 підлітків, які звернули на мене увагу, почали фотографувати, перешіптуватись. В мене перша думка - невже я з просоння щось не оділа чи оділа не те. І тут вони вирішили підійти до мене, щось питати, дехто почав щось шукати в сумці. Я очі на них витріщила ( взагалі не розумію що вони до мене кажуть), пробую відірватись від них, ну відповідно на мене вже всі починають звертати увагу. Думаю, от попала. Почала пояснювати що розмовляю лише англійською, і не розумію що трапилось, тут всім стало "ясно" що я маю лише англійською говорити, для них це ж логічно. Я в шоці, бачу підлітки також не можуть від подиву підібрати слова... І тут зібравшись з думками, вони мені пояснили що хочуть автограф...І тут і до мене дійшло, що Філісіті Джонс - це особа, а не висловлюваня в мою сторону Вони вирішила що я - це ця акторка, для них я з Філісіті на одне лице. посміялись, зробили пару фото. і на прощання ще одна дівчинка додала, от якби ти була блондинкою, то була б Ніколь Кідман в молодості

 

вже четвер - день, починаючи з якого я починаю відчувати себе втомленою і дуже-дуже чекаю вихідних. Хоча то все те коло таке умовне - з вихідних шось залишаєш собі на тижні зробити, весь тиждень ганяєш і розумієш, що деякі справи треба відкласти на вихідні. А ті вихідні в нас все такі планово непланові виходять - і знов не все встигається...
Я нині втомлена щей тим, що доня прокинулась зарано трохи, я якраз змінила памперс малому і планувала ще годинку поспати, але вже нічого не вийшло.
Тішуся, що завершуємо масажі з малим, аж дивуюся трохи як ми справилися і виходили тих два тижні. З одною дитиною я навіть сама на мед.огляди не ходила, все чоловіка брала, а тут з двома щодня на визначену годину встигала зайти. Здається я вже аж тепер , через 2 міс., нарешті якось трохи даю собі раду принаймні з тими ранковими збираннями, хоча ще дуже бракує вільної години в день аби ніхто не чіпав. Каву пили нині на лавочці, якось так вітряно, незатишно було. Але моя кавова "точка" перестає бути для мене тим затишним куточком, де я колись забігала з малою погрітися і передихнути, тому каву тепер беру де попало (( А там змінилися власники, змінилися продавці, і хоч асортимент та інтер'єр все ті самі, а місце втратило для той шарм, якось мені тепер не комфортно там. Сумно трохи, три роки я там кавувала.
Чоловік цього тижня вдома хіба ночує і сміття виносить , тому мамині візити щодня на пару годин певно треба записати у врочистість, ну я хоча би трохи встигаю готувати їсти. А ну так - і ще погода, знову гуляємо по три години нараз, малюка можна погодувати на лавці, але вчора я вже і від того гуляння почулася втомленою, та ще й голодною ))
Якось останнім часом нагадую собі, що треба вчитися проживати цей час з дітками, в тих прогулянках, плачах і всьому , що є, бо здається я досі більше у форматі відбування. А ще стараюся дякувати Богові, що є сили на то все. Так, часто важко, але не є неможливо.

 

когось Ви мені дуже нагадуєте

 

що не день то свято.....
в пятницю мені остаточно підняли варість оренди житла

та-та за стару радянську халабуду по ціні квартири з євроремонтом

а вчора повідомили що моя основна робота переходить на 2 місяці мінімум у статус технічної відпустки...
а найгірше те, що мені треба мінімум на місяць прийняти ті драконівські умови житла

бо не відомо чи залишимся у Львові чи переїжджаємо - чекаємо відповіді від чоловікової роботи

... я розгублена страшно, з самого ранку шукаю підробітки якійсь... бо те, що залишилося - 30% від мого місячного доходу і навіть варітсть оренди квартири не покриє, я не говорю про їжу

може хоть схудну, га?)

чи ще щось...так туго давно в мене не було.. стараюся не панікувати, але реально ледве стримуюся, щоб не плакати...

 

Пишете про лікарів? Мене рік тому взагалі від лікарів "відвадило". Щомісячних походів з дитиною не роблю, лікування - під свою відповідальність.. Не знаю чому так, нема довіри. Маю дві проблеми по своєму здоровю, але терплю, бо одна проблема вирішується коштами (які зараз жабадавить..пріорітет інакший), а друга - закінченням гв і..коштами . І все до приватних лікарень.
Діти підхворюють, у молодшого щось незрозуміле - чи зуби лізуть (а вже 5 має, а може, і шість)... Вчора мені сказали, що я перевтомилась. Побачили по обличчу . Та й ревіла пару днів від того, що "багатовсього" в голові, переживань, ситуацій і т.п. Ревіла, як запалений сірник: якщо мене чоловік питав що на вечерю - я ревіла, бо то зовсім не та вечеря, в МОЄМУ розумінні, яку я б хотіла подати...але зробила з того, що було.. Ну якісь такі переживання.
Малий повзе Намагається стояти. Сам в захваті від нових вмінь.
Попри те, вдалось вчора впорядкувати речі.
Та, і закрити, слава Богу, два кредити на цьому тижні достроково.
Я от вивісила в понеділок на стіні стікери з виписаними боргами та кредитами (для наглядності нам) - трохи папірців вже зірвано.
Моя біла породиста підгалянська вівчарка в свої 8 років стала мамою білої нібитодівчинки . Сьома дітка в неї. В позаминулому році було 5, а перед тим 1 цуценя. Вагітності незаплановані . Собака нагло тікала, рила ями під забором. І якщо попередні рази ми хоч розуміли, що вона вагітна, то позавчора батько помітив, що молоко виділяється, а мама згадала, що собака останні дні їсть як за трьох. На наступний день - в будці вже біленьке щось шаруділо. Можна сказати, що ситуація негарна - але то лише наслідок наших дій: починаючи від спонтанної покупки типу мені на день народження (а по факту, щоб я повернулась до батьків, бо гуляти ж тре з собакою (я тоді жила окремо, на 1-2 курсі), сподівання що ця собака така розумна і терпляча, як наша попередня шотландська вівчарка, відсутність дресирувань і взагалі, в 6 місяців брати собаку, яка лякалась звуку петард, феєрверків і вскрила на балконі ліноліум з вагонкою...і т.д. Але Сандру я люблю якою вона є .
Сьогодні ввечері їду з дітьми до батьків - хай потішаться. Чоловік поспить
Ну а завтра - варю наступну партію сирів. All day.

 

В мене тільки одне питання: чого б не простерилізувати собаку і мати спокій? Я не розумію цього безконтрольного плодження тварин. Або контролювати залізно.
Для довідки: маю стерилізованих кота і пса, і нестерилізовану кішку, яка ніколи не мала кошенят (бо її ніхто не пускає їх нагуляти).

 

Колись - "бо треба собаку звести з породистим псом та мати додатковий дохід". Потім, після першої вагітності - "треба не випускати собаку з двору". Після другої - "посадити на ціпок" (на півдня щодня).
Коли я питання стерилізації виносила на розгляд в сімейному колі - мої аргументи

були прокоментовані приблизно "та то так природою задумано, будемо ретельніше слідкувати, не заморочуйся і не чіпай собаку". Ну і в нашому конкретному випадку - на цуценят в селі і серед знайомих є попит, бо собаки виросли крупними і з гучним маминим голосом - те, що треба для двору. До речі, тре подзвонити тим, хто питав, чи будуть ще цуцики...
А так, я за стерилізацію, якщо то хтось своїм робить.

 

В моїй голові звила собі кубельце Пані Хаос. І тепер це вже не моя голова, а Хатка Хаосу..
В ній живуть окремим життям кілька десятків різних життів ..
Якщо хтось з вас подумає,що я здуріла, то можу вас запевнити- ще ні.Але таке бажання маю.
Бо відчуття,що я живу мимоволі - стає нестерпним.А отже - будуть зміни. А змін я не люблю. Я -закоренілий ретроград. Хоча тести говорять про інше..
От і будь мудрий - дай раду тому всьому, як ти сама собі ради дати не можеш.
А хто не знає як йому жити, той що робить? Правильно - дає пораду іншим.
І не тому,що так легше,а тому ,що вар*ята найкраще розуміє лише вар*ят.


Якщо у когось виникне запитання :
what it is?
Не сумнівайтесь - це звичний день :проза і врочистість.
А точніше - це осінь, хворе дитя, адаптація в школі,намагання встигнути заплановане,пережити цю фін.кризу, дотримуватись приписів лікаря і вірити у щасливе майбутнє і мир.
вам і хвильку задумливості в шаленому темпі сьогодення.

 

Ого ,як давно мене тут не було!
З великих змін - мені 31, Вірусі 5, Лідії в середу вже буде півроку як
З дрібного - не перелічити.
Зі змін, які хотілись би і не стались - я не маю іншого житла і ще дечого Точніше, іншого житла не маю зовсім, а бажаного дечого маю половинку. І хочу довести до цілого, і чимшвидше.
В професійній діяльності в мене щось подібне до романтичних історій. Якщо зовсім вже паралелити, то в останні роки це пристрасне всепідряд, і от так сталось, що почались "серйозні стосунки". А я "заміж" не хочу ну ніяк, з одного боку - нащо мені тої прив'язаності, відповідальності... А з іншого боку, стабільність не завадить... Так і гойдаюсь, вже досить давно.
Щодня крім неділі проходжу пішки більше 7 км. Хотів мені заКоханий подарувати крокомір на День народження. А я і кажу, нащо мені крокомір, коли до вечора п'ята точка аж горить від тої кількості кроків.
Врочистість №1 - Дмитрик часом нагадує гідну людину.
Врочистість №2 - Лідія. Я не можу з тих немовлястиків, які вони солодкі! Цілими днями тільки цьомаю і улюблюю її поміж інші справи.
Проза - Віруся. Якась криза в неї. З нею дуже тяжко. Поважаю себе щодня за те, що не луплю її, хоча те, що вона вигадує реально часом провокує. Але я люблю її страшенно. І мені так важко від того, що мої дві улюблені дівчинки не можуть порозумітись Вірця так тягає Лідію, та вже кричить від одного лише вигляду старшої сестри... Добре хоч, що має подруг (як їй це вдаєтсья - досі не розумію, але дружба є)
Ще трохи прози - це вартість всіх наших "розвиваючих" занять.
Але тут же і трохи врочистості - дітки молодці.
І ще трохи прози - я щодня когось кудись воджу, і не по одному разу.
І ще трохи врочистості - я важу менше 60 кг, точно не знаю, скільки, бо навіть важитись не конче маю коли. Але мій заповіт краси - чисте волосся+доглянуті руки+акуратні брови+вмите обличчя+зволожена шкіра. Все решта - по можливості. Компліменти збираю пачками і це теж занесу до врочистості.
А також, звісно, врочистість - нинішня погода. В листопаді вийти в шматяних кросівках, трикотажній сукні і розщіпнутій безрукавці і спітніти від спеки - це, звісно, круто.
А може, зими не буде? Як думаєте?
Я принаймні попрошу її почекати поки докуплю всі зимові речі собі і дітям.
Гарних вихідних!
Цьомцьом

 

А в мене в Ані якась криза. Вона як істерить , то мені аж у вухах лящить. Й то така , чуть що - образи страшенні, сльози горохом. Навіть на звичайне зауваження, що мол, так робити не гарно/не можна. Така сирена включається . Братів б"є...
Врочистість - в нас тепер нова локація, ще не своє, але вже ближче. Зразу й проза - замовляла я вікна, фірма надійна, перевірена, співпрацюють по програмі ЄБРР, все сертифіковано і....налажали. Тепер завдяки їхній помилці ми в холодній спальні ще на тиждень

 

Маю нарешті привід трохи порадіти за себе - переборовши власні страхи, власних демонів і критичний погляд мужа, я таки записалась на курси крою та шиття!) була поки на одному тільки занятті, але мені дуже подобається й надіюсь,що з цього мого бажання вийде щось толкове.
Сьогодні мала дуже класний, релаксовий ранок і трохи прозовий вечір. Зранку використала таки свій сертифікат на сеанс аромамасажу. Довольна, прям капець) потім ще прогулялась центром міста, просто так, без будь-якої мети, й зрозуміла, що таки дитина в садочку, то для мами, в певній мірі,навіть дуже добре. Навіть встигла домовитись про вранішню зустріч з подругою. Та все розбилось об жорстоку реальність, коли, привівши з садка дитину, зрозуміла, що до нас прийшла в гості кишкова інфекція. От і приїхали...тепер будемо лікуватись. Ех...


Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk

 

Отак всіх читала і з усіма погоджувалася: з грошима сутужно, діти нерви мотають,

пройшла через обидвох малих, осінь вганяє в депресняк, малий істерить на кожному кроці, через що мене виводить з рівноваги. Всі "плаксюльки" згадала?
Ну тепер трохи потішуся:
Переписалася з Франківського в Залізничний район.
Попала з малою до офтальмолога. Чекає нас дуууже довгий період реабілітації і підтримування того, що зможеться витягнути

ДП - це сила, я вірю. Чекає носіння пов'язки на одне око. Хто з таким стикався, які "заліпки" використовували і як морально готували дитину до цього?.

.
Закордонний паспорт забрала. Біометричний, але відбитки взяти так і не змогли. Ггггг.
Чоловік мене таки кохає і розуміє. Це вже один з найбільших плюсів.
Не худну але і не поправляюся.

хто б чим сі тішив

Рибки в акваріумі ростуть і плавають... коротше, понесло мене.
А що хотіла сказати?! - що завжди у всьому є баланс. Просто ми не завжди його помічаємо ("завдяки" речам, які нас сильно засмучують). Допоки ми самі не вигребемо - ніхто не зможе допомогти.

 

Сумний день, річниця смерті дуже близької Людини, час летить, а болить і далі. Чому? Чи в силах ми були щось змінити? Багато питань, але вже не буде жодної відповіді. Вкотре переконуюсь, що потрібно використовувати кожну можливість, щоб сказати близьким, що ми їх любимо і бути поряд.
А загалом трохи маю прози, чоловік в відрядженні, малюк в бабці з дідом. На роботі постійні зміни і ніби на даному етапі від мене нічого не залежить, але і просто сидіти і чекати тааааак важко. Розумію, що якось я набрала на себе і вже не витягую, потрібна якась розгрузка, бо ніби фізично і відпочиваю, а морально не можу розслабитися. Буду собі шукати якесь заняття для емоційної розгрузки.
Бажаю всім гарного дня