Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Черкану тут про нас, поки менша спить.
Старша поїхала за подарунком однокласниці на ДН. Там з якоюсь дівчинкою зустрінуться і разом щось куплять. Завтра будуть у Вікторії Гарденс святкувати. Як добре, що вже діти можуть ходити-вибирати-купляти без мене. І непогано справляються . Сьогодні прийшли її нові Vans (купила на Розетці по акції), то щаслива полетіла в них.
Там же купила середульшій пару речей на школу. 152 останній розмір, на старшу вже нема шкільного одягу. Та дочка зараз у таборі відпочиває на всі 100%. Безкоштовний табір від школи - це замЄчатєльно!!! Мамо, ми тут НІЧОГО не робимо (після пластових таборів ). Годують багато і смачно, кожен вечір дискотека, табір у зелених горах (Гребенів), вид з її балкону - захитаєшся. Коротше, табір Ватра - Рай!
Менша вже говорить усе, спить добре, но її вкласти... Якшо тільки 1,5 год - то за щастя. Таке в ліжку виробляє і викрикує... Зате потім до ранку со-о-он... Ну трохи під ранок похникає (чи мама на зв'язку).
Вчора посвятили фрукти і вигуляли зі старшою "нові" вишиванки (стародавні купила). А шо то таке, що в 2 цервах не святили в обід яблука? Колись в обід з роботи відпрошувалась і бігом з корзинкою бігла на Щербакова на пр. Шевченка. Біля нас не святили, на Щербакова нікого нема, тиша, сказали йти в захристя і там нас і ще 2 благословили і посвятили яблука. І так всіх людей у захристя відправляли. То 10 ранку служба з освятою і все вже тепер було? Хто в курсі? Якби знала, то на 10 пішла б.
На вихідні тікаємо зі Львова у Славське. Побудемо нарешті всі разом пару днів. Хоч би погода протрималася.

 

Все на світі було. Все було вже не раз. Суцільне дежавю.
Багато фотографуватися
Заморожувати грудне молоко
Писати щоденники наперед
Писати чужі блоги і вимагати аванси. Заслуговувати ті аванси, купити дітям яскраві канцтовари. А вони так пахнуть свіжим папером... І це теж вже було

 

Вперше в житті так сумно, що закінчується літо. За кожним днем сумно.
Новий день починається - і сил його почати нема. А закінчується - і плачу, не можу зупинитись. Знову стільки всього не змогла.
Стриглась вчора дуже коротко, бо довго ще не зможу поновити зачіску. Манікюр зробила вночі, коли не могла спати.
Фігуру тепер маю - про яку навіть не мріяла. Мрійте обережно, загалом.
Хочу, щоб у мене був День народження. І бажано не один ще. Сьогодні бачила конфеті розсипані. Гарні такі. І квіти гарні. І цукерки в коробці гарні, і майже сумно, що мені їх зовсім не хочеться.

 

Ех, змахнула сльозинку. В Ватрі зі мною сталися мої перші романтичні стосунки, в 9 класі. З такими ніжними обіймами, з першими, несміливими поцілунками, з обіцянками та сподіваннями, дитячими, наївними, які розвіялися десь по дорозі до Львова

Привіт, посиденьки! Як ви тут?
Блудна донька повернулась
Але не надовго, чесно признаЮсь

В нас проза. Тиха, буденна і дуже спокійна. І я дуже тішусь, що перед вихором навчальних днів я маю такий релакс. Болить голова, але заморожені чорниці якимось дивом мені трохи полегшують біль, бо пити таблетки третій день поспіль я дууже нехочу.

 

шось я ніяк не заспокоюсь, подій наче немало за останні дні, а відчуття, що переключилась чи відпочила нема. Значить не переключилась...
Були минулої суботи на родинній гулянці, трохи здибала людей , яких давно не бачила. В неділю вітала коліжанку з ДН, посиділи годинку-другу, полялякали. Потім ввечері баба запропонувала взяти старшу на ніч і на весь понеділок, відповідно з одною дитиною ніби спокійніше. Поїхали з чоловіком до центру нічого не робити.
В середу малому був рочок. Згадувала собі всяке, як то воно було рік тому, як швидко пробіг рік другої дитинки і як довго тягнувся з першою. Після церкви вийшло сходити на каву з тою ж коліжанкою. (Такого доброго смаколика спробувала, що підсвідомо десь за мною ходить думка, що треба знов знайти причину піти в те саме місце і ще його замовити.) То так добре мати когось такого, так люблю взагалі після церкви чутися як в селі - зустрічати знайомих, зависати побалакати по пару хв з кожним. На жаль у великому місті то не дуже часто виходить.
Вчора чоловік працював лише пів дня, мав інші плани, але в результаті ми поїхали в стрийський парк, вже рік там не були. Навіть мені пощастило покататися на одній карусельці.
Але сьогодні знову якесь дивне відчуття чи то втоми чи ... незнаю чого. Наче якась напруга внутрішня не минається.
Я, зазвичай така організована і зібрана, зараз ніяк не можу себе організувати. І якщо проблеми з голови, то може в мене зараз це Дуже так - купу всього передумую, а робити нема коли і вже втомлена.
Хочеться якось розслабитися і відпочити і незнаю як то зробити. А з іншого боку - наче бракує якогось міцного дротика, на який би ото все нанизувалося. Просто втома чи брак улюбленої справи, хобі, спілкування?
вийшов пост з ниттям у підсумку

 

От і мене переслідує те відчуття, сьогодні взагалі, якась таакаа обезсилена, якийсь капець. Настрою теж немає, причому і причин теж. Останній день календарного літа, як воно промайнуло! Доця йде у перший клас, а мені якось не те, що байдуже, а просто так, йде та йде. Можливо просто ще повністю не усвідомлюю, що моя крихітка виросла, і майже безтурботне дитинство, переходить на новий рівень. Назбиралося багато роботи по хаті, кулінарна муза-дрімає. Але може то такий день сьогодні, а точніше період? Всім сонячного літа і прийдешньої осені!

 

Перший день навчання.
Поки що не справляюся зовсім.
Але є надія, що це тимчасово..
Проза - витрати. З банківських рахунків поповнюється хіба мій банк грудного молока, але і то добре.
Врочистість - діти. Що б я не казала про них раніше, вони ще у 100 разів класніші.
Любіть свої дні.

 

Якщо коротенько - то все збирається до купки. Я -теж

і "купка" мене росте

.
В нас тепер є підвал. Ні, не так. ПІДВАЛ. В мене колись кухня була трошечки більша! Все, що я не можу знайти в квартирі - знаходиться ТАМ! Це так мій коханий "розчищає" площу . Пообіцяла-м його стукнути за те що з-під рук забрав слойочки для закруток і поніс до ліфта, на що отримала відповідь, що і мене знесе в підвал . Так і живемо.
Потішилась, що малий відходив рекордні 4 тижні (без перерви в садочок). Та вже сидимо вдома з "класичними нашими" соплі-Т-кашель...
Доця в 3му класі. Вже. Невже?! Якось так швидко... Час пролітає як дерева за вікном поїзда. Вже і осінь... Чекаю того часу, коли можна буде в парку повалятися в золотому листі!

 

оо, вітаю! Але з соплями не вітаю.

Серйозно? Мій Артем вже в сьомому. Ростом такий ж як і я, навіть на 1 см вищий вже. Розмір ноги в нас однаковий. Сьогодні забрав мої кроси замість своїх до школи, переплутав

дуже чекаю того часу, коли можна буде повалятись на пляжі в золотому пісочку. Ніякого листя я не хочу

А в мене що, а в мене врочиста проза, бо! Сьогодні я не на роботі, не на навчанні, а вдома!
Не на роботі, бо в мене зараз сесія. Не на навчанні, бо сьогодні пар немає, а вдома - бо де ж мені ще бути в таку погоду

Отруїлась вчора морозивом з Арсену, всю ніч бігала. Відповідно школу ми майже проспали, але за 4 хв до уроку діти встигли забігти в школу і мені по телефону відзвітувати, що вони не запізнились.
Та й таке

 

Блоги, гасла, контент стратегічний, переклади, теорія перекладу, переговори, посмішки, блиск для губ, пінка для волосся.
Чисті шкарпетки, перезувне, ланчбокси, вечері, яблучні пляцки, сніданки, запах прасованих речей, гуляти, гості, рожеве сухе...
Лікарі, сходи, сірі підлоги, таблетки, на яких не можна рожевого сухого; заморожене молоко...
Дорогоцінні ночі в обіймах дріболястика.
Прохолодні ранки.
Пристрасне кохання, в яке важко повірити навіть мені.
Першокласниця і рожеві туфельки.
Сергійко і намальовані їжачки.
Дмитро і похвальна грамота за навчання в минулому році.

Просто бути. Просто бути щодня.

 

@cjomcjomka, кльово написано. Супер!
В мене так не вийде, поділюсь як можу).
Останнім часом ми розгулялись на всі боки). А що, то ж наше життя і нас вирішувати як його жити). Родичі і батьки вже дивляться косо. За останній місяць були у тих місцях, де не були роками. Нарешті вибрались до Шацьку. Там така краса, такий спокій, і таки печаль - озеро міліє. Були з нашими найкращими друзями, з якими вже сто років не відпочивали разом. Від цього було ще в рази краще. А ще мали ровери з собою, то кайфонули ще більше.
А потім нас понесло у бік Мезунки. Колись давно були там з наметами. Як же там кльово! Така природа! Відсутність людей! Ми не могли пережити, що не взяли наметів. Бачу, що доня вже готова. Тому дуже сподіваюсь, що наступного року ми таки свій намет провітримо). А ще нарешті хлопці були на рибалці.
Цього місяця в чоловіка ювілей. Думали ми, думали, і вирішили нічого не святкувати, а махнути в тур. Ще й друзі підписались з нами. Ще й на акцію натрапили. Дуже сподіваюсь, що все буде класно. Вперше залишаю доню, трохи тривожно. Ще й зараз вона якась не така). Температурила два дні. Відчувала на дотик, але не міряла. З нею це є нереально. Ніяких симптомів. Лише ніби проклюнулись верхні ікла. І зараз ще певно нижні хочуть. Дуже сподіваюсь, що то не щось серйозніше. Але з рук вже третій день не злазить. Я так від того змучилась. Я відвикла. І важка вона якась така).
Школа. Що тут скажеш. Намагаюсь відкласти той шалений ритм хоч на трішки. Гуртки меншого відвідуємо, зі старшим поки відтягуємо. Там такі суми, що мені страшно рахувати дебет-кредит.

 

Я все думала, що з кожним роком буде легше , але ті підлітки . Кожна пара шкарпеток підбирається годину, купити підходящі джинси тяжче ніж весільну сукню; все, що не мале і не тисне вже не подобається; середній за старшим звичайно ж доношувати не буде («це дічь» ), зате донька відбирає в братів речі (бо це модно). Стоси макулатури збільшуються (атласи, зошити, збірники...)..., а ще в нас з‘явилося кошеня, яке кожен вечір робить складний вибір між п‘ятьма ліжками . Зате я спокійна - енергетичний стан наших спальних місць - «задовільний»

 

Якби хтось лише знав, з ким і як я починаю цей дивовижний вікенд - це був би мегаскандал на ДП
Люблю своє життя
Все логічно і заслужено
Всім несамовитого кохання!

 

Інтрига)

 

Я мию підлогу Versace. Це не назва підлоги, це футболка того самого бренду. Подарована колись чоловікові, а тепер - така сама ганчірка для підлоги, як і трикотаж без лейблу. Але чомусь мені приємно нею мити підлоги 1-2 рази в день, типу люкс .
Дитячу зробили, крім стелі та дверей - чекаєм коли зроблять. Я в цій кімнаті хвилинку в день медитую - не просто мрію, а бачу, що і кожна кімната може бути зроблена.
Ще наприкінці літа зсунули свій графік і вставали о 6-7 ранку, щоб максимально використовувати час на будові. Перший тиждень школи минув - і я не помітила, як підйом о 6й став звичним. Як і вкладання спати о 22-23.
Шкільний період почався - і я задоволена. Єдине, пару тижнів уроки до 11.05 - якось не вдається засумувати за дитиною. Це старший в школу прийшов і пішов, а я з малечею двічі ганяєм туди-сюди. В цілому, поки що початок школи найважче дається середньому, бо ходити багато приходиться .
Почала займатись виноградом: собі вирощую, роблю саджанці, на днях ще на ділянці насадимо плантацію для власного користування. Підростають плодові дерева, квапливо висадженні весною в один з приїздів зі Львова. Маємо малину: коли купляли ділянку, то геодезист виправив межі (сусіди собі виставили забор, бо сподівались, що їм ніхто не завадить...). І тепер на нашій ділянці красень кущ малини. І вже скоро мій дід передасть своєї запашної малини (як з мого дитинства сорт ) - висаджу. І ожину висадимо. А колись і персики.
Пару днів тому у бабусі чоловіка був повторний інсульт (89 років), тяжкий стан... Я коли останній раз поверталась зі Львова, перед відїздом спілкувалась з нею (в неї дещо вже проблеми з памяттю, зором, слухом...), казала, що ми її любимо, а вона так щиро обнімала, така рідна нас проводжала... І хоч генетично, фізично вона для мене чужа людина, але по стану душі - ще одна моя рідна бабуля. Шкода, що я мало її розпитувала, коли ще вона була в добрій свідомості. А як вона за дідом, своїм чоловіком, сумує, що помер 4 роки тому! В них була "забава": один день - вона жаліється на здоровя, другий день - дідо розповідає як йому тяжко-важко. Було щось в цьому...романтичне .
Хай останні теплі дні чи тижні радують всіх вас сонечком, теплим спілкуванням та бережіть себе.

...Ось ця бабуля, про яку я писала вище, перший інсульт отримала, коли в грудні запереживала, що до неї онук довго їде (реально він звичайно їхав, але вона розхвилювалась). А зараз, перед відльотом свекра розпереживалась...
Інша бабуля чоловіка, що дожила до 95років і після відмови багатьох органів ще 2 дні була в свідомості - вчила колись ще малого онука, щоб не брав дурного до голови, тоді і довше проживеш. Є в тому щось: не брати дурного до голови. Ще перед смертю сказала: "Життя проминуло, як вилами по воді. Лясь! І все". І це в 95 років.
Любові, миру щиро бажаю .
Погнала я на 2й поверх (чули, та? Є 2й поверх, а не всіразомна50кв.м.першогоповерху ), середній шукає свій одяг, молодший підскиглює, прощаючись зі сном, а тих двох старших треба ще виштовхати з ліжка.

 

Я терпіти не можу вихідні. Може, тому, що покладаю на них хоч якісь сподівання, а в підсумку тільки звичний буденний розпорядок дня ламається, а приємностей не додається
Взагалі, почуваю себе маленькою втомленою конячкою. Гавкаючою конячкою Знов верещу так, що, певно, всі 4 поверхи мене чують
А ще мене почав дико бісити безлад. Може, це намагання хоч щось в житті контролювати, а тут навіть чистота на підлозі контролю не піддається
Врочистість - Влад пішов в школу, проза - поки всім важко. Через те, що уроки закінчуються 12:30-13:30 Яся не встигає виспатися в обід, в мене весь день перебитий тими прогулянками до школи і назад, а поміж тим намаганнями вкласти її спати.
Врочистість - Владу поки в школі подобається, не подобається тільки сидіти за партою Мене ж в п'ятницю після уроків вчителька вже лишала "для бесіди", бо на перерві той першокласник забирав в колеги конструктор, за що останній мало не видряпав йому око. Весело, коротше, "шкільні будні"
Ну і "мамські будні" теж. Бо не встигла я порадіти, що Яся кілька днів почала прокидатися всього по 5 разів за ніч , як нині знов нонстоп і, здається, на додачу до соплів температура
Отак, наче, нічого ж, можна жити, але все по-трохи по крапельці таки підточує мою рівновагу.
Вже казала, що хочу кудись в Тібет до монахів, так щоб одній в тиші пів дня спускатися з гори з глечиком для води, а потім В ТИШІ пів дня підніматися назад. А на наступний день знов отак вниз-вверх. Дні за 4 я б вже назад додому б просилася Паралельно пригадуються слова пісеньки з дитинства:
"Отпустите меня в Гималаи
Отпустите меня насовсем
А не то я завою а не то я залаю
А не то я кого-нибудь съем"
Гімалаї і навіть Карпати поки не світять тому диииихаю і пробую змінити своє ставлення до буденних ситуацій

 

Інтрига перевершила всі сподівання
І є хороші новини: якщо раніше ревниві жінки приходили дерти мені волосся, то тепер ні - бо в мене коротка стрижка.
Тим не менше двіж вийшов скажений, і коли в суботу до нас надворі під'їхала поліція, то я була впевнена, що тут мені і гайки.
Але все виявилося інакше. Якийсь обурений підліток намагався викрасти нашу машину, жигуля. Зламав трикутне бокове віконечко, відкрив капот і віддер дріт сигналізації, намагався завести. Але діти і підлітки, що були поряд, викликали поліцію і здійняли такий кіпіш, що він просто втік. Яке щастя, що не поїхав машиною і не накоїв чогось.
Загалом, щось забагато екстриму останнім часом. Де воно вимикається?
Їсти. Молитися. Кохати. (с) Вже помолилася, а решту дня планую головним чином поділити між тими двома справами, що залишилися
Всім добра і спокою!

 

Дуже влучно і круто написано! Нещодавно зловила себе на думці, яка ж вона класна - моя доцінька, а потім думаю, та нє - вона настільки класна, що я не могла собі навіть уявити, що вона такою буде! От реально, я не уявляла, що дитина у 5 років може так гарно підтанцьовувати під треки з Кіссфм))
Навіть чоловік зауважив, що ото дівка росте. А я казала, що ми її закриємо в кімнаті на другому поверсі і вона лиш коси свої, як Рапунцель, зможе спускати до майбутніх кавалєрів))

Надіслано від мого SM-G350E, використовуючи Tapatalk

 

Охх....Як я тебе розумію. Хто там що там писав про базові умови в "мистецтві бути дружиною"? Той життя не знав й чисто теоретично виписував
Врочистість - ми вже в своїй квартирі, але...майже щодня я на когось гавкаю, бо забрали ми своїх гавриків із села тільки 1 вересня, по ходу виявилося, що на одну дитину все замале, те, що планувала меншому із старшого - ще дуууже завелике, взуття ніхто не має...То 2 вересня пішов мій Марк в перший клас як підстрілений (яжемать, що ж швидше не подумала?!!......А не подумала, бо ми якраз переселялися-перевозилися й мені було не до того) - в туфлях ватка, штани максимально затягнуті й підігнані, але все одно...вид був як із старшого брата, що відповідало дійсності. Сашка пішов в штанах в обтяжку, а-ля лосінах , щось він дуже розкабанів в бабусі на пиріжках...
Тиждень шаленний й дурнуватий , плюс ремонт триває, я щодня витираю ті порохи по 5-6 раз, все одно все в порохах, всюди коробки, я нічого не можу знайти й це дратує. Кінець ще не швидко буде, а коли з"являться шафи - то невідомо.
Найбільша моя печаль, це мега-ініціативний муж, який хоче робити все своїми руками, часто паралельно з майстром, "щоб швидше". В результаті партачить, й ми вже платимо майстру, щоб якось то замаскувати, заховати, прикрити, замалювати, зашпаклювати, переробити . Й мене реально така злість й нерви беруть, бо все йде не так. Вже стільки тих косяків наробив...Я його просто благаю не пхатися, раз не вміє, але він все одно знайде час, коли я відлучуся, а потім гордо демонструє результат своїх трудів . А мене не влаштовує така тяп-ляп неакуратна робота!....Може хтось б й радів такій ініціативності, мол, чоловік ж сам хоче, сам робить, але краще б він тренувався на якихось дешевших й простіших речах. Я так довго й ретельно вибирала, а він одним махом бац - й зіпсував .
Геніальні відповіді - "то так має бути " (з крана тече вода під дуже малим тиском й відповідно тільки холодна), "то вже нічого не зробиш" (косо позарізав гіпсокартон), "ну вибач" (на всі інші великі й малі косяки), "то інакше не буде", "як тобі не подобається - зроби сама" (не повірите, але я таки то зробила, й краще й акуратно й без нього розібралася).
Ми ж наймали спеціалістів, які й мають дозавершити ті роботи, але муж вирішив трохи їм "помогти" , щоб швидше було, та й взагалі - як то в хаті працюють люди, а він ж не буде сидіти склавши руки, що він - не мужик
В моїх менших тепер улюблена гра - бавитися в "як Лук"янчик плаче" - й тепер в мене враження, що немовлят в хаті не одне, а троє.
Тільки він засне, менші хочуть гладити його по голові, від чого він ясне діло, прокидається. Й так по колу. Мені здається, що ще чуть-чуть - і я від того темпу, напруження, хаосу й безладу поїду на Кульпарківську .

 

це моя реальність минулого року
а теперішня - в тому, що Лідія страшенно кричить з приводу і без, і щойно вона заспокоїться - треба обов'язково її штурхати, що "вона так класно пищить"

а ось це насправді зовсім не смішно і дуже неприємно, тому дуже раджу берегти себе силами всіх кого попало.

Відчуття, що щось провтикала. Так навскидку - не дуже важливе.
Але воно й не дивно. Дуже багато всього, дуже мало часу, місця і сил.
Вчора вперше в житті мені допомогло виговоритись. Точніше, викричатись. На стандартне "проститутки живуть на дитячі гроші" я в диких децибелах відповіла, що податками виплатила вже собі не лише декретні, а і частину одноразових державних допомог. На що дізналась, що зілєнскій наведе порядок з такими як я.

І судячи з довбаного законопроекту щодо ФОП - як айтішних так і всіх, - таки усе можливо, від чого ще гірше.

Послала зілєнського, послала всіх, зібрала дітей, обняла... вони такі класні, хоч мені так зараз фізично тяжко з ними...
До речі, про дурний голос. На якомусь семінарі сто літ тому я почула, що діти в стресовій ситуації копіюють маму. І ото така правда в нас про Дмитра. Коли він кричить, то голос у нього стає такий жахливий, як у мене, коли я кричу Теж була ситуація, коли довелося його послухати. Висновок: кричати треба менше і по ділу. А в спокійному стані голос у мене дуже гарний Хвали мене, моя губонько, але це перше, що мені кажуть при знайомстві, особливо якщо це скайп-конференція.
І до речі, про роботу. Мушу вирішити одну річ за три тижні. Приблизно дістати зірку з неба. А інакше... навіть думати не хочу. Вчора спробувала подумати, розплакалася, спухла вся... нині в 5:30 була наче з перепою, а це ж несправедливо зовсім - я не чіпала нічого з прекрасних запасів пивка і винця в холодильнику Ото треба, певно, сьогодні ввечері то все почіпати трохи (ну, не все звісно ) Бо завтра буде новий день і, ймовірно, нові ліки. А там і нові заборони. Але це буде завтра.

а в мене так розперло Сергія І то не можна сказати, що якась їжа змінилася. Певно, період такий - набрав, щоб запустити далі в ріст. Але його вже під 35 кг їжаків, і 135 зросту. Все, що було відкладено на осінь (крім трикотажних речей) - пішло стрункому сусідському хлопчинці
В Дмитра період, коли в дитячих відділах його вже не вдягнеш, в дорослих ще не вдягнеш, а все "прицільно підліткове" або страшенно дороге, або базарно-дурнувате. Що знову актуалізує фінансові питання, і мій біль з роботою.

Але це не жилетка. Діти здорові. Дмитро став ходити щоранку на розминку на спортмайданчик. Сергій самостійно робить уроки. Віруся пише палички. Лідія навчилася кричати "дайдайдай!!!" і бігати з дикою швидкістю. Моя стрижка під машинку почала відростати, надворі ще тепло, і все мусить получитися.