Звичний день: проза і врочистість нашого сьогодення (10)

Ой дівчата, скажу таке, коли зустрічаєшся з файними і рідними кумами, то зразу врочистість)) скільки то людині треба? Головне, атмосфера!! І все решта, посувається на другий план, але головне план виконання! Всім гарного і позитивного настрОю!

 

Сьогодні середа і помалу починається справжня дощова і холодна осінь. Минулий тиждень в мене був досить врочистий, бо мала невелику відпустку і вдало зробила все, що задумала. А цього тижня почалася проза. Перша за все з мамою чоловіка. Ні, ми не опускаємо руки. Ще занадто рано здаватися. Але в голові суцільні знаки питання: ну чому так? Вона досить хороша людина і часом занадто добра там де вартувало би бути строгішою. Тоді чому саме з нею стався той невеликий відсоток побічних наслідків операції?! Щось мені геть сумно. І трохи страшно як воно буде далі.

 

"Тримайся"
"Ну, тоді тримайся"
"Гаразд, ти там тримайся"
І ще багато варіацій. Я останнім часом припинила вживати це слово, взагалі. Бо знаю, що воно підходить до надто малої кількості ситуацій насправді.
А ви вмієте триматись? Як? От наприклад я опишу свою спробу.
В дні, коли мені можна каву, я роблю її собі солодку і гарячу, і п'ю без всяких печив. Це нагадує мені багато днів, в які все було добре і був спокійний погляд в майбутнє. І повертає це відчуття.
Вчора натрапила на одну річ з тих часів, і не втрималася - розплакалась. А це зовсім не до "триматися". Так, для мене обов'язково стримувати сльози. Хіба ввечері можна трохи собі дозволити. А вранці, коли попереду зустрічі, людні місця, всякі справи, - в жодному разі не можна. До стиснутих кулаків і молитви вдома вголос. Не плакати, не вити, не здаватись.
Врочистість: я почала чути запахи. Не знаю, чи надовго. Але це так круто, скільки ж всього пахне навколо! Перу білизну з запашним кондиціонером. Запікаю яблука з корицею. Нюхаю дітей, які ж вони солодкі всі. Жену хлопців митись після тренування... ааа, як вони вже пітніють! Купила їм тальк для ніг і дезодорант для спортивного взуття. Муштрую, жиби користувались
Ще врочистість. Маю одну справу з підлітками, організую їх до однієї справи. Провела лікнеп, створила групу у вайбері, роздала матеріал... в групі тихо і порожньо. Минуло 2 дні, приходжу в школу така вся демотивована. Зустрічаю "своїх". Кажу, народ, що, не будемо нічого робити? А вони раптом: "Та ви що, будемо, будемо! За вихідні зробимо свої частинки і надішлемо Вам". Прям так натхненно. Прикол.
І ще прикол. Я ходжу до лікарів з Лідді, а триваліші і серйозніші процедури планую так, щоб вона спала у візку в кабінеті. І от, треба було мені зробити одне обстеження, де малюсі не можна бути присутньою. В коридорі багато людей, всі жінки і один молодий мужчина. Мужчина до мене сидів найближче, і я кажу до нього: "Будь ласка, попильнуйте візочок зі сплячим малюком, поки я буду в кабінеті". Він був в шоці, мовляв, купа бабів, а я чогось до нього причепилась. Озирнувся на жінок, почервонів. І сів дивитися у візок Виходжу, а він гордий такий сидить. Впильнував Ох вже ті ґендерні стереотипи.
до речі, ще один стереотип - що в жінки довге волосся=сексі, а коротке=ні. Нічого подібного, зовсім нічого! Як на мене озираються хлопці, як швиденько хлопці в маршрутці дають місце нам з Лідді, як відчиняють двері (і притримують, що ще важливіше ) Загалом, хто не стригся через це - стрижіться негайно, ггг
Є прислів'я про "Почати за здоров'я, закінчити за упокій", а в мене навпаки сьогодні. Що не може не тішити

 

Здається, що за вікном продовжується літо, а справжня осінь і зима почнеться ще не скоро... Коротка ілюзія, що все продовжується і нічого не змінилося. Все ті ж буденні справи, квіти не стали менше тішити, книги не перестали бути цікавими. Все та ж ранкова кава (вже з молоком, бо кави не дуже і можна), майже діловий офісний стиль, макіяж і червона помада (трохи відчайдушний, бо хто зна чи скоро зможу все повторити), маска незворушності, впевненості і майже байдужості, жорсткіші дедлайни, звіти (останні), робота (якої вже майже немає). Робота, коли за твоєю спиною фарбують стіни і поступово виносять офісні меблі. Нагадує сюжет кліпу "Вітчизна" Шурова. Все ще жевріє ілюзія потрібності, впевненості у завтрашньому дні... Скільки разів обіцяла собі, не прив'язуватися до людей. Не втрималася... Підступні сльози з'являються не тільки в мене, але причина в мене своя. Поступово відсіюється все зайве, другорядне, не важливе. Прикро, коли це люди. Боляче, якщо це ті люди, яких вважала близькими. А обіцяла ж собі не зачаровуватися, щоб не було розчарувань... Прикро, бо на певному відрізку запам'ятали, виявляється за абсолтно не важливі для мене речі. Наче й не було нікого... Хочеться крикнути кудись в порожнечу, що це не я справжня... Режим збереження всього: емоцій, внутрішніх ресурсів, грошей... Трохи холодно в усіх сенсах цього слова. Що ще зміниться завтра? Жевріє надія (на щастя поки не безпідставна), що "вбивця" справді лагідний і тихий, поки тихо спить і прийде ще не скоро. Може стиль життя не зміниться. Хоча як раніше вже не буде... Чому завжди все важливе забирає саме осінь?

Трохи жилетковий вийшов допис, хоча у жилетку йти не хотілося...

 

Врочистість в тому, що вчора був День народження Дмитрика.
Ми присвятили день йому та його друзям післявчора, тому вчора був звичний робочий день, багатий на шоколад Але Дмитрик таки зробив мені цей день, і не дав нікому його зіпсувати.
А охочі зіпсувати були. І почесне друге місце посідає маршрутка №51.

Не знаю, що таке з тим маршрутом, чи там пороблено, чи спецом набирають водіями якихось дивних осіб... але в мене саме з нею вже стільки пригод. Ще дуууже давно один такий паразит рушив з зупинки і ледь не поїхав з Дмитриком у салоні, коли я з молодшими вийшла. Згодом інший ледь не висипав нас з задніх дверей, коли ми сідали в маршрутку (так, тепер ми заходимо на передні двері. Але погодьтесь, задні також призначені для людей) Те, що при мені з цього маршруту зняли п'яного водія і за місяць ми знову побачили його на робочому місці - теж чарівно. А вчора ми ледь встигли зайти, як водій рушив і погнав, затиснувши дверима і лишивши зовні мій рюкзак та частину дощовика. Я була з Сергійком і не хотіла матюкатись (точніше, звісно, хотіла. Але була з Сергійком) Так і проїхали до наступної зупинки. Рюкзак наскрізь мокрий, добре що нічого з вмісту не зламалось.

І почесне перше місце посідає жіночка, яка написала мені у ФБ, і читає ДП або тут зареєстрована. Вона пообіцяла зробити мене відомою на весь Львів шахрайкою, бо я на ДП буцімто видурюю гроші собі на лікування, постійно жаліючись на хвороби. А сама - уявіть моє нахабство - ходжу по вулиці! посміхаюся! Що, на думку жіночки є однозначним запереченням будь-яких проблем у мене. Ну, то таке. Якщо побачите моє фото в "Людоньки, порадьте" - знайте, що це справді я і вимагайте повернути всі гроші. Всі, що я видурила Ой, такий клас. Давно я так не сміялася. Це ж навіть крутіше, ніж казати, що у мене море вільного часу, бо я веду блог Загалом, люблю увагу.

Ще трохи прози - наскільки люди не цінують те, що дістається їм безкоштовно. Те, що купили - і розгорнуть, і відкусять, і сміття в смітник винесуть. А безкоштовне - хочуть, щоб їм вже пожували і засвоїли за них. То все образно, звісно, але я просто в шоці. Такі батьки, і такими виростають діти. Безкоштовне=непотрібне, знайдене=нічиє тощо. Ой фу....

 

Розслабтеся, таке переживають мільйони людей, і ви серед них, не зациклюйтеся, так, це дуже не приємно, але так воно є. Всі події в нашій голові, і ви про це знаєте))) тримайтеся.

 

я не зациклююсь, а пишу скарги в АТП.

Якщо мільйони людей переживають погані речі, ці речі не стають ліпшими.
Мільйони жінок пережили насильство. Їм не легше від того, що їх мільйони

.

 

Так, воно є і буде, але кожен по різному, це все сприймає, таке життя- буття)) не засмучуйтесь))

 

Спеціально переглянула Ваші дописи, бо аж цікаво, де та жіночка таке побачила. Навпаки дописи завжди позитивно-життєствердні і вже десь між рядками можна помітити біль і проблеми.

Мені завжди цікаво, скільки ще потрібно часу, щоб викорінити в людей оті всі стереотипи. Чи то повинно народитися ще кілька поколінь людей з абсолютно новими поглядами на життя. З власних спостережень: чим більше в людини проблем, тим ширша посмішка. І ні, то не механізм самозахисту, просто в складній ситуації люди більш цінують життя.
Про здоров'я і посмішку. Перші роки студентського життя навчалася на соціальній роботі, де багато й тісно спілкувалася з людьми з інвалідністю. Усі наступні роки доля чомусь завжди зводить мене з людьми з неповносправністю, складними хворобами чи просто складною життєвою ситуацією. Навіть не те що зводить, я їх просто помічаю. Скільки нав'язаних в дитинстві стереотипів руйнується...
Ви уявляєте молоду красиву дівчину в інвалідній колясці і на підборах. Таку дуже стильну, жіночну, з макіяжем і на підборах. Чому б і ні? І ні, вона не сидить в 4 стінах, веде активний спосіб життя і посміхається. Ще одна довговолоса красуня на візку - їде з супермаркету, вигладає щасливою, а вже через рік бачу поряд з нею дитячий візок, її малятко. Хлопчина-студент, який ледь не влаштовував перегони на візку. Дуже позитивна жінка, яка переборола онкологію і весь складний період мріяла про те, як буде одружувати сина, у що його вдягне... Позитивна і життєрадісна сусідка по палаті, яка втратила ногу і 5 місяців провела в лікарні

(їй оперували перелом руки, але обірвався тромб в нозі)

, ми ходили в її палату з сусідніх палат, пили каву і більш позитивного кавування не пам'ятаю. Знайома, яка другий рік бореться з онкологією, але більш сильної і живішої людини з відмінним почуттям гумору я не зустрічала. Важливо розуміти, що вони не є сильними завжди, теж плачуть від втоми, безсилля, розпачу...
Про стереотипи і врочистіть... Якщо вчора раптом бачили величенький гурт людей, які радісно святкують звільнення, там була я.Отак для "нормальних" людей - то привід піти, образившись на весь світ... А насправді чим не привід для веселощів.
Врочистість... Таке неоднозначне враження було про вже колишню роботу, отак наче невдало сходила заміж і даремно потратила кілька років життя. Роботу любила, по максимуму вкладала зусилля, а віддачі, здавалося б, не бачила. А вчора, дуже несподівано, потягнуло на відвертість зовсім далеких колег, з якими близько не спілкувалися. Вони щось таки в мені розгледіли і оцінили, наговорили купу приємних речей. Таки нічого не минає даремно. Вдячна і хочу "законсервувати" оті їх слова і свої відчуття, щоб вони справді стали копняком до правильних змін.
Проза є, але про неї не буду. В жилетку вчора вже сходила. Мрійте правильно, бо так хотіла тиші і спокою від телефонних дзвінків.

 

Спочатку хотіла піти в забила м би. Але не знаю кого саме треба забити. Керівництво наше, керівництво вище чи хто інший винний? Аж розриває від несправедливості. І так люди виживають на ту ЗП. Але ж ще треба вкоротити, бо декому треба оплатити навчання за пару тисяч баксів, купити нові машини (звісно не для простих робітників).
Я вже сама готую шляхи до відступу (тобто зміни роботи), але ж теж не виходить. Бо треба відкласти кошти на навчання, підтягнути деякі знання. Про англійську я вже мовчу. Чоловік вже і так "вогнем дихає" за ту мою роботу.
Купа якогось негативу, який я стараюся трансформувати в позитив. Принаймні поки сонячна погода я ще якось тримаюся і вірю в себе. Пишу якісь плани, розбиваю їх на кроки і стараюся виконувати ті невеличкі кроки, помаленьку просуваючись до мети. Дай Боже, щоб всі були здорові, а решту не так сумно і якось витягнемо...

 

Отак перечитую дописи, і розумію, що я не одна)) нервують всі, починаючи з батьків однокласників, що дивуватися дітям, якщо батьки ненормальні. Ой, щось я завелася на третій дитині, бо перших двоє, якось не було так напряжно) дуже тішить погода, хочеться щоб ще хоча б місяць так було.

 

Ви знаєте, то не стереотипи. Це загалом недалекі особи, з схильністю до скандальності і відповідно нульовою повагою до чужих меж

дурне, якщо коротко

Сподіваюся вона читає ДП

 

Осінь. Чомусь я її люблю найбільше серед усіх. І золоті листочки, і холодний дощ з вітром, а ще вона мені подарувала дуууже гарне хлоп'ятко, яке приходить до мене, обіймає і голосно і "смачно" цьомає .
У нашому житті є люди з якими приємно спілкуватися, а є такі, що і спільних тем багато, але розмовляти з ними - Сізіфів труд. От, маю таку сусідку: ніби і хороша кобіта - а після розмови - ніби вагон розвантажила. Щонайважче - вона аж дуже цілиться в друзі... я зовсім не впевнена, що хочу таких відносин. Буду боротись.
З хорошого те, що мені недавно наснився жах

ні, не крокодили з'їли, не загубилася в лісі і тд і тп

: я - курила! Прокинулась вся мокра і серце калатає від того. До слова - не палю 2 місяці. Почуваюся фантастично

якщо не враховувати тих +3х кг

, і зовсім не хочеться починати.

Діти тішать. Старша досягненнями в школі, менший- в садочку.

 

Осіння врочистість- ми зібрали сьогодні весь урожай з городу і поскладали в підвал На зиму маємо власну картоплю, моркву і буряк і ще купу закруток- овочі і різні заготовки з них, варення і томатний сік А ще повна морозильна камера... отже ми до зими готові. Ще залишилося тільки дітей взути на зиму...

 

Які ви молодці! А ми якось зовсім не готові до зими, ну як, якось моментами, закрутки є, а все решта, в процесі. Погода, так і шепче, настрій такий собі, всі засмаркалися, якось так не весело. Але, завтра, новий день, надіюсь на краще. Всім гарного настрою))))

 

Врочистість намбер ван - переміряла на малому весь його минулорічний зимовий гардероб. Пруньк-пруньк....Майже все ще підходить. Навіть куртка зимова. Всю зиму не відкатає, але час до Нового року ще маю точно. Бо я собі тут прикинула скільки то треба, щоб все поновити, і, м'яко кажучи, прибалділа. Врочистіть намбер ту - починаю поступово готуватись до Миколая І НР, плюс ДН малого. Шкода, що з подарунками не пройде той самий трюк, що й з зимовим гардеробом)))) Проза...Зустріла на днях випадково людину, яка колись, майже в іншому життя, була цілим всесвітом для мене, земля тікала з-під ніг і я розкладалась на атоми, а зараз.....нічого, жодна клітинка моя не йокнула, не сіпнулась, "А хто це?". Яке то життя чудернацьке. Тепер про інше....Останнім часом часто бачу в соцмережах, в певних групах, як розповсюджують відео різних ДТП, де гинуть люди, пішоходи. Тобто тепер будь-хто може подивитись момент смерті чиєїсь близької людини як і ще мільйон "зєвак", які в коментарях будуть розсусолювати загибель. Якось мені моторошно від цього, не хочу, щоб таке виносилось на загал.
Щось понаписувала все на купу)))

 

Скоро День народження в старшого сина, а я трохи в розпачі... Хоча, це не розпач, а сум. І не з приводу "як швидко діти ростуть". Дуже відчуваю ту різницю сприйняття свята в дитинстві, коли тобі організовують, і в дорослому житті, коли ти є організатором... Розумію, що для дитини то буде свято: кульки, торт з чаєм, подарунки. А для мене - це власне все, на що ми зараз спроможні. Якісь подарунки потім "доїдуть", а на разі сумно. Сумніше певно чоловікові, бо то в нього (та, в нас, просто він більш відповідальний за сферу забезпечення) так склались обставини, що ми ледь виконуємо фінансові зобов'язання, і то за рахунок часто нових боргів та утискань в продуктах тощо. Ех.
Тим не менш.
Встановили три двері з восьми необхідних, в стратегічно важливих місцях: туалет/душ, вхід в гараж, дитяча. Тепер комфортно, безпечно, не дує .
Тепла погода порадувала сьогодні; позаймалась садом та клумбами; завтра малому в школу після тижня позапланових канікул, так що пора мені в країну снів. Піду

 

@Freedom UK не сумуйте, для дитини важливі емоції, важливе відчуття сім'ї, те, що його люблять, проводити час з батьками і почуватися захищеним. Це те, що назавжди залишається в дитячій душі і що дитина візьме з собою у доросле життя. І саме ці відчуття потім будуть підтримувати дитину і надаватимуть сил в ті менти, коли буде важко.
А фінанси... та облиште... Сьогодні печиво до кави, а завтра елітний ресторан. Життя, воно ж таке, прекрасне. Не сумуйте, у Вас же Свято )))
І давайте запит у Всесвіт, що Вам таки треба того ресторану )))

 

У вас бували такі періоди, коли починалось переосмислення не просто особистих проблем чи проблем особистості, а прям поринання в корінь цих проблем? І хочеться позбутись певних настроїв, звичок, вдосконалитись. Ось щось таке на мене вчора ввечері "впало".
День народження відсвяткували, малий задоволений подарунками, а я ...А що я? Буду своє душевне коріння лікувати. І порядок наводити. Слава Богу, є що прибирати і де наводити порядок. Зрештою, зроблю яблучно-гарбузовий сік

 

Нарешті можу відмітитися тут в більш-менш оптимістичному настрої. Свекруха вже вдома (хоч ще не цілком в ідеальному стані). День народження прабабусі (бабусі чоловіка) відмітили. Свекрусі порядки трохи навели. Зі знайомими і не дуже знайомими побачилися/поспілкувалися. Фотографії в осінньому листі теж зробили. 2 дні без інтернету прожили. Загалом вихідні вдалися.
План на тиждень ще не складений. Але поки гарна погода треба скористатися і щось зробити.