1991, хліб і булочки

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 444

У 1990 Союз тріс по швах, і те, що в суспільстві давно вирувало під тонкою плівкою цензцури, вирвалось назовні. Мого тата, 100%-вого тамбовського росіянина, рудого і з бородою, та на додачу ще і військового, вигнали з винайманої квартири. Була пізня холодна осінь, і у місті Винники ніхто не давав нам притулку.
До того часу мала я бачила вже стільки винайманих помешкань, що звикла: щойно більш-менш починаєш орієнтуватись у подвір'ї, як воно міняється на інше. Але цього разу все було не так. Нас вигнали просто на вулицю. За деякий час я зрозуміла, що ця яскрава пригода насправді не дуже весела, зокрема тому, що мама стала все частіше плакати, а тато - все менше розмовляти.
Моя мама - дивовижно красива жінка. А тоді, у свої 32, взагалі була незрівнянна. Мені вона асоціювалась із сапфіром. Сапфірові очі з летючими віями, чорне густе волосся. Її можна було би малювати в чорно-білому, тільки ці очі домалювати пронизливо-синім олівцем.
Судячи з того, що в березні 1991 народилась наша Яська, мама була вже порядно вагітна. Тим не менше, зняти кімнату не вдавалось. Ночували по сусідах. Москалі, москалі... у великому місті різниця не була б такою помітною. А у передмісті - разило, і мамі страшно було подумати про село...Поки нарешті нас не прихистила родина з села Лисиничі. Нам дісталась прохідна кімната у хатині старенької бабусі. Що просто шокує - саме ця родина зазнала від режиму реальних утисків, і син старенької був засланий до Сибіру за політичними підставами. Повернувся у 80-х додому, пішки, з обмороженими руками. І здав кімнату москалеві-військовому...
Мама старалась не плакати при мені. Та, побачивши кімнату з потрісканою підлогою, пічку, крихітне віконце, не втримала сліз.
Втім, подвір'я було маленьке, огороджене і повністю прозиралось з вікна. На цьому подвір'ї минали мої дні, і всі ті мурашки-листочки-гусіні снились мені ночами.
Мама носила воду тяжко, з кількома перепочинками.
А одного разу до криниці вкинули дохлого щура. Не всі у селі ставились до нас так приязно, як господарі. І на довгі півроку криниця була на санобробці, а мамі довелось носити воду з іншого подвір'я.
Тоді я полюбила хліб. Татові не платили грошей, а давали пайок продуктів і трохи бензину. І не завжди в тому пайку було пшеничне борошно. А коли було... хлібчик. Хліб - це така класна їжа, яка є постійно. Захотів їсти, відламав шматочок, вибіг на вулицю, жуєш... А коли хліба нема, то треба чекати, поки звариться зупа. Дооовго, а в животі бурчить.
Деколи було борошно і мама хотіла спекти пиріг, але не вміла. Тісто виходило клейкуватим, але було солодке, і ми вже з малою Яною їли-їли-їли, а потім була така приємна важкість в животику. Але з тих пір якось запамяталось, що дріжджове тісто - то щось страшенно складне, непідвладне розуму навіть моєї мами.
Мама молилась. Наївно, відчайдушно. Коли тато не бачив. Тато був атеїст, хоча деколи цитував Коран і з великою повагою ставився до мусульман. Вже після його смерті я дізналась, що йому довелось служити в гарячих точках і бачити життя тих мусульман зблизька. Як шкода, що не розпитаю, що саме викликало таку повагу.
Мама мало їла, щоб нам вистачило. Я це зрозуміла, певно, років з 5ти. І щодня мріяла, щоб колись у нас було багато такої їжі, яку не треба чекати, поки приготується, а просто можна взяти і знямцяти.
Зараз часто думаю, от як Бог розсудив: я вийшла заміж за сина шеф-кухаря :) І за півроку *школи молодого бійця* - життя з батьками чоловіка - постаралась навчитись чимпобільше. Зокрема, робити здобне дріжджове тісто. Навчилась. Просто так, виявляється... Довго була залежна від тих булочок. Пекла постійно і до гострого болю боялась, що одного разу не зможу їх спекти і дати дітям. А ще коли печу - майже щоразу мамі даю. В неї дуже хвора спина, підірвана тим носінням води в одній руці і Яни в другій (ех, слінга би їй тоді, хоч з ряднини, як би легше було), і вона навіть якісно замісити тісто не може. Каже щоразу "та нащо мені стільки" - і щоразу бере і дякує.
Вони сьогодні мені стоять перед очима: мій рудий тато з бородою кольору мідного дрота, з запахом тютюну... в окулярах з товстими лінзами. І мама, так недоречно для села вдягнута у чеську шовкову піжаму під колір очей - *остаткі билой розкоші*, така втомлена і розгублена, але все одно дуже гарна і найлюбиміша в світі моя мамочка. Товстощоке лисе немовля Яна з трубним криком :)
От так згадалось - і вирішила написати. Поки підходить здобне тісто для булочок.
  • status quo
  • truskaffka
  • cjomcjomka
  • Яська Березнева
  • Kerzenlicht
  • Sera
  • сніжна
  • Маруся-мама
You need to be logged in to comment