бомбосховище з фанери

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 537

Я вже втретє намагалась нормально зашнурувати пуанти, а моя маленька Яся і наша одногрупниця по балетній школі Богданка вже розминали ніжки, оповиті атласними стрічками. В підвальному приміщенні роздягальні балетної школи пахло цвіллю і богемним життям. Цвіллю - від стін. Богемним життям - від платтячок у костюмерній, з-за сусідніх дверей.

Богданчина бабця говорила і говорила. Маленька, чорнява, очі - як вишеньки. Моя мама була завжди вдячним слухачем, і вбирала цікаву інформацію, як губка.
- ... а мама біжить з города і голосить, - похитуючи головою, згадувала старенька, - "летять, - кричить, - летять, йой, мамцю!". А мені вісім років минуло. І сестра, мале ще дівчинисько, лишилась тереблення і плаче, і труситься. Чуємо - свистить хижо. І де, де сховатись? Аж от, - вибух! Наче земля розверзлась і хитається! Мама нас двох - на руки, і як вона нас двох понесла? не знаю... і побігли ми на город, аж там побачили виходок наш дерев'яний. Чомусь тільки думка була: до хати - ні, в хату встрілить... а до виходка - в сам раз. А з другого боку біжить цьотка до нас. І ми всі - до виходка, дверцята закрили. Земля хитається, день на ніч перетворився від диму. А мама кричить до цьотки: ти лишень двері тримай, тримай двері! Думала потім: "Виходок наш - з дошок збитий, з фанери старої... що там було тримати? Видно, Бог вберіг..."

Яся і Богданка молодші від мене на 3 роки. 8 і 11 - велика різниця. Їм ще нецікаво то все було, а я дуже запам'ятала. Що Бог вберіг. І про бомбосховище в сільському туалеті. Війна... це було якось так далеко і міфічно. Вона була у книжках, у розповідях, у скупих чоловічих сльозах мого дідуся...
І ще пальто Богданчиної бабці запам'ятала - з м'якої шерсті, темно-синє, покрій такий львівсько-інтелігентський, простий, довершений і затишний. не знаю, як краще висловити.
Ясі за 3 тижні буде 23, це вже не кучеряве непосидюче дівчинисько, а статна красуня. Коли цієї осені вона пошила в кравчині пальто з темно-синьої шерсті і додала до свого стилю хустку - це було так ретро-дежавюшно, що мені подумалось: "хай повертається мода, смаки, цінності, лиш хай не повертається війна".

а зараз молюся тільки до Бога, бо от вона - війна, вже так поблизу, що аж пече дихати її запахом. І молитись потрібно, бо на все воля Божа, і як буде воля Божа вберегти нас - то вбереже і в бомбосховищі з фанери. Бережи, Боже, Україну. Дай нам миру.
  • Яська Березнева
  • сніжна
You need to be logged in to comment