Ціна безцінного

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 458

Наболіло, накипіло. Виплакати не вмію, хоч, зізнатись, 19 грудня йшла з Ощадбанку в сторону садочка і сильно тиснула з себе сльози, бо, здавалось, як не скапне хоч трохи, то трісну. А взагалі - давно не вмію я плакати. Мені якось природніше 10 відтискань від підлоги зробити - і піти швиденько вирішувати проблему, через яку хотілось поревіти... може, то і недобре, ну - я така, яка вже є.
Утім, про все по порядку.
Ми з дітьми виглядаємо досить яскраво, хоча б тому, що майже скрізь - нерозлучні. Тому я звикла до уваги перехожих, і маю готові дотепні відповіді на стандартні "А що, всі - ваші?" "А то біднесеньке у Вас під курткою не задихнеться?" і т.д. Та бувають і різкіші зауваження. Одного разу почула за спиною 2 голоси: жіночий -"Така молода мама!" і чоловічий - "Та хіба то мати? то ж мамашки, держава їм гроші платить, от вони і родять (далі було ще щось, не пригадаю)".
Держава платить гроші...
Цього місяця декретні гроші затримали, ну але Миколай вище всіх політичних плутанин. І 19 я з великими і недаремними надіями притопала в ощадкасу з моїми молочними (я їх так називаю, дітей своїх: Дми і мої молочні:)). Поки стояла в черзі, встигла пояснити і що "воно не задихнеться", і що Сергійко у візку - не тому, що ще не вміє ходити... потім мене пропустили вперед, щиро всім дякую, особливо старенькій бабці, з якою я ще сперечалась, що їй важче чекати, тож хай перша іде вона...
А потім за спиною знов стандартне: гроші, гроші, держава їм платить, працювати не хочуть... "а скільки зараз дають за дитину?" "та то вже друга, скільки там... 50 тисяч чи що?"
Я озирнулась. І на всю касу сказала: "То не друга дитина, а третя. І дадуть мені 100 тисяч, а не 50". І відвернулась заповнювати ордер.
Черга охрініла на секунду, а тоді знов щось там зашелестіло про дармове бабло, "Золотих" дітей, нероб і невиправдані пільги для "багатодітних".
я наче в сні занесла додому ті гроші і пішла в садочок за Дми. Сергійко куняв у візку, Вірун щось мугикала у сні, примотана слінгом. "Золоті" діти... добре, звісно, що є та державна допомога. Але я б тупо перестріляла тих, хто вважає, що я свої сонечка народила для того, щоби мені грошей дали. Мене так задовбали ті зауваження і підтексти, і хочеться вилізти на Високий Замок і закричати скільки стане голосу, що навіть якби за діточок треба було платити державі податок, я би платила. Навіть якби треба було віддати за кожне руку чи ногу чи 10 років життя - я би віддала. Що нема ціни в безцінного, і що нема мозгів у тих, кому язик повертається за моєю спиною чи за спиною іншої молодої матері сказанути таке.
Віруся припідняла голівку, показала личко, запахло Маминими Мурашками. Крихітні війки закручені. Крихітні щічки, ротик-крапочка. Бровки таткові. Мені запекло в очах. І пригадалось, що Дмитрик, певно, вже доїдає свій обід в садочку і виглядає мене...
А тим, хто скаже, що ті обмовники просто заздрять, бо вони в тяжких умовах росли самі і ростили своїх дітей, я відповім, що я теж перший новий одяг вже у дорослому віці вдягнула, і чудово знаю, що це - ходити з Центру на Сихів пішки, бо грошей - або на їжу, або на проїзд: щось одне. Тому вмію цінувати те, що маю з матеріального зараз. З приводу "заслужила - не заслужила" те, що маю зараз - Бог розсудить.
Але блін, треба все ж думати, що говориш. І не бути такими циніками. Не все в житті вимірюється грошима, і дай нам Бог ніколи не отримувати ніяких державних допомог, але ніколи і не потребувати грошей на штучне дитяче харчування, на лікування наших дітей, на хабарі і на багато чого іншого, на що ми по ідеї платимо податки.
Сумбурно якось написала... як є...
Мої діти для мене - діамантики безцінні, янголятка цукрові, зірочки з небес.
  • nibysh
  • Holly
  • Milli
  • Kerzenlicht
  • fantastyka
  • DivineVanGate
  • Мар'яся
  • Ligymunka
  • Nespljushka
You need to be logged in to comment