Дедушка

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 451

Ми йшли з садочка додому. На розі Кульпарківська-Наукова, коло фігурки Матінки Божої, я із візком в руках завжди почуваюсь вінд-серфером і щиро дякую Дми за те, що допомагає всій нашій компанії втриматись на землі.
Великий будинок на розі - гуртожиток. В цокольному приміщенні - розмаїті магазинчики; мене чомусь завжди смішило сусідство салону весільних суконь і приймальні нотаріуса :) Величезні балкони, на яких сохнуть смугасті майки...
Світловолоса дівчинка з потрфелм за спиною перебігла дорогу - і кинулась до під'їзду гуртожитка з щасливим криком: "Дедушка!" Мужчина років 55, який ще раніше стояв коло гуртожитка, подивляючись то догори, то довкола, посміхнувся їй у відповідь і розкрив обійми.
Вони мене не бачили, а я, напевно, трохи на них витріщилась. Нічого незвичного, ніби. Просто згадалось.
Дедушка...
Моєму дідусеві було 64, коли я народилась. Моя мама часом казала, що "по справжньому свідомо стати матір'ю можна тільки після 30", так от - мені чомусь закарбувалось в голові, що по-справжньому бути дідусем можна тільки після 60. Напевно, тому, що дідусь у моєму розумінні мав бути квінтесенцією різних знань і справжньої життєвої мудрості. Таким він і був.
Майже безтілесний - останні 45 років життя дідусь хворів на цукровий діабет І типу, а тому сильно схуд. Хоча, не хворів. Спочатку він жив з хворобою, а потім - переміг її. Кинувши палити, зайнявшись спортом, ретельно контролюючи харчування. У його сивині були відблиски сталі - сталевої волі, сили до перемоги. А в синіх очах - стільки доброти...
Багато чиє дитинство пов'язане з бабусями. Мої ж бабусі опинились за тисячі кілометрів. А от дідусь приїжджав до нас щонеділі. І на цілий день забирав мене і сестру на довгі прогулянки лісом, розповідаючи стільки всього цікавого, що потім пару днів снились всілякі лісові казки... Вчив збирати гриби, розпізнавати сторони світу по стовбурах дерев; розповідав назви рослин. Мав з собою чорний хліб - для себе і пряники - для нас.
Якось ми бавились у хованки в лісі і ледь не загубились. Ух, страшно було! Але пригода - таке не забувається.
А ще якось ми пішли на прогулянку і по дорозі зайшли на шкільний стадіон. І дідусь, скинувши куртку, підтягнувся на перекладині і зробив "підйом переворотом". Так мені запам'яталось, що людина у 73, та ще і хвора, може бути настільки фізично сильна. І я пообіцяла собі, що і я в 73 буду теж робити підйом переворотом... до речі, підтягнутись вже можу, а от підйом - ще не навчилась, ганьба-ганьба...
Ще дідусь варив для нас варення. На його невеличкій земельній ділянці розкинувся шикарний малинник - справжні зарості. Хворий на діабет, дідо потайки мріяв про солодке, і був упевнений, що і всі навколо теж хочуть солодкого так само сильно, як і він. Тому своє бажання поїсти варення він переносив на приготування того варення для нас. То була дуже особлива малина - темна, карамелізована, кожна баночка - підписана акуратним почерком: "малина, 199-".
Дідусь вчив нас географії та історії, і за старанне навчання давав гривню :) Щотижня "ганяв" по столицях держав світу, і треба ж було йому особливо приділяти увагу всіляким Гвінеям і Камбоджам. Столиця Малайзії - Куала-Лумпур. До сих пір па'мятаю.

Дідуся не стало 16 серпня 2010. Власне, навіть не скажеш - "помер", навіть "пішов від нас". Його просто не стало - догорів, наче свічка. Розчинився в плині часу. Без мук, без тривалих болісних вилежувань у лікарні. У день, коли ми прощались з дідусем, я подумала, що так і мають залишати світ живих люди - доживши до старості, хоч би до тих 86 з половиною років. Багато побачивши і взнавши, досягнувши мудрості і передавши цю мудрість наступним поколінням. Ставши прикладом. Залишивши по собі світлу пам'ять і світлий сум...

Я дивилась на дівчинку, яка обіймала дідуся - і наче не було тих 20 років. От воно - те ж саме осіннє сонце, а трошки примружити очі - і можна уявити собі двір, засаджений смородиною і агрусами, брама відкривається - і він заходить до нас у своїй вічній картатій біло-синій сорочці, присідає, ставить сумку з гостинцями на землю - і розкриває обійми. А ми з малою Яською наввипередки біжимо до нього і кричимо: "Дедушка!"
  • lanalv
  • cjomcjomka
  • Bulbashka
  • Made in USSR
  • Maksli
  • карапуз
  • madchen
  • Panadolka
You need to be logged in to comment