І тоді я подумала...

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 416

По кільцю Наукова-Кульпарківська їхало авто. Сіреньке, акуратненьке. Минаючи напрямок виїзду з міста, авто на кільці раптом увімкнуло покажчик лівого повороту, і я на десяту частину секунди здивувалась. А в наступну десяту частину секунди я зрозуміла, що то дівчина за кермом помилилась і хотіла насправді увімкнути правий поворотник. І вже наступної секунди авто з'їхало з кільця на Наукову, як ні в чому не бувало.
І тоді я подумала, що, може, і непогано - те, що я не їжджу за кермом вже рік. Може, і безпечніше без такого водія на вулицях? Та і бензин дорогущий. Та і інші причини, з яких я цей рік не їжджу, ніде не ділись, і я вже до них звикла.
Та наближаючись до осі суму в системі настроєвих координат, думка рішуче прогнулась синусоїдою - догори. Я не пускаю свій настрій в мінус. Об'єктивна реальність може бути й сумною, вона мого дозволу не питає. А от моя власна, особиста реальність залежить тільки від мене. І оскільки в моїй реальності крім мене живуть ще три маленькі людини, то цей світ я зробила безпечним і конструктивним.
Нещодавно знайома сказала, що я не подібна на маму трьох дітей. Справа не в наявності у мене талії, а в тому, що я, за її словами - незагружена і легка в спілкуванні. Це було приємно, і, якщо це правда, - то я знаю, в чому річ. Діти не обтяжують мене. Я не їхній жандарм, я - їхній диригент. Можливо, через те, що я стала мамою у 20, я справді в чомусь не дуже відповідальна. Та саме молодий вік і якась дитячість в поведінці допомагає мені натурально дуріти з ними разом. Очолювати різні приємні для них заняття, привчаючи їх бігти за мною услід. А коли треба буде бігти по вже неіграшкових, серйозних справах - вони теж побіжать, бо ж звикли. Та і не дізнаються вони, що справи ці - складні і серйозні. Я їм не розповім, ми все вирішимо швиденько, а дорогою туди і звідти будемо разом співати смішних пісень або пригадувати англійські слова, або - кого як звати по батькові. І час мине радісно, і маршрутка приїде вчасно, і все буде добре.
Отак одного разу, чекаючи увечері з ними на маршрутку, я співала і стрибала, і ми стрибали всі разом, щоби зігрітись. І тоді я подумала, що це дуже цікаве відчуття і неповторний досвід - бути їхнім світом. Люди поряд мерзли і були змучені. А я, попри те, що мій день тривав вже 12 годин, чулась повною сил. Дітки - це величезні дзеркала. Все, що ми даємо їм щиро, вони віддають сторицею.
Якось я тихенько прошепотіла Вірусі: "Мурашка-замарашка". Замарашка їла хлібчик відщипуючи від нього шматочки і акуратно кладучи шматочки в круглий червоний ротик. Нюанс був лише у тім, що хлібчик був добряче намащений смородиновим варенням. І у варенні було все солодке личко, і всі лапки, і колись білосніжна сорочечка, і на носику теж була велика липка плямка. Мурашка посміхнулась мені і знямцяла ще шматочок. "Мурашка-замарашка, комашка-закомашка", - прошепотіла я, - і вона як запищить, як засміється, як кинеться мені на шию разом з тим хлібом і вся у варенні.
Дмитрик і Сергійчик попросились спати зі мною - всі разом. "Ну хоч трошечки,"- благав Дми, і я не могла не дозволити. Тож він до першого нічного просинання Ву спить з нами на ліжку, а тоді я його спроваджую вже на його другий поверх. Де в ті перші години сплю я, не питайте. Та якось пізно ввечері я розчинилась в тому моменті: запашне немовлятко під боком, Їжачок гріється до моєї спини, Дмитро спить поперек внизу ліжка і при спробі розпрямити ноги я натикаюсь на його худенький хлопчачий бочок. І тоді я подумала, що я - найщасливіша в світі мама. Попри те, що від годин так 18 безперервного сну на ортопедичному матраці я б ажніяк не відмовилась :)

Хотіла написати про щось філософське, а вийшло - знов про них.
Напевно, тому, що вони - моє життя!
blakytnooka та Britney подобається це.
  • Orman
  • buhgaltersha
  • Kohaju
You need to be logged in to comment