Якби лишилося одне останнє слово...

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 2032

"А ти готова боротись за свою сім'ю?"
"Залежить - з ким", - кажу я, як виявляється, в голос, і припіднімаюсь з подушки. 23:21, діти міцно сплять і соплять на різні голоси. Ляля у животі скаче. За вікном світло від снігу.
Я билась з дівчатами за хлопців. З дорослою жінкою - за коханця. Я брала в руки шматок арматури і пояснювала зловмиснику, що можу захистити себе і не раджу йому цього перевіряти, як саме.
Але "боротись за сім'ю"... Не знаю, напевно, я трохи інакше розуміла цю фразу, коли вирішила, що не боротимусь.
В голові дуже часто спливали всякі картинки з дитинства. Коли до мами приходили подружки чи знайомі. І за зачиненими дверима кухні не було видно, хто з них палить, але розмови було чути прекрасно. Я ще тоді дивувалась, скільки розлучених жінок. Мимоволі відмічала, що всі розлучені - яскравіші і, можливо, набагато більш впевнені в собі, ніж моя мама. Але мама була мудріша. Принаймні, так казала бабця і всі, включно з тими розлученими подругами. Вона багато терпіла, лише щоб зберегти сім'ю. І це чомусь було правильно. Я не знала, чому. Але на підсвідомому рівні було цілком логічно, що правильне робити складніше, ніж неправильне.
Я росла, і багато з того, що подавалось як істина, виявлялось неправдою. Принаймні, у моїй практиці. І за деякий час навіть перевіряти ті "істини" вже не хотілося зовсім, не говорячи про те, щоб вірити в них хоч на хвилинку.

"А де ж тоді любов?" - сльози хотіли накотитись, але зупинились. Їх вже не було. Вони вже витекли давно і надовго, і витекли саме за любов'ю. У склідній життєвій ситуації мені виявилось дуже цінним побачити, що і один в полі - воїн. Що я сама здатна впоратись зі всім, і що мене неможливо "кинути", бо я нікому не належу і ні від кого не залежу. Інша річ - почуття. Я зрозуміла, що попри не_потребування матеріального забезпечення, аліментів тощо є щось, що видерлось би з мого серця з кров'ю після розлучення. Він сам. Не "щось, що він робив для мене", не секс навіть - будемо чесні: кількість сексу від шлюбного статусу не залежить зовсім. Він, як близька людина, - ось що було вартим сліз, і витиснуло стільки тих сліз з мене.
Я знала одне: якщо з ним щось трапиться, я буду там тієї ж миті. Якщо для його життя треба буде мою кров чи будь-який з органів - я віддам і піду з лікарні швидше, ніж він прокинеться. Але я не буду тримати його біля себе. Дітьми, зобов'язаннями, тією ж любов'ю. Як і не тримала ніколи. Пишу про себе, наче я якась дуже шляхетна. Ні, я погана дружина, і багато чого робила не виходячи з того, що я - дружина, взагалі. Натомість мене ніхто не образив, ніхто не скривдив. Так - вийшло. І стоячи на порозі прощання, я не мала жодних претензій. Тільки біль від своєї любові, яка тепер вже не дуже узгоджувалась з обставинами. Але не звинувачення.

Натомість розлучені жінки, яких я знала раніше, нерідко демонізували "колишніх". Про них розповідали всяке неприємне. З ними скандалили за аліменти. Їм дорікали дітьми - починаючи від мук у пологах і закінчуючи тяжкістю виховання. Всі складні риси дітей приписували виключно непутящому батькові. Я слухала, дивилась, і ближче до 16 була доконечно впевнена, що заміж - це пережиток минулого. Принаймні, якось не так. Але краще - взагалі не виходити. Хлопцям ,які подобались мені, подобалась така моя позиція. Я знала одне: не буду поливати брудом якогось абстрактного "колишнього", не доведу до того, щоб валятись у нього в ногах ,випрошуючи забезпечення. Стосунки завжди будуть добровільними.

Сім'я моїх батьків була збережена. Я могла би сказати, що вдячна мамі за це. Чи - що невдячна. Але напевно, це попросту не моє діло. Особисті стосунки, особистий вибір.

Лишатись самій в різних ситуаціях - здається, колись це було страшно. Але що більше накопичувалось ситуацій, досвіду їх "розрулення" тощо - страх минав. Зворотня сторона - зростаюча недовірливість - також була недоліком "який треба лікувати" досить недовго. З настанням певного віку я раптом зрозуміла, що це частина мене - це невміння покластись, "бути разом", вірити безоглядно. І що якщо я нікого цим не ображатиму - то маю право на свою недовірливість. Тим більше, що часом вона просто переходила в уважну адекватність.
Вагітність другою донькою була тяжкою. Ніхто об'єктивно не міг запевнити мене ні про шанси її зберегти, ні про шанси виносити. Натомість, у зворотньому запевняли цілком спокійно. Тому я перейшла у спілкування про вагітність виключно у віртуальній площині. У мене була я і була моя малюся. Ми - екіпаж танку. Кожен тиждень був відвойований, і за якийсь час тижнів було вже багато. А коли вона рухалась вже впевнено і часто, з'явилась впевненість. Ось - вона. Ось - я. І ми змогли багато, отже, зможемо ще і більше.

І все одно, воно мимоволі якось получається.. ось - я, хороша така вся. І сама, і все можу, і я молодець.
Я - молодець завжди. Але мало бути не про це.
Просто в світі звинувачень, претензій і "тягнення ковдри на себе" у всіх стосунках я спочатку не могла уявити собі, щоб мені з кимось довелось щось ділити. А потім в ситуації, коли дещо почало ділитись саме собою, я зрозуміла, що краще буду без ковдри. Що оця моя позиція "ніхто мені нічого не винен і я нічого нікому не винна" - цілком життєздатна, навіть коли все дуже складно. Але ж так і перевіряється справжність.

Я рада, що доля зробила наступний крутий поворот. Що я не лишилась сама. Ну, тобто, не в "не сама", звісно, справа. Я рада, що ми разом з ним - з тим, кого я люблю так сильно. Але є річ, якій я рада більше. Можливо, треба було постояти на двох краях зруйнованого мосту і попрощатись щиро для того, щоб відчути це.
Що - якби це прощання справді було назавжди, моє життя би не закінчилось.
Що - я сильніша, ніж навіть сама собі могла би уявити.
Що - попри свою недовірливість, характер і все решта я можу любити всім серцем.
Що мені так легко на душі попри весь біль - тому, що у мене нема претензій.
І що якби лишилося одне, останнє слово. Єдине, щире і останнє, - це було би слово "дякую".
Ripka, Shamna, Freedom UK та 28 іншим подобається це.
  • nibysh
  • Ligymunka
  • Ahaha
  • Submarina
You need to be logged in to comment