Маленька історія 1. Ігор

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 458

Я пообіцяла викласти в щоденнику те, що мені здається важливим і стосовним до моїх домашніх пологів. Близькі часто питали, як мені вдалось вмовити чоловіка на "таке".
Хм... не знаю, як мені "вдалось". Просто так сталось.
На початку вагітності Вірунею в нас з коханим були складні стосунки. Потім захворів на мононуклеоз Дмитрик - і стало ще важче, потім періодично розгрібаємо проблеми з його слухом і якось весь мікроклімат в сім'ї кільки місяців крутився навколо того, чи чує Дмитрик.
Тоді ми з моїм чоловіком Ігорем розмовляли мало. А якщо і розмовляли - то якось так односкладово: так-ні. І в одну з коротких розмов він спитав мене: "І що, ти все ще думаєш, що народиш сама?" я: "Так" "А як то буде?" "вдома". Він подивився на мене трохи спантеличено. Але я тут же додала, сама лякаючись своєї різкості: "Мені ще 4-5 місяців ходити вагітною. Це достатній час для того, щоб ти або пошукав побільше інформації з питань, які тебе цікавлять в пологах, або погодився допомагати мені, не знаючи нічого. Інших варіантів нема". Як же мені стало страшно, що зараз він просто встане і піде. Не знаю, чому, але я вкотре за наше спільне життя злякалась, що він просто піде - і все. Але Ігор сказав, що читати нічого не має часу. І ніде не пішов.
Потім з часом стосунки у нас налагодились, ми знову стали тим єдиним цілим, яким звикли бути. Розмов про пологи не було. Зовсім. Я пішла ставати на облік - і фактично на очах у чоловіка стикнулась з всією тупістю системи "ведення вагітності". Ігор все бачив, висновки зробив однозначні. Але то все було не вслух.
Вслух ми заговорили, коли в мене почались вже відчутні тренувальні - в 36-37 тижнів. "Бджілко, як ти збираєшся народжувати?" - спитав він, коли я сопіла, передихуючи перейму. "Вдома збираюсь", - відповіла я, - "Чи ти наївно думаєш, що мені хтось дасть нормально народити в лікарні?" "Ні, - відповів він, - я чудово розумію, що тебе спакують в операційну щойно ми приїдемо на чергову зміну, і навіть на відкриття і все решта дивитись не будуть." Мені сподобалось, що він мене розуміє. І він додав: "Я довіряю тобі і хочу, щоб ти зробила так, як буде найкраще для тебе і для дитини".
Правда, ще не раз він казав мені і про те, що важко уявляє практично: 1-кімнатна квартира, двоє малих дітей і пологи. Та раптом я відповіла на це: "Не переживай, з переймами я буду майже нормальна людина, а основна частина буде вночі, коли діти спатимуть". Отак сказала і подумала: а Бог його знає, як воно буде насправді... і помолилась про те, щоб Бог зробив по своїй Волі і дав нам смирення прийняти все, що пошле нам Він.
Думаю, мій коханий реально повірив у те, що ми будемо народжувати вдома, десь у понеділок вранці - менш ніж за добу до народження Віри. Тоді він став конкретніше питатись про проміжок між переймами і про те, що це значить.
Про "що це значить" хочеться сказати окремо. Для мене непростим етапом було прийняття того, що перейми майже будь-якої сили і періодичності не значать, що вже скоро. Тобто, звісно, частина шляху вже позаду, але ніхто ж не знає, якої тривалості той шлях для мене. Пригадую, як я дуже просила Бога про те, щоб пологи не починались з відходження вод, а вже тривалі перейми я витерплю. . І час від часу, помолившись, просила пробачення за фізичну слабкість свою, а потім перейма відпускала і я казала: "А що, Господи, я ж терплю :) дякую Тобі".
І лише увечері, поївши, мій найкоханіший у світі чоловік попросив розповісти, що буде далі. Я сказала, що перейми ще посиляться, і проміжку майже не буде. І що тоді треба буде мені багато фізично допомагати - носити мене, давати пити, вмивати мене. Потім будуть потуги - і тоді треба ьуле або мене потримати, або взяти дитину. Показала, де одноразові пеленки, де байкові, де клейонки. Ігор мій сказав "добре, я зрозумів". І все.
і потім він поводився так, наче читав і готувався більше за мене. То просто "мовчазна присутність", то в найнеобхідніші моменти - "ти молодець", то коментує: "крові нема, все добре." Коли води відійшли, я навіть спитати не встигла про колір, Ігор сам тут же сказав: "Світленька водичка, все добре, тримайся"
ну і потім, коли вже я тужилась, в голові закрутилось, що він же жодного відео не бачив і що я не пояснила йому нічого про поворот, про голівку, ні-чо-го. І голівка вийшла так раптово - і ляля всередині почала рухатись, а я настрашилась, що то чоловік щось там робить :) а він потім розповідав, що ляля сама знизувала плечиками, поки не вийшла - і ніякого поворота не було.
загалом, Ігор мій - просто диво. не довелось його переконувати.
Потім наші знайомі - дорослі жінки, які мають своїх дітей - питали його, ЯК??? і не противно було??? і не страшно???
а мій коханий дивувався, що там такого страшного і противного може бути. каже, дитинка народжується чиста і запашна.
Чиста і запашна. а пахне - щастям. так і є...
щодня дякую Богові за свого чудового чоловіка.
  • Ligymunka
  • Oriana
  • Judice
  • сяняНЯНЯ
  • Kerzenlicht
  • Ука
  • cjomcjomka
You need to be logged in to comment