Ми жили ....

Я вас дуже люблю за чудеса .

Приблизно так ми просили в Бога синочка, тільки без слів на листочку, і тепер я маю проблему з проханнями до Всевишнього, яку не можу подолати, сподіваюсь поки що. Я НЕ можу у Нього щось просити, бо мені здається, що Він і так дав занадто багато і занадто великодушно- повноцінну здорову дитину! І тепер я маю проблему з буденними проханнями до нього, сподіваюсь, що подолаю свою маловіру.
Дякую тобі, Анничка!

Я стараюся записувати великі і маленькі чуда в своєму житті, бо направду маю їх багато і колись напишу книжку , щоб дати іншим людям відвагу довіряти і просити Бога про те, чого потребуємо.

Бог є нашим найкращим другом, а найкращі друзі завжди вислухають, підтримають, підбадьорять і допоможуть !!!

Тому забагато чи замало це дуже відносне поняття. Кожен з нас потребує такої правдивої дружби з Богом і тоді життя попри всі труднощі є чудовим у кожному його дні !!!

Іра, дитина є даром від Бога для кожного з батьків, просто час очікування у всіх різний і шлях також .Ти змогла подолати цей шлях , покладаючи надію на Бога. Також зможеш розмовляти з Ісусом , як з найкращим другом , а найкращого друга завше можна попросити про допомогу і підтримку !!!

Власне я і друзів, і знайомих не можу дозволити собі обтяжити своїми проблемами чи негараздами. Мені видається що кожен має повно-повнісінько свого добра і тут ще я зі своїми емоціями. Це і є моя проблема- я не можу розслабитись і повністю , до дна, обтяжити когось. Коліжанка моя каже "це тому , що в тебе забагато сили". Можливо й так, я прошу когось, коли вже КРАЙ моїх сил. Колись роздумувала чи це не гординя, і прийшла до висновку. що таки ні.
Це життя!

Якби всі важливі питання так швидко вирішувались...

Справжнього друга неможливо обтяжити, бо він може допомогти розставити все на свої місця, мені то завжди помагає. Але я така по життю ,коли важко, то "штурмую небо і землю ", а коли "дуже важко ", то часом про небо забуваю, але тоді рятують друзі, які нагадують мені, що в Бога все під котролем і що одного дня все знову буде добре .... А моя товаришка мені пояснювала, що так як наші батьки росли в радянському союзі, то не навчили нас просити про допомогу , бо тоді політика така була " тихше їдеш - дальше будеш " .

То все діло практики , один раз попросиш, другий , а третій вже вийде само собою. Починай з прохань до Бога , а потім вже матимеш відвагу поділитися труднощами з друзями .

В мене трошки інша проблема, я після одруження не вмію реально розраховувати свої сили, тому часто беру на свою голову забагато всього. Тому потроху вчуся казати НІ ....

Розумію, що це по-дитячому, але я не можу відійти від переконання, що з проблемами які ти можеш подолати сам(ну як сам, через Його Благословення), не варто турбувати когось і Бога, бо в нього на цей час є бааагато інших прохачів і когось Він рятує від більшого зла і розпуки.
Якось так.

Знаєш, як мені духівник відповів на такі слова колись, що в мене є надмірна надія на те, що я можу сама і недовіра, що Бог може ВСЕ !!!
Бог неповторний і він одночасно допомагає стільком людям, що наш людський потенціал розлетівся б на мацюпусінькі частиночки ...
Просто нас не вчили, що молитва - це діалог, а не монолог.
Священник на реколекціях на школі молитви жартував, що якщо хочете побачити, як виглядає ваша молитва перед Богом, то сядьте на крісло і послухайте , чи вам сподобається

Бог цінує щирість , тому коли важко , важливо прийти і йому це сказати, а не переконувати себе, що я зможу дати раду САМА, а Бог нехай за той час рятує світ. Бог допомагає усім і кожному зокрема

Ну власне ж Він нам і дає розуміння, що "я це можу подолати-пережити" і "не впадатиму у відчай та безнадію", тому ми і маємо не розчаровувати Його довіру до нас.
Все, давай якось посидимо і поговоримо, бо зараз приїдуть мої "дарунки" голоднющі і "безмамині".