milk story

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 642

Надихнула написати про ГВ подружка, яка в рік і щось місяць відлучила свого синочка від грудей через просто фантастичну мотивацію: щоб нарешті сісти на дієту і схуднути. Радилась зі мною, яка дієта краще. пояснювала, що чекала і сподівалась "лактаційного" похудання, а воно все ніяк. І мало того, після півроку малого, коли педіатричний прикорм замінив бльшу кількість годувань, вага поповзла трохи вгору. Звісно, я її вмовляла, бо небайдужа мені та дівчина. Але... *можна привести коня до водопою, але неможливо змусити його напитись*
І кінь, себто, моя подружка, перестала годувати. Випила шавлії, натерла груди полином, перевязала.
На диво син її після того не розхворівся, незважаючи на кінець листопада, і це тех стало аргументом за те, що рік - достатньо часу для ГВ. "Бачиш, як все класно, - сказала вона мені, - а то я вже переживала, як то буде... уявляєш, півторарічна дитина просить... ЦИЦЬКУ" (так на останнє слово закривши рота рукою).
Я не те що уявляла, мені просто перед очима стояв мій Митруся, ніжно понямцюючий на пікніку, обіймаючий мене перед сном. Серце краялось і пекучо соромно було, коли ЛОР-лікар, вздрівши Дмитрові аденоїди, строго запиталась: "Доколи годували грудьми? А чому всього лише у 2 роки відлучили?". Ех, мені б тоді мою теперішню теорію про релактацію - то і не було би багато чого прикрого у житті синусі (або не так сильно винуватила б себе за це я).
А ще соромніше - те, що я, носячи Дми під серцем, теж думала, що ГВ - то інтимно до непристойності, і коли годуєш, то треба постійно ховатись. Прям як вчора: йому 2 місяці, я жену по вулиці з кричущим нарозрив вкутаним возиком, не здогадуючись про те, щоби запхати той возик десь в кут до якоїсь бабушки і побігти у підїзд (сховатись від холоду), і дати дитині груди...
Ех, от що погано, а не потреба у дієті. А втім, якщо ще і включити голову - то можна зрозуміти, що дієта - то в принципі шкідливо... Але...
Напевно, я була ще страшнішою егоїсткою, ніж зараз, до народження старшого. І для того, щоб зрозуміти цінність грудного вигодовування - і як їжі, і як ліків, і як неповторної блихькості - мені знадобились роки спілкування з моїм любимим утіпутізьозьозьо.
А Сергійчикові пощастило більше. В післяопераційній, під лекцію неонатолога Б. про НЕОБХІДНІСТЬ ДОГОДОВУВАННЯ КЕСАРЯТ - нямнямнямнямням.
В машині, по дорозі будь-куди, під слінгокурткою: нямнямнямнямням.
На вулиці, у спеціальному одязі для годування - нямнямнямнямням.
У відповідь на те, що "ти мориш дитину голодом, забери ту цицьку і дай нормальну їжу" - нямнямнямням, з особливою радістю.
А вночі - нема нічого зручнішого, ніж спати коло нямочки у мами. Тихо-тихо, тільки Дми сопе, зволожувач повітря булькає і таке солодке прицьмакуюче ковтання.
Якщо раптом зовсім не висплюсь, перехвилююсь і відчуваю, що молока наче менше - маю свій рецепт. Прикладаю Сюню - і про себе думаю: "Повно, повно молока для маминого малюка". Не минає і 5 хвилин - і сонечко так ковтає, наче його до крана підключили.
Тю, настрашили: "мамин синочок, мамин синочок". Хто-хто, а я-то знаю, що то такий швидкоплинний час, ну майже як історія кохання з чоловіком, ще до весілля. Історія кохання - швидкоплинна? Самі собі давайте відповідь. І нехай у Вашому житті буде побільше любові і ніжності, справжнz love story і не менш хвилюючі і приємні milk stories. Цьом.
  • PanteraLviv
  • Mammy
  • cjomcjomka
You need to be logged in to comment