на білій стелі народилася любов...

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 929

Насправді стеля була не те щоби біла. Жовтувата. Вікно було темне - отже, настала ніч. Захотілось пити - довкола не було нічого схожого на воду, тому бажання відпало саме собою. Реальність потроху входила у мозок, дряпаючи його гострими кутами. Біла стеля. Біле ліжко. Довга прозора трубочка від крапельниці до руки. Втома, втома, втома..Раптом помітила, що лежу на спині, і мені зручно. Давненько такого не було... Звичним жестом протсягнула руку до живота. Та на його місці було зовсім пусто і пласко... Захотіла подивитись на це ближче, та припіднятись чи, принаймні, нахилити голову, завадив гострий біль. У пустій голові почали зароджуватись думки. Після банальних «Де я?» та «Що я тут роблю?» прийшли думки про тебе. Ти є. Не зі мною, але десь тут, десь поряд.
Десь поряд… але де – я не знаю. Також не знаю, який ти, на кого схожий, не знаю твого тепла і запаху. Найстрашніше – те, що я не знаю, чи люблю я тебе… А мала би любити більше за все на світі. Поряд прокидалася з наркотичного сну ще якась жінка. Невже я теж несла такі дурниці? Напевне, а може, ще й гірші. Як же хочеться спати… Пропонують знеболюючий укол. Ненавиджу себе у момент, коли погоджуюсь. Але от він – сон. Хоча, може, краще б я його не просила. Мені снишся ти. Снишся ти - коли ти ще у мені, коли можна намацати твою спинку, ліктики, голівку. Мимоволі намагаюсь знайти тебе всередині і прокидаюсь від того, що це неможливо. 04:20. До ранку далеко. Жінка на сусідньому ліжку плаче, та мені забороняють її заспокоювати. Треба спати…
Біла стеля стає вікном. Прозорим і світлим. У вікні – літнє сонечко і зелена трава, тепле щасливе надвечір ' я. Так гаряче і весело. Хто це поряд? Не пам ’ ятаю, ясно лише те, що він дуже рідний і близький… такий, яких у звичайному житті не буває. Напевне, янгол-охоронець. Він посміхається мені – сліпучо і ніжно. Пригортає до себе. Навколо у високій зеленій траві – волошки і маки. Я цілую його в шорстку щоку, відчуваючи запах тепла і затишку. Він обнімає мене і огортає спокоєм. Голова починає крутитись, обійми з теплих стають гарячими, гаряче, мені гаряче… Вікно зачиняється, я знов під білою стелею. 07.33. «Здається, температура впала» - це вони про мене? Я ж зараз згорю…
Години летять, і о дев ’ ятій я повернула голову до дверей і знову побачила його, янгола-охоронця. Тепер вже не галюцинацію, а високого молодого чоловіка зі стривоженим обличчям. Його не пускають до мене. Хочу щось сказати їм, всім цим у білих і блакитних халатах, та замість голосу з губ – нерозбірливе хрипіння. І сльози на очах – вперше за весь цей час. Кажуть не плакати. Що молока не буде. Молока? Отже, комусь потрібне моє молоко. Є для кого триматись і не плакати.
Знаєш, коли я тільки дізналась, що стану мамою, то часто уявляла собі, який ти. Звідкись одразу знала, що ти – хлопчик, мій маленький синочку. Як давно це було… Сніг кружляв надворі, а ми з твоїм татом сміялись і плакали від щастя. Наш новорічний подаруночок… Потім були незначні і приємні труднощі, пов’язані з вагітністю, танці втрьох, і невимовне відчуття тепла. Твій перший рух, наше знайомство підчас першого УЗД. Ти тоді ще помахав мамі ручкою…
Про твоє народження я мріяла всі довгі 9 місяців. Щоправда, уявляла його дещо інакше. Але мріяла і не боялась. І це дійсно було зовсім не страшно. У тяжкі хвилини уявляла твої вушка, носик, думала про те, чи є в тебе волоссячко і чи довгі твої нігтики. І біль розчинявся. Страшно було потім, коли всі зрозуміли, що без негайної допомоги лікарів не обійтись, і в операційній нас з тобою розділили на довгі години. Так, це було важче за весь попередній день. Не бачити тебе – рожевого крихітку, наляканого цим величезним світом, не чути твого першого крику. Не пригорнути гарячий згусточок любові до себе. Що родила, що радіо слухала. І от, тепер ми – не знайомі. Познайомити нас заново мають зовсім скоро. І я так сильно чекаю цього, але так боюсь… А раптом ніщо в мені не сколихнеться, коли побачу тебе? Раптом я не відчую нічого? Я ж не зможу собі цього пробачити, мій маленький. Ти заслуговуєш на найкраще в світі ставлення. На максимум ніжності і уваги. Я постараюсь, крихітко. Зроблю все можливе. Знову сльози на очах… Знаю, не плакати. Тільки не плакати.
Момент, коли у дверях з ’ явилася медсестра з дитячого відділення, запам’ ятаю назавжди. Якась велика і затишна, зі складеною сіро-синьою ковдрою в руках. Питає моє прізвище. Я відповідаю. І раптом бачу всередині цієї складеної ковдрі крихітне личко ніжно-персикового кольору. Серце на секунду зупинилось, а потім застрибало так сильно, що, напевно, чути в коридорі. Тебе кладуть до мене в ліжко. І я не знаю, що робити з тобою. Припіднімаю край шапочки, дивлюся на омріяні вушка. Потім вкриваю обережними поцілуночками все твоє личко. Ти тихесенько спиш і пахнеш камфорним спиртом. Всі навколо дивляться на нас, але мені все рівно. На білій стелі народилася любов. Тепер ми разом. І ніщо нас не розділить…
  • cjomcjomka
  • Hanny
  • Bambe
  • Hermi
  • Adriasia
  • SoloGalka
  • RamirZ
  • Natalysa
  • Nastylove
You need to be logged in to comment