Нана, Зубастик і гоночний автобус hot wheels

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 803

"Gold and brown..." - крутилось в голові, поки я йшла з дітками осінньою вулицею. Бурштинове листя бризкало з-під коліс машин на протилежному боці дороги. Дзвінко розбилась до асфальту голчаста шкаралупа каштана, і каштанчик вилетів з неї просто під ноги - новенький, блискучий. Дмитрик миттю підняв знахідку і запхав у кишеню. Сергійко набурено подивився на нього, і я мусила швиденько знайти ще один такий же новенький каштан. Це було нескладно, і ми продовжили крокувати, милуючись своїм відображенням у вітринах, думаючи кожен про своє...
А подумати було про що. Наша міні-подорож була шляхом до кабінету дитячого стоматолога. Запідозривши, що у Дмитрика між зубками зявилась дірочка, я повела його на огляд. І стоматолог знайшла окрім моїх підозр іще 3 проблемки в ротику Бджолика. Оскільки кутні зубки випадуть у нього ще не скоро, то ми прийняли рішення полікувати дірочки, не відкладаючи на потім.
І все б нічого, та лікування зубів - це моя фобія. І після Дмитрикового огляду, який пройшов чудово, вийшовши на вулицю, я відчула поколювання у руках і ногах. Потім дивно затерпли губи, і я вчасно зрозуміла, що треба спертись спиною до стіни будинка - бо наступної миті я по тій стіні сповзла і на цілу хвилину втратила свідомість.
Увечері я думала, що ж то зробити, щоб не знепритомніти прямо в кабінеті лікаря. І ще - що б зробити, щоби Дмитрик не боявся лікування зубів так само, як боюся я. Вночі не могла заснути. Молилась про те, щоб Бог послав сил і мудрості. Мене дрібно трусило.
Але мій хлопчик мужньо висидів перший сеанс лікування, і хоч пискнув пару разів, та потім дуже пишався своєю зеленою пломбочкою. Наступного дня ми з ним малювали комікси про те, як в зубі оселяються бактерії, про те, як вони там будують хатку і харчуються цукерками. Потім малювали *маленьку дрельку*, ліки, зелену пломбу і полікований зуб. Ну і кульмінаційний момент - як бактерії вилітають з ротика, боячись *маленької дрельки* - Дмитрик намалював сам. Сам і свідомо він пішов і на наступний прийом. Щоправда, на порозі сказав, що сам не зайде і що хоче на ручки. Тоді я примотала Вірусю за спину, підняла на ручки Дмитрика і посадила його на крісло. В його маленькі чудові ручки дала нову машинку, і міцно взяла ті ручки в свої. А коли з ротика вилетів зубний пил, то Дми його побачив і потім всім розповідав, що бачив, як тікали бактерії. Моє золото. Я не знепритомніла, і навіть змогла підтримати синочка. Проте лікар побачила, що мені було дуже недобре. І на останній сеанс лікування запросила Дмитрика вже з татом. Наш татко має рідкісну рису - зовсім не боїться лікувати зуби. Тож ми справедливо сподівались, що спокій дорослого передасться і дитині, для якої татко - авторитет і приклад.
І от, по дорозі до стоматолога ми зателефонували до татка, домовились про зустріч біля кабінету лікаря і йшли на автобус. І тут раптом Сергійчик всівся на асфальт і сказав, що далі не піде. А до зупинки ще метрів 150. Поки я міркувала, як зручніше взяти Їжака під пахву, щоб пронести без зупинки, Дми раптом вигукнув, показуючи вперед: "Дивись! Мама, мама, дивись, це ж гоночний автобус hot wheels!"
Я дивлюсь - замість звичайного жовтенького автобуса на кінцеву під'їхав яскраво-блакитний КрАЗ. Сергійко теж зацікавився. А Дмитрик прискорився до бігу, і далі кричить: "Я хочу на гоночний автобус, давай швидше, Сергійко!" І Сергійко теж захотів їхати на автобусі hot wheels, і брати чкурнули так, що я ледь встигала за ними. Народ на вулиці і так озирався на нас, а ми_біжучі - то взагалі видовище :) Вірусин гарячий животик підстрибував на моєму животі, слінг тримав на ура, тож я теж згадала студентські часи і стометрівки на швидкість. Ми забігли в автобус, заплатили за проїзд, сіли.
І тут принцесочка оперним голосом промовляє: "Нана!" Розспівавшись, - ще і ще: "Нана, нана, нааааана!" Люди починають щось мені казати, типу "чому вона так кричить". А вона не кричить, просто розмовляє так. Ну гучна вона у нас - що поробиш. Шофер - класний дядько. Каже: "І куди ж та красуня їде?" Я у відповідь: "Та ще всього 2 зупиночки, недовго вже." А він: "Та мені з такою гарною співачкою - хоч до кінцевої і назад". "Наааана", - з неповторною посмішкою відповідає йому Вірусик - і ховається у мій комір.
За підсумками нашої зубної епопеї - у Дмитрика 3 пломби: 1 зелена, 1 синя і 1 біла.
Ще в усіх діток обновились зубні щіточки і, звісно, у Дмитрика - найгарніша. Він назваав свою щітку Зубастик, і всім розповідає про те, як лікар вигнав бактерії з його зубчиків. Бактерії боялись і тікали, віе бачив :) І ще - "коли мама піде до свого зубного лікаря, я буду тримати її за ручку, щоб вона не боялась". Дякую, синку! Насправді, це досить непростий виклик - навчити дитину не боятись того, чого боїшся сам... але діти - вони такі: з ними мусиш значно швидше вчитись життя і в тому житті зміцнюватись.
Десь за тиждень викриків "Нана" я зрозуміла, що Нана - це я :) Перед сном Мурася любить намацати моє обличчя, констатувати, що Нана на місці і аж тоді засопіти. А ще - удень ходить, бавиться, між ділом схопить мене за ногу. "Нана", - так задоволено, - і бавиться далі.:)
Нана дуже, дуже щаслива!
  • Ligymunka
  • Fermina
  • hannatal
You need to be logged in to comment