Подорож тривалістю у 15 кілограмів

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 406

Одного дня я, дівчина-підліток, зрозуміла, що щось тут не те.
Щось відрізняє мене від однолітків, не дозволяє почуватись на рівні з подружками, щось заважає мені на фізкультурі. Відповідь прийшла не одразу. А тільки тоді, коли я стала на вагу. На той час мені було п'ятнадцять, зріст близько 167, а вага показала 70 з таким хвостиком з грамів, що цю цифру справедливо вважати 71.
Здавалось би, чому не помітити цю свою особливість раніше? Але люди не народжуються з бажанням бути худими. М'якість материнського тіла дає немовляті затишок і впевненість. Пухкі щічки грудничка викликають замилування... Я ніколи не думала, що так швидко і так сильно поправлюсь. Але покинувши через непорозуміння балетну школу, сиділа вдома за уроками. А бажання зїсти шоколадних цукерок заїдала макаронами. Бо грошей на цукерки не було.
Подружки важили 47-55, залежно від зросту. В один голос співали мені діфірамби - блабла, яка ти хороша людина, а вага - то дрібниця, ми і не уявляємо тебе іншою... а я почала уявляти. Уявляти, що колись зможу важити ну хоча б 63, а краще - 59. Що відпущу волосся замість звичної коротенької стрижки, яка трохи візуально "полегшувала" мій незграбний силует. Що перестану бути плюшевим ведмедиком, "своїм пацаном", що зможу нормально бігати на фізкультурі.
Найтяжче мені було, коли пішла на бальні танці. А там - дзеркала. В повен зріст. А там - мої кілограми, моя пласкостопість, мій рум'янець пурпуровий на всю повненьку щоку, який так мене дратував. І 50-кілограмова подружка щипає шкіру на боці і просить поспівчувати тому, як вона "роз'їлась".
Мій недолік: я - боєць. Спецназовець. Сказано-зроблено. Чому - недолік? хм... ну, отак тепер я вважаю. Та тоді та сила волі мені допомогла.
Шлях до 65 кг був нелегкий, але відносно швидкий. Крім того, за літо я виросла на 3 см, і моя зміни помтили всі. Купила танцювальні мешти. Яким пеклом вони були для моїх пласкостопих ніг! Стала робити вправи від пласкостопості, які ще в дитинстві закинула була. Від вправ ноги зводило судомою, але фізрук помітив, що я краще бігаю.
Багато чого робила неправильно. Дні голодування, невечеряння, фіз. навантаження, які мені не підходили. Але вага сунулась. 63, 62...
Звісно, був хлопчик-який-подобався, про якого я згадувала щоразу, як хотіла зірватись. ОБожеМій, він запросив мене гуляти. Осіння темрява району пахла романтикою, ми розмовляли про все на світі, вештаючись по вулиці. Зайшли на дитячий майданчик, гойдались на гойдалках. А знаєте таку гойдалку - не знаю, як правильно називається - на якій одна дитина переважує іншу і гойдаються догори-вниз? Так от, кульмінація всієї тої прогулянки була у тім, що мій ромео став на одну сторону тої гойдалки, а я - на другу. І переважила...
Спецназовці не плачуть. Вони ламають олівці руками і впахують далі.
Якось не памятаю хронології, коли я і скільки точно важила далі. Просто цікаво то згадувати - наче і не про мене зовсім. Чи могла я колись припустити, що мені буде майже все рівно, скільки я важу? І вже тим більше, чи могла подумати, що виросту на це 4 см і важитиму 56?
Вчора мені багато компліментів казали про зовнішність. Думаю, я не цінувала б ці похвали так, якби не чула колись "зовнішність - не головне, ти така хороша і комфортна людина".
По-справжньому цінуєш те, до чого ідеш. Але деколи треба навчитись цінувати і те, що тобі подаровано просто так. Бо насправді ж, нічого просто так не буває...
  • Virchuk
  • сніжна
  • cjomcjomka
  • Orman
  • cjomcjomka
  • Orman
  • Adriasia
  • cjomcjomka
You need to be logged in to comment