потррет тої, на кого хочу бути схожа

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 530

Коли вона одного дня зайшла до аудиторії, за вікном сідало персикое вересневе сонце - сідало якось поволі, наче шкодуючи за тим, що літо скінчилось. І я теж шкодувала за літом, і взагалі не розуміла, чому таки лишилась на цю пару замість того, щоб заливати свої душевні рани пивом десь у парку...
Та поки я вагалась, вийти у коридор чи ні, зайшла вона.
Наврядчи когось здивуєш фразою про те, що маленькі люди часто бувають яскравішими за високих і статних. Проте, все ж бувають люди приємні і неприємні - так от, першу секунду вона здалась мені однією з тих других. Нервове обличчя, якась дивна, очі аж надто живі, погляд трохи божевільний... здалося, що її дух не поміщається у тілі і крізь ті очі рветься на волю. Тоді ще не розуміючи справжнього смаку і стилю, я зверхньо подивилась на її сіруватий одяг і скромні окуляри. Студенти встали з привітанням. І тут вона заговорила...
Власне, неправильно кажу. Заговорила вона ще тоді, коли щойно переступила поріг. І це звернення до нас було таким свіжим і несхожим на початок будь-якої іншої попередньої лекції, що я відірвалась від своїх думок і потрапила під хвилю чистої, свіжої, наче з листка читаної мови.

Показать полностью..
І раптом вечірнє світло потрапило на її мініатюрну фігуру і перетворило нашу нову викладачку на казкову істоту. Дійсно, подумала я, люди так не говорять. А якщо і говорять, то тоді це і є нийвища мета навчання в Універі - здобути вміння ТАК говорити...
Не люблю, коли багато жестикулюють. Але вона не жестикулювала. Рухи її рук - щось середнє між рухами скрипаля і рухами акушерки, яка обережно підтримує щойно народжене немовля. Пальці тонкі, нігті короткі, з прикрас - лише обручка. Та пальці ті рухались настільки швидко і легко, у повітрі раз по раз виникали дивовижні картини, таблички, діаграми і пірамідки. Спостерігаючи за тими майже фокусами, я з соромом помітила, що вже досить часу сиджу з роззявленим ротом, з якого от-от потече слина. І це - ще хвилину тому палючий скептик!
А вона розповідала і розповідала. Без жодних дефектів мови, жодного разу не затнувшись і не заговорившись. Очі мимоволі шукали листок: ну мусить же вона звідкись читати! Мозок, несподівано відкритий для ідей, як губка вбирав дивовижно нові і шокуюче влучні фрази.
Ввечері я всілась з блокнотом на підвіконня і написала: "Не хочу вийти заміж за олігарха. Не хочу важити 45 кг. Хочу бути схожою на І.С."
З тих пір минуло майже 5 років... якби хтось міг мені сказати, чи наблизилась я до мети хоч на пару невидимих пірамідок...
  • Hermi
  • nata1
  • Colombina1982
You need to be logged in to comment