"Бог Вас не залишить..."

Молодий кучерявий священик вкотре вислухав суміш мого покаяння, страху перед майбутнім, образ і втоми. От чому одяг священиків, що сповідають, - темний, подумала я.Стільки людського бруду проливається тут, що ряса іншого кольору давно б заплямувалась. Надворі був осінній ранок, 07.40. Спало на думку, що так швидко настала ця осінь, скоро і зима, і треба бути краще, щоб... ох, знову я торгуюсь з Ним, як на базарі. Хоч бери та і ще раз сповідайся.
"Бог Вас любить, Бог Вас не залишить", - сказав мені кучерявий священик. І я вірила. Десь раз на 2 тижні віра слабшала, і я знову ходила до сповіді і причастя, щоб "підзарядитись".
Зима була не схожа на зиму. "коли впаде білий сніг, народиться ляля" - сказав Дмитро ще влітку. Такими темпами, я мала б стати слонихою і ходити вагітною роками, поки не засніжить... На Миколая мокросніжжя дало першого ляпаса, і на вулиці стало слизько. Але того лапатого, святкового, пахнучого Різдвом снігу так і не було. Мряка висохла і надворі лишився листопадо-березень.
На Новий рік ми пішли до ялинки, яка виглядала геть недоречною на асфальті.
На Різдво пили шампанське , і я подумала, що було би круто народити в ніч з 6 на 7 січня. Походила по сходах, почались тренувальні. Допила бокал шампанського, заснула.
В останній день перед тим, як лягти на "до", зайшла у храм Різдва Пресвятої Богородиці - той, що на Сихові. Поки жила з батьками, завжди ходила до цієї великої світлої церкви. Тепер її назва видалась мені цілком символічною. Молилась, поки не стерпли коліна. Тоді пішла у захристію і запитала, чи можна попросити благословення на щасливе народження малятка. Мені відповіли, що, нажаль, нікого зі священиків нема на місці. "як це - нікого?" - озвався раптом дзвінкий голос - і до маленького приміщення зайшов отець Василь, 2-метрового зросту, з дивовижно лагідною усмішкою. Дізнавшись, про що я прошу, так само світло і радісно помолився наді мною. "А коли у Вас ОДП?" - спитав по молитві зі знанням справи (вочевидь, нещодавно сам став батьком). "Вчора", - зітхнула я. "Ого", - не втримався отець. Певно, те "ого" було спричинене тим, що я на такому терміні ще шастаю по місту. Знав би отець, що з церкви я йду забирати з гуртка Дмитра, а тоді маршруткою-додому....
Ввечері поприбирала все, хлібопічка замісила пахуче тісто, хлопці заснули. Віфлеємський вогонь у лампадці відтіняв темряву пурпуровим. "Чого Ти ще хочеш? Чого ще не вистачає" - не втримались мої думки.
02.00 Дмитрик попросився на горщик. Тренувальні перейми йшли через 8 хвилин. Віфлеємський вогонь горів червоним світлом світлофора. Ще не час для дива, подумала я - і провалилась в тривожний сон.

12.01.2012 о 09.00 до приймального відділення ПБ на вул.Раппопорта увійшла вже не та, що плакала над сплячим Дмитриком, а боєць без яєць. І за ті 5 днів, що валялась там в патології, встигла отримати прізвисько "местная сумасшедшая" - за фанатичне бажання народити природньо - і суттєво отупіти. а що? М. Оден, та і не лише він, відстежив прямий звязок між домінуючим над інстинктами інтелектом та проблемами в родах. отже, я мала встигнути стати блондинкою наскрізь, у чому мали допомогти цілодобові серіали і шоколадки.
сніг все не падав.
ночами було страшно. з коридору було чути, як голосять поверхом вище роділлі. і втомленій уяві здавалось, що десь там живе страшний мінотавр, який полює в темну пору доби.
між поверхами - куточок з образами. там починався і завершувався мій день. образи були гарні: маленька, в цегляно-рожевих тонах Богородиця, і променистий Син Божий.
16 січня доїдала шоколадки, коли зателефонував коханий мій чоловічок. "Глянь у вікно!" Здурів, кажу, тут вікна за 2 м від підлоги. "то лізь якось, тобі не зашкодить". а він правий, подумала я, визирнула, а там... сніг! лапатий, пухнастий, білий!
о 18.00 обнімалась з коханим у порожньому темному коридорі. повертаючись у палату через чорний хід, ледь не впала. перейми були вже не тренувальні...
санітарка стояла коло моєї постелі, на яку вилились води. чекала, що я прибиратиму. а я пішла до куточка з образами.
образИ дивились очима... "Бог Вас не залишить",- прозвучало в голові, коли я топала до оглядової...
а ще яскравіше дивилась на мене лампа над операційним столом. пізно, не втечеш, думалось. "І де той Бог? може, в Нього вихідний?" - мимоволі чи то вслух, чи то про себе... примружилась, очікуючи розряду блискавки прямо на столі. заснула, не дочекавшись. а потім...
а потім...

... он малюсенький, чудесный.
он на ёжика похож, -
мой родной, любимый, самый
золотой и сладкий Ёж....