те, що згадалось

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 705

у день 6ї річниці з дня нашого весілля не було часу нічого написати. А наступних пару днів думки якось не клеїлись докупи . От і зараз я думала, що розповідь буде про те, як ці 6 років мій янгол-охоронець несе мене на руках. Як мені все не віриться, що ми разом і як часто я просинаюсь перевірити, що він і наші з ним синочки сплять поряд.
Але згадалось інше. Уривочками, скріншотиками.
Наприклад, згадалось, як мені ставили браму :) Однокласник Льоша і ще пару козаків мали відправитись до лісу *за ёлками* ще засвітло, але 20.00, 21.00 - ніхто не дається чути. 22.00 почалась злива зливна, і вони нарешті подзвонили, що зілля готове, але вони дико змерзли і змокли, тож розраховують на 100 грамів і пончик. Уявімо картину. Без 5 хвилин наречена спить лицем в стіл, на столі пляшка горілки і шматок весільного пляцка. Я чекала їх до 01.00, потім зателефонувала - і з'ясувалось, що вони вже не мали сил піднятись до мене на поверх і пішли спати додому :)
А ще в день свого весілля я і моя перша дружка були хворі на грип! Ми тоді разом скрізь лазили, от десь обидві і набрались. Це був чи не єдиний раз в житті, коли я вживала щось типу "комбігрип", і мушу сказати, що якби не та хімка, то були б на весіллі сопливі красуні 2 шт.
Я так боялась поправитись за літо і не влізти у весільну сукню фасону "рибка", що в результаті схудла і довелось в останній день робити на спині шнурівку з атласної стрічки. Того літа був дуже модний колір весільної сукні "шампанське", і моя білосніжна "рибка" зі шлейфом вирізнялась серед інших суконь, коли ми гуляли в центрі і у Шевченківському гаю.
зранку я ганяла по квартирі у тій сукні і місця собі знайти не могла, бо наречений запізнювався! Взагалі, весь день весілля і кілька днів потому я дуже боялась, що прокинусь, а нічого того не було і я все вигадала. Поки я бігала по хаті, за мною бігала моя мама, кілька разів стала на шлейф і надірвала його, кілька разів пришила на бігу:)
Шлюб нам давав надзвичайний священик, отець Андрій Садовський у Храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Мені досі отой момент шлюбної обітниці згадується як диво і справжнє таїнство. Коли ми зайшли до храму, надворі було похмуро (і дуже зручно фоторгафуватись:)), а підчас церемонії крізь вікна нагорі вдарило сліпуче проміння серпневого сонця. Ми зайшли з одного світу, а вийшли у інший...
Музиканти забули диск з музикою для нашого першого танцю!:girl_cray: досі не розумію, як таке могло статись. Але на те ми і бальна пара, щоб експромтом здивувати наших гостей. Похвалюсь, так-так. Танець получився класний:girl_dance:
мій новоспечений чоловік очей від мене не відводив і тільки і казав, яка я гарна. До того не дуже багатослівний, він сипав компліментами, і власне з того дня я щодня чую про себе щось настільки хороше, що скоро звйоздная болєзнь почнеться, напевно :)
Цілий вечір моя рука була в його великій теплій руці, і серце вистрибувало від цієї близькості і від незвичного відчуття обручки на пальці.
А зранку у неділю я прокинулась так: повііільненько одне око, повііільненько - друге. Так боялась, щоб не виявився сном день весілля. так хотілось поскорше схопити в обійми тепер вже могомогомого коханого. А на подушці коло мене - ноги в білих шкарпетках :) виявилось, що чоловікові сонце з 06.00 било в очі, і довелось перевернутись у другу сторону. То я ті ноги і схопила і обійняла так міцно, як могла. Не відпущу - і все!
не відпущу - і все.. а він нікуди і не рветься :) 6 років, як один день - з роботи біжить чимшвидше додому. Не затримується. Тільки тепер його зустрічаю не лише я, а ще і хльопсі, яким ноги від щастя заплітаються коли до таточка біжать.
Ну що ще скажеш... я знала, що бути одруженою з коханим - це щастя. Але не знала, наскільки це щастя велике, яскраве і тривале. Може, просто "будні" ще не почались, і то все ще ейфорія щойноодружених? хай так. Яка різниця, чому ми такі щасливі разом :)
  • Ligymunka
  • IRUSKA*8
  • ГаЛоЧкА
  • Яська Березнева
  • Kerzenlicht
  • fantastyka
You need to be logged in to comment