Вдячна за чуйність і добре серце, кожному, хто допоміг мені та моїм малюкам на різний спосіб!

Published by Karol in the blog Блог Karol. Перегляди: 3407

Привіт, дівчата!
Це Тереза--колєжанка Аннички.
Історію, яку про себе розповім---це саме та історія, яка дуже поширена в слов'янському суспільстві. Недавно прочитала на плакаті дитячої поліклініки вислів, наступного змісту:насилля в сім'ї--це сміття, яке треба винести з хати!
Досі чула, протилежні твердження.
Народилась я в 1989 році на Житомирщині, в місті Бердичеві, в римо-катол.сім'ї, де спокій міг лиш снитись. Тато часто пив, лаявся і бив маму в присутності нас--дітей. Сестра, яка старша від мене на 11 років--була для мене ангелем-охоронцем, яка "могла захистити маму і мене від п'яного нечемного тата". Коли я мала 10 років--тато помер, в хаті настав"святий спокій". Мама часто згадувала пізніше, про те як тато мучився перед смертю...За рік до цього він дізнався про свій вирок: саркома 3 стадії...травного тракту...Останні 2 міс він пролежав вдома, не міг їсти, випорожнюватись, пізніше лиш трохи пив воду. Розкладались внутр органи за його життя...Ми всі були з ним, але допомогти було вже пізно. Така жахлива кончина була того, до кого тягнулась я всім серцем...і через котрого, страждали всі ми:мама, сестра,я...
Всі роки мого дитинства ми жили бідно. Мама працювала бухгалтером, лаборантом-контролером, але тих коштів не вистачало, адже тато втрачав або постійно змінював роботу через пиятику.
Ще тоді я дала собі слово, що виберу собі чоловіка і батька нашим дітям, який буде вести здоровий спосіб життя і буде з пошаною відноситись до мене та дітей.
Закінчила медичний коледж, почала працювати помічником сімейного лікаря в рідному місті та вступила на заочне післядипломне навчання до Інституту Релігійних наук ім. св.Томи Аквінського в Києві. На 2 курсі при зустрічі Нового 2012 р. познайомилась з Калушанином(Івано-Фран.обл.) Іваном, який недавно вийшов з монашої спільноти, що в Концово(Ужгород) зрозумівши, що має покликання до сім'ї. Я була дуже з ним щаслива, при вечірньо-нічних розмовах про наші спільні сімейні плани по телефону, мені здавалось, що мій коханий читає книгу моїх мрій і сподівань...всі попередні зустрічі з хлопцями не були такими багатообіцяючими, як ці виняткові і неповторні.
Здавалось, що може завадити нашому щастю? Де і хто ті вороги?
Вони були зовсім близько...нажаль...
Історія чоловіка була схожа: тато пив, лаявся і бив маму. Мама терпіла, заробляла на хліб щоденний, їздила на заробітки за межі країни, лишаючи підлітка-юнака(мого чоловіка)та його молодшого на 8 рок брата на тата-пиятика.
Історія сім'ї чоловіка, де він виніс модель поведінки чоловік-насильник(вербальний, моральний, психологічний,фінансовий та фізичний), моя історія, де жінка--жертва, яка терпить і несе тягар виховання і фінансового забезпечення сама, намагаючись захистити себе і дітей...
Ці історії такі знайомі і такі ж гіркі для нашого суспільства як і війна в країні. Думаю причина війни криється не в політиці і не в невдячних можновладцях, а в тому злі, яке криється в наших сім'ях. І тільки від кожного з нас залежить, чи візьмемо активну участь в тому, щоб перервати ланцюг зла--насильства чи то в нашій сім'ї, дорогі дівчата, чи в сім'ї наших найближчих.
Як жінка, дружина, мама, медик,сімейний консультант-психолог, можу визначити наступні причини, чому насилля в моїй сім'ї діялось і чому я це терпіла 4 роки подружнього життя.
1.Найголовніша---занижена моя самооцінка, через закоренілу в мені роль жертви(мама жертва,тато насильник;бабуся по мамі і по татові жертва--тати--насильники).
2. Занижена чоловікова самооцінка, через спадкову роль насильника, з прагненням домінувати над жінкою занедбуючи її елементарні людські потреби і принижуючи її гідність в усіх сферах, поступово і впевнено.
3. Замовчування проблеми через страх бути осміяним, незрозумілим, через підміну в церкві елементарних понять--про покору жінки чоловікові (коли йдеться про взаємну покору і любов), про приречіність "бо така жіноча доля", через віру в міфи "б'є--значить любить", "сміття з хати не виносять" і т.д. і т.п.
4. Через фінансову залежність від чоловіка, і страх, "що з нами буде,якщо піду від нього?".
5. Через брак розуміння зі сторони родичів, знайомих"дітям треба, хоч якийсь але рідний батько".
6. Через емоційну залежність від чоловіка і прагнення тепла і ніжності,яких не вистачило в дитинстві.
7. Незрілість, через особливість позиції та ролі жінки-жертви: нездатність нести відповідальність за відношення до себе та до дітей чоловіка і тата--насильника.
........і ще багато неусвідомлених причин...
До чого призвів цей довгий перелік причин?
До суттєво порушеної психіки моєї та дітей, через постійні скандали, бійки і лайки на фоні активного втручання свекрів в нашу "крихку сім'ю". Я пробувала, навіть ми разом з чоловіком пробували покращити наші відносини через звертання за допомогою до християнських психологів, священників, через виїзди на сімейні реколекції, через спільноту сімей при костелі св.Антонія...Все намарно...
Побої під час першої та другої вагітності, в живіт, груди, голову, викручування рук, побитий ніс, кров із моїх зубів на грудях чоловіка, благання"не бий", дикий нелюдський плач наляканої однієї пізніше--двох дітей, поламана через сильний удар моя права рука, яку виставила, щоб захистити 1,5-місячного синочка, котрого годувала на колінах(бо татова рука "випадково" могла ковзнути по дитині), пізніше близько 2-х міс не могла ложку тримати і їсти, закривання долонькою рота батька старшим хлопчиком, коли той лаявся в їх присутності----------ніщо не допомогло...Дійшло до того, що чоловік почав ховати гроші "на обновки для себе", в той час як діти хворіли, потрібні були гроші щоб поїхали до лікаря і купити ліки...Так вчив робити, як виявилось, мій "дорогий"свекор, якого я довірливо називала "тато". Останні місяці мого життя з чоловіком, я не могла вийти з хати: діти часто хворіли, 2-3 рази за сезон, а я випрошувала чоловіка, прийти додому з роботи і побути з дітьми хоч пів години-годину, щоб я вийшла на повітря. На що отримувала відповідь: ти хотіла дітей, наплодила, сиди бав, покутуй, а я працюю, маю мати час на себе, на театр, на сон, поїздку до батьків, щоб відпочити від вас, щоб допомогти батькам. Щось не влаштовує, котись до мамочки, звідки приїхала, а я знайду ще 20 таких як ти. А на тебе ніхто не гляне, з двома дітьми на руках. На Різдво--діти були знову хворі, я відчула, що це останнє наше спільне Різдво. До костьолу я не попала, лиш чоловік ходив(25грудня). А 5 січня ввечері чоловік пішов на нічну зміну на роботу, зранку 6-го поїхав до батьків(православні)святкувати з ними. Я просила прийти на 2 год зранку додому, щоб піти на Літургію Водохреща-у відповідь насмішка:"що святою хочеш бути, прогуляла Різдв'яну Літургію, поседь дома і тепер, ми з батьками домовились зустрітись цього року раніше". Хочеш бери дітей і йди з ними, а ні-- то почекай, що підростуть, така твоя доля, я голова, я вирішую, я сказав. Як їхав до батьків, а це було доволі часто--в хаті не лишав грошей, навіть картки бан забирав. 7 маю день народження. Від 5-до 7-го не задзвонив і не запитав навіть за дітей, чи краще почуваються. Рівно через 2 доби повернувся до хати--о 9-й вечора з трояндами--привітав, дочекалась...Це була остання крапля для мене...
Далі дзвінки мої до Аннички---очікування року наймолодшому--і 7-го рівно в рік--"найкращий подарунок" для дітей--спокій від проживання поза спільного з чоловіком--татом домом.
Випробування, пошук житла, перспектив, роботи, влаштування побуту, нерозуміння з боку родичів, знайомих, духовенства, іронічні закиди, і т.п.--пережите нами за останні 4,5 міс життя---Життя, з нової сторінки, де я вчусь любити себе, знайомитись із собою, своїми потребами, які постійно занедбувала, а також брати відповідальність за наші два сонечка-синочки Кароля та Августина. Намагаюсь через молитву пробачити чоловіку кривди, які ми пережили, надіюсь на те, що згодом втілиться в життя моя давня мрія--бути помічником-консультантом, для сімей, які мають або мали насилля в сім'ї, а також для підростаючої молоді з тими ж проблемами.
Найголовніші правила для тих хто вже має насилля з боку чоловіка:
--не мовчати
--звернутись до церкви за допомогою, там завжди є хтось, хто працює кваліфіковано консультантом в справах сім'ї
--пам'ятати, що насилля має циклічність:побиття--розкаяння, перепрошення із подарунками та обіцянками, що більше подібне не повториться--затишшя---знову побиття, з "причинами і без них", із шантажем" якщо в наступний раз ти будеш чемна..." і т. і. з явним бажанням домінувати над іншим.
Людина, яка мала любов і повноцінні відносини в сім'ї з дитинства--не шукає можливості домінувати, а насолоджується рівноправними подружніми стосунками.
---іти геть, з-під спільного даху проживання, неможливо бути далі під рукою в насильника, і знову не зазнати насильства. Не тішити себе: "завтра буде краще, а ні то--вже піду"
Завтра, для тебе може не бути...а для твоїх дітей--мами...
Підтвердженням моїх слів служить досліджена історія Люби Савенок http://www.invictory.com/columns/685/

Ще раз дуже дякую за допомогу всім, хто активно відгукнувся на наші потреби в коштах, їжі та інших речах...Без вас---направду було б важко розпочати нове життя, життя без насильства... Дуже прошу про допомогу на найближчі ще пів року, коли ми тільки починаємо ставати фінансово на ноги, а свекруха захищаючи сина--мого чоловіка після початку судів--почала висилати 1 тис грн, стверджуючи, що цього вистачить на харчування і лікування для дітей, які мають ортопедичні відхилення через брак кальцію та фосфору та потребують взуття спеціального, масажів, ліки в сиропах з вітамінами, мікроелементами, та харчування з природнім вмістом даних елементів. Також потребуємо постійного відвідування садочка та занять з логопедом, бо маємо діагноз в старшого затримки мовленнєвого розвитку найвищого ступеню, через стах, після пережитих багаторазових стресів, починаючи ще з внутрішньоутробного розвитку.
Дуже дякуємо за молитви, а також кожну гривню переслану на наш рахунок! Нехай сторицею Вам усім повернеться Ваша чуйність. Ми з дітками щодня пам'ятаємо в молитвах тьоть і дядечків, які рятують нас від голоду, тому що тато не хоче дати нам кошти на їжу та інше необхідне, а мама не може достатньо забезпечити, бо на руках маленький Ай-ті, як називає старший молодшого.
Дякуємо!!!


Basyanya, Jusi, Тетянка та 37 іншим подобається це.
  • algo
  • Karol
  • Delfy
  • Karol
  • Diana
  • bobryha
  • Karol
  • Karol
  • Karol
  • Karol
  • jalla
  • Karol
  • Akina
  • Zaychenya
  • Karol
  • Karol
You need to be logged in to comment