Відпочивастики :)

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 385

Справлятися, встигати, готувати, прибирати, гуляти, прати, бавитись, вчитись... ух... люблю своє життя. Так щиро-щиро, сильно-сильно. З темпом, з ритмом, з постійним мамамамамама, з всілякими цікавими справами з ранку до ночі.
Але часом буває, що справи затягнуться за північ, і ми з татком моїх малюків нарешті закриємо компик і йдемо з заплющеними очима до ліжка. Перед сном пересунемо червону рамочку на календарі на наступне число, бо вже настало завтра. А ранок о 07.00 ніхто не відміняв. І, сонно зібравши коханого на роботу, я навшпиньки йду до кімнати, мріючи ще поспати хоч троошечки... та де там. Щойно зачинились за таточком хатні двері, як ось він Їжачок - тут як тут, сидить на ліжку з одним розплющеним оком. "нямя" - пошепки. На нашому з коханим ліжку якесь теж заворушення. Хоп - і мамина діамантова принцесочка визирає з-під ковдри, щічка залежана пашіє, кучеряшка над чолом стирчить знаком питання: "що, вже день?"
Хитруни мої, думаєте, накрились мамині плани відпочити? Нініні. Я беру вас до себе поближче, щоб Дмитрика не будили. І я буду відпочивати, а ви будете моїми відпочивастиками.
Сергійко спросоння дико голодний (Дикий Голодний Їжак, ррр), тож першого годую його. В цей час Мурашечка липне до моєї спини, а я її лоскочу однією рукою, щоб не додумалась куснути мене за спину. А то нещодавно саме це вона і вчудила - примотана слінгом, засмоктала шкіру на моїй спині і - гризь! Лишився слід. Укус Мурах :) не впевнена, що витримаю ще один такий вияв любові без звуку. А вранці все ж має бути тихеесенько. Ми ж відпочиваємо...
Нарешті Сергійко наївся, я повертаюсь на другий бік, він бере мене за косичку і розплітає волосся. "ульОссьо - мурчить Ї, "мааамине ульоссьо...". Тим часом я ловлю Вірусю за здобну задню лапку і зручно пригортаю до себе. Вона вже не сонна, а така жвава, подібна на хитрий абрикосик. Хитрий абрикосик присмоктується, я заплющую очі. Відпочивастики принишкли, я чую тільки своє дихання. Вдих - прохолодне повітря, запах випраної білизни... Видих - видихаю всю втому, розслабляю все тіло від маківки до пальців на ногах. Ще вдих, ще видих, ще вдих... ой людоньки, хто ж це так хропе? Прокидаюсь. Ффух, не так вже і довго проспала, пару хвилин. А Сергійко вже моє волосся хоче жувати, а Мурася вже молотить ніжками під ковдрою - хоче пісяти і нових звершень. Ну що ж, починається день. Йду будити Дмитрусю, бо нема чого дрихнути до 10.00 мені на заздрість. А він спить нагорі, накритий коциком. Довгих ніжок-ручок не видно, а голівка така маленька, а щічки такі дитячі... сонечко моє. Згадала, як нещодавно прокинулась з температурою, голова крутилась, і чую тільки голос Дмитрика: "Тихо, Сергійчику, мама захворіла, в неї гаряча температурка і вона спить". І приніс мені води. Ну як 20-кілограмова дитина могла акуратно налити повне горня води з 6-літрової пляшки і принести, не розливши? Диво ж, нє? А я, мачуха, не хочу от дати дитині поспати. Відходжу від нього. І тут же думаю, що потроху треба налагоджувати режим перед школою і що таки не годиться спати до 10.00, а потім увечері ледь не до опівночі крутитись. Тож повертаюсь і в оксамитову щічку кажу: Митруууся... Смішна загоріла долонька висувається з-під ковдри і тре очка.
Взагалі, мої діти - усі троє - мої найкращі відпочивастики. Ніщо не зрівняється з тим, як відпочиває душа від усіх турбот, знаючи, що вони здорові і радіють. А коло них і я радію. І відпочиваю, як би воно дивно не виглядало :)
You need to be logged in to comment