хроніка 2011. вебінари і іже з ними

Published by cjomcjomka in the blog Блог cjomcjomka. Перегляди: 648

часто згадую, що я робила в цей час минулого року. А минулий рік видався цікавим.
у серпні 2011, захистивши нарешті той диплом, я потроху працювала вдома і всі зароблені гроші витрачала на самоосвіту, готуючись до пологів.
Власне, рік тому в Інтернеті я познайомилась з цікавими людьми - домашніми акушерами з Росії. І хоч від більшості з них за милю несло сумішшю московського православ'я та язичництва, я смиренно виловлювала з онлайн-лекцій зерна знань. У вебінарах брали участь вагітні, що готувались до пологів, акушерки, автори книг.
Тоді здавалось, що зі збільшенням кількості знань зростає впевненість у своїх силах. Ми з іншими вагітними спілкувались і поза вебінарами, ділились своїми думками і позбавляли одна одну зайвих страхів.
Я натхненно вела конспект, захлинаючись фактами, які підтверджували мої здогадки. Крок за кроком розвіялись всі сумніви, і близько 20 тижнів моєї вагітності Сергійчиком, на підсумковому занятті з теорії, я сказала: дівчата, якщо мене прокесарять - отже, я здалась. Іншого варіанту бути не може.
Ніби і відповідальності ніякої перед тими дівчатами не несла, та і живуть вони усі в Росії-Білорусі... Але все ж кілька разів шкодувала, що сказала так однозначно.
В іншому записі я казала, що на час вагітності має настати штиль. А тепер хотіла би висловити здогадку про те, який стан має бути на час пологів. Рівновага. Коли не потрібно, щоби хтось тобі казав, що все добре, бо ти і так знаєш. Коли ти відчуваєш себе досконалою працюючою системою. Чи взагалі себе не відчуваєш і ні про що не думаєш.
мене деколи питають, чи я кричала в процесі пологів - я кажу, що ні - і дехто каже: яка молодець! Тільки тепер я знаю, що не можна терпіти біль при родах. Треба той біль тільки пропрацьовувати або відпускати - дехто відпускає і криком - але не терпіти. Бо терпіння - мертва, статична, затяжна точка. Затискання, зціплення зубів, навіть "молодець" - зовсім не те. Чому я зрозуміла це так пізно, - мучилась безсонними ночами після народження Сергійчика. Чому так пізно знайшла слова, щоби відкрити очі найближчій у світі людині?
Але зараз не про те.
Дівчата з вебінарів казали мені, що я можу точно висловитись і зарядити спокійним позитивом. Декому я розповідала конспект своїми словами - і співрозмовниця лягала спати, заспокоївшись, а я ще і ще раз переконувалась, що шлях - вірний, хоч грунт і хиткий.
Прийшовши з ПБ, довго не могла відписатись на їхньому форумі чи у Скайпі. Домашня акушерка, з якою я консультувалась весь цей час, з'являлась в онлайні, бачила мене, але не зголошувалась перша.
Минуло 3 місяці, перш ніж я змогла написати їй. В 3х реченнях розповіла про народження Сергія. Вона спитала, чи я ше памятаю свою фразу про те, що КР міг бути лише результатом того, що я здалась. Я відповіла, що так і є. І у відповідь неочікувано прочитала: "Вы - молодец".
4 учасниці міні-групи вагітних, які навчались теорії разом зі мною, народили протягом осені 2011. Не памятаю всіх імен, тому назву їх довільно. Оксана народила двійню в Центрі Традиційного Акушерства в Москві - без стимуляції і розривів. Олеся народила вдома з чоловіком першу дитину і виїхала за кордон вчитись акушерства професійно. Марія народила хлопчика вагою 4.700 соло. А от одну жінку запамятала на ім'я - воно і не дивно: Надія народила вдома з чоловіком 3тю дитину, після 2х КР. Я була у групі 5ю.
Ось так, щось просто згадалось :)
  • Ука
  • Orman
  • cjomcjomka
You need to be logged in to comment