Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. Есть такие женщины, которые уже не боятся. Которым уже поздно бояться. Бояться не понравиться. Не соответствовать. Не знать. Не успеть. Не уметь печь наполеон. Готовить плов. Правильно рисовать стрелки.
    Они не боятся переспросить. Выглядеть нелепо. Им есть, что надеть к лету. Осенью тоже. И это не проблема. В их жизни всё меньше пробелов. Уже не страшно не по прямой. Могут криво. Знают, что красиво - это внутри. Они не боятся утонуть. Так как давно живут на глубине. Не стесняются плакать. От горя и радости. Смеяться от этого тоже умеют.

    Им уже поздно бояться седины. Морщин. Они уже не первые. И теперь все от улыбки. Им уже поздно бояться, что подумают. Коллеги. Свекровь. Люди.

    Им давным-давно пофиг мытое ли. Очищенное. С глютеном или без. Они едят то, что хотят. Им уже не страшно делать это ночью. И совсем не стыдно. Они знают, что курить и пить - не вредно. Вредно - не дышать. Не хотеть.

    Им всё-равно. Пришёл он в 18:30 или 21:00. Если он любит. И торопится. Главное - он есть. Они уже не боятся быть одни. Умеют не видеть того, кто не замечает. Отходить от того, кто отталкивает.

    Им есть, что сказать. Есть о чём молчать.
    О чём молиться. У них всё от души. Они - чья-то отдушина. Им не страшно показаться глупыми. Толстыми. Худыми. Они давно перестали казаться. И начали быть.

    Делать то, что любят. Любить того, кто любит. Спать с тем, с кем не уснёшь. Даже если очень хочется.

    Говорить прямо. Не накручивать. Кудри. Себя. Не выпрямлять локоны. Но спину держать ровно. Смотреть сквозь пальцы на дураков. Прислушиваться к тишине.

    Горький шоколад для них сладкий. Они умеют ценить время. Утро. День. Ночь. Они не заставляют дочь. Не наставляют сына. Они заняты делом. Своим. Они умеют быть с собой. Собой.

    Они уже не винят отца. Любят маму. Они не боятся умереть. Потому что - живут.

    Есть женщины, которым уже поздно бояться.
    ksjy, Cybulynka, Masterpiece та 14 іншим подобається це.
  2. І навіть додати нема що...

    Ви молодий, розумний, повний ідей і плануєте змінити світ? Ну тоді Вам шлях в українську науку. Міжнародна мобільність, сучасні технології, передові знання, можливість бути завжди попереду всіх, Ви зможете власними руками творити історію і розбудовувати країну. Вашим досягненням будуть заздрити всі!
    ...
    науковець це надзвичайна професія, цікава, захоплююча…не кожен зможе так, це точно.
    ну і багато тексту тут:
    Як класно бути науковцем
    exmargarytka подобається це.
  3. Слабонєрвних і тим кому не подобається моє ниття прошу не читати

    Невже я так багато від життя хочу? Просто сімейного щастя, розуміння, бажання іншої людини бути біля мене і розділяти мої ціності. Просто, щоб була людина, яка готова мене підтримати, зрозуміти і дати в потрібний момент люлєй щоб я далі рухалась вперед.
    Натомість получаю те що получаю. Я просто не розумію що зі мною не так. Один знайомий сказав геніальну річ, яка мене просто вибила з колії : твоя зовнішність не відповідає твоєму внутрішньому світу, за милою, ніжною тендітною дівчинкою сидить жорстокий розум, який вбиває всіх, хто наближається до тебе. Ти успішна в одній галузі, але той успіх відлякує всіх навколо. І якось так склалось, що за останній тиждень не знаю скільки людей мені притикнули моїми здобутками. Найгірше, що я сама розумію, що не на то поставила у своєму житті. Дипломи у шафі зовсім не гріють душу, а подорожі закордон залишились лише приємними спогадами. А ти приходиш у порожню кімнату і хочеться вити вовком. У всіх друзів сім'ї, своє життя...а ти вовк одиночка...
    І хотілось на то все плюнути і жити далі, але з середини мене просто розриває від болю. І ти не можеш далі рухатись, ти навіть не знаєш куди, для чого. Розум заспокоює, переконує що все гаразд, все ще попереду і життя не закінчилось...Але біль, як з ним бути? Ти головою розумієш, що отак боліти не мало би...Але ти лише корчишся від болю...
    Jusi подобається це.
  4. Караул! В мене почалась істерика, я вже остаточно вибилась з графіка і не знаю як наздогнати все! +мій організм завжди у найвідповідальніший момент вирішує хворіти :sad:От включився режив "я в хатинці" і все! Як з тим боротись? Тупо не хочу нічого робити, залізла в свою шкаралупку і сиджу. Кожного ранку я схожа на равлика, якого патичком виковирюють з ракушки. Вчора взагалі завершило, в подружки був дуже важливий день і я просто вимушена була її підтримати, цей день всі чекали, він був запланований давно-давним (це для мене дійсно велика радість, але що останнім часом в мене мозку щось переключилось - не знаю) і що думаєте? Я знаходила тисячі відмазок щоб не піти, але я себе переборола і почалапала. Найобідніше, я невідчула тої радості, просто грала роль "підтримки". І так зі всім! Це просто жах!
    В мене зараз також на носі дуже важливий етап в роботі, а мені всеодно...Точніше в мене страшне бажання то кинути! Повна апатія до всього, хочеться зникнути! Набридло, не хочу, не буду! Просто смішно на звітному етапі кидати зроблену роботу, все готово, ідеально зроблено - а я поїхала розумом (іншими словами я свого стану назвати не можу). Розумом пробує боротись, переконати що треба завершувати то все...але кожен день проходить в пусту - сидиш, дивишся в монітор і нічого не робиш...
    Дуже боляче усвідомлювати що те що ти зробила, воно просто - папюрчик, воно нічого не змінить і нікому воно не треба. Точніше воно треба, але треба зубами вигризати ту "потрібність". Набридло вічно боротись, вічно кулаками вибивати своє місце під сонцем, а якісь бюрократичні клерки гріються під сонечком просто так, бо вони дорвались до влади!
  5. Буду дуже вдячна, якщо хтось зареєструється в лотереї (грати не обов'язково) . В цю лотерею граю давно, туди не потрібно вкладати гроші, лише реєстрація і заповнення білетів. Зараз трішки обновили сайт і правила, щоб отримати додаткові білети (відповідно і шанси на виграш) потрібно запрошувати друзів - 1 білет - 100 друзів. Мені до 100 не хватає лише 3-ьох чоловік. Буду дуже вдячна за допомогу.
    Nitriotka подобається це.
  6. Бажаєте відчути себе науковцем або просто допомогти світовим науковцям? Тоді ласкаво прошу до одного цікавого проекту, в якому можуть взяти участь всі бажаючі. Все, що потрібно, це дивлячись на супутниковий знімок, сказати чи є там поля (сільськогосподарські) чи ні. Хто набере найбільше очків (перші 30 учасників), отримають приз - амазон ваучер вартістю від 25 до 750 євро, або 2) авторство в науковій публікації. Всі деталі у відео!


    Для чого це потрібно? Це перевірка, на скільки правильно і точно програмний продукт розпізнає супутникові знімки. Покажемо світу що українцям не байдужа світова наука!
    п.с. участь у написані програмного продукту брали наші співвітчизники ;)
    maha, Irunaqwerty, Raven та 2 іншим подобається це.
  7. Розповідь не моя, але повністю з нею погоджуюсь і стараюсь жити за такими принципами. Всі називають "правильно", чудернацькою, наївною...Але ми ж самі винні що живемо за правилами, які вигідні комусь, що ми не хочемо боротись. Нам простіше дати взятку, не заплатити податок, бо так краще і кожен знайде тисячі виправдань. Розумію що дива не станеться і всі почнуть жити по закону, але треба руйнувати систему, якщо ми хочемо жити у Європейській країні.
    І додам від себе, історію, яка мене просто здивувала. Недавно розповідала знайомим про проживання у Австрії.ну і уривок з історій, що є величезні поля квітів( розказували і про інші культури, але на власні очі я бачила лише гладіолуси), біля поля стоїть коробочка з оголошенням, що 5 гладіолусів коштує євро, і всі бажаючі виривають квіти і оплачують за вирвану кількість, троє моїх співрозмовник мене просто заплювали, що я така наївна і такого не буває.
    Чому ми настільки "проросли" нашої системою, що навіть не можемо повірити що десь там люди можуть не красти, не давати взяток, не порушувати закони, що для них сплатити податок то є велика честь, а не так як у нас?! Чому ми такі? Ми кричимо що хочемо у Європу, але тільки те і робимо що кричимо...
  8. Вы знаете, что люди могут не вернуться?
    Зажав всю волю в кулаке, Вас отпустить?
    И как-то утром с мыслями, но не о Вас, проснуться
    И больше Вас не ждать и не о Вас грустить.

    Вы знаете, что люди могут не вернуться?
    Не выдержать, свой мир сломав, Вас не простить?
    И со слезами на глазах от Вас на 100 ключей замкнуться
    И понимая, что нет сил, Вас навсегда забыть.

    Задумайтесь, о том , что люди могут не вернуться
    И могут не писать, не волноваться, могут не звонить...
    И никогда...и никогда Вам к ним уже не прикоснуться...
    Задумайтесь, а кто еще Вас сможет так же полюбить?
  9. Якось так повелось в нас що як тільки назбирається більше грошей, влади і висунеш носа кудись подальше за своєї хати, то ти відразу стаєш не знати ким. І чомусь, кожен себе вважає що як щось більше має, то відразу вхопив Бога за бороду...Але це тільки про тих людей, які нічого крім свого "села" і не бачили. Цей допис написаний ні в обіду нікому(може хтось і себе впізнає, а може і хтось буде знати людей, про кого мова, але реально накипіло). Прочитайте, подумайте. Я ніколи не думала, що на світі ще існують такі люди, які не мають ні поваги до когось, ні до себе.

    Шановні форумлянки, відкрию вам великий секрет, який відкрили мені прекрасні джмелихи(хоч після 80 год перебування у практично замкнутому середовищі з ними я переконалась що то не що інше як шершні, які облапушують наївних людей), ви нещасні люди, всі ми, хто не входить у їхню секту. Ми не знаєм що таке щастя, що таке отримувати задоволення від роботи, від життя, як можна подорожувати (так-так, як то можна подорожувати не будучи у їхній секті та ще і за власні гроші), ми взагалі як останні лохушки не знаєм що таке життя! Так-так! Мені ці всі секрети відкривали 2,5 год,і не мені одній, а ще 20 людям в автобусі, які були не з їхньої секти! От скажіть, як можна взагалі не мати поваги до оточуючих, те що ви "королеви шершневі", то ще не означає що треба кожному на голову вилазити.
    Хоч цього було варто чекати. От поясніть, як можна сідати в автобус 1,5 год? Як можна вибирати, який вигляд з вікна буде? Скільки то треба мати розуму, щоб вчасно не приїхати на автобус (автобус, який приїхав зі Львова, стояв чекав годину якусь панєнку, яка запізнилась. люди, цілу годину стояли і чекали!).
    А як же може обійтись подорож у Грецію, без вивчення рідної України! Мені дуже пощастило з автобусом, завдяки джмелихам, я побачила всі куточки нашої західної України, знаю де можна в дорозі зняти гроші з Приватбанку, де можна пообідати, а де страхівку зробити! Саме так, цілий автобус міжнародного рейсу перетворився на маршрутне таксі, яке їздить по всіх містах і шукає банкомати Приват банку;) Мені якось навіть в голові не вкладається, як можна їхати закордон, не зібравшись, не зробивши страхівки. Ні людоньки, то не гаряча путівка, то подорож запланована ще місяць тому була, розписана ціла програма, на цілу дорогу і на всі дні перебування!
    І не можу приділити уваги зовнішньому вигляду джмелих...Не можу сказати що всі такі були, але були мега круті особини. Фігури...Всі середньовічні художники б знайшли своїх муз, якби побачили багінь! Одну я навіть умудрилась образити, назвавши її вагітною. Ну як можна за собою так не слідкувати? Як можна одіти топік, шорти і зі всіх сторін щось вилазить?! В кожного є своє тіло, особливості, недоліки, але навіщо то підкреслювати?
    Поділюсь я секретом як треба їхати в далеку дорогу на море. Бо скільки часу їжджу, такого не знала і яка ж я нещасна людина була. Шикарний відпочинок (ну так, 2-ох зірковий готель ол інклюзів (підкреслюю як я написала той "термін")), на березі моря (ага, море і степ широкий з козами, подалі від цивілізації)вимагає спец підготовки. Знаєте, я ще в житті такого макіяжу немала. А знаєте, жаба давить, так-так. Я навіть в нічний клюб так не малююсь, як джмелихи в дорогу. От скажіть, для чого вечірній макіяж в дорогу? та ще і таку далеку? ну треба ж бути багінями, як приїдуть. Одяг...ну тут вже вибір був широкий (так-так, треба було передіватись як мінімум три рази в інший наряд, особливо в туалеті, і ми знову цілим автобусом стояли на зупинках по 2 год).
    А хтось з форумлянок знає що робити як закачує? Тут спецпоради від джмелих, просто рятівні для всіх, хто має з тим проблеми. Як джмелихи сідали, то усіх покотом укачувало, всіх! І то нічого що інші дівчата(не з секти) з кульочками в обнімочку сиділи, місце спереду ніхто уступити не хотів. Ну тепер до порад. Для початку, треба зіграти в карти, потім витягти бутилки вина\горілки(ну хто що має), уявіть які аромати по цілому автобусі, і то все розпити,а потім водити хороводи, я дитина автобусів, ще ніколи не бачила як водять хороводи у автобусі, але як кажуть все стається. Чесно, я таке не перевіряла, але жодну джмелиху не укачало!
    А...Чуть не забула про аромати, ви як їдете, обовязково що 2 год пшикайтесь якимісь найкрутішими своїми духами...Ну звісно що в автобусі і в очі сусіда що сидить в заді Вас(правильно було написати позаду, але оте слово більше підкреслюю де вас мають багіні);) ну треба ж гарно пахнути ;)Ага, на цілий автобус. На зауваження що в когось алергія, відповідь є одна - на то є таблетки. Та взагалі, все щоб не сталось, на все є таблетки. На укачування, на те що не можна заснути від їхнього триндьожу в мікрофон, про те які вони богині і яка в них крута секта і як один одного любить! Стільки лицемірства і сюсюкання за все життя ще не бачила.
    Останнім акордом був приїзд додому. Знаєте, 40 год в дорозі у автобусі це було щось з чимось, але як тільки перетнули кордон з Україною, обовязково треба поїсти на заправці (пофіг що додому ще 3 год їхати). Може з мене буде жахлива мама і я страшна егоїстка, але вибачте о 2 год ночі годувати дитину відбивною зі заправки я, як мінімум, побоялась, там більше що скоро буду вдома. Та ні, треба вивалитись і ще годину стояти на заправці. На зауваження: "а вам що та година так розходиться? Я що рідній дитині їсти пошкодую?". А то нічого що комусь потім ще додому добиратись, і як запізниться на поїзд, то треба цілий день кукати на вокзалі...Але як кажуть, як нема поваги, то нічого не зробиш!
    А діти...Чесно, я розумію все, але такого я не зрозумію ніколи. Коли перед вами сидить старша жінка, яка на одних таблетках доїжджає, і робить зауваження щоб книжкою не гримати по її кріслі(наймолодша дитина в автобусі 2004 року народження), відповідь батьків просто геніальна - та то книжка, тож не молоток! і усьо...
    Так що дівчата, як їдете в дорогу, то добре питайтесь, чи часом не їдете з якоюсь групою "джмелих"...А то весела дорога вас чекає!
    maty подобається це.
  10. Самотній холодний зимовий вечір, знову чотири стіни і купа думок в голові, купа слів, і тут з'являється геніальна ідея - придумувати слово і шукати його значення.Телефонний дзвінок, який надихнув на слово мамба...слово, яка перевернуло моє життя з ніг на голову. Звичайна реєстрація не передбачала нічого дивного. Перше повідомлення, загальне, стандартне, слово за словом, і після декількох реплік - дай свій номер телефону. Я сама не зрозуміла як я це зробила. Давай зустрінемось, я навіть не задумувалась. Як, чому, з ким, тоді для мене не було значення. Якась невідома сила мене тягнула до нього. До людини, яка викраде мене, частинку мене, без якої я не зможу жити.Уявляла що це буде принц, а прийшов, прийшла звичайна людина, хоча ні, не звичайна. Людина, яка зачарувала мене за 2 години. Але він не такий простий, не стандартний і не завжди те що каже серце є правдою. День мовчання, а потім...а потім плювок в душу. Сама не знаю як і чому, в мене просто закінчилось життя, життя без частинки себе, яку викрали. Відчуття, коли ти навіть не можеш їсти, розуміючи що казки не існує...А потім сталось диво...

    Люблю твою посмішку…загадкову, не зрозумілу, чимось підозрілу і таку рідну…люблю твій погляд, чимось каворний, хитрий, але спокійний…люблю тебе – чужого і водночас рідного. Люблю…люблю бо ти такий непередбачуваний, незрозумілий для мене, але дуже рідний. Стільки спільного і стілький різного…Люблю твою чесність, прямоту. Інколи не розумію чи це жарт чи правда. Люблю тебе, люблю тебе навіть за те що заставив ненавидіти…ненавидіти 2 місяці, ненавидіти навіть за те що ти вкрав мене…Просто викрав частинку мене, навіть напевно не зрозумівши цього. Однією зустрічю і декількома рядками переписки заставив жити лише тобою…Хто ти? Скоріше хто я для тебе…невідомо, і ця невідомість мене ще більше закохує в тебе. В тебе такого незвичного, нестандартного і правильного. Таких співпадінь не буває…Але ти…Ти просто виключення з правил…Якби ти сказав – «будь зі мною, залишся»…я б не відмовилась…Ти рідний, з тобою затишно, безпечно. Всі запитують що для тебе щастя, зараз можу сказати – щастя бути з тобою, бути поруч, бути в твоїх обіймах, бути твоєю…Смішно…випадкова дурість, невиправданий ризик і необдуманий чинок – і частинки мене немає. Хочу до тебе…до тебе такого милого і дорого для мене…Лося…Кожного разу коли я пробувала забути тебе, і як тільки це вдавалось ти знову вривався в моє життя. Можливо це доля? Хотілось..А може це просто симпатія, відчуття що ти комусь потрібна…Тобі через місяць стане не цікаво…хм, можливо, але місяць свого щастя нікому не віддам…хочу до тебе, скучила…лише одна фраза перевернула все в моєму житті «а на кого ти мене залишаєш»…цікаво що вони для тебе означали…для мене вони означали все! Люблю тебе!

    І знову те ж саме...знову хамтво, і знову біль, розчарування, я пробачала все, надіялась на щирість, на кохання і мрію бути щасливою....я була з тобою щасливою...Безмежно щасливою, але правду кажуть що від кохання до ненависті один крок. І ти цей крок зробив. Я так і не зрозуміла ким я була для тебе, іграшкою для розваг, чи дівчиною, яка тобі сподобалась. Всі що ти казав сам і заперечував...Я не могла тебе однозначно зрозуміти...Ти мене вбивав. Але вбив в мене лише любов. Зараз залишилась лише обіда, біль і розчарування :sad: