Color
Фоновий колір
Фонове зображення
Border Color
Font Type
Font Size
  1. У вітальні одного будинку стояв великий дубовий обідній стіл. Вся сім"я щовечора збиралася за цим столом за спільну вечерю, і тоді кімната наповнялась приємним шумом і смачним ароматом. Всі любили ці вечори, вони зміцняли родину, давали можливість побути разом, поспілкуватися... іноді за цим столом сиділи гості- тоді його накривали святковою скатертиною і ставили красивий посуд. У деякі дні діти гралися за столом або робили домашні завдання, тоді він ставав схожим на бібліотечний стіл з горою книг і паперів. А іноді на столі мама місила тісто для вареників чи булочок- і потім в будинку пахло якось по-особливому смачно і по-домашньому затишно... Ніхто вже і не пригадував коли у їхньому домі з"явився стіл- здається, він був тут завжди, на цьому місці, у цій кімнаті- такий звичайний і такий зручний. А колись давно, коли батьки були ще молодятами, цей стіл був їх весільним подарунком від батьків нареченої, тоді вони бажали їм домашнього затишку і довгих щасливих років сімейного життя... Так і було,- життя проходило, підростали діти, літо змінювала осінь, зима... а стіл - він просто стояв у вітальні, бо що таке стіл? - просто меблі, яка кому до нього справа. Чи любили його? Смішне запитання, меблі-це меблі, ними просто користуються, до них звикають, їх протирають, переставляють, і аж ніяк не можна сказати, що їх люблять...
    Але одного вечора щось сталося... ніхто з домашніх спочатку не міг зрозуміти, що змінилося, але коли прийшов час вечеряти - повечеряти не зміг ніхто, - посред вітальні лежав чистий новий килим, стояло крісло, накрите мяким пледом але чогось- таки бракувало. Діти зніяковіло переглядалися- щось змінилося, але що? Стало якось не так, зовсім не затишно, пусто, навіть вечеряти перехотілося... Що ж сталося? Просто не стало стола у вітальні. Здавалося б- нічого особливого, а виявляється річ, яку щодня не помічаєш є частиною тебе, твого життя, такою частиною, без якої ти, наче без останньої частинки пазлу- якийсь неповний, незакінчений...
    До чого це все я? Зловила сьогодні себе на думці, що я зовсім як отой стіл- діти звикли, що я є, є приготована їжа, випраний одяг, чистий посуд, прибрана кімната... звикли, що я сварюся на них, коли вони залишають безлад і не цінують мою працю... звикли, що можуть щоранку взяти кошти на обід ... ми живемо у тому ж будинку але ніби кожен сам по собі... але може колись не стати стола у вітальні....
    Цінуймо тих, хто поряд з нами...
    mamvasulka, shemely, Vinnikomachka та ще 1-му подобається це.
  2. Почну з того, що якось до цього часу потрошки складалося наше облаштування на новому місці- переїзд, робота в чоловіка, нова школа, влаштування в садок, моя робота, і все начебто почало налагоджуватися, але не тут то було... тиждень тому чоловік поскандалив з керівником на роботі і пішов звідти (він неофіційно працював), мені тільки трошки розвиднілося серед купи документів в бухгалтерії куди я пішла працювати в кінці березня, як прийшов час квартальної звітності і ... халепа... бухгалтер, яка робила річний звіт таке враження, що абсолютно без досвіду... як я маю тепер вести облік? неправильно відображені в обліку операції вже в балансі... я не хочу так залишати, бо рахую, що це неправильно, а як виправити- поняття не маю, ще й страшенно боюся перевірок ( облік вівся в паперовому вигляді... відповідно щось хтось не дописав... як я тепер то все маю вивести?) в мене паніка... потрібна чиясь консультація, а я тут нікого не знаю... хоч бери і звільняйся... реально руки опускаються, не знаю, що робити
    Знаю, що будуть дописи, типу- головне здоров"я і т п, але зараз нам треба за щось жити, ще й дім треба приводити до ладу...я не хочу здаватися але і що робити не знаю...
  3. Якось життя складається, як пазл,
    невидимою твердою рукою,
    лише подумаєш- і хтось вже це поклав,
    щось заплануєш - й вже воно з тобою.
    Як часто люди поряд тебе є,
    які потрібні саме в цю хвилину,
    і телефон дзвінок свій подає,
    тоді, коли потрібна ця людина...
    Як пазл, картина твориться- росте
    і день у день, неначе хтось складає-
    хвороба- спокій у душі іде,
    Розлука й втрата - це на краще, знаю!
    Подивишся на пазл- не розбереш,
    І що робить і з чого тут почати,
    А коли ця невидима рука бере-
    Все зробить так, що й слів не підібрати-
    І бачиш сам, що ти б так не зібрав,
    заплутався б від самого початку,
    А тут- шматочок до шматочка став-
    і вже картина, що й не описати!
    Іще далеко дуже до кінця,
    в життя коробці пазликів багато,
    часом так хочеться збирати їх самій,
    та потім гірко цю картину розглядати...
    Бо щось не так, і фарби вже не ті,
    недосконала буде та картина,
    коли створив її не Бог-митець,
    а всього лише я сама, - людина.
    exmargarytka, Mushka M, Kazkivnycja та 9 іншим подобається це.
  4. Несподівано-негадано прийшли у життя переміни, взагалі-то я їх підштовхнула сама, але десь всередині я ще була не готова до такого швидкого плину подій... а тут- довгі роздуми і страх в якийсь момент змінились на рішення- і ось я вже шукаю нове житло... перемовини з власниками, огляди... посередники... втома... і ось - ми знайшли те, що шукали, ще навіть на фото будинок мені сподабався- світлий і просторий, з гарним подвірям, навіть у холодний осінній день у ньому якось затишно і тепло, хочеться тут залишитися... Ще зовсім небагато часу, купа паперової біганини і море всякої-різної метушні- і вже Новий рік будемо зустрічати на новому місці:)
    exmargarytka, Oriana, Rodionochka та 19 іншим подобається це.
  5. Почну з того, що наша сімя далеко не ідеальна і я далеко не ідеальна мама, я звичайна людина, що здатна помилятися, заплутуватися, ображатися, злитися, розриватися між рідними людьми, людина, яка ненавидить конфлікти і не вміє їх розвязувати... а ще я 4 рази мама ... від якої іноді прагнуть прояву суперздібностей, купівлі всього і зразу, одночасного вирішення всіх проблем світу і т.п. І ось я знову затиснута в кут... я не можу знайти спільну мову із 11 річною донькою, мені здається, я її розумію, хочу бути відкритою з нею, проводити з нею час, але щось не так - і це щось - її агресія щодо молодших брата, сестер, постійне їх цькування і намагання повністю домінувати, наші із чоловіком розмови на тему сімейної ієрархії нічого не дали, дійшло до прояву фізичного насильства- на щастя, без наслідків, але все ж... поговорили, покарали забороною розваг і позбавленням купівлі деяких речей. Тепер у нас вдома мовчазна війна- ми стали їй ворогами, "я вам не потрібна", "я піду з дому", "ви найгірші батьки в світі", "я з вами на відпочинок не поїду", "ви всіх любите крім мене", "а вони мене провокують"... Я боюся- боюся що вона справді піде з дому, або щось собі надумає зробити, боюся що вона замкнеться в собі і я її втрачу, боюся що якщо буду занадто мяка до доньки- чоловік сприйме це як мою слабкість, нездатність відповідати за свої рішення... Хочеться, щоб наша сімя була дружна, мирна, з любовю одне до одного... але якось на душі гірко, важко...
    Я всіх їх люблю, кожного, і навіть якщо сварюся чи бурчу- це аж ніяк на мою любов не впливає. Так, Марічці простіше- підбігла, обняла, зазирнула мамі в очі своїми оченятами- і все- мама розтанула, Іринка і Володя- зовсім інша історія, тут потрібен контроль (бо люблять хитрувати) і помірна строгість (бо вилізуть на голову і крутитимуть, як заманеться), а ще з ними можна у щось пограти ввечері або придумати купу всього цікавого - вони допитливі і цікаві, люблять дурачитися і навіть якщо зачіпають одне одного- то не тримають образ і роблять це не зі зла, а Юліана- вона стає підлітком... вона найстарша, може вона занадто рано стала самостійною і ми занадто рано дозволили ій іноді бути "за старшу", не те, щоб ії багато забороняли, дозволено було те, що не зашкодить їй у її віці, так в нас немає розкошів, немає багатьох можливостей, у неї нема окремої кімнати, я не знаю, чи зможу дати їй можливість здобути освіту, яку вона хоче- але я намагаюся пояснити їй, що це в житті не головне. Подруги, друзі- завтра розійдуться, забудуть, а твої рідні- це ті, хто будуть поряд постійно, вони готові тебе вислухати, підтримати, ви маєте бути одним цілим... Не знаю, чи я говорю заскладно, чи вона просто не хоче слухати- достукатися не виходить...
    (пробачте за несвятковий пост у пізній час- просто болить мені дуже).
    Kryhla, Shapokliak, Rodionochka та 5 іншим подобається це.
  6. Знову 31 грудня, я не вважаю його святом- просто дата в календарі, ще одна можливість переглянути своє життя і подякувати Богу за всі Його милості. Для мене цей рік почався в лікарні, Господь дав мене можливість переглянути різні сторони мого життя, роздумати над моїми з Ним відносинами, а ще я мала можливість пересвідчитися, як багато маю друзів, які підтримали нашу сім"ю у важкий період. Ще у цьому році з Божою допомогою я зробила важливий крок- перейшла на нову роботу, в цьому році мій синок пішов до школи- і тепер я мама трьох школяриків. А ще, я знову почала писати вірші... вже давно, майже 10 років не писала... :)
    Дякую всім друзям, близьким, колегам, які були поряд протягом цього року, але найбільше- нашому Господу, без Якого цей рік я б не пережила.
    Перегортаю цю сторінку, хочу залишити в минулому всі образи, переживання, хвороби,- і сподіватися на все світле і хороше, вірити, що з Богом- не може бути інкаше, бо Він хоче для нас тільки найкращого.
    Всіх нас із новою сторінкою- новим роком, сподіваюся, він буде роком нових планів, нових вершин, нових перемог, хай усім нам щастить ! Віри нам, надії і багато любові! :girl_claping::heart::give_rose:
    Shashynichka, mamvasulka, Lemeshchuk та 8 іншим подобається це.
  7. Захотілося сьогодні щось написати - останнім часом нашій сімейці довелося миритися із літом на асфальті, оскільки ми з чоловіком змінили роботу, у відпустку відпустять нескоро- тому доводиться придумувати дітям дозвілля вдома. Цього місяця наші діти вже були в аквапарку, Парку культури, на різних майданчиках з гірками-качелями, в парку, біля аеропорту дивилися на літаки...Мій коханий намагався компенсувати їм повноцінний відпочинок за містом, помінявшись на роботі, щоб 2 тижні побути з дітьми, поки в садочку канікули. А я почуваюся "суботньо-недільною мамою", бо щодня приходжу додому сьома - пів-восьмої вечора і крім готування їжі та дрібного прибирання в мене сил ні на що не вистачає... Але завжди знайдеться сила і час, щоб заплести своїм красуням коси, сходити на маленький шопінг або просто в суботу погуляти десь у скверику. І це так класно, коли твоя малеча біжить з усіх ніг, несучи в кулачку ромашку "Мам, я тебе люблю!" :girl_in_love:
    Моєму чоловікові випало на долю відчути на своїй шкірі всі реформи медицини при проходженні медогляду нашими дітьми... це щось... :girl_devil:Талончики на кілька тижнів вперед і до різних лікарів на різні числа, і це при тому, що черг під кабінетами зараз немає і можна спокійно за 3 дні все пройти... (що мій коханий і зробив, залишилося тільки у сімейної підписати).
    А ще ми вирішили не відкладати покупку канцтоварів, (портфелі купувалися поступово і мої 3 школярики потребували лише різних дрібничок- зошити-олівці-ручки і т.п. плюс пеналів), і що сказати- обійшлося мені то все сьогодні в майже півтори тисячі гривень. :girl_crazy:Дякувати Богу, ми обоє з чоловіком працюємо і наш сімейний бюджет це витримав. А скільки сімей теж мають 3 і більше школярів, яким крім канцтоварів ще треба взуття і одяг, а мама - в декреті, не знаю, як вони дають собі раду :dntknw:.
    А ще мій коханий зробив мені сюрприз- подарував новий телефон, ні, не на День народження, він в мене буде в кінці серпня, просто хотів мене здивувати :girl_tender:. Тепер буду вчитися ним користуватися :)
    Ось такі вони- будні і свята нашої великої дружної сімейки.
    Ligymunka, mamvasulka, Kapitoshhka та 8 іншим подобається це.
  8. Дівчатка (і не тільки) :), підкажть будь ласка, мені після лікарні залишилися деякі ліки, які мені не потрібні, я б кудись віддала, де є потреба, може є якісь волонтери, які збирають ліки для потребуючих? Я вже думала віднести в супермаркет що біля нас, де збирають для АТО продукти, але не знаю, чи вони візьмуть? Маю антибіотики у флаконах для крапельниць, якісь ще ліки в ампулах (мені кілька разів змінювали ліки, по кілька ампул залишилося).
    Ligymunka подобається це.
  9. 9 січня я потрапила в лікарню з гострим перитонітом... приступ стався раптово, серед ночі, біль була неймовірна, тому після детального обстеження мене в ургентному порядку прооперували... потім були довгі 2 тижні відновлення в лікарні після операції, крапельниці, антибіотики, які забирали сили і кошти... але хвороба не відступила, почався плеврит- в плевральній порожнині збиралась рідина, мені було важко ходити, я задихалась, вночі прокидалась, боліла грудна клітка і спина, чоловік розривався між лікарнею і дітьми, дякувати Богу за друзів, які нас підтримали і забрали до себе діток, відвідували мене в лікарні, молилися за мене- це давало сил справлятися з хворобою. Рідину з плевральної порожнини мені дренували кілька разів, за один раз лікарям не вдалося повністю її забрати, температура щодня піднімалась вище 38,4. Тоді з лікарні швидкої допомоги мене перевели в пульмонологічний центр на Сихові, я була дуже ослаблена, гемоглобін низький і ще 2 тижні в лікарні мені відновлювали сили і слідкували за тим, щоб рідина не набиралась. Сьогодні лікар відпустив мене додому на вихідні, я нарешті можу побути з дітками, поспати в рідних стінах, відчути себе мамою :) Лікування ще не закінчилося, але сил вже більше, аналізи кращі, дякую Богу і всім, хто молився і підтримував нашу сім"ю.
    За час хвороби я мала багато часу, щоб переглянути своє життя, стосунки в сімї, свої відносини з Богом. Я зрозуміла, скільки маю друзів і скільки небайдужих людей, які готові прийти і подати руку підтримки.
    Vinnytska, buhgaltersha, Vinnikomachka та 12 іншим подобається це.
  10. Вім привіт! Напишу по свіжих слідах, може комусь стане у пригоді :)
    Цьогоріч моїй Юліані 10 років, я захотіла потішити дитину, відзначити цю дату з її друзями, але щоб було дітям цікаво, придумала провести ДН в стилі "МайстерШеф".
    Зробили разом із донькою запрошення (із кольорового картону, прикрасили наліпками) і вказали, щоб діти взяли із собою фартушки :)
    Меню було розраховане для дітей- багато пити- сік, компот, чай, канапки-тарталетки, які можна взяти в руку, (салат залишився неруханим, добре, що зробила тільки трошки).
    Потім ми разом із дівчатками робили піцу- тісто замісила хлібопічка, начинки я наговувала на різні смаки, соус мала зроблений домашній. Зробили ми 2 великі піци на лист з духовки, діти (було 11 разом з моїми) їли і робили із задоволенням, навіть щось залишилось :)
    Далі ми робили вареники- я готувала тісто і робила варенички, вони спостерігал, потім я показала як ліпити (а дехто вже вмів) і вони самі ліпили вареники на свій смак (начинки були- сир з картоплею, солодкий сир ) Потім діти пішли в кімнату, я зварила вареники, вони пробували, чиї кращі :)
    Коли діти були вже не голодні, я влаштувала для них вікторину- загадки і питання з кулінарії (які вони могли відповісти) взяла в неті, за правильну відповідь- карамелька :), потім ми мали гру "мішок"- я підготувала картки із назвами страв, кожен витягав картку, прикладав до чола, його завданням було вгадати, яка це страва, він міг ставити запитання , відповіді на які "так" або "ні". Ще ми грали в "крокодил"- показували без слів різні слова, які я називала на вухо. Потім показували дітям фокус із молоком, фарбником і плином, кольоровими цукерками і гарячою водою.
    Далі був солодкий стіл, а потім вже діти самі розважалися, розходитися не хотіли :)
    Сподіваюся ідеї комусь сподобаються і будуть корисні. У нас свято вдалося, діти і іменинниця були суперзадоволені, я- втомлена, але щаслива, що все вийшло, як планувалося :)
    smal, Chekay, ksjuha та 27 іншим подобається це.
  11. Захотілося написати на пам"ять кілька слів про перші дні Марічки в садочку.
    Почну з того, що зареєструвала її коли їй був 1 місяць, ми були 26, потім 27 в черзі... жили сподіванням, що все-таки потрапимо в садочок, куди ходить наш Володя.
    І ось настала весна, я з надією пішла до завідуючої, щоб дізнатися, чи є у нас шанс потрапити, чи пробувати реєструватися в інший садок, на що почула відповідь :"Чекайте до червня!" А в червні нам прийшло повідомлення, що в садок ми не проходимо- знову я у завідуючої, знову чую від неї "Чекайте, як будуть якісь зміни, я Вам зателефоную."
    І чудо трапилося- ось вже другий тиждень Марічка ходить в садок. Найважчими були перші 3 дні- всі діти плакали, кричали, майже ніхто не хотів іти в групу, і моє серце рвалося, коли чула за дверима плач донечки. А потім вона вже бігла в садок, сама йшла в групу, брала з дому улюблені іграшки, щоб погратися з "лялями". І зустрічає мене завжди усміхнена і задоволена,- їй подобається там, вона гарно грається, лягає з дітками спати, зовсім не плаче. Найбільше мене тішить те, що доця стала більше говорити, хоч ще і своєю малючою мовою, але їй лише 2 рочки.
    Трошки ревную її до садка,- навіть не віриться, що так швидко вона адаптувалася, відпустила мамину руку, але тішуся, коли бачу її веселі оченята "Мама пийса!" (мама прийшла)
    colovejko, mamvasulka, EineGuteFrau та 11 іншим подобається це.
  12. Давно нічого не писала, а останнім часом в голові стільки всього, і в основному буденного... хочеться залишити тут ці роздуми вголос.
    Підростає наша Марічка, вже за кілька днів їй буде півтора рочку, так швидко час летить, а ніби нещодавно принесли її з пологового будинку додому. Росте, як маленький грибочок, не по днях, а по годинах, дивиться на світ цікавими великими сіро-карими оченятами, притишиться - і знову мамі купа роботи :) Закінчилися зимові свята, старші пішли в садок, школу і їй в хаті нудно, а надворі довго не погуляєш- холодно і слизько. Але зате ввечері вдома весело :)
    Вчора зловила себе на думці, що вже хочу на роботу, так, я терпіти не можу ті бухгалтерські папери, платіжки, підбиття місяця, але сидіння вдома, щоденні справи вже тиснуть на голову, та і матеріально було б легше... Але, поки що мусимо потерпіти так, як є. Я по свому характеру не звикла на когось розраховувати, якщо я можу це зробити, то нікого просити не буду,так само і з різними соціальними допомогами, я не люблю збирати ту купу довідок і стояти в чергах за "подачками" в соцзабезі, але коли дивлюся на своїх дітей, які потребують не тільки моєї любові, підтримки, а й нового (тобто більшого) одягу, речей для школи, іграшок... зціплюю зуби і збираю ті довідки, бо на одну зарплату прожити сім"ї з 6 чоловік нелегко. І ось на ці пів-року ми будемо без державної підтримки (не буду вдаватися в подробиці)... як вижити?
    Я нічого не хочу від держави, але в мене до тих, хто при владі є купа запитань. Чому ніяк не зміниться та бюрократична система з чергами під кабінетами і купою довідок? (вони тільки в рекламі гарно говорять, а в реалі черг не поменшало) Чому наші хлопці мерзнуть на станціях без їжі, бо хтось про них забув? І при цьому як їм спиться, закриваючи очі на те, що ті жінки, які лишилися без чоловіків, пенсіонери, багатодітні мами не можуть місяцями оформити якісь пільги, а іноді рахують копійки, бо порівняно з нашими цінами, ті допомоги- то крапля в морі? Чому я маю бігати і кланятися завідуючій в садочку, щоб взяли мою дитину (чи вона таке велике цабе? а як не піду, то не факт, що потрапимо в яслі)? Чому наша державна медицина загниває, так рідко можна знайти толкового лікаря, який справді допоможе тобі чи твоїйдитині, не намагаючись нажитися?
    То болить не тільки мене, думаю, таких як я в країні не одна сотня... Скажу чесно (знаю, що полетять тапки, але це вже моє тверде рішення), я більше не хочу народжувати, я хочу все, що можу віддати своїм чотирьом діткам, виростити їх, щоб вони цінували одне одного і те, що в них є, дати їм по можливості освіту, свою підтримку і любов, щоб вони любили свою державу, працювали для неї, але дуже хочеться, щоб вони жили краще, щоб нарешті відчули якісь зміни (вони поки що діти, вони не дуже задумуються про багато речей, і хочеться, щоб вони і не задумувались, щоб ми, дорослі не перекладали на них ці дорослі проблеми), щоб вони просто росли і мали дитинство :)
    Боже, допоможи мені прийняти те, що я не можу змінити і змінити те, що я в силі змінити!
    gamma, Ольоля, sirudenka та 16 іншим подобається це.
  13. Вчора було рівно 10 років, як народилася наша сім"я, від дня, коли ми пообіцяли перед Богом бути разом і в горі, і в радості ... І за ці 10 років було всяке- і радість, і тривога, і хвороби, і фінансові труднощі, і народження наших діток, і просто звичайні будні... І саме за ці звичайні будні я б хотіла подякувати свому чоловікові, за те, що маю поруч людину, яку досі люблю, яку чекаю з роботи, для якої готую щось смачненьке, з якою ділюся найпотаємнішим, з якою ми разом народили чотирьох діток, які схожі і на нього теж :)
    Ми не дуже цінуємо будні, сприймаємо їх, як звичайний день, але в нашому житті цих днів- найбільше, і як добре, коли в такі дні нас чекають вдома, нас люблять, цінують, поважають, коли на тебе досі дивляться закоханими очима :)
    Вчора настрій був якийсь не святковий, вдома прихворів синочок, та і чоловік вчора працював, але ми привітали одне одного просто поглянувши одне одному в очі :air_kiss:. Це наше свято, звичайно, хочеться квітів, романтики...:give_rose: я знаю, що все це буде, але ще знаю, що це- не головне, бо святкових днів не так вже й багато, головне, що ми є одне в одного.:heart:
    Barro, Sera, Masja та 11 іншим подобається це.
  14. Наша Марічка сьогодні самостійно пішла... чоловік тримав її за ручку, я покликала - і вона помаленьку зробила 3 самостійні кроки, в її темно-сірих оченятах було стільки захвату і радості... Мені аж не віриться, що наша манюня вже така самостійна, ніби зовсім недавно вона народилася, і щодня ми раділи кожному новому досягненню, і ось перші самостійні кроки...
    Завтра в чоловіка ДН, для нього це наймиліший подарунок, який тільки би міг бути.
    misis-cosmo, Yevgesha, lyubashka та 9 іншим подобається це.
  15. День почався сьогодні, як звично, - розбудила Юліану, збирала-заплітала до школи, потім ще Іринку збирала (сьогодні вправи для очей вранці), коли за чоловіком і моїми дівчатками зачинилися двері, я ще на пів-годинки прилягла. Потім захотілося кави з молоком. Набираючи води в чайник, зупинилася поглядом на двох чистих горнятках, з яких мої дівчатка пили чай. Хоч вони трошки поспішали, але після себе вже за звичкою помили посуд...
    За звичкою... ці корисні звички десь від 3-4 років почав дітям прищеплювати мій чоловік, я підтримувала, бо розуміла, що це мудро і важливо для дітей. Зараз вони підростають, і я бачу результат наших старань- вмиватися, мити руки, прибирати після себе, мити посуд, збирати свої іграшки, застеляти ліжко, складати свій одяг, відносити забруднений одяг в прання- це для них нормальні речі, які їм не потрібно нагадувати. Я не знаю, як у інших сім"ях, не хочу себе ні з ким порівнювати, ані хвалити, але коли я дивлюся на своїх діток, я бачу як вони тягнуться до нас, ніби просять "навчіть нас ще чогось!" Вчора ми робили печиво, я розкачувала тісто, тотім ми разом вирізали склянкою кружечки, а Володя корочком від соусу робив дірочки :) Його сяюче обличчя треба було бачити :) Ляна витягала готове печиво і складала в миску, потім діти посипали його цукровою пудрою. "Мам, воно таке смачне, найсмачніше з усіх!"- казав мій хлопчик, запиваючи бублик солодким чаєм. А Ляна тим часом складала на полички помиті мною тарілки і банячки. Діти, діти... ну як вас не любити, ви ж такі чуда :)
    Yevgesha, Khaleesi, ksjy та 38 іншим подобається це.