Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
Я собі тут в куточку всплакну. Загубила срібну сережку з улюбленого комплекту. Це щей був подарунок дорогий мені. Хник.
Реально! В мене вже давненько був такий випадок, що розпрощалась з улюбленою (теж срібною) сережкою і якось поверталась додому і біля дверей підїзду випадково ЇЇ зауважила, ну просто як якесь третє око відкрилось, чесно!
Мушу десь виписатися, бо інакше не позбудуся тих неприємних думок. (( Знову, знову я крайня у стосунках з друзями. Ну чому? чому?, коли ти намагаєшся допомогти і морально, і фізично, тебе ігнорують, бо не той настрій. А коли ти припиняєш і поринаєш у свої проблеми, тобі дзвонять і кажуть, що помагає хто може, а я от зникла. Мені прикро, мені дуже прикро. Я не знаю як мені поводитись. Я не хочу вияснень чи образ. Просто хочу щирості у стосунках. Чомусь дуже важко.
В справжній дружбі не треба ображатися, принаймні я до такого висновку прийшла В мене теж таке буває, я часом не хочу ні з ким розмовляти, і коли дзвонить подружка, признаюсь, можу не взяти трубку, бо саме настрій не той, за те коли роздуплюся то дзвоню, і жодних проблем, так само вона не завжди передзвонює, за справами може забутися, але я теж то нормально сприймаю. Може це не ті щирі друзі, якщо дружба вам не в радість, а навіть обтяжує таке спілкування?
Писали тут про срачі на вулиці, а я хочу написати про людське відношення. Чи то в забилам би... Не йде з голови з учорашнього дня. Їхала в 16 маршрутці. Там їхала тітка з вісьмома сумками, швидше всього їхала торгувати(те, що вона зайняла ними всю середину - то інше питання). Виходила на Новому Цумі, дві сумки винесла, біжить за іншими і просить людей, щоб підсунули їй під двері ті сумки, щоб вона швидше їх могла забрати, бо сумки стояли всі під вікном. І підсовувала їй ті сумки одна бабуся, років 70. А всі хто поруч стояли - просто дивилися, в тому числі і чотири хлопа віком 40+ і 50+, які стояли прямо біля тих сумок.((((( Дівчата, які мають синів, будь-ласка, виховайте їх ЧОЛОВІКАМИ!
Та зрозуміло, таке у всіх буває. Але головне тут, "потім передзвонюю і нормально спілкуюсь". А якщо ігнор енної кількості дзвінків, а тоді передзвон з образою в голосі, що ти от жива-здорова, а не дзвониш. І це неодноразова практика. (( Я раніше завжди сама йшла на контакт, бо так справді краще. Але, мабуть, зараз мене переповнило. Це дуже близька мені людина. Тому мені особливо прикро.
Та тому що це тип людей такий. А ми- інакші, співчутливі якісь чи що. Я для себе ще цієї формули не вивела, то теж часто страждаю від такого хник. Та одне зрозуміла точно- не треба прагнути спілкування з людьми, які не прагнуть того самого з тобою. Краще спілкуватися з тими, хто хоче того ж.
Співчуваю, мала зимою подібну халепу. За тиждень загубила по одній сережці з двох комплектів, до того ж найулюбленіші. Досі не можу знайти достойну заміну...
в мами була така сусідка-коліжанка. Як тільки мама якийсь час (кілька днів) не дзвонить то вона зразу починає "ой ти пропала, не дзвониш не заходиш, певно кавалєра завела" і т.д. І то так більш злобно, а не жартома. А сама така вся загадкова, десь з кимось гарно час проводить, на дзвінки мами не відповідає. А потім лиш обривки фраз "та, там запросили... та на каві була...та один мене в Карпати запросив". А моя мама її кілька разів з того світу витягувала бо в сусідки тиск раптово падав, при чому мама сама їй дзвонила бо знала про погане самопочуття. А та коліжанка коли ми тата виписували, не захотіла навіть в суді засвідчити, що він з нами не проживає. А коли в них в сім"ї були судові справи то мама ходила і за свідка і як група підтримки. В результаті мама з часом просто перестала з нею спілкуватись. @Fleshka , @Veрoнікa так напевно в ювелірній майстерні можна замовити новий кульчик
Золоті слова!!! Я також колись через то саме переживала. Зараз мені вже всеодно на ту людину з якою колись постійно кудись ходили. Не хоче спілкуватись, от і не треба.
І я приплюсовуюся. Також спілкування з деякими друзями зводилося до того, що тільки я до них дзвонила і то ще інколи з претензіями що рідко. Тепер я взагалі перестала дзвонить, тільки з днем народження вітаю і спілкуємося коли зустрінемось. А навіщо?! Якщо людина до мене не дзвонить, не цікавиться моїми спровами і моїм життям.
Ви знаєте, я також до багатьох своїх друзів не дзвоню постійно, але це не тому, що не хочу спілкуватись, а просто банально не вистарчає часу (малі діти, домашні справи, робота і т. п.....хочеться просто побути самому потім). На Дні народження (свята) дзвоню.Періодично дзвоню дізнатись , як справи. Якщо дізнаюсь, про якісь проблеми обов"язково відгукнусь допомогти. Тай від того, що рідко спілкуємось, ми ж не перестаємо бути друзями. маніпуляції, не люблю такого, але завжди віджартовуюсь на таке, або просто промовчу або так і скажу, що не було коли.
У цьому випадку то так. Все правильно. Але мені дивно з того як у мене склалось. У нас тоді не було ще своєї сім'ї, і людина ніколи не дзвонила перша, постійно. Запитати як справи та й узагалі, завжди я перша. Мене то вже просто задовбало, ну як так. Ми дружимо, а поцікавитись як справи то тільки я. Вона ж могла і місяцями не дзвонити, поки я знову перша на піду на контакт. Значить людина не хоче спілкуватись. Зараз у мене є дитина, у неї покищо ні. І бувало що і так, при такому розкладі, то я перша цікавилась. Зараз мені це не потрібно і їй також видно. Вітаю з ДН, їй того вистачає мені повністю також. Не подобаюсь я їй, ну нехай, але притворялась значить вона гарно, бо використовувала видно мене через навчання. Ну це я вже зараз такий висновок зробила. Нема в мене подружки зараз, ну нема, ну то що, не піду ж я вішатись. Ясно що хочеть спілкуватись, і за нею десь душа болить, бо ж стільки років разом провели. Ну але що ж, таке життя. Фух! Видно все-таки, мене то ше щемить, якщо стільки написала. Ай! Все так не буде.
Ви повністю описали мою ситуацію, бачу у нас майже ідентичні історії Ну я все розумію і повірте, зробила такий висновок не просто так... а після багатьох років, що дзвонила завжди тільки я. Не так важко викроїти 5 хв. хоч раз у 2-3 місяці (або хоч раз у пів року), що б дізнатись як справи у подружки.
Я вже у "відгук" написала форумлянці, що якраз теж недавно згубила срібну сережку. Не знайшла..АЛЕ мала випадок, коли 2 дні після знайшла парасолю, яку не пам"ятала, де забула у незнайомому мусті (в Парижі)...А знайшла, вирішивши піти в українську церкву ...дорогою зайшла у випадковий магазин, який чомусь здався знайомим