Тема для плачу в жилетку, але... Лікарська жилетка-халат висить тут Педіатрична - у дитячому здоров'ї Нарікання на свекруху, мужа, вагітність, КД, їх відсутність, рагулів та інші спеціалізовані... прошу нести у профільні сльозозабірні теми. Там Вам витруть сльози , якщо не висохнуть у дорозі... А тут - допис. ********************** ЗІ: попередня жилетка висить тут
Привіт, любі форумляночки! Прози багааато. Так багато, що краще в жилєтку йти. Ледь відійшли від однієї трагедії, як виявили в іншої близької людини хворобу, що не дає шансів. Коли вже цей рік закінчиться, а? Врочистість: вибрали картоплю, брали з собою Аню, яка у підсумку всіх розважала і поводилась прекрасно. Єдине: боюсь, щоб не перемерзла, але зараз це нема як перевірити... Одним словом, йду спатки
І так, підсумки... Завтра маю ДН, 29 років.. Ще вроді не стара, а в душі тагну вже на всі 50, а то й більше... До чого ж доробилася за той час? Та навіть незнаю, чи те все можна назвати доробком! Сім"я.. ну нехай не сім"я своєї мрії, але є.. хоч інколи здається, що може краще б і не було. Діти. Мале якголятко і великий "нещадний смерч". Хоч ніби по трошки звикаю що старший такий який є, але не думаю що до такого звикнути можна і прийняти це як таке що є, і нікуди не зникне, що воно твоє, невід"ємне і нероздільне з тобою. Від недавна побачила що можу у вісні бачити бажане, і переживати те чого пережити в реальному житті неможливо. Як це файно замовляти сни, хоч не завжди так виходить. Щовечора програвати в голові все те що відбулося, шукати відповіді на вічні: " а чому? а якби? а для чого? " .. Щодня шукати сили щоб пережити день вже обридло вкрай.. Незнаю. Сумую. Апатія. Депресія.. Надоїло все.. Чи то почати писати книжку? Але знаючи себе, почну і закінчу відразу на першій сторінці. Важко..
Тільки що тато подзвонив і сказав що померла моя бабця вчора забрали в лікарню з інсультом. Сьогодні лікарка прийшла і каже до мами, щоб ми забирали її з лікарні, бо це вже кінець. Найбільше обурює те, що лікарям з тієї лікарні тільки пошвидше треба спихнути людину з їхніх очей, а не лікувати її.
Трошки понию тихенько в куточку... Травмована 8 місяців тому рука і далі не повноцінна І начебто вже пристосувалася до реальності, але наступила осінь, а з нею нові незручності. Бо тааак важко розщіпати замок блискавку на куртці чи светрику. Ще й відключили гарячу воду, а помити голову і прийняти душ з каструлі "двома лівими" руками так проблематично А ще багато-багато побутових дрібниць, які зробити важко чи не можливо... Знаю, що це ще порівняно дрібниці і до всього можна пристосуватися. Про постійний біль і невпевненість в майбутньому промовчу, про нерозуміння людей теж... Знаю, що добре, що ця рука просто є і частково функціонує. Насправді не уявляю як люди живуть взагалі без рук чи ніг, пристосовуються до протезів чи проходять реабілітацію після надскладних аварій. Не уявляю, але тепер вже усвідомлюю наскільки це важко...
о, в мене таке ж з коліном. Я через це спорт мусіла закинути, і зразу харчування погіршилося і хвігура...
Вже четвертий день живу на межі істерики. В четвер дізналася, що мого рідного дядька забрали в АТО. Причому дізналася про це від чужих людей. Дядько своєї сім'ї не мав, а родичам не сказав про повістку, бо не хотів, щоб хвилювалися. Останні років 15 жив сам у селі в Київській області, займався собі сільським господарством, спілкувалися з ним в основному по телефону. Під час останньої нашої з ним розмови навіть словом не обмовився про повістку. Я в шоці. Людині 52 роки, не є військовозобов'язаним, має проблеми зі здоров'ям (щороку мусив лягати в лікарню через хворе серце та нирки) - і все-одно визнали придатним для прохождення військової служби. А найгірше те, що зараз із ним немає зв'язку. Телефон або вимкнений, або... Ще нічого не відомо, а в мене таке відчуття, ніби я більше ніколи його не побачу...
Менше шкодувати себе і реабілітовувати руку чимшвидше! Мала я нещодавно тріщину та сильний забій. Рука у кисті не згиналась та боліла. Коли зняла гіпс почала вправи робити у комплексі з масажем та фізіотерапією. Рука вже ще болить, коли її навантажую, але прогрес "на ліцо"
Його забрали на навчання? Шукайте там наразі. Чи навчання він уже пройшов? І навіть як так- почніть шукати по імені. Тт ситуація зараз в рази краща і хоч щось та вияснити можна. Тримайтеся!
Напишу Вам з власного досвіду... Майже всюди в зоні АТО немає зв*язку, тому візьміть себе в руки й не хвилюйтесь. Вийде сам на зв*язок з Вами. Я спочатку теж дуже переживала й нервувалась...ще ці часи припали майже на всю мою вагітність. Але з часом якось звикається...боляче, правда, що чоловік не бачить, як ростуть його дітки. Пропустив й 1 вересня доні, й першу посмішку молодшої....ееееех...сумно....але є заради кого триматись. Віримо, що скоро будемо всі разом.
Шкодувати себе в подібних випадках справді не можнаРеабілітацією займаюся вже 4 місяці: щоденна розробка по 4-5 годин і масаж. Просто травма була складна - з операцією, пересадкою фрагмента кістки і встановленням титанової пластини
Не ридаю тільки тому, що сижу на роботі і мушу принаймні робити вигляд, що "все добре". А так хочеться згорнутися калачиком і поплакати (( Не люблю жалітися і дуже прикро, що саме сьогодні пишу в цій темі. Адже сьогодні мав би бути хороший день. В нас з чоловіком свято, з яким він не тільки мене не привітав, а й забув, а коли я нагадала: мол, в нас сьогодні свято. він: яке? На моє прохання прийти швидше (бо хворий приїхав від своєї дорогої родиноньки) відгавкнувся, що коли схоче тоді прийде. А на прохання зняти гроші: хватить з тебе. Народ я просто у відчаї... Людину як підмінили. Дівчата: не пускайте своїх чоловіків до "дорогої родини" самих. Тиждень впливу зводить нанівець місяці роботи над стосунками . До всього - вдома допомоги ніякої. Я вже з котенятами не даю ради: люди поможіть прилаштувати, бо опускаються руки... Вони дуже файнючі муркотунчики і я їх страшенно люблю. Але погодувати, лоточки повиносити, побавитися, бо кожне хоче хоча би раз в день уваги. На себе часу немає взагалі.
Ех, ну що за фак! Бідне моє старше дитя, так чекав сьогоднішнього дня, вчора форму вибирав, з татом обговорювали всі футболні нюанси, разом кубки вибирали, медалі і грамоти, бо наш тато організотор і учасник турніру по футболу до дня міста, навіть погода їх не лякала, дитина з таким захопленням чакала сьогоднішнього дня, бо ще й мали з кумами йти на атракціони, потім культурна програма, а тут на тобі, проснувся рано, плаче, болить голова, я заглядаю в горло, а там ангіна, висока темп. і всі плани до одного місця....
Проблем то не вирішить. На жаль.. Раніше я б писала- не пускайте мене до моєї дорогої родини. А тепер- мені просто весело з усього того. Розуміння причин- воно дуже допомагає. Успіхів Вам, знань і терпіння!
Маю свіжий клопіт.... мало того, що діти всі засмаркані, то ще сусіди нам "піді**али" маємо тепер грибок на стіні за диваном, штукатурка поздувалась шпалери повідклеювались, стіна мокра, сушили дуйкою, але знаю, що то проблеми не вирішить, треба, щоб вони з трубою в себе розібралися, а потім кусок стіни треба перешпаклювати і наклеїти шпалери... під плінтусом аж чорно.... цікаво скільки часу воно там капало, що в нас так стіна зацвіла? (в нас в кімнаті стіна спільна з їх стіною ванної), я тижні 2 шукала по всій хаті, звідки мені чути пліснявою... нині заставила мужа відсунути диван, а там- картина Рєпіна "Приїхали!"
@Happy Fiancee , в таких випадках просто потріно набратись терпіння і перечекати такий період в мого ось такі "загострення" після зустрічі з неодруженими друзями, які його запевняють, що будь-які ніжності та погодження з дружиною, то підкаблучництво, а він же мусить бути Мужиком
@ sonyachne divcha, шкодА що вікова категорія і сфера діяльності наших чоловіків різні, бо мій з впевненістю стверджує, що: одруженим бути- супер і що би він робив без мене.
@sonyachne divcha, @nibysh права, з віком в чоловіка з"явиться більше впевненості в собі і всі такі розмови і поради він матиме "десь". ;-) Мій чоловік старший, може, йому хтось шось таке коли і каже, не знаю. але знаю, що йому до все до одного місця. А швагро через дружину не спілкувався декілька років з "дорогою родиною", бо погано про неї говорили.
