Для мамусь і татусів (3)

Просто припущення - може, то своєрідний протест і втома від теперішнього ритму життя - може, її напрягають оті поїздки з Вами в транспорті і незвичний режим дня? А якщо запитати, що б вона хотіла робити, як проводити день - то що каже?

 

Але у вас є з нею позитивний контакт? Ну бо зазвичай така поведінка - це негативне привернення уваги, може дитина не має змоги по іншому виплюснути свої негативні емоції, щось їй не подобається, розстроює....
Не знаю, як ви, але я в такі періоди сама одразу віддаляюсь, злюсь, "бо дитина не йде мені на зустріч, не бачить, що мені тяжко", і це лише погіршує ситуацію, тільки якщо згадати, що це моя відповідальність допомогти моїй дитині в цьому стані (бо то не зі зла, а тому що щось йому негаразд) і побути з ним цілком і повністю, тільки так допомагає. Заборони, спокійні пояснення, чому не варто товкти стільцем по підлозі в 10 вечора, лише посилюють таку поведінку. Ну і я люблю казки - здається, вже радила вам щодо якогось питання, коли все ок - тоді ми говоримо про те як варто і не варто робити. Звісно, то не за раз якийсь ефект є. Ще радять організувати дитині прийнятний спосіб побешкетувати - десь покричати, пострибати і т.д., я вже сама про це думаю, бо теж зараз період такий "шкідницький" в дитини.

 

Ніяких особливих змін не відбулося. Коли вона не в садочку - в нас завжди такий ритм. Ніколи її не втомлювало, завжди любила поїздки зі мною, бо ми щось обговорюємо під час них, спілкуємося. Насправді, практично вся моя увага - для неї. Просто попутно ми щось десь забираємо, щось кудись відвозимо, десь платимо, десь нам платять.

Каже, що за садком не заскучала. Хоча я знаю точно, що за садочковими друзями дуже сумує. Ми ходимо на майданчик, але з тими дітками в неї стосунки не дуже теплі, а от в садочку має хороших друзів, які так само до неї тягнуться. Хотіла би в Скай-Ап (розважалку), зараз їй не дуже бажано, бо хворіла важко і довго виходить з того.

Та яке? Вже майже 3 роки той режим незмінний. Аня має денний сон, час погратися, ми гуляємо (і без "бойових задач", просто на машинці в парку/на майданчику), нормально їсть (ну, як для неї). То, може, я так описала, що ніби ми весь час моїми справами займаємося, але я її інтереси та потреби враховую.

Так. Аня любить зі мною гратися, сама пропонує. Я не ігнорую її. "Допомагає" по дому (типу вазони пересадити, яєчко в омлет змішати).
Але зараз перестала сприймати обмеження. Їх не так багато. "Сядь каменем і закрий рота" ніколи не було. Говорити і співати в громадському транспорті - можна (в тому числі постійно, емоційно тощо), а голосно - не можна. Раніше приймала це правило. Стрибати і бігати - будь ласка, але не на дорозі. Приймала і це. Навіть без нагадувань зупинялася там, де треба було дорогу перейти. А зараз моментами мені здається, що вона просто "загралася", захопилася - і реально мене не чує, а часом - явно демонстративно робить навпаки.
Це, може, якийсь стрибок розвитку, чи що?
Чи вона якось за лідерство зі мною хоче боротися?

 

@buhgaltersha , вітаю--ви отримали могоВладка, лиш звати його --Аня.
Так, це не є легко, але вона не усвідомлює, що направду заважає людям навколишнім. Якщо це направду нестерпно--ми виходимо, і я намагаюсь пояснити--чому це мене розсердило. Так, не засмутило, а розсердило.
моя думка- вони встановлюються, як окрема особистість... тому і розширюють межі дозволеного нами. Приблизно в нас таке було рік.. зараз вже лайтова форма. Бонусом до цього є те, що такі діти швидше робляться самостійні . І непогано дають собі раду з собою, в кризових ситуаціях мами..
Дихайте глибоко і говоріть їй про свої почуття.

 

я думаю, якщо ви впевнені, що їй достатньо вашої уваги і явних проблем, які б вона виказувала в такий спосіб, не знаходите (стосунки з дітками в садочку і на майданчику? Може тут щось?), то, що б це не було - чи стрибок, криза, чи випробовування меж - просто бажаю вам терпіння.

 

Маю питання. Не раз попадаються відео як дворічні діти наче мавпенята перелізають через загорожі, по дверях лазять і т.д. Починаю трохи напрягатися. Нє, моя дитина зовсім не спортсмен і то зразу видно було (в маму, певно, вдався ), він якось з малечку не вмів ні руками отак міцно чіплятися (як ото рефлекси в немовлят показують)

хоч поповз в 6, ходити попри опору почав в 7 міс, а сам пішов в 10

. Але був і зараз є досить незграбний. Непосидючий дуууже, але швидше буде сидячи навколо себе крутитися, говорити без перестанку і ногами дригати а от дуже бігати, залізати кудись - ні Максимум з гірки рази 3-4 з"їде і досить з нього активних рухів. Ногами може пройти десь 1,5 км, на біговелі до 2,5. То мало для 3-4 річних чи ОК?
Я розумію, що всі люди різні і у Влада, певно, в голову більше пішло як в ноги. Нє, капостити він теж, звичайно, добряче вміє але то такі продумані експерименти швидше і я щось трохи за фізичний розвиток переживаю бо і бігати не дуже любить, і падає вічно скрізь, стрибає рідко і знову ж падає Дивлюся на штуки які витворяють надворі значно менші діти (лізуть кудись, висять, бігають по краєчку) і мені аж серце стає бо я би Владу такого не дозволила знаючи його "зграбність" (та й його загалом не дуже на "подвиги" і верхолазання тягне - на столи не вилазив взагалі ніколи, з дивану почав стрибати от лише недавно). Може, то я йому забагато обмежувала свободу і він не мав можливості напрактикуватися? Але я ніколи не водила його за ручку навіть як геть маленький був - сам падав, сам вставав я ніколи не бігала піднімати але, наприклад, під драбинами я завжди його страхувала (тримала руки сантиметрів за 20 від Влада).
Розкажіть мені (особливо мами хлопців) як у вас? Варто його якось тренувати чи що? Заохочувати бігати? Але він втомлюється і вхекується досить швидко (серце перевірити?) З тою незграбністю в мене вже думки з"являлися, що може то його кефалогематома десь на мізки давить (бо так і не розсмокталася, має затверділу гулю на потилиці). Дрібна моторика в нього суперова - пише, малює, лего малюсіньке сам збирає а от з крупною явно є трохи проблеми.

 

@Akina , я промовчу, бо мого " в дєлє" ти бачила...Але він такий був завжди, ще з самого народження. Якщо аж так переймаєшся, то віддасиш його на плавання в наступному році . Думаю цього буде достатньо, щоб ти заспокоїлась.

 

@Akina, теж не експерт в тих питаннях, але мені здається, що діти, як і дорослі - усі абсолютно різні. Скільки у нас людей, що мало рухаються, і тих, хто місця собі не знаходить)? Так і діти. В мене два хлопця: старший від початку був дуже вправний - я зовсім якось за нього не переживала, а от менший не дуже до того рвався - лазити, бігати тощо. Зате у нього є амбіції - він зараз хоче все як і старший брат вміти. Тому намагається не відставати, хоча дається дещо важче). Найкращий приклад - їзда на лижах. Старшому вистарчило буквально годину занять з інструктором і він вже років 6 шалено кайфує від тоі їзди. Страшенно хоче в гори, може кататись поки не впаде. Меншого ставили три роки, ніяк. Тобто іхати з нами він хоче, бо "всі ідуть", але робити для того нічого. І лише цього року ми нарешті вирішили це питання - пішли на гурток, де в нього все вдалось з першого заняття, він дістав спортивний інтерес, і вже за тиждень!!! ганяв з нами в горах. А в кінці сезону їздив не гірше за брата.
Короче, не партесь, як буде трохи старший - будете пробувати різні спортивні секції, може щось йому піде. І не шукайте болячки!

 

Ха-ха! Ви мене розсмішили! Знайте, ви не одна в нас зараз то саме слово в фаворі. При тому, що вдома його ніхто не вживає. Висновок один: поменше мультиків на ютюбі! Характер зараз теж буває нестерпний, думаю, то такий вік. Треба перетерпіти, побільше любові, ласки і говорити, говорити...(коли дитина в адекваті)

 

@Akina, я якби то все обдумувала як ти, то вже б здуріла. В нас і дрібна, і крупна моторика без чемпіонських досягнень. Незграбність теж, довго йти не може, від біговелу відмовляється бо боїться впасти) в трьохколісних не хоче крутити педалі, самокат вже більше року на балконі стояв, тільки цієї весни зацікавився в катанні на ньому. Я тобі скажу, що це фізичний розвиток і він коригується, і залежить крім генетики, також від практики. Мій друг, дещо молодший, народився раніше терміну, почав ходити досить пізно, і так далі. Але який мощний став після 18 років, ну бо має таку генетику від батьків плюс реально займається

Надіслано від мого SM-J700H, використовуючи Tapatalk

 

еее... якої довіри? яка може бути довіра до дитини в неповних 4 роки? то якийсь ваш замут
от я помічаю, і прикладом свого дитинства і в інших - до дітей, які самодостатніші, самостійніші, швидко починають говорити і розуміти такі вимоги ставляться як до дорослих, ну мінімум вдвічі старших дітей
і найчастіше це дівчатка
мою подругу зачепило, що її, на хвилинку- 2,5річна!, мала сказала, щоб я лишалася в них спати, а тато спатиме надворі
ну як такі речі взагалі можна сприйняти серйозно?? як на мене це суцільна радість, і звичайно воно не свідчить про те, що вона не любить тата
коли таке каже 5-річна дитина, то звісно щось не те
ну от дійсно є якісь зміни, дорослішання, і періоди коли вже чемна усвідомлена дитина починає щось показувати
але абсолютно точно дитина не має заслуговувати вашої довіри, це ж не підлітковий вік

 

як на мене робить це, бо може) діти якийсь період слухняні, часто неусвідомлено,
а потім приходить розуміння, що можна поступити егоїстично, як хочеться - от і поступають, експериментують
в мене малий поводив себе так як пишете все своє життя)) з періодами як загострення так і більш спокійними
не чекаю, що не почне перебігати дорогу десь, хоч і розуміє, не впевнена, що буде чемний в маршрутці ,я готова до сюрпризів))
і так в моєї знайомої - донька чемна розумашка, як десь важчі періоди то ціла трагедія що в поведінці є огріхи
а син, молодший, непослух і капризний з пеленок - з валяннями по землі і вересками на всю вулицю, в усі роки робив тільки те, що хотів сам
відповідно якось до поведінки доньки вищі вимоги порівняно, і батьки того навіть не усвідомлюють

 

тобто ?
як б мали вести себе батьки по відношенню до того хлопчика?
пс. в мене Рома такий по опису як цей хлопчина.. тому питаю.. мені цікаво. бо кажуть що то моя вина в тому..а що робити коли він верещить без вагомої причини чи валяється по землі. чи думаєте я з ним не балакаю.. ефекту нуль..

 

вас своє турбує і не зрозуміли посилу моїх слів)) щодо хлопчика власне нічого
а от щодо дівчинки - бути більш поблажливими... в даному випадку звикли до її послушності, і найменший непослух сприймався серйозно, а от з сином і сильні непослухи сприймались терпимо, бо ж не будеш 95% часу виховувати, сварити, кричати.. на це просто не вистачить часу і сил

 

Довіра до дитини в неповних 4 - це можливість відпустити її руку на кілька хвилин, якщо у радіусі 100 м є дорога, і просто йти з нею поруч. Або переконання, що вона не візьме з землі собачі фекалії, і не запхає собі в рот, або не сяде в них попою.
Я не сприймаю Аню як дорослу (-ішу), і 200% не вимагаю від неї "ідеальної поведінки" без огріхів.
Все ж, є різниця між 1-річкою і 4-річкою. Так, я не відпущу 4-річку одну в ліс по гриби, але вже можу довірити їй позбирати дрібний конструктор, знаючи, що вона його не намагатиметься з*їсти. Так, вона може стрибати на дивані, але може і кружечок з паперу вирізати ножицями, при тому не пхаючи собі їх в око.

Я ж не писала, що вона має щось там заслужити. І не писала, про довіру в якомусь глобальному значенні цього слова.
Довіру, що в кафе вона не кине спагетті у незнайому людину, наприклад.
Ставитися до дитини як до істоти з мозком риби аж до підліткового віку - цей підхід, можливо, має право на існування, але мені не підходить.

 

зрозуміло. я не знаю з чим це пов)язано. але так є.. в мене два брати. старший і молодший. то я вічно получала пілюлі за обох.. і вічно мене чимось нагружали..

 

Р.S. До речі, я вже знаю, звідки ноги ростуть в такої Аніної поведінки.

По-перше, оскільки ми з нею багато часу проводимо разом, то вона мене доволі часто дзеркалить. А я тоді була перевтомлена і напружена. По-друге, певні проблеми були у нашого тата, він дещо відсторонився і замкнувся. Зараз вже відпустило трохи. Ну і по-третє, вона просто дорослішає і змінюється. Я ще раніше читала статтю однієї мами двох діток. Не психолога, звичайної мами. То вона писала щось на зразок: "Як тільки я знаходжу підхід до своїх дітей, у них знову щось змінюється, і треба шукати нові слова, нові способи взаємодії". От якось так і в нас вийшло. Шукаємо нові способи порозуміння.
У садочку поговорила із вихователями, багато цікавого для себе почерпнула.
Крім того, зараз знову воджу Аню на ЛФК (годину займаються + 10 хв масаж), тому її енергія має вихід у мирне русло.
@Mansikat казки їй розповідаю. Дуже цікаво (і несподівано), що є зворотній зв*язок. Через кілька днів може прийти і уточнювати щось з почутого, або просто своїми думками про казочку та героїв ділитися.

Усім дякую за поради і погляд збоку

 

я не хотіла вас чіпляти чимось, і не пишу то все як дуже мудра, а теж як дівчинка, яка була розумніша своїх років
і то все мої особисті враження
спитайте скільки мамів, наприклад хлопчиків, повністю можуть довіритись поведінці дітей, особливо на людях)) в 3,9 років
скількох поведінка дійсно регулюється?

ви переносите розум дитини на соцільні норми
власне про це я писала вище

 

а я колись зустріла якось так сформульовану думку: "як тільки мені з дітьми стає дуже важко, - це означає, що я вже трохи пропустила час, коли треба було міняти підхід чи ставлення, як тільки це усвідомлю - все налагоджується"
Рада, що у вас налагоджується)

виглядає, дівчата, що вийшла трохи неточность визначення поняття "довіра" про яке ви пишете - довіра - це вимоги, бо дитина вже "мала би" поводитись так-то, чи довіра - це те, чого я очікую, виходячи з минулого позитивного досвіду. От між вимагаю і очікую і різниця.