@Nett ніяк не реагувати, можна трохи поусміхатися загадково. Ті люди ж вам не подружки, я так думаю. Люди дуже, дуже різно ставляться до батьківства і материнства. Декому життєво необхідно загнати себе з дитиною, бо так в них запрограмовано. Є справді дуже активні або потребуючі уваги діти. Причини різні. Мої вже попідростали, але я не пам‘ятаю, щоб мала відчуття загнаної конячки. А то троє дітей з різницею 2 роки. Були трохи проблеми з виснаженням, але не через догляд за дітьми, просто було забагато всього на мене одну. Якщо вам радісно і легко з дитиною, то люкс, насолоджуйтеся.
ну якщо це 90 відсотків ваших розмов, то зовсім неприкольно, переводьте розмову на інше. взагалі найкраще правило спілкування, про яке я коли-небудь чула, це прийняття емоційного стану (цікаво, що це правило описане в багатьох книжках з виховання дітей, але підходить воно і щодо дорослих) тобто просто скажіть подрузі: так, це важко. так, я розумію. дуже часто людям після цього навіть нема куди розвивати тему. А якщо не давати емоційної відповіді, заперечувати в якусь сторону, входити в дискусії то вогонь хіба розгорається)) взагалі я на вашій стороні)) це дуже класно, коли шукається у всьому позитив. З часом дійшла висновку, що у більшості випадків ми самі робимо вибір бути задоволеними і щасливими чи ні. От поговорила з подругою, в якої реальні обєктивні проблеми, але вона оптимістична, радіє кожній хвилині, а потім з подругою, в якої впринципі все гаразд, але вона постійно незадоволена чимось чи кимось. Міряти всіх одною лінійкою теж такоє. В багатьох людей є проблеми з щитовидкою чи виснаження наднирників, про які вони і не знають, чи інші нюанси зі здоровям. Не всі однаково працездатні, тільки тому що вони люди, і далеко не завжди питання в ліні чи неорганізованості. Зараз якщо я не розумію чиїсь мотиви, то сприймаю це як недостатність свого досвіду. Я щось бачила в житті, але не все)) і не маю відповідей на всі питання.
Для мене це дві крайнощі, які однаково дратують : коли говорять, що материнство це пекло, все пропало, і коли твердять, що материнство - це рай, небеса відкрилися і т.д. Я в розмовах, тим більше з малознайомими людьми стараюсь уникати тем, що мені важко чи легко. Бо це все дуже суб'єктивно. Моя братова має трьох дітей, наймолодшій 1,5 роки і в неї вікна миються через місяць. В мене одна дитина, але я варю борщ, коли він вночі спить, інакше не можу. Нема що тут мірятися, хто крутіший
Спочатку прочитала, що діти миються через місяць))) Не по темі...Я на майданчиках так втомлювалась(і досі втомлююсь) від мамських розмов, що то капці. Я згідна говорити про всесвітню змову, моду, музеї, серіали, зміну клімату, але тільки не про дитячий світ. З одного боку я розумію, що то такий спосіб комунікації і може можна щось корисне почерпнути(НАСПРАВДІ - НІ!!!). Але я в тих розмовах більше слухач, моя "некомунікабельна рожа кірпічьом" не сприяє тому всьому. А з іншого боку всі такі сю-сю-сю між собою, тільки одна відійшла, інші "О Боже, вона вже дає дитині апельсин(ковбасу, дивитись мультики). Мать-кукушка якась, інквізиції на неї немає...".
Мені завжди цікаво як то доходить до виливання душі на майданчику? Мені ще ніхто не виливав. Максимум два-три речення загальної розмови. Зазвичай, не я цю розмову починаю. Про людей в яких все погано. Деяким дійсно так погано, деяким гірше, для деяких це така норма постійно жалітися, а вже на що - завжди знайдеться. Якщо б мені хтось казав, що мені найлегше - я б дуже голосно і в лице посміялась. Не кажуть.
про мене вже дехто знає, що я займаюсь волонтерством з психологічної підтримки. Але навіть коли не знали, то бувало, що підходили і просто так починали розповідати. Я вмію припинити будь-яку некорисну для себе розмову, але останнім часом зважую і почуття людини, яка говорить до мене. Буває, що це реально кілька хвилин, якщо не пускатись в детальні обговорення і просто вислухати. Одна жінка кілька разів підходила до мене, і мені було не до неї весь час. А тоді вона прийшла якось, коли ми були двоє на майданчику, і розповіла мені про втрату в пологах, і хоч це було зовсім недоречно, але дуже правильно в той момент. Різне буває.
До мене просто так не підходять. І не буває різне. Не з випадковими людьми точно. Я того й питаю як це воно у людей буває, щоб добрий-день-вам-під-вікно-як-тяжко-жити-з-цим-всім-материнством. Коментувати надання психологічної допомоги на майданчику не можу. І мова в початковому дописі форумлянки була не про це.
між зовсім незнайомцями може немає такого. Але як отак перетинаються пару раз з мамами, то вже на 3-4 раз сприймають як своїх і починається "міряння какашками" чи виливання душі.
якби щоразу, як це колись казали мені, я отримувала долар Загалом, від таких розмов дуже рятує кількість своїх дітей на майданчику і включеність в них. Коли один видерся на дерево, інша має конфлікт з подружкою, ще одна насипає в капці пісок і кидається ними, а старший телефонує з проханням відпустити його поїхати ровером в інший район, - то розмови з мамами на майданчику зводяться до інформативного "угу". в якості розваги можна спробувати погоджуватись Загалом найекологічніше, звісно, ніяк не реагувати. Але таке собі "вербальне айкідо" - це сказати "ну так, ось так мені пощастило". Я так робила, коли захоплювались моїм чоловіком, скільки він уваги приділяє дітям, як гуляє з ними тощо. Казали "ну та ясно, з таким можна і десять дітей народжувати". І я така "угу, ясна річ. Тому і можу собі дозволити" І все, далі нікому не цікаво. За спиною можуть багато говорити, але заспинне - то не наше.
Мені одного разу трапилася мама, яка після другого речення завела розповідь про тата свого сина, який після народження і бачити його не хоче. Мені її шкода, звичайно, але то було жестяково. Я швидко пішла геть і надалі уникала її. Ніколи не мала зайвих ресурсів, щоб вислуховувати чужі сімейні проблеми. Дитячі майданчики терпіти не могла ніколи. То як вихід зі своєї комфортної бульбашки у жорстокий світ. Дуже рідко зустрічалися цікаві жінки. З однією мамою ми познайомилися, коли йшли одна навпроти одної в парку в слінгах. 9 років тому то ще було рідкісно. Дружимо з того часу, тепер навіть працюємо разом. Ще була одна класна жінка, з якою реально можна було обговорити все від довжини спідниці до економічної ситуації в Африці. І ще одна, з якою теж підтримуємо зв‘язок багато років і я згадую, як ми обговорювали її новий бізнес-проект, який вона вдало розкрутила. Взагалі я за те, щоб не розтринькувати себе на порожні знайомства і розмови. Мені завжди допомагало просто мовчати. З часом помітила, що є сенс спілкуватися з тими мамами, які теж переважно мовчать. Можна спробувати завести розмову про щось мудре і нажити гарне знайомство.
Дівчата, дякую! Підчерпнула собі дещо То трохи більше, ніж знайом, просто зараз діти однакового віку і ми якраз лише на майданчику й перетинаємося. Певно, й докори тому й сприймаю більше на свій рахунок )) Бо відчуваю, що натякають, наче я мало втомлююся. Інколи думаю, що може й то собі почати скаржитися, щоб не здавалося, що мені все легко дається. Та й таке... Але тут справді крайність, що люди ну дуже на материнство скаржаться. Інколи думаю, що варто коло оточуюче змінювати і більше на інших людей орієнтуватися
почати можна, але потім досить важко зупинитись Ну і "думають, що мало втомлююся" - тут така річ: завжди щось думають, і ми не можемо впливати на те, що думають. Лише на те, як є насправді. маю спостереження, що це відбувається хвилями. Як на рівні загальних трендів психології, так і на рівні конкретних груп людей. Будь-яку ситуацію і стан можна описати з різних боків, з різними висновками. І в кожному разі це буде правда я би казала, в принципі менше орієнтуватись на людей
Я відчула, що Ви у психології по Ваших рекомендаціях. Це дуже філософський підхід )) Але люди усі з такими заморочками своїми і уже сформованим характером мене збивають зі спокійного ритму ) Але от написала тут, прочитала слова підтримки і якось відійшло А то все крутилося в голові.
наразі лише волонтерство, в невеликому обсязі. абсолютно всі Просто дехто дає ради зі своїми сам, а іншим потрібно обов'язково зачепитися тими заморочками за інших людей і паразитувати на їхній думці чи неспокої. Відчепляйте то все від себе. Насолоджуватись материнством - це круто!
Бути позитивною - це чудово. Я теж з першою дитиною настільки позитивно себе налаштувала, що щиро вірила, що мені не важко і дивувалась, чого мене жаліють і питають як я справляюсьАж через кілька років і з другою дитиною я зрозуміла, що з першою в мене був жестяк. Перший її рік в мене стертий з пам‘яті. Це як з пологами, коли за деякий час мозок видаляє пам‘ять про біль, залишає лише позитивні емоцїї. До чого це я? Якби не моя позитивна налаштованість, впевненість, що все ок і методичне виконання своїх обов‘язків - то не знаю, що б від мене залишилось після того хард-кору. Тому позитивний настрОй - наше все. Це краще для нас коханих ніж постійне ниття «як мені ваааажко». А тих всепропальщиць я б гнала зі свого оточення кривою мітлою
Позитивне налаштування - це, звичайно, добре, але повне ігнорування своїх проблем до добра не приводить. І якщо у вас післяродова депресія, а ви твердите, що ви "велике тепле сонце", то рано чи пізно це сонце вибухне. Тому я за об'єктивність.
А що би Ви хотіли їм на це сказати, якби не оглядатися на побоювання "неправильної" реакції? Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk
Ну та власне, якщо людина багато ниє - це не обов‘язково значить, що вона нудячка, їй дійсно може бути дуже погано. Можливо гірше ніж усім (як в анекдоті).
