дуже розумію. Я також, навіть коли ще тільки перші думки з'явились про розлучення, - відчувала себе якоюсь.. програла, не впоралась. Потім випадково встрягла в розмову... зустрілась з поглядами людей, які 20-30 років в шлюбі і вважають, що вони мудріші за всіх розлучених, і що вони "сто разів і не таке пережили - і все одно лишилися разом". Фу. Ну хто звідки знає, що пережили інші? Близька подруга розлучилась на днях. Мене про неї спитали - як вона там, чи одружена. Я сказала щось - що "вже ні" - так почали шикати на мене, що непристойно про таке навіть казати. З цією ж подругою дуже посміялися з того, як "обиватєлі" одразу вважають, що як жінка йде з сім'ї - в неї "точно хтось є". Або - коли дізнаються, що розлучаєшся - одразу бажають "зустріти когось кращого". Ноу комментс. Але в їхній системі цінностей вони щиро бажають хорошого ... І ще прекрасне - ти начиталась блогерів/находилась до психотерапевтів/на тебе хтось впливає. Бо "нормальна жінка" розлучитись не може і "бо ти сама до цього додуматись не могла". Бог суддя всій тій "мудроті". Як і решті, звісно. Зі свого боку, не жену на "неприпускаючих розлучення" - доки вони не починають зачіпати, звісно. Хороше тренування емоційного інтелекту вийшло. У гонці "хто більше витерпів" участі не беру. До речі, про Бога. "Як така як ти може ходити до церкви" і т д теж пройшли і забули.
заходила в спільноти розлучених - думала, там якось вільніше можна спілкуватись про це все. Так там женуть на чоловіків Ну або щось типу "розлюбила"... А так щоби всі хороші просто не разом - ніде нема
Ось це мене також дуже цікавить. Для мене має значення шлюб. Рік часу, поки були лише розписані, не вважала, що то "по-справженьому“ А як тепер? Не можу позбутись відчуття "щербатого горщика", того, що не цікава для серйозних стосунків Можливо, і це з часом минеться. На разі так є. А ще, коли з'явиться оте відчуття "готова розлучитись"? На разі, лише з холодною головою на це готова, внутрішньо маса сумнівів, чи не гордість мною керує. Де факто, вважаю себе розлученою - більше року живемо окремо. Хочу подати на розлучення: потребую чіткості, визначеності. Чекаю внутрішнього "прозріння", що пора, час завершити те все
@Miamama в мене трохи інша ситуація - якщо таки розійдемось, то інших стосунків більше я не хочу. Взагалі. Щодо відчуття "надщербленості" - якщо воно внутрішнє - то з цим варто, на мою думку, працювати. Самій або з психотерапевтом. Якщо ж це зовні люди щось кажуть - знову ж, лише моя думка, - дуже класно посилати Я прям засмакувала оточення формується люкс. Щодо відчуття "прозріння"... не знаю, чи воно прийде. Розумію невизначеність - сама зараз невизначена. Мені допомогло дозволити собі цю невизначеність повністю. Наразі - просто справлятись з самостійним життям, бо це багато. Далі - буде видно. Ще з визначеністю дуже допомагає юридична консультація. Що дасть розлучення? Чим загрожує? Що ділити і чи претендувати на щось? Які підводні камені? В ПП пишуть, як же я можу таке писати, якщо припускаю, що лишусь в шлюбі. Ну - лишусь то лишусь. Я щира в своїх почуттях, намірах... Без претензій і з вдячністю. Подобається дозволяти собі щирість і всі стани, крізь які проходжу. Відсутність підтримки теж обернула собі на користь і відчуваю спокій. Чоловіка свого люблю дуже сильно, і абсолютно щира в тому, що хочу з ним нормального спілкування. І зараз і потім, яким би то "потім" не було. Його, звісно, моя невизначеність не дуже влаштовує - і я розумію його. Розумію - не означає, що силою примушую себе швидше рухатись в котрусь із сторін.
говорили з психотерапевткою про ілюзії розлучення. Так от, виявляється, ілюзія багатьох жінок, особливо - тих, які не мають дітей, гарні і активні в житті, це - що "розлучення=повернення в неодружене життя". Подумала і мені воно відгукнулось: сама так не вважаю, звісно, але розумію, чому саме так можуть відчувати це дівчата, які "не нагулялись" умовно і виснажились рутиною в шлюбі. Я назустрічалась, нагулялась і все решта на два пожиттєвих (с), і самій страшно, яка буваю апатична до майбутнього. "Нікому не потрібна баба з дітьми"? та ок. Не буду повторюватись, просто більше зовсім не хочу стосунків в сенсі стосунків. "ніхто тебе на дискотеку не запросить" - та скільки завгодно ні, я сама вмію ходити. Ілюзій про окреме життя не маю - з багатьох причин, мене мало що здивує. Тим часом, минають різдвяні свята, багато чудового спільного часу. Я відчуваю вдячність до чоловіка, його родини, і дуже рада, що в моїх дітей прекрасний тато. На фоні цього болем відчувається все, що стало окремим - а такого вже більшість. З кожним кроком від нього, з відстані, видно, наскільки ми змінились, наскільки інакше будуємо стосунки, наскільки якісніше спілкуємось. Велика спокуса будувати щось разом, але я страшно зламана і дуже тримаюсь за цей свій маленький окремий світ, потом і кров'ю збудований. Мені важко бути настільки "в захистах". Не знаю, що далі. Стараюсь на кожному міліметрі шляху лишатись в балансі. І ще питання, риторичне, до тих, хто шле скріни з цієї теми чоловіковій родині. Ви думаєте, що відкриваєте великий секрет комусь? Чи вважаєте, що я тут пишу щось достатньо образливе для нього? Можна в приват, звісно І продовжуйте скрінити, це все весело.
Стосовно останнього абзацу під оффтопом - таке справді буває? Цілеспрямовано щось комусь передавати? Напуркуа і яка вигода з цього "виконавцю"? Мені забракло смайла на реакцію . Тут мало бути з десяток падаючих хом'яків...
Ну якщо грубо кажучи, то це такі енергетичні вампіри. Вони годуються реакцією, тих кому передають і, в даному випадку, Юлиною. тому повний ігнор, а при спробі передати інформацію особисто - посилати на три букви, але краще зразу врізати.
ні, в даному випадку вони голодні Бо хотіли би, щоби получився скандал, і бажано в соцмережах теж, - а нічого не виходить --- дописи об"єднано, Jan 10, 2021 --- Мені колись, ще не з ДП, "передаванням інформації" зробили два гучні розголоси по родині. Один раз - коли ми з Дмитриком 2-місячним потрапили в лікарню з вірускою, - рознесли, що я не доглядала дитину і ледь не вбила. Другий раз - коли писала про непорозуміння з мамою - сказали, що я публічно зреклася родини і звела на маму наклепи. Тепер же тема така, що я за спиною в чоловіка веду всякі темні ігри, а сама тягну з нього гроші і все інше. Ну, загалом. Прастітутка, содєржанка, все як завжди
я теж щаслива, якщо що Але так, коли навіть пару тисяч читачів і якась нестандартна життєва позиція - щось подібне відбувається.
Таки ця тема нас не мине, шлюб ремонту не підлягає. Питання до вже успішно розлучених: з якою «фінансовою подушкою безпеки» ви розлучались? І на який за тривалістю перехідний період орієнтуватись, поки триватиме суд і призначення аліментів (передбачається, що все буде тихо-мирно і навіть з фін. підтримкою дітей, та все ж краще розраховувати на себе, бо з мудем день на день не приходиться, то вже з досвіду). Двійко дітей, 14 р. і 6 міс. ) --- дописи об"єднано, Jan 10, 2021 --- Чомусь навіть не здивована останнім абзацом. Світ повен хорих, про яких ми б і не здогадувалися, якби не соцмережі. Дякую Вам за те, що пишете попри все (мені б Вашу невразливість )) ), Ваші дописи підтримали і допомогли поскладати все по поличках не в одній непростій ситуації.
А для чого Ви все це тут пишете? Просто цікаво, без "наїздів". Хто передає скріни, звісно, неправі, але чи приємно таке читати чоловікові? Не знаю що там у вас сталося, бо дописи це лише дописи, але мені то виглядає так, що Ви його і себе "по живому ріжете". Мучитеся, але щасливі. Як? "Люблю, але хочу розлучитися", чесно, не розумію.
Ну та ясно що не просто так @Khrystik в мене ситуація така, що дуже важливо зберегти мою частину правди. Тут це зробити найзручніше. Мій чоловік цього не читає, бо не хоче. І про нього я пишу вкрай мало. Але я визнаю, що все це негарно і типу правильніше, коли в жінки є подруги чи близькі люди, і вона може виговоритись їм. Або коли є опція поїхати до мами. Нічого, потерпіть мене тут ще трошки. Писатиму менше, та й історія ця скоро завершиться. Я щаслива. Щаслива, що змогла організувати самостйне життя і можу обирати, з ким і як мені жити. Щаслива, що втративши всю можливу підтримку, сама в полі воїн. Що можу не йти на компроміси, щоб не наступати на себе. В кожного своє щастя.
@Colombina1982 невразливість відносне поняття, але так - є ресурс формулювати все це так, щоб головну відповідальність взяти на себе. Про подушку безпеки. Я зараз з власним житлом і з власним доходом. Збережень не маю, але на себе і чотирьох дітей вистачає. Не "подушка" в класичному розумінні, але реалістичний підхід. З рідних не маю на кого розраховувати, по можливості допомагаю мамі.
Навіть більше: тобі варіант «поговорити про це з подружкою» не зайде Знаєш, ти екстремально талановита. Твої тексти захоплюють і їх хочеться читати. І оті всі переживання на грані реальності і здорового глузду, напевно, є платою за твій талант. Я вже десь тобі писала, що буду внукам розказувати років через 30, що носила їх мамів в слінгу поруч з цією видатною кубітою А стосовно цієї прозаїчної життєвої ситуації з розлученнями-злученнями-дітьми-фінансами-розподіламивсьогонажитого, то так, я впевнена, що все, що пишеться публічно, має щось на меті. Нехай навіть та мета чисто емоційна: викласти думки. Хоча, я так не думаю, але це неважливо. І ти дуже часто своїми словами принижуєш людей, які мають до тебе стосунок. Наприклад, цими публічними звертаннями про скріни. Поняття не маю, хто з вас більше тащиться від реакції на то все, але ясно, що нікому не все одно. Я маю в ФБ багато людей ще з часів школи (галицьке село), то чудово знаю, до яких маразмів доходять обговорення будь-чого мною написаного. Найсмішніше було, коли я написала фразу «пірнаю з головою» щодо своєї роботи, а бабі в селі сусідка донесла, що я ходжу в басейн плавати. Баба потім питала, коли я навчилася, бо завжди боялася води тобто я вірю, що скрінять і носять. Але якщо я не хочу, щоб щось носили, я або блокую «носильників», або йду з подружкою на каву. Коли по-справжньому не хочу.
звісно, я цього і не приховую. Хотіла би дружити - навчилась би. я ж тобі відповіла що так, маю мету. І навіть написала її чесно. дивись, тут інше. Я усвідомлюю публічність, але не бачу змісту носити, бо нема секрету. А люди все одно думають, що не можу писати щиро, і це гра. Напевно, я принижую їх, бо вважаю, що низько - розводити плітки. Звичайно, що мені не зовсім все одно. Але стратегічно - ні холодно ні жарко. Я не жаліюся на виніс інформації, і ти права: мені приємна увага. Але не спеціально "пишу щоб скрінили". Дивно, що я комусь так потрібна, що ото аж відкривати допис на екран, обрізати скрін і втішено відправляти. я екстремально працьовита і вчилася писати дуже багато років. Звісно, не без здібності. Але скільки мене відправляли додому як "безперспективну", скільки редакторів казали, що я не маю творчого майбутнього, скільки програних конкурсів і провалених співбесід... Зараз я багато маю і багато вмію, на 99.9% завдяки наполегливості, паханині і готовності падати та вставати. Але то інша історія і ще більший офтоп, ніж все інше. А ще я дуже гарна і струнка, і це також не "природні дані", ггг. З приниженням інших, які мають до мене стосунок - не мала цього на меті. Але оскільки завжди пишу про себе щось хороше - то так могло статись. Я вважаю, що всі ми до чогось йдемо і у свідомому віці - по великому рахунку - отримуємо саме те, чого справді хочемо. Тому те, що маю зараз - це також те, до чого я йшла і за що повністю відповідаю. Жалітись нема на що. Останнє, що тут напишу на найближчі пару місяців - це не була гра чи щось суцільно сплановане. Кожне слово було щире, усвідомлювала всю свою непривабливість в ситуації. Але оскільки я пишу "гарно", моїм словам мало хто вірить. Напевно, це єдине, що справді болить. Користі від написання частини подій в моєму житті мені не було жодної. Правил форуму не порушила. Конфіденційної інформації не розповіла. Було приємно подискутувати з тими, хто відповідав. Дякую. Можливо, колись ще повернуся.
