Лягаємо спати, син (3 роки 7 міс) несподівано пчихнув. Питає: - Мамо, а чого то я пчихаю? - Люди деколи пчихають просто так. - Нє, то напевно через то, що ті люди давно не їли цукерки.
Син, 3,3, читаємо, раптово згадує: ой, я ж тобі обіцяв, щоби ти зробила мені какао. (це на прогулянці він просив і ми домовились, що зроблю, як прийдемо додому)
- Мама, придумай чим би то я міг гратися? - Ой, так мене болить голова, давай мама полежить тихенько,а ти собі за столиком щось складай. - (чую, під ніс собі буркоче)Ох, яка ж старенька в мене мама, все її болить, і голова, і ніжки, зовсім старенька,а я ще такий молодий. - Я між іншим все чую!!! Ніяка я не стара!!! - Та то я не про тебе, то в нас репетиція в садочку,вистава про внучка і бабусю. Молодець, знайшовся)))
Відмазався!)) Мій в таких випадках пропонує пограти в якусь «лежачу» гру, тобто де я можу лежати і одночасно з ним бавитись) ... А мене вже декілька днів не відпускає «перлина» мого 6-річного чуда. На зауваження, щоб їв все, що є в тарілці, а не колупався, заявив: «Не пхайся в моє особисте життя» що ж то далі буде?