Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

Я теж довший час приховувала на роботі, що люблю вишивати, бо неодноразово до того чула від співробітників, що вишивають лише старі бабці або рагулі...Але пройшов час і коли на роботі вже не було такого вже ажіотажу і самої роботи, то почала приносити своє рукоділля. Спочатку з мене потрошки так посміювались, а потім нічого так, звикли ще й почали схемки з газет різних приносити А один був випадок неприємний, коли я в рукодільному магазині купила схемку і питалась поради продавчині, яку краще Аіду до тої схемки взяти 16 чи 14. На що почула відповідь: " Я взагалі вважаю, що то марна трата часу - вишивання картин. Краще сорочки вишивати, бо шо ті картини вишивати, яка з них користь?" Мені тоді було так неприємно, шо жах, ніби хтось в лице, так сказать...
А ось вдома в цьому питанні мене підтримє навіть син. Сам вишив вже дві картинки (маленькі, правда, і трохи видно, що починає лише вчитись), але тішить те, що він інколи краще сяде за вишивку, ніж за комп*ютер.

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

Мене ніби всі розуміють і листівочки мої близьким подобаються. Але от чоловік як раз під настрій. Гроші не проблема, бери скільки треба(ну ясно в межах розумного ), маєш час займайся, але серйозно він моє захоплення не сприймає ... навіть коли роблю роботи на замовлення (бо переважно для душі на подарунки близьким)

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

А мої родичі також не розуміють того захоплення. Хоча може і скажуть, що воно гарно, але тільки й всього.
Сестра до мене говорить, що їй треба вітальних листівок. Кажу їй, та я тобі зроблю, краще мені заплати , а вона мені, е ні! мені треба гарних, ти так не вмієш. Так неприємно, що просто жах!!!

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

Згадався мені один випадок,коли ми з коліжанкою купляли нитки для вишивання, а одна жіночка,яка стояла збоку,так нам мовляв, я в вашому віці,ще не вміла вишивати. Ми тоді десь на 1му курсі були,глянули одна на одну великими очима, а продавчиня така,та добре шо вишивають

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

Це моя свекруха така ж. "На роботі начальниці подарували букет з цукерків. Але він такий гарний, цукерки прикрашені, так гарно завернуті в папірчики. Дуже гарно. Не те, що твої квіточки." Образливо, бо я скільки придивляюсь до тих робіт, що у продажі бачила - то відверта халява. А тут ніби стараюсь щоб якісніше було, а людям мішуру потрібно. А чоловік мій вже навчений, що це дуже круто, що жінка вміє рукодільничати

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

мій чоловік завжди мене похвалить як я щось нарукодільничаю і перед іншими тоже любить похвалити яка я молодчинка, то я так тішусь. але мої роботи не сприймаються (навіть не знаю як сказати) як вартісні чи що. хоч розуміє чоловік що за такий подарунок довелось би заплатити іноді кругленьку суму, але разом з тим те що я роблю йде як додаток до основного подарунка чи конверту з грошима.

а раз був ще один випадок. я тоді якраз купила швейну машину і тішилась нею, постійно щось шила, пробувала, бавилась))) і вшила собі таку невеличку сумочку, але дуже нестандартної форми. прийшли ми в гості до родини. коли сідали до столу, то запримітили сумку і питаються "ой, а це що таке гарне?" чоловік задоволено: сумка, жінка вшила. наступне питання до мене (так єхидно): що, економиш? (і це при тому що щойно казали що річ подобається)
я відповіла: та ні, просто хочу мати ексклюзивну річ!
але мені було дуже неприємно і обідно, що людина (ніби і не чужа) не може схвально відгукнутись навіть на те, що їй подобається.

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

і що тут поганого, не розумію, я у вашому віці (перший курс) теж не вміла вишивати. Навпаки я б зреагувала позитивно, це ж похвалили

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

О, та то нормально... на подарунках так теж можна економити особисто я - хронічно економлю, і маю в носі усіх, кому це не подобається! Вважаю якісну ручну роботу - найкращим подарунком і виявом уваги. Подаруйте таку сумочку комусь з рідні, і ті, що казали про економію, самі попросять про подібний ексклюзивчик

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

Ага... то так файно, якщо в такому молодому віці вже вміють і вишивати, і шити і гачкувати.

Я не дуже щось вміла в такому віці, а тепер моя донечка просить мене аби я її навчила шити, бо вона дуже хоче попробувати себе в дизайнерстві одягу. Вічно сидить в себе на ліжку і малює, малює, малює.

 

Відповідь: Моє захоплення ручною роботою не розуміють...

та про яку економію ми кажемо??
піти на той самий Вернісаж, купити картину чи сорочку чи якусь прикрасу і подарувати то буде розмов що от який щедрий подарунок, то ж ручна робота. а коли я сама ту ж ручну роботу зроблю, вкладаю у неї душу, час, стараюся, тоді кажуть що економиш. логіка залізна.
Я помітила, що у наших людей вартість подарунка залежить не стільки від його дійсної вартості, як від грошового еквіваленту. дуже шкода що так є(((
я вже писала в іншій темі, що подарунки хендмейд дарую тільки тим, хто дійсно їх оцінить. для інших у мене є конверт і купюри до нього.

 

на жаль, ручну роботу не всі цінять... я робила магніт -смайлик брату, вкладала душу та настрій в нього, хотілося зробити щось сонячне. А мій магніт замість того, щоб висіти на холодильнику вдома, відправився на роботу... дружина брата не оцінила... так прикро було, коли дізналася...

в цю неділю мала таку історію. Я роблю магніти з піску вже пофарбованого. Пісок я викладаю стоматологічним інструментом, сама створюю картинки. І от стою я на виставці в Рівному, проходить дівчинка з мамою, дівчинці сподобавсь магніт, а я кажу, що це з піска. То мама сказала доці, що дівчинка і сама може зробить - мама їй пісок принесе.... в мене так і крутилося на думці, що принесе з пісочниці.

 

Мені теж дуже часто дивуються, як мені вистачає терпіння на то всьо, особливо, коли займалась модульним оригамі)) Мама теж деколи цабанить, коли по ночах вишиваю... А коханий оцінює))))) Ми з ним бачимось раз в два тижні, то на самому початку я на кожну зустріч щось робила: як якась листівка, то зразу віддавала, як щось маленьке, то десь в машині непомітно ховала))) І кермо з цукерків йому робила, і подушку з серцем вишивала, і писанку з бісеру робила, і торт з побажаннями також, і шкарпетки в*язала, і листи на 2 тижні наперед писала... І наскільки мені було приємно бачити, як він починав то всьо крутити, розглядати))) А найприємніше було, як майже через рік наших стосунків привіз мене до себе додому, а в його кімнаті більші вироби на комоді поскладані, відкрив шухляду - а там всі оті дрібнички))) Сміється і каже, що ще дітям і внукам буде хвалитися))) Зараз вишиваю весільний рушник, то сам проситься, щоб дала кілька хрестиків вишити))) А як треба було мені тонесеньких булавочок, то їхав спеціально в Тернопіль і автобусом передавав. Дуже хотіла я клеєвого пістолета - подарував!!! А ще купив мені килимок гумовий і ножичок спеціальний для витинання)) Деколи піджартовує, щоб вишивала тепер, поки коло мами, бо потім з дітьми не буде часу))

 

Дуже рулить.
Я собі давно вже завела))).