Відповідь: Просто вірші... Старесенька, іде по тій дорозі. Як завжди. Як недавно. Як давно. Спинилася. Болять у неї нозі. Було здоров'я, де тепер воно? І знов іде... Зникає за деревами... Світанок стежку снігом притрусив. Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно. Горить ліхтар, ніхто не погасив. Моя бабусю, старша моя мамо! Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш! Якими я скажу тобі словами, що ти в мені повік не одболиш! Земля без тебе ні стебла не вродить, і молоді ума не добіжать. Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить, і насіння у вузликах лежать. Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни. А ті казки, те слово, ті сади, і так по крихті, крихті Україна - іде з тобою, Боже мій, куди?! Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки! Вже й час є в тебе, пізно, але є ж. Зверни додому з білої доріжки. Ось наш поріг, хіба не впізнаєш? Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла. Тоді був травень, а тепер зима. Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла. А то пішла, й нема тебе, й нема... Старесенька, іде чиясь бабуся, і навіть хтозна, як її ім'я. А я дивлюся у вікно, дивлюся, щоб думати, що, може, то моя... (Ліна Костенко)
Відповідь: Просто вірші... Що ж розлетітись вам тепер пора ! Щасти вам, любі ! А ніхто не знає, Що вас чекає десь, в далекім краї… За ваші парти сяде дітвора… І хтось з малих дівчаток та хлоп`ят Допише те, що ви не дописали. А вам саме життя поставить бали – У віртуальний тільки атестат. Всього для вас відкриється сповна : Спокус безмежність, радощі, тривоги. Вертайтесь завжди в інший край дороги : Доріг багато, в рідний край – одна ! Зустрінемось і пам`ять нашу втішимо ! Побачать вас школярики малі. Чомусь здаються ваші вчителі, Чи й справді є для них уже старішими… Літа зростають швидко у вазі… Хай будуть ваші мрії не примарними, А долі тільки вдалими і гарними ! Терпіння вам, терпіння сто разів ! © Оксана Осовська
Відповідь: Просто вірші... «Мені сьогодні снилася війна» Мені сьогодні снилася війна, Нещадна, безконтрольна і стихійна. Садок вишневий спалений до тла, Навік затихла пісня солов’їна. Чиясь бабуся плаче під вікном, Її хатинка – це уже руїна. Куди їй йти зажуреним селом? Зосталася одна тепер, без сина. Так гірко плаче. У руках листи, Залиті материнськими сльоза́ми. «Я скоро буду, матінко, прости… Якщо не поховають між полями. Ти там за мене діток пригорни, Ти їм скажи, що татко їх так любить...» Нема села. Лише гудуть вітри. Нема дітей. Ніхто не приголубить. А десь так близько постріли нові́ Ще сотні душ візьмуть собі до раю. Отямтесь, люди! Ви в своїй крові́! Своїх братів не бийте, я благаю! …Прокинулась в холодному поту́. За що людей калічити, навіщо? Храни країну, Боже, я прошу́… І помолю́ся, що цей сон – не віщий. 23.05.2014 р. © Альбінка Смолянська
Відповідь: Просто вірші... Все буде добре… Я вір’ю, що все буде добре І сонце всміхнеться до нас, Хоч зараз занадто тривожно У всіх українських серцях, Так хочеться жити у мирі І з щастям за руку іти, Так хочеться аби не знали Ми тої страшної війни, Я знаю, що в єдності сила І разом ми зможемо все, Хай тільки на небі Господь Усім нам життя збереже, Щоб більше не було смерті, Щоб більше не було сліз, Щоб з відкритим жили ми серцем І добром наповняли світ, Все буде… Все буде добре, Головне – зберегти любов І щоб мирним було наше небо, І щоб сонце світило знов, Я вір’ю у краще майбутнє І віра моя не згасає, Все буде… Все буде добре Я знаю, я точно знаю! Автор: Марія Скочиліс ---------- Додано в 17:32 ---------- Попередній допис був написаний в 17:27 ---------- Благаю, Господи, поглянь на Україну, Благослови її на спокій, мир і лад. І збережи її, квітучу і єдину! Хай кине зброю і обійме брата брат. Молю тебе, благаю на колінах, Вже досить крові й материнських сліз, Неспокою й тривоги у родинах, Хай буде проклятий, хто меч війни приніс!... Невже ж повинна мати Україна Топитися в крові з покон віків І в'янути, хилитися калина, Оплакуючи дочок і синів? Така земля! Такі лани родючі, І ріки, гори, села і міста, Такі гаї, ліси, сади квітучі — На цій землі добро лиш пророста! Добро?... Обдерті фабрики й заводи, Скрізь забур'янені неорані поля, Приватизовані ліси, моря і води, Поділена, розкрадена земля… Добро?... Живуть десятки, мов у раї, Мільйони ж українців — бідняки. Мабуть тому майдани нас збирають, Що вже набридло жить за копійки. Добро?... Не від добра по закордонах Шукають кращу долю земляки. А ті, що при кермі та при погонах Скупляють там маєтки залюбки. Й розпалюють братоубивчі війни, Згубивши совість, людяність і страх, Бо замість серця в них лише руїни… Ти ж бачиш, Боже, все це в небесах. Подай нам руку, захисти, помилуй, Хай схаменуться вождики й вожді. Пошли терпіння українцям й силу Не залишити матір у біді. Єднаймося, братаймось, українці! Пліч-о-пліч Запоріжжя, Київ, Львів - Брати по крові, рідні, не чужинці, Вже досить сліз сестер і матерів! Крокуймо разом впевнено і «в ногу» По рідній, вільній, батьківській землі! За кращу долю, віру. ПЕРЕМОГУ, Ми завтра світлого сьогодні ковалі. Благаю, Господи, поглянь на Україну, Пошли промінчик світлої надії! І приголуб її, свою дитину, Хай згине зло й здійсняться наші мрії!!!
Відповідь: Просто вірші... це як просити в моряка віддати море, просити у флориста вічний цвіт, це як шукати вітер серед поля, чи пішки обійти весь білий світ. це як просити молодість в старого, це як шукати айстри навесні, чи, знаєш, ніби сонце серед грому, серед депресії — веселий сміх. це як просити у сліпого зору, кричати в повен голос, будучи німим, як з місця зрушити старезну гору, щось справжнє віднайти серед личин. це як вогонь спалити, чи втопити воду лід заморозити, чи Атлантиду віднайти — як не крути, та важко серед люду знайти того, кому б байдужим не був ти. Автор: Zoe Jane
Відповідь: Просто вірші... слова, які слова чудові, але сумні.... Пора ромашок, родостей, кохання, а в нас жорстокий бій за Україну. Чому вже триста років так безжально топчуть чужі люди Батьківщину? Гидкі думки прорізують свідомість. мій милий чоловік, він зараз там. Виблискує на сонці піт на скронях не буде ні дзвінка, ані листа. Будь ласка, хочу янголом проснутись охороняти лагідним крилом, від ворога безжального і кулі щоб кров не ллялась, як сухе вино... Солдате мій, я плачу та горджуся я борюся з поганими думками. Ти обіцяв: "Я скоро повернуся" Чекатиму тебе, ти будеш з нами! Ольга Панькевич
Відповідь: Просто вірші... Ліна Костенко Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,— людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж, мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма — гарне відчуття. Марудна справа — жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію. Спасибі й вам, що ви не м’якуші. Дрібнота буть не годна ворогами. Якщо я маю біцепси душі — то в результаті сутичок із вами. Отож хвала вам! Бережіть снагу. І чемно попередить вас дозвольте: якщо мене ви й зігнете в дугу, то ця дуга, напевно, буде вольтова. ................................................... Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви.
Відповідь: Просто вірші... Ах життя моє дороге... Ах життя моє дороге, Хто мені дав тебе, тепле й сильне? Бігти берегом, бігти геть, Бігти холодною вогкою рінню. Занести руку з-за хмар, Занести за небесну спину. Розмах. В удар Тіло. Голову. Руку вкинути. Ах життя моє — кругле, як м’яч, Пружне й палюче, як любов. Падай. Злітай. Смійся. Плач. Цілуй дужче, знов і знов. До кінця цілуй. До зубів, До холодного цілуй поту. Так ніхто тебе не любив, Не пив слину з крепкого рота. Ах життя моє — кругле, як м’яч, Ти з яких зірвалось шківів? Души мене. Кров’ю моєю пияч. Так ніхто тебе не любив. ©Майк Йогансен, 1929
Відповідь: Просто вірші... Я ЗАКОХАВСЯ... Я закохався, мамо, я змінився, Скажи, рідненька, що воно таке? Десь зліва в грудях вогник запалився, Хоробре серце помінялось на м’яке. Її характер – сотні різних барв, Вона цікава молода дівиця. І я цього ніде не зустрічав, Щоб ніжний голуб і така левиця. До неї тягне всіх, кого не лінь. Великий камінь на крихкі дівочі плечі, Вона лебідка, а навкруг багато змій. Її незламність провокує ворожнечу… Я ледве дихаю, коли вона сміється! Цей гарний звук я ладен чути вічність, Чарівний голос в унісон з водою ллється, Тамує спрагу, освіжає мою вірність. А її очі, мамо, її очі! Немов Дніпро, народжене учора. Синіють вдень, а у годину ночі Блакитний погляд переходить в чорний. Її волосся, мамо, її коси! Як золоті, на фоні літнього пейзажу. Яскраво-русі, як приходить щедра осінь, Усі у квітах, як весна себе покаже. Останнім часом надто часто йдуть дощі. Неначе сльози із очей мого кохання, Постійно кіт скребе у мене на душі... Я все зроблю, щоб зупинить її страждання! Вона одна така на цілий білий світ! Та взагалі у всьому Всесвіті єдина. Її ім’я для нас вишневий гарний цвіт Красиве й неповторне – УКРАЇНА! Ольга Ткач
Відповідь: Просто вірші... А знаєте, війна колись закінчиться… А знаєте, війна колись закінчиться І з часом відбудуються міста, Але ніколи більше не повернуться Всі ті, кого забрали небеса, Їх вже немає, безліч їх загинуло, Але за що? Чому така ціна? Вони на небі мабуть, поруч з ангелами, Їм там спокійніше, бо на землі війна, Це все так боляче, що серце розривається, Де правда і в чиїх руках життя? Чому війна лише простих людей торкається? А для політиків здається просто гра… Знову до неба я з молитвою звертаюся, Благаю Боже, спокою пошли, Щоб моя рідна серцю Україна Не знала більше пострілів війни, А знаєте, війна колись закінчиться І тільки спогади залишаться в серцях, Благаю Боже, збережи мою країну, Молюсь до Тебе, збережи усім життя… Автор: Марія Скочиліс ...це вже не просто вірші.......
Відповідь: Просто вірші... Жінко,чого Ви плачете?.... Ваш син-герой.....Ви, що не бачите.... Ще цей хлопчина і он той... - Героєм ....був мені завжди.... з тих пір коли почав ..і ти...з тих пір...коли сказав він мама..... я так раділа...так ридала.... Від щастя сльози проливала... так ніби знала..ніби відчувала..... я так його тримала... так оберігала... та все ж пішов.... за іншу битись маму....мені ж залишив вічну рану... А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть...."А він:"Неправда...тут все мирно..." Мені від того було дивно..... І я його чекала...так чекала....він вернеться..я вірила..я знала.... І він приїхав не колись..а нині....виходжу я...дивлюсь ..моє дитя у домовині..." як справи синку? ну кажи як справи?....чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму?відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати? втомився, певно...вирішив поспати.... Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..живіт запав..напевно,ще й голодний...ходи,я вже на стіл накрила.... Ходи ,тебе чекає вся родина."... А люди кажуть ,що здуріла...що мертву так трясу дитину... Та, що ті люди...що вони там знають... Мій син-герой... ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ..
Відповідь: Просто вірші... Я дякую Тобі, мій Бог Я дякую Тобі, мій Бог, за очі, Якими бачу все, що Ти створив. Я знаю тих, для кого дні - як ночі, Хто бачить світло тільки в хвилях снів. Я дякую Тобі, мій Бог, за руки, Якими можу я тримати хліб. Втирать сльозу в печальний час розлуки, І працювати можу на землі. Я знаю тих, кого годують з ложки, Хто сам не в змозі рук своїх піднять. Я дякую, я дякую Тобі, мій Боже, Як цю подяку більше передать? Я дякую Тобі, мій Бог, за ноги, Якими я проходжу всі путі. Я зустрічав таких, кому дороги Непройдені залишились в житті. Я дякую Тобі, мій Бог, за голос, Тебе я славить можу ним. Я знаю тих, кому весь світ довкола Як і вони, здається все німим. Я дякую Тобі за хліб насущний, За те, що вдосталь маєм на столі. Були часи тяжкі і неминучі, Як (люди) з голоду вмирали на землі. Як крихту хліба золотом вважали, Шматочок той ділили багатьом. Якби вони його тоді так мали, Як маєм ми сьогодні за столом. Я дякую тобі, мій Бог, за мирне небо, За тихий спокій рідної землі. О, як нам тільки дякувати треба, Що ми живемо в мирному краї! Я дякую Тобі, мій Бог за маму, За рідні очі, лагідні слова. За ніжну неньку з добрими устами, За те, що в мене мама ще жива. Я дякую Тобі, мій Бог за маму, За очі, руки, світлі почуття. Навчи нас, Боже щирими устами, Тебе хвалити все своє життя. Я знаю тих, хто сиротами гірко, без мами рідної проходить у житті. Я дякую, я дякую Тобі владико, За все, що Ти даруєш нам в житті. Та знаю, часом гірко так буває, Тобі, наш Боже, вічний наш Христос. Що дякувати часто забуваєм, За те, що маєм, що не має щось. Я дякую Тобі, мій Бог за очі, Якими бачу все,що ти створив. Хвалити прагну, дякувати хочу, А Ти до мого серця говори!
Відповідь: Просто вірші... А квіти для кожної жінки, Як усмішка Сонця з неба. Ти їй подаруй жоржинки, Коли вона зла на тебе… Або ж подаруй ромашки, Тоді вона ніжна буде… А можеш іще волошки - Ніколи тебе не забуде… Даруй маленькі іриси, Побачиш відразу щастя. Тихесенько усміхнися - Й цілуй своїй жінці зап’ястя. Влітку даруй їй айстри, Весною ж бузок пахучий.. Твориш ти сам її настрій, Щоб був він завжди квітучий… Даруй букети маленькі, Або ж величезні дуже… Бо жінці потрібна увага. Ти це пам’ятай, мій друже! Автор: Даша Кравчук
Відповідь: Просто вірші... А ЛІТО ЙДЕ... А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити полин. І день пішов, віддавши перевагу Цій літній ночі. А вона за ним… © Ірина Лахоцька
Відповідь: Просто вірші... «Бережи мене…» Бережи мене, чуєш? Отямся, Бережи мене, доки жива. Ти душею зі мною єднайся, Не жалій мені свого тепла. Пригорни мене. Бачиш, я плачу. Не губи мої сльози дарма, Бо, можливо, оцю не пробачу: Гіркотою щоку обпекла. Поклянися: сьогодні й довіку Кожну мрію мою берегти. Я шукаю в тобі чоловіка, Щоб життя не даремно пройти. Я шукаю у тобі безпеки, І міцне непохитне плече, Щоб в пустелі життєвої спеки Ти зумів напоїти мене. І щоб більше уже не шукати, І з тобою – у щасті й біді… Постарайся мене не втрачати, Бо не знайдеш заміну мені. Автор: Альбінка Смолянська дуже гарно!
Відповідь: Просто вірші... Мені тебе мало В долонях й у світі, У ліжку й надворі, У вічності й в миті. Мені тебе мало В обіймах й торканнях, В дурних телефонах Й скажених бажаннях. Мені тебе мало На фото й в записках, В очах і у сонці, В віршах і на дисках. Мені тебе мало В повітрі і в каві, В траві і у небі, В осінній печалі. Мені тебе мало У зорях і в квітах, У темряві й світлі, У спогадах літа. Мені тебе мало, А серце так просить, Щоби не стало Мені тебе досить. /Сашко Ірванець/
Відповідь: Просто вірші... Я хочу писати шедевр, я хочу писати картину Таку щоби раз на життя, але ту єдину-єдину я хочу життя змалювать в якому всі люди щасливі всі ніжні, ласкаві й вродливі де їхать не треба кудись щоб іншої долі шукати а ти піди й подивись- де діти, а де їхня мати. А мати працює вона дітей щоби "вивести в люди" щоб мали вони усе те чого вже у неї не буде. Щоб жили на рідній землі і щоби для себе трудились і дружні усі щоб були, самотніми щоб не лишились.
Відповідь: Просто вірші... Костенко Ліна : "Красива осінь вишиває клени..." Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно.
Відповідь: Просто вірші... Навіяло.... Нічого не писала за весь час євромайдану, а зараз прорвало. не можу вже тримати в собі ці всі події, і кожен раз дивлячись новини ревіти,вже не можу.... "МИ ВЖЕ НАРОД" Ми покоління мирних відчайдух, Хоробрі серцем непокірні долі. Буремних днів прославлений народ Долаємо політ до волі. Долаємо і серцем і грудьми... і смутком, що у позолоті ми вишиємо рушники, щоб сил набратись у скорботі. І обійнявши в спокої туман підвівши очі до вершини повстанемо за Божий храм за душі, що у нім від нині.. І з тягарем дідівських втрат без молитов не підемо у ранки нехай кипить і звіриться тиран ми вже НАРОД, в якого свіжі рани… 13.10.2014 Кому цікаво читайте мене бульше тут: http://poeziyaoli.blogspot.com
Відповідь: Просто вірші... …твої поривання й досі у гомонах стоголосі… Підпис: Твій страх! **** Не бійся боятися болю у грудях - війни,баталій і струн,що натягнуті в плечах... Не бійся чужих фаталій. У сні посміхайся літом єдиним ,німим,та справжнім, мов риби-віщунки шепіт... не бійся його реалій. Не бійся кричати вгору як стиснуть тебе печалі не бійся ввібрати сонце, його золотих регалій. Не бійся ладнати словом… у душах ладнати лемент. Ти бачиш,як твої очі цвітуть як сливовий терен Не бійся людей і люду лети доки крила льоту за спиною, чи у серці не трафлять колючого дроту. не бійся боятись болю… Я.
