Розповіді про пологи

Тема у розділі 'Пузата хата', створена користувачем levandivka, 28 Листопад 2007.

  1. aknytsU

    aknytsU волошкова...)

    В мене в щоденнику, в якому я записувала усі важливі-приємні-щасливі моменти вагітності, розповідь про пологи зайняла 8 сторінок. Клітинка в клітинку. Почерк дрібненький. :girl_crazy: Постараюсь тут викласти трошки менше тексту і букв :girl_wink:
    Перша вагітність, дуже бажана та очікувана :) Трошки детальніше тут Ваша вагітність, ваш чоловік і ваші близькі. Як ви повідомили і як вони сприйняли?
    ПДП по УЗД на 6, 2, 3 листопада (відповідно до обстежень). ПДП по місячних - 13 листопада. Зрозуміло одне - листопад буде найсолодшим місяцем. В ЖК лікарка завжди, з перших тижнів як встала на облік (11 тиж.) говорила, що народжу швидше, бо малюк великий. А ми все росли і росли, штовхались та вовтузились у животику. І ось на календарі листопад, минають перші числа, минає вже й 13-те а передвісників нема та й нема.
    Вечір вівторка, 17 число, відійшов корок, так частинами якось, тому ми морально готувались, що вже от-от ця довгоочікувана зустріч настане. Перевірили ще раз всі списки-сумки, помолились і лягли спати. Десь о 4:00 мене розбудила періодична біль як при КД. Я початку не зрозуміла чи це справжні перейми чи ні, тому випила но-шпу, але біль не припинилась. Спочатку як такого інтервалу не було, потім були перейми 30 сек. через 5-7 хв. Розбудила чоловіка. Десь о 7:00 інтервал зменшився до 3-4 хв., а перейми стали довшими 35-45 сек. Але ми все ще чекали вдома. Я пішла в душ, потім схрумала останню "вагітну" апельсинку (гинула за ними в кінці вагітності). Коли інтервал став 2 хв., я подумала, що варто їхати в ПБ. Подзвонила лікарю, сказав приїжджати. Зібравшись силами, думками і габаритними пакунками, зробивши останню вагітну знимку ми помчали на Джамбула (хоч спочатку планувала народжувати на Мечнікова).
    В пологовому огляд, відкриття 1 палець. Лікар вирішує покласти мене в патологію. Я перевдягаюсь, мене оформляють і впродовж всього цього відчуваю регулярні перейми (30-40 сек. через 2 хв.). Поклали мене на коридорі, бо місць в палатах не було, аншлаг після закриття Мечнікова. Відразу в маніпуляційній роблять укол спазмалгону і через годину знову оглядають (мій лікар та Улашин і ще медсестра чи то акушерка :wacko:). Дивляться за допомогою консуподібної трубочки на води. Чисті. Відкриття і далі 1 палець. Призначають вколоти магнезію і відправляють послухати серцебиття дитини. Поміж усіх цих втручань я в періоді перейм корчусь від болю. Після магнезії перейми послабшали (відчувала відносно несильну біль з інтервалом 20-30 хв.). пізніше перевели мене в палату. Десь в 15:00 сильніші перейми знову відновились (30-40 сек. через 6-7 хв., в мене була програмка на телефоні, яка їх фіксувала). Потім (16:30) інтервал скоротився до 4-5 хв. Знову огляд. І знову відкриття лише 1 палець. І тут я відчула розчарування... Не могла зрозуміти чому мій організм так опирається пологовій діяльності, чому ШМ не відкривається?
    В маніпуляційній вкололи ще раз спазмалгон. Приїхав чоловік в приймальню (пам'ятаю привіз канапки, бо передбачалось, що я залишусь в патології на ніч і вочевидь буду голодна :)). Десь в 19:00 беруть мене на УЗД. Дивляться, кажуть є обвиття, води густі, і дитя має 4400 гр. Нічогенько так, правда? о_О Попри болі та перейми повертаюсь в палату. Не проходить і 10 хв., як знову огляд (взагалі інші лікарі мене дивились: Шмира і Данков, то певне мій лікар подзвонив, щоб оглянули, бо він вже пішов додому). Щоб зрозуміти - для мене огляди - це неймовірний біль! А ще паралельно з переймами - це скажено боляче! Сльози горохом від того. А відкриття і далі 1 палець (вже 15 годин перейм). До всього виділення після оглядів стали дуже кров'янистими. Подивившись мене, Данков каже, що діла не буде і треба готувати операційну. В мене шок... Як КР? Чому? За що? Ми ж зовсім не готувались, ну зовсім...
    В напівпритомному стані якось приблудила в палату. Лягла. Плачу. Ні, не так. Ревлю. І не розумію, що коїться. Приходить санітарка, щоб відвезти мене на клізму перед операцією. А в мене повне несприйняття ситуації: чоловіка поруч немає, лікар пішов додому, і взагалі який КР??? Через пару хвилин заходить в палату мій лікар, забирає мене і знову проводить огляд разом з Калініним. Звучать страшні слова про недобре серцебиття дитини і можливо до ранку... ну ви зрозуміли... Тут я приймаю остаточне рішення дати згоду на КР.
    Далі все звично як для операції - клізма, переодівання в переопераційній. Слава Богу, чоловік вже поруч. Вже легше.
    Приходить анестезіолог і каже як правильно мені дихати під час перейм (до слова, я прекрасно і до нього передихувала). Все відбувається з шаленим поспіхом (пам'ятаю писала допис на ДП, що мене ведуть в операційну в 20:58, а вже в 21:25 синочок перший раз закричав). Далі операційна, стіл, ноги-руки зв'язані, крапельниця, катетер, анестезіолог, який стоїть над головою і щось говорить. А я не можу сприймати його слова, бо кожну клітинку мого організму пронизує біль... Бачу свого лікаря. Чую як протирають живіт чимось мокрим.
    Так як ми не готувались абсолютно до КР, відповідно я нічого не читала/не дізнавалась про такий перебіг пологів і про можливі ускладнення. Тому, лежачи на столі, я молила Бога, щоб залишились живими та здоровими малюк і я. І Бог почув мої прохання.
    Синочок, наш метелик під час вагітності, наш щокась народився о 21:25. Вага - 4400 гр., ріст 55 см. , 8/8 по Апгар. Чоловік стояв за дверима і почув перший крик сина і на наше прохання малюка виклали йому на груди. Це неймовірно напевно! Я можу тільки здогадуватись як це першим побачити синочка, першим почути його голос, першим доторкнутися до крихітного тіла... Ох, як я хотіла це побачити, відчути. Натомість я лежала без свідомості на операційному столі.
    Відходила від наркозу довго і важко. Постійно запитувала де мій малюк і чи можу не переживати, що з ним все гаразд (це зі слів чоловіка).
    У напів мариві промайнула ніч, зранку уколи-крапельниці. Синочка не несуть і не несуть. Кожного, хто заходив в палату я запитувала де мій син і чому мені його не приносять (бо вставати, а тим більше ходити я ще не могла). Нарешті прийшла неонантолог і пообіцяла, що дитину скоро принесуть. І ось заходить в палату медсестра і на руках в неї маленький згорточок! Замотаний у знайомий голубенький рушничок, малючок солодко спуняє, закривши оченята. Такий пампулястий, щокастик наш! :girl_in_love: І тут, побачивши, що я безпомічна лежу під крапельницею, швидко забирає сина і каже, що прийде пізніше. Це був шок, я розплакалась і ледь себе стримувала...
    Нарешті в 12 годині прийшов чоловік (на Джамбула на період закриття Мечнікова, дозволялось відвідування родичами породілль після КР з 12 до 19 перші три дні). І ось приносять наше малесеньке щастячко, рідного золотусика! Перше прикладання. Вперше я побачила його крихітні оченята, які ледь-ледь відкривалися. Малюк старався гарно та широко відкрити ротик, а ми намагались добре подати йому груди І в нас вийшло! Я відчула перші смоктальні рухи і зовсім легесенький біль. І відчули ми радість, щастя, ейфорію і істинну насолоду від того, що нас троє :girl_in_love: Татусь, Мамусь і Артемусь... Забракне слів, щоб описати наш стан...
    Далі було ще багато чого цікавого та пам'ятного, але це вже зовсім інша історія :)
     
    • Подобається x 46
    • Зе бест! x 21
    • мімімі x 17
    • Корисно x 1
    • Оптимістично x 1
  2. solana rok

    solana rok Well-Known Member

    Дозріла і я до розповіді про пологи.
    Отже, вагітність бажана і планована. Я старалася півроку не вживати шкідливого, очистити душу, розум і дім від зайвого. Я знайшла внутрішній спокій і ось з першої спроби у нас дві поділки. Почуття були трошки неоднозначні, може хотілося більше очікування , але і щастю не було меж.
    Чотири місяці нестерпного токсикозу, не знаю як організм може таке витримати, але я практичнл не їла і не пила, то без жодних перебільшень. Потім 5 місяць був жахливий в плані нервовому, я днями й ночами була як заведена. Кричала, ревіла, все дратувало і все було якось не так, а найгірше, що гризла совість за оті зриви на рідних. Нічого- пережили. 25 тиждень і я дозріла до обліку) Все ніби в нормі, але прийшов 27 тиждень і я із загрозою в патологію, і то була чудова подія, не зважаючи на все інше, бо я знайшла СВОГО лікаря і ознайомилася з приміщенням, пологовоми залами, персоналом і це дало мені комфорт під час пологів. Після прийшов токсикоз.
    36 тиждень. Я докупила все, що було треба на пологи і взагалі для дитини. Почалося щось типу гніздування, наготувала повно напівфабрикатів. Дивно те, що в мене було розписано все, що маю зробити якраз до 12 січня.
    13 січня
    Ну і почали підтікати води, але я чемно чекаю перейм. Нікуди не спішу. Прибрала, ще раз все перепрасувала. Зготувала вечерю. Перейми ставали сильніші і вже мали чіткий інтервал в 4 хв. Я дуже боялася стрімких пологів, тому вирішила не затягувати. Обзвонила пологові, щоб дізнатися хто чергує(з лікарем в якого хотіла народжувати вже зідзвонювалася, але ще не зустрілася) і чую, що моя лікар якраз на чергуванні, ну, думаю, Бог допоміг. Дзвоню до неї, сказала що підійде в приймальню. Перейми кожні 3 хв, але біль не наростає. Відкриття 1,5 пальця Наступного дня на УЗД сказали, що передніх вод нема, але загалом їх терпима кількість. Про стимуляцію не йшло і мови. І так тривало до 19 січня, води підтікали, перейми не наростали, але дуже виснажували, бо не давали спати, відкриття не збільшувалось, лікарі постійно приставали, чому мене не стимулюють, або хоча б не дають антибіотики.
    2 ночі, 19 січня. Я просинаюся від перейми і сильного холоду, і розумію, що день ікс настав(на попередніх пологах я теж страшенно мерзла). Плентаюсь на огляд до чергового, при тому, що огляди я ненавиджу і терплю тільки свого лікаря. Кажуть :"2 пальці, але шийка тверда і неготова, то навряд пологи, вколіть папаверин і вас попустить і йдіть спати." Я подумала-подумала і погодилась на укол, думаю може хоч одну ніч посплю. Але мені нічого не легшає. Регулярність уже не засікаю, просто починаю морально готуватися. Сплю- передихую перейму- сплю- передихую і так до 10 ранку. Відійшла пробка. Пішла на огляд до свого гінеколога. Відкриття таки 2 пальці, шийка тверда, і гінеколог виявляє, що в мене завернулася шийка і її якось погано зшили, то при тому, що в мене була лише тріщина на пологах. Заспокоїла, що як шийка згладшає, то може то не помішає. До вечора народжу. якщо будуть зміни - дзвонити.
    Страшно хилило в сон, перейми по трохи наростали. Поки було терпимо я ставала у різні пози, чим дивувала однопалатників, деякі навіть записували) Потім просто передихувала, а далі як в тумані, то сплю, то передихую - і то все без думок, на підсвідомому рівні, я просто віддалась процесу. На жаль чи на щастя, до нас зайшла медсестра і покликала чергового лікаря, ато я підозріло дихала)
    Відкриття 3 пальці, але перейми вже дуже сильні - переводять в пологовий зал. Приїхав чоловік, приїхала моя лікар. Шийка далі тверда. Вод вже практично, серцебиття в нормі. Дивляться мене на ліжку, кажуть:"Ще походіть, посидіть на м'ячі. За 1,5 год народите." Всі вийшли. Я один на один з чоловіком. Вставати відмовляюсь. Буквально за кілька хвилин кричу лікарям:
    - В мене починаються потуги.
    - То тобі здається просто передихуй. То просто сильніші перейми.
    Я розумію, що починаю вливатися в пологи. Просто моє тіло живе своїм життям. Попереджаю чоловіка, що зараз буду не в собі.
    Кажу медсестрі:
    - Кличте всіх, бо головп вже в родових шляхах.
    Чую :
    - О Боже, вона дійсно вже народжує.
    Перша потуга- зняли обвиття, друга - вийшла голова й плечі, третя все решту. Останні події тривали в районі 7 хв. Шийка так і не стала готова - вся порвалася. Решта без розривів, тріщин і тому подібного.
    Чоловік був буквально в шоці від швидкості подій, моя лікар пішла пити валеріанку. А я лежала, обіймаючи 3 кг щастя, і задоволена тим, що народила практично без втручань. Вже вкінці мені накапали окситоцину, після народження малого, але то вже не мало ніякого значення. Малюк знайшов груди в перші хвилини. Загалом ми перебували втрьох(з чоловіком) 3 год, мінус огляд малого. А тоді нас перевели в палату, де ми троє щасливо спали)


    Надіслано від мого Lenovo A2010-a, використовуючи Tapatalk
     
    Останнє редагування: 24 Січень 2016
    • Подобається x 40
    • Зе бест! x 14
    • мімімі x 3
    • Інформативно x 1
    • Оптимістично x 1
  3. Supernatural

    Supernatural Well-Known Member

    Лікарка - блогер (має 2 дітей) розповідає про свої пологи:girl_yes2:
     
    • Подобається Подобається x 2
    • Смішно Смішно x 2
  4. Zozuljka

    Zozuljka Well-Known Member

    Тоді вже і я поділюсь:girl_smile:

    Отже, до вагітності ми з чоловіком готувались довго - обмежились за рік в шкідливій їжі, алкогольних напоях і т.д. Однак не виходило завагітніти. На Благовіщення ми добре помолились, попросили, щоб нас Господь благословив дитям, і через пару тижнів побачили 2 смужечки:girl_in_love: Одразу впевнившись, що, завагітнівши на таке велике свято, вагітність мусить бути легкою та приємною, я налаштувалась на позитив:girl_dance:

    Перші 2 триместри були дуже добрими. На початку мені трохи хотілось спати, що давав робити чоловік, поки готував вечерю. Інші нюанси, такі як токсикоз, закрепи та інші неприємні речі мене не турбували, отож я спокійно гуляла, їздила у всілякі поїздки та активно проводила час.

    Потім ми почали ходити на курси з чоловіком та читати Грантлі Рік-Діка. Однак не до кінця серйозно я сприймала всі оці дихання, розслаблення і т.д. Проте сама атмосфера мені подобалась, тому я продовжувала. Та все ж до кінця мені так і не вдалось пройти курси, бо розпочався 3 триместр, який вклав мене в ліжко практично безперервно на 1,5 міс.

    З 35 тижня з загрозою передчасних пологів, з якою я не справляюсь вдома та ниючими болями внизу живота, мене таки направляють в пологовий. Намагаюсь знайти позитив. Вирішую, що це добре, бо якраз підшукаю собі лікаря, і з великим рюкзаком речей відправляюсь на Рапопорта. У той момент якраз пологовий на Мечникова був закритий, тому Рапопорта переповнений. Нема куди мене покласти. Лікарка сказала "Якщо маєте велике бажання, постараюсь знайти Вам місце в коридорі". Оскільки не те що великого, а й маленького бажанння там залишатись у мене не було, я порадилась з гінекологом з ЖК, і відправилась зі своїм рюкзаком додому. І знов лежання, від якого мене вже боки боліли. Варто сказати, що це мене неймовірно засмучувало, оскільки я була впевнена, що для легких пологів я зобов'язана бути в хорошій формі, а для цього постійно ходити, робити вправи і т.д. А тут навіть їсти потрібно лежачи, бо тільки сідаю, одразу болі.

    Дочекались 37 тижня, і пішли знайомитись з лікаркою з пологового. Ніби, зрозуміли один одного. Ми з чоловіком залишились задоволеними, і пішли чекати пологів.
    Отримавши "копнячка" від дівчат з форуму, тільки тепер почала скуповуватись, і збирати сумки.

    Настав 38 тиждень, якого я чекала, як Божого змилування, бо вже можна спокійно родити, я нарешті почала жити повноцінним життям - гуляння, прибирання, ходіння і т.д. І тут мої болі стали набагато рідшими. Почала жартувати, що мені останній місяць треба було не лежати, а бігати, щоб уникнути загрози. Але тим не менше дуже хвилювалась, бо страх, як не хотіла стимуляції. Часом були болі, а після ходіння боліла поясниця в місці стику з тазовими кістками.

    24 грудня почала ставити свічки від молочниці.

    25 грудня - ввечері виходить трохи незрозумілого слизу. Потім трохи рожевуватих виділень. Подумала, може від свічки така реакція - лікарка запевнила, що ні, не може бути. Припустила, що почала відходити пробка. По трохи ці виділення тривали до ранку 26 грудня, і припинились. Так і не дізнавшись до кінця, чи це пробка була, ми з чоловіком надіялись, що таки вона, і чекали пологів.

    26 грудня - ПДП по останніх місячних. Ознак жодних. Як і наступних днів.

    29 грудня - пішла в ЖК. Голова високо, не закріпилась, найближчі декілька днів родити точно не буду. Розчарування та розкисання.

    31 грудня - ПДП по першому УЗД. Знов нічого. Пішла святкувати з друзями Новий Рік, пообіцявши, що родити не буду:girl_crazy:

    2 січня - ПДП по місячних. Ознак пологів - нуль. Розчарування. Починаю в розкислому стані переконувати себе, що стимуляція - не так погано, як я собі думаю. Не дуже виходить. Таки стимуляції я не хочу, і намагаюсь зібрати себе до купки, готуючись до запланованої зустрічі з лікарем з ПБ.

    5 січня - огляд в пологовому в домовленого лікаря, і 100 аргументів в голові, чому стимулювати мене не потрібно, і прохання чекати ще. Аж тут лікарка тільки починає огляд, і ощасливлює мене - "Та у тебе повна бойова готовність! Шийка згладжена, відкриття 3 см." Сказала іти додому та наготувати сумки. Каже, що може бути, що ввечері побачимось. А може наступного дня. Ну, довго ще ходити вагітною не буду.
    На крилах щастя, що з нуля мене таки стимулювати не будуть, ми з чоловіком їдемо купувати конверт для малечі, бо неочікувано настала зима:girl_haha: Докуповуємо конверт, ще деякі речі, і ми готові:girl_yes2: Однак 5 січня таки я нічого не відчуваю, і лягаю спати.

    6 січня - Святвечір. Батьки чоловіка, мої батьки приїхали до нас. Ми гарно повечеряли. Сходили до шопки. Я собі вирішила, що ще піду на нічну Службу до церкви, поколядую, і можна родити:girl_haha:

    7 січня. Встаю десь о 3.30, хочу в туалет. Сходила, після чого понило декілька секунд низом живота. Нічого особливого для мене. Останні декілька тижнів завжди так було. Пішла досипати - у мене ще 30 хвилин до дзеленчання будильника. Не вийшло... 3.53 - знову іду в туалет, знову після того ниючий біль. Подумала, що дарма я наїлась оселедця вперемішку з грибами... 4 година - всі встали збиратись до церкви, а я ще двічі сходила в туалет. Ще й підтошнювати почало. Згадала, як дівчата розповідали, що організм чистився перед пологами. Закрались сумніви, чи то я дійсно отруїлась, чи таки організм готується. І тут у мене мої ниючі болі. Такі ж, як і були до того пару тижнів, тільки вже часті. Поділилась з чоловіком, почала засікати час - періодичності жодної. Домовилась з чоловіком, що підем тільки на початок Служби, бо дуже мені хотілось почути "З нами Бог"! І тут у мене з'являється періодичність. Інтервал між переймами - 4 хв. Ура, у мене початок пологів:girl_dance:
    Болі не є сильними. Дуже мені добре їх пересиджувати на унітазі, або бильці ванни. Подумки дякую Світлані Семак з курсів, яка розповіла нам про такий вид сидіння. Дихаю. Оскільки перейми ще не є болючими, я не можу розібратись, чи мені допомагає це дихання, але пам'ятаю, що краще дихати вже зараз, щоб налаштувати організм. Нарахували 3 перейми з інтервалом 4 хв. Згадала, що дівчата розповідали, як встигали зупку зварити чоловіку, поспати після початку перейм. Для початку пішла приймати душ. Ха! А стояти я вже не можу - одразу іде перейма. В колінно-ліктьовій позі і з диханням мені добре. Зрозуміла, що ванні процедури вже не зроблю.
    Сказали батькам. Побачили величезні перелякані очі. Викликали швидку. В цей час інтервал між переймами вже 3 хв, а очі в батьків "по 5 копійок". Засікла ще десь 2 перейми з інтервалом по 3 хв, далі по 2 хв. Все в колінно-ліктьовій позі. Одну перейму вирішила не передихувати. Ось в цей час я зрозуміла, що дихання та поза якраз таки дають дуже добрий результат! Подякувала Богу, що дав мені розуму ходити на курси. Решту перейм я таки передихувала і розслаблялась.

    Стало мені вже трохи боляче. Настав момент, коли ще не болить сильно, але вже такий досить дискомфортний біль. Тривалість перейми - 45 с. Інтервал між переймами не можу засікти. Але якийсь він геть малий. Подумала, що я слабачка, бо тільки починається все, ще доба така мене чекає (то я чомусь налаштувалась, що пологи будуть 24 год), а я вже думаю, що мені недобре. Розслабилась, як вчили. Стало легше.

    Приїхала швидка. До лікарів я приповзла в колінно-ліктьовій позі, бо тільки ставала, одразу ішла перейма. Запитали про інтервал. Відповіла, що останній був 2 хв, а тепер не можу засікти. Попросили лягти для огляду.
    Перейма. Будуть оглядати. Попросила почекати, щоб передихати. Вони щось там пробували доказати, що їм треба мене оглянути. Подумала "Ну, прям, от через 45 секунд цього не можна буде зробити!", і скотилась в свою колінно-ліктьову позу. Якщо не помиляюсь, це була друга перейма в присутності швидкої, і лікарка змогла засікти інтервал, що її схвилювало. Сказала "Ого!".
    Я лягаю на ліжко. Лікарка оглядає. "Какати хочеш?" - "Хочу" - "Какай, будем родити!" - "Що, вже???!". Я ще намагалась доказати, що не може бути, бо у мене тільки почались перейми, і ще не було таких болючих, до того ж в мене перші пологи! На що лікарка засунула пальця, витягнула, показала його частину, і сказала, що отут вже голова. Я в шоці. Зібралась до купки, розслабила зайві в той момент частини тіла, і почала тужитись.
    З того всього болючі перейми геть пропали, а потуги стали дуже рідкими. Попросила поміняти позу, щоб відновити потуги - не дали. Тужилась так. Лікарка з швидкої додумалась тиснути мені на живіт. Я їй сказала "Не тисніть!", і крикнула до чоловіка кодове слово "Рука!". Чоловік відреагував миттєво. Пояснив, що не треба такого робити, і рука забралась.

    Тут прийшла знайома лікарка, і почала мені допомагати. Вона легенько круговими обертами масувала живіт довкола, тим самим викликаючи потугу. Мені так було дуже добре, особливо, коли на потузі вона легко клала мені долоню на живіт.

    Однак потуги були довго. Лікарка з швидкої кричала "Давай!", "Кричи, тобі буде легше!", "Впрись ногами в мою руку, тобі буде легше". Я згадувала підготовку під час курсів, коли вчили розслабляти всі органи, і направляти енергію тільки вниз, так і робила. Після того, як лікарка з швидкої побачила, що я не виконую її рекомендацій, і довіряю своїй знайомій лікарці, почала говорити з нею «Та допоможіть їй! Натисніть там трохи!». На що вона відповіла, що не треба нічого тиснути, і що я правильно тужусь в потрібну сторону, тому криків теж не треба. Це неабияк мене підбадьорило, я ще встигла між потугами відмовити початок молитви, і на наступній почала сильно тужитись, дитина просуватись, а шийка рватись. Прийнято рішення зробити епізіо. На потузі мене ріжуть, чого я зовсім не відчула, і одразу вигулькнула голова. Я чекала, щоб мені дозволили тужитись, однак моя матка сама скоротилась, і неочікувано для мене повністю вийшло тіло дитинки, а за ним хлюпнуло просто купа води в різні сторони. Я аж злякалась, бо забула про води:girl_smile:

    Наш малюк одразу заплакав, і мені здалось, що у нього неймовірно приємний, і зовсім не схожий на інші голос:girl_in_dreams: Два співи, і він замовк, розглядаючи все навколо дуже розумними очима. 2 кг 900 г та 52 см щастя:girl_in_love:

    Малюка оглянули, загорнули, і віддали батькові.

    На мене не виклали, бо «потрібно їхати». А я тоді була така щаслива, дивлячись на чоловіка з сином, що й не додумалась сперечатись.

    Треба родити плаценту. А потуг нема. Знову таки мене масажували, як при потугах. Відчула, як всередині щось почало рухатись. Плацента народилась хвилин через 5-10. Ціленька. Її запакували, закутали мене та дитину, і понесли в швидку.

    По дорозі я ще встигла привітати шокованих бабусь\дідуся\родичів, які звідкись з’явились, і неймовірно щасливих нас повезли в пологовий.

    У нас були дуже легкі пологи. Я не уявляла, що так може бути, до того ж вперше. Всього пологи тривали близько 2 год. І це при довгому потужному періоді. Дякую Богові за такий великий подарунок і такі благословенні свята!
     
    • Подобається x 49
    • Зе бест! x 35
    • мімімі x 3
    • Погоджуюся x 1
    • Не погоджуюся x 1
    • Інформативно x 1
  5. Smurfyk

    Smurfyk Well-Known Member

    Ну напевне і я вже дозріла для своєї розповіді.
    У 19 років почала жити зі своїм хлопцем і буквально за декілька місяців я ну дуже хотіла дитинку. Поговорила з ним, але так як на той час ми ще не були одружені то він не поспішав. Але вміння переконувати взяло своє. Не зважаючи на молодий організм я не могла завагітніти. Як виявилось в мене гормональний збій, і ще фолякулярні яйники і молочниця. Через 2 місяці я побачила тест а там 2 полосочки, але друга ледь помітна, чоловік ту другу навіть не бачив. А я собі місця не знаходила думала, що то може і мені вже ввижається вона...... І шукала в собі якісь признаки.... А ні соленого ну нічого не хотілось і навіть не тошнило.
    А вже на 10 тижні як почався мій токсикоз то зовсім не весело було. Положили на підтримку, важила 39 кг. Загроза всю вагітність.
    Почали планувати весілля, я ще й все організовувала, так як дизайнер то не могла я по іншому.
    На 32 тижні пішла знайомитись з лікарем все було добре, сказала прийти на 34, а потім на 38. Пообіцяла чоловіку, що подивиться мене і якщо буде близько до пологів то залише мене в лікарні, щоб він не переживав. На початку 37 тижня посварилась з чоловіком, а на другий день не чула рухів почалась паніка, але все обійшлось. Лягла спати, встала в 4:30 енний раз в туалет, а з мене тече вода і то багато....стою така перелякана руки трусяться. Починаю будити чоловіка. А він мені:"спи зозуль,тобі сниться ще 3 тижні". Будила хв 5)) а він ти не можеш народжувати ще 3 тижні і тебе не болить нічого..... Не міг він повірити своїм очам тому вирішив подзвонити в швидку, щоб запитати чи то я точно народжую. А вони вирішили приїхати не зважаючи на те, що він відмовляв...я на нього за це накричала. Пішла у ванну скоро красоту наводити. Приїхала швидка, а я їм сказала почекайте бо мені ще голову помити треба)))) беру список, який з посиденьок скачала і диктую чоловіку, що складати)) швидка вже допомагала, щоб швидше було)) приїхали в роддом оглянули, зважили, клізма, а перейм все нема...... Приїхали в родзал спочатку вкололи мені укол в попу і нічого.... Через годину я почала ридати що так і не встигла зробити фотосесію бо вона мала бути завтра.......))) і чоловік починає мене на телефон фотографувати, щоб трохи розрадити мене. О 10 год приїхала мій лікар і сказала що потрібно стимулювати, бо не безпека для дитини. Як я про це потім пошкодувала..... Погодилась. Перша крапельниця і 2 табл результатів не дали. Ще одна капельниця і я почала відчувати перейми, але цілком терпимі. Схожі на місячні. Все що боліло мене то це спина, вузький таз. Чоловік активно масував. Зробили 2 епізіо. І вже в 15:30 на мені лежав комочок такий малесенький 2750 і 50 см дівчинка така красива, але її відразу забрали під лампу, народила плаценту. Спитали чи хочу подивитись, але я відмовилась, бо боюсь такого)) і почалось зашивання (дуже не приємна процедура) після пологів мене сильно морозило, але я дивилась на доцю і мені так добре ставало)) і дзвонили до всіх))). Спочатку я була дуже задоволена своїми пологами, я навіть не кричали і боляче не було. Єдине, що шкодую, що дала згоду на стимуляцію, бо через це були ускладнення... Але все вже позаду))
     
    • Подобається Подобається x 21
    • Співчуваю Співчуваю x 1
    • Інформативно Інформативно x 1
    • Корисно Корисно x 1
  6. Kraevska

    Kraevska Active Member

    Вирішила і я написати про самий щасливий день в житті - про пологи. Можливо для когось це не самі приємні спогади, та у мене вони завжди викликають посмішку. Ішов 42 тиждень вагітності ( яка протікала без всяких ускладнень і була самим прекрасним що могло зі мною трапитись) ніяких передвісників не було і звичайно було хвилювання щоб наші лікарі не захотіли мені допомогти скоріше народити. Щоб не сидіти дома я намотала немало кругів у центрі і напросилася з чоловіком та його напарником поіхати за місто по роботі. Ну звичайно до місця призначення ми не доіхали - у мене відійшли води. Добре що з нами був напарник у якого вже двоє дітей - тому що у нас з чоловіком був ступор. Страшно було дві хвилини, а потім прийшло розуміння того, що сьогодні нарешті ми побачимо нашу принцесу. І від цієі думки здалося, що готовий гори звернути. За годину ми були готові іхати в пологовий - хоча так не хотілося. Болю як такого не було, легке ниття, та оскільки води відійшли, і при тому у великій кількості, зволікати не хотіли. Подзвонивши лікарю ми рушили у пологовий. Перейм так і не відчувалось. Під час огляду лікар з відкриття в один палець зробив відкриття у два пальці. Одразу почались перейми. Не настільки болючі, тому що ще хотілось жартувати і взагалі це була субота, тому хотілось на вулицю де всі святкували день міста. Через годину був другий огляд і друга спроба збільшити відкриття. Не можу судити чи правильно це чи ні, та якщо відходять води то народити потрібно не пізніше ніж за дванадцять годин.. А у мене навіть ніяких перейм спочатку не було. Після другого огляду лікар сказав що буде дивитись аж у восьмій вечора ( огляд був о третій) бо небажано часто оглядати якщо нема навколоплідних вод які захищають маля від інфекцій. Думаю не варто говорити що час тягнувся дуже довго, перейми почали наростати. Сидіти і лежати не хотілося - тому постійно ходила. Перейми були терпимі хоча і частенкі, кожних дві хвилини. Дуже допоміг чоловік, тим що засікав перейми, тим що розумів без слів, і мені з того було дуже смішно, тому що я тільки дихала і махала головою, а він одразу розумів, що мені потрібно - чи засікати тривалість перейми, чи потерти спину, чи взагалі не чіпати. Коли перейми стали кожну хвилину допоміг м'яч для фітболу. Та коли перейми були кожних пів хвилини то вже і м'яч не допомагав. Хотілося стати рачки і щоб ніхто не чіпав. Коли зявився лікар то у мене вже було відчуття що дуже хочеться в туалет, яке я і не стримувала, це була обіцяна восьма година і з горем пополам я дойшла до родового залу ( весь час перед цим була у сімейній палаті,яка виявилась надиво затишною) де було дуже жарко від ввімкнених обігрівачів. Хоча родзал був не дуже великий і взагалі все було по домашньому.. Зайшовши в родзал я впала на підлогу і почала просити щоб у мене пологи приймали так, та на те що я говорила мало хто звертав увагу. При огляді на кушетці лікар наказав потужитись - перший раз потужилась в лице, та за другим разом все получилося і лікар сказав що за пів години народжу, чим дуже здивував медсестер що були поряд, і вони зразу почали щось робити, кудись бігти. З мене зняли мою нічну сорочку ( тому що ім було жалко) і надягнули одноразову з набору для пологів. По дорозі до крісла я ще два рази падала на навколішки і таки просила мене не чіпати, на що акушерка сказала що вони ще не навчились так приймати пологи, чим мене дуже здивувала ( хоча до цього медсестра яка міряла серцебиття чемно посміхалася що як захочу так буду родити - напевно щоб мене не розчаровувати). Вилізши на крісло одразу наказали тужитись. Пам' ятаю що мені не вистачало повітря щоб три рази потужитись за одним вдохом. Тоді лікар склав мене як книжку і допоміг тужитись, на наступній потузі тримав мене однією рукою під голову і іншою давив на живіт, але легко і десь майже під грудьми, на той момент я йому була вдячна, тому що було набагато легше тужитись. І ось за п'ятими потугами я відчула таке полегшення неначе виконала суперзавдання, як і обіцяв лікар за пів години я вже була мамою. Сльози текли самі по собі і було відчуття що готовий обійняти весь світ, а люди що знаходяться біля мене це самі рідні люди. Лялю чомусь забрали і бачила лише що відсмоктували слиз, і лише потім вона закричала...тихенько так плакала, я все допитувала чому вона так тихо плаче, та на моє питання вирішили не відповідати. Взялись до мене - мені здається що родити було приємніше ніж терпіти сорок хвилин доки мене шили...без обезболення... попшикали лідокаіном, який лише страшно пік. Та якщо при потугах я старалась не кричати, то тут вже дала собі волю, лікар ще казав що це я йому концерти влаштовую. Після того як мене зашили - підвезли каталку і сказали перелазити, що було не зовсім легко, мене трусило так наче я гола на сорокаградусному морозі. Як народилось місце я навіть не відчула - це було швидко і безболісно, я навіть у акушерки запитала коли ж місце має народитися, на що вона засміялась і сказала що вже все сталось. Потім була палата, ліжко яке здавалося самим зручним у світі, а ще відчуття того,що я стала маленькою наче дюймовочка. Я думала після родів і говорити незможу, але мене переповняло відчуття щастя і ейфоріі, хотілося кричати про своє щастя на весь світ. Донечку принесли лише за дві години ( виявляється було обвиття пуповиною і напевно тому не положили на живіт одразу після народження - про що дуже шкодую) і це була сама красива дівчинка на землі, тому що моя. Що стосується чоловіка, то він увесь час спостерігав з-за дверей котрі були відчинені, тому бачив все у всій красі, хоча планували що буде біля мене, біля голови, щоб не травмувати ніжну чоловічу психіку. У самому родзалі присутності чоловіка і не сильно відчулася, хоча легше було вже від того, що він недалеко, за пару метрів, а взагальному не уявляю як пологи можуть пройти без чоловіка. Звичайно не хотілося б щоб давили на живіт, хотілося народжувати у вертикальному положенні і ще багато нюансів, але я дякую Богу за свою донечку і за пологи, які тривали не так вже і довго ( 8 з половиною годин) і не так вже боляче, я не відключалась і відчуття що відлітаю в космос теж не було, докінця все чітко усвідомлювала і робила. Хочеться ще багато написати, та дякую тим хто дочитав докінця і цю
     
    • Подобається Подобається x 31
    • мімімі мімімі x 1
  7. tsiuma

    tsiuma Well-Known Member

    Напишу і я про свої другі пологи, якими я залишилась дуже задоволеною. І ще зрозуміла, що справді кожні пологи навіть в одної жінки можуть кардинально відрізнятися, тут не вгадаєш.

    Як і першого разу, я очікувала, по-перше, пологів раніше 40 тижня, по-друге, їх початку з відходження вод. Справдилось тільки перше.

    Я домовилась з лікаркою з меду, побувала в неї на першій зустрічі, без огляду. На 38 тижні вже після візиту зробила узд, переконалась, що голівка дитинки внизу (бо на 34 тижні положення ще було сідничне).

    Треба сказати, що пологів я чомусь боялась страшенно, особливо болю під час перейм, вся була зациклена на тому, як це перенесу.

    На 39 тижні третю ніч я почала відчувати ниття в попереку. Вдень подібних відчуттів ніби не було, проходило. В ніч перед днем Х практично важко було заснути через те піднивання як при місячних, не так болюче, як просто дискомфортне. На ранок виявила коричневу мазанину і подумала, що то корок. В той же день вирішила поїхати на огляд до лікаря в пологовий, але в обід, бо ще мала справи – зранку поїхали з моїм татом в візовий центр, щоб допомогти йому подати документи на візу.


    Десь біля 13,30 год. потрапила до лікарки і тут вона мене ошарашила, що я вже в пологах, відкриття майже 6 см, і виділення – то не корок, а типові виділення, які йдуть під час пологів. Я від несподіванки перестаю взагалі щось розуміти. Я не готова ще народжувати сьогодні – крутиться в голові, вже й забула, як хотілось поскоріше зустрітись з малюком. Отже, 25 січня швидше за все буде нашою датою, а не 4 лютого, як прогнозувалось.

    Лікарка пропонує мені підніматись в родзал, а чоловікові їхати по кульки. Але я протестую, бо ще не все пофасовано по пакетах і чоловік самотужки не дасть ради. Нас відпускають на годинку додому. За той час терміново викликаємо мого тата, щоб побув зі старшим малим.

    Вдома поки готую обід, поки пакую кульки і ще навіть допрасовую деякі речі по сто раз звіряючи все зі списками, поки чекаєм на Сашку зі школи проходить не одна година, а дві. Лікарка вже мені сама телефонує, коли я буду. А я нічого аж такого не відчуваю, ніби й ниє поперек, але не дуже.

    Біля четвертої приїхали в пологовий, оформились і піднялись в родзал. В мене тільки й думок, що не можу я отак народити прямо зараз, бо не відчуваю ніякого болю і перейм!

    Майже зразу під час огляду лікар вирішила пробити води, бо плоский плідний міхур не давав розвинутись повноцінній родовій діяльності. Води були чистенькі. І тут я почала відчувати перейми з наростаючою силою. Аж тоді я зрозуміла, які мають бути перейми, змогла чітко виділити перейму і засікати інтервал між ними, бо до того нічого подібного не було. Десь через одну годинку о 17,00 год, коли лікарка попросила порахувати скільки перейм буде протягом 10 хвилин, у мене вийшло 4 перейми. Отже, вона сказала, що процес йде добре і стимулювати не потрібно. До пологів ми це питання так і не встигли обговорити, і я втішилась, що все виходить саме так, а не інакше (перші пологи мала стимульовані після відходження вод).

    Дві години перейм я проводила весь час на ногах, не хотілось ні прилягти, ні присісти на м»яч, ліжко чи висіти на стінці. Все було на диво терпимо і навіть жодної допомоги чи підтримки чоловіка я не потребувала. Чоловік весь час знаходився у родзалі, як і лікарка, вони мило бесідували про проблеми виховання дітей, вплив різних гаджетів тощо. І я приєднувалась до розмови між переймами, а на переймі спиралась на бильце ліжка і спокійно дихала, занурена десь в себе.

    Треба сказати, що від ранкової вівсянки нічого не мала в роті, в обід мені не захотілось їсти, а в родзал взяла тільки воду. Але нічого, сили звідкись взялись.

    Якраз перед потугами лікарка вийшла з родзалу в ординаторську. Перед тим ще раз оглянула мене і відкриття було майже 9 см. І тут вже через 5 хвилин напевно я кричу чоловікові, що починає тиснути так, що ледь стримуюсь. Він вибіг за лікаркою і вже через хвильку родзал наповнюється купою народу (моя лікар, акушерка, медсестра, санітарка, неонатолог) і починається стрімкий процес. Повне відкриття з майже 9 см сталося досить швиденько, за словами лікарки, і пішли потуги. За другою потугою о 18,15 год. синочок просто несподівано вискочив, видно, що потужилась я трохи засильно. Порвалась тільки зовні, але процес чистки і зашивання, хоч і з обезболенням був дуже неприємним і болючим. Перейми були терпиміші порівняно з цим.

    Але весь час синочок лежав голеньким на мені, прикритий одноразовою пеленкою. Коли за годину приблизно всі процедури зі мною закінчили, маленького забрали, поважили, поміряли (2890 г, 51 см), замотали в пеленки і віддали знову мені. Так ми пролежали ще більше двох годин в родзалі і вже спробували смоктати.

    Дуже схожий мені малий був на старшого сина, таке дежа вю переслідувало, що капець. Та й досі мені часто здається, що повернулась назад в минуле 8 років тому.

    Пологами дуже задоволена, біль, якої я боялась шалено, була цілком терпимою. Ніколи б не повірила, що так буває, але завжди просила Боженьку таких пологів. Персонал дуже тішився, що я справилась так швиденько до закінчення їх зміни і приговорювали моєму чоловікові, що ваша жінка дуже гарно народжує, їй треба родити і родити, бо ж я весь час була дуже спокійна, зосереджена, не кричала зовсім.

    Єдиний дискомфорт був у післяпологовий період – це шовчик, який болів і приходилось взяти знеболюючий укол за порадою моєї лікарки, і сходження кісток. Я спочатку ходила ледь пересуваючи ноги по пологовому, не могла зрозуміти, що з тазовими кістками. Аж потім догнала, що то вони були розійшлись і тепер так стають на місце.

    Головне, що я досі тепло згадую дні перебування в пологовому, а всі неприємні больові відчуття забулись дуже швидко. Навіть ностальгую, що мабуть більше не переживу цього всього. Хоча і не зарікаюсь…
     
    • Подобається Подобається x 40
    • Зе бест! Зе бест! x 10
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  8. HOPIC

    HOPIC Well-Known Member

    Вагітність.



    Вдома.



    В пологовому.




    Ці пологи для мене були дуже дивні, без метеликів, без синців і порізів, з розмовами, без напруження, тільки 50хв в родзалі і 2,5 доби в палаті. Так, я розумію, що більшість роботи я проробила сама вдома, що мені пощастило, що, коли лікар щось питала, Ліда була при мені і «переводила» то питання мені, починаючи з фрази «Надя, чи ти хочеш..?», що це була ніч, що не було багато пологів, що лікар була спокійна і нікуди не спішила, що я була спокійна, що погода була гарна і «зірки стали саме тим рядочком». Я просто вдячна Богу саме за такі пологи. І я тепер розумію дівчат, які тут на посиденьках не могли зрозуміти, чому я так плююся на пологові – якби мої перші пологи були такими (а вони мали всі шанси), то я б теж була в «нєдоумєнії» на їхньому місці.
     
    Останнє редагування: 12 Березень 2016
    • Подобається Подобається x 48
    • Зе бест! Зе бест! x 9
    • мімімі мімімі x 1
    • Баян Баян x 1
  9. lady Yar

    lady Yar Well-Known Member

    До пологів я готувалася так, як до важливого іспиту. Прочитала багато інформації, освоїла техніку дихання. На курсах для вагітних при церкві мені не сподобалося, була 1 раз і дуже знудилася, бо я вже все знала. На 39 тижні , в неділю, було якесь дивне відчуття, в понеділок ввечері я зрозуміла, що от-от поїду в пологовий. Вночі почалися перейми, я встигла наготовити різної їжі чоловікові, поприбирала.Дуже хотіла народжувати вдень і в гарну погоду. Так і сталося. Зранку поїхали на Мечнікова. Лікар мене оглянув і відпустив, на 3 години додому. Я поїхала в перукарню, зробила зачіску. Ще встигла вдома кілька схваток перечекати в душовій (справді добре знімає больові відчуття), в пологовий попала через 5 годин, але з відкриттям 5см. Настрій був супер, я їхала , як на свято. На Мечнікова я попросилася в платну палату сімейного типу. Медперсонал попався просто супер, всі уважні.Під час перейм чоловік масажував спину, коли виходив синочок, то тримав за руку, давав пити. Я не була впевнена, що я хочу йти на пологи з чоловіком, але йому дуже сподобалося, говорив, що зовсім не страшно. Я не кричала, бо прочитала, що коли жінка кричить, то дитина не отримує кисень і довше народжує. Коли виходить голівка дитини треба робити довгий видих, так, наче, задуваєш дуже багато свічок одночасно, голівка тоді легко і швидко вийде. Дуже класний лікар і акушерка. Я попросилася без стимуляції, мене не надрізали. Синочок народився 3300 і 52см.
     
    • Подобається Подобається x 19
    • Зе бест! Зе бест! x 5
    • Оптимістично Оптимістично x 2
  10. lyanysya

    lyanysya Well-Known Member

    Нарешті я дійшла до цієї теми…

    Моя друга вагітність кардинально відрізнялась від першої, ні загроз, ні виділень, хіба токсикоз на місяць довший, але це не так страшно.

    Дату пологів мені ставили на 10 число. Зранку 6 числа з чоловіком пішли на огляд в пологовий, сказали ЧЕКАЙТЕ, якщо нічого не буде - тоді 11 числа в патологію. Ці слова для мене були шоком, бо я не хотіла там бути. Намалювала собі план пологів в уяві – і ДУЖЕ хотіла щоб так було), так і сталось!):girl_dance:

    Поїхала я додому, чоловік на роботу. Доця сиділа дома з хресною, я приїхала - вона спала, і думаю раз так біжу я на базар) може швидше народжу!:girl_haha:



    Притарабанила сумки з базару, наготувала їсти, повимивала підлоги і тут більше звернула уваги на свої болі, зі словами “Напевно це тренувальні”:ed4d70def841dc74b57. Відпустили хресну додому, побавились з доцьою, прийшов чоловік – і під час ввечері – я замітила що болить сильніше і частіше (все було терпимо, як при місячних). Помила посуд, зробила мятного чаю і пішла дивитись екстрасенсів.:d64:

    Біль посилювалась, почала рахувати (тут в мене шок, що це напевно воно), далі мій допис на Посиденьках), випита ношпа, теплий душ і відходження вод.

    Я дуже боялась пологів, але старалась думати тільки про позитив і що скоро буде довгооцікувана зустріч з синочком.:d25:

    Далі дзвінок до моїх батьків (забирайте доцю), далі дзвоню лікарю (вже не на роботі був, але сказав скоро їхати). На годиннику 22:02, чоловік в тій метушні вдягає дитину – схватки що три хвилини. Але я не здаюсь)) :girl_crazy:шукаю в шафі речі і доскладую сумки в пологовий.

    Ехх, ледве дохожу до машини (22:30год), ще в машині сміялись з чоловіком, що я зараз по тій бруківці народжу))

    Перед входом в роддом знову води, дивлюсь чисті – це добре. Огляд чергово лікаря 8 см – бігом в родзал. Поки оформились, переодягнулись з чоловіком і піднялись в родзал вже було повне відкриття. Там нас чекав мій лікар)

    Ну що скажу за всі схватки навіть не крикнула, зато на потугах…жесть (ще раз підтвердилось то – що мені краще б було народжувати стоячи-сидячи, але тільк и не лежачи…не вмію я так!). Персонал супер – всі мене підтримували, помагали, обливали водою, чоловік дихав на мене, і це дуже мене рятувало. На мої слова до лікаря – “я вже більше не можу”, всі засміялись і сказали: “Не видумуй, ти тільки 30 хвилин в родзалі.” Зусиллями лікаря і чоловіка (так-так, саме вони мені помогли) я народила солодкого карапуза, 23:45год, вагою 3700 і ростом 57 см). Емоції , які переповнювали мене і чоловіка – просто не описати словами).Далі шиття (епізіо, через те що падало серцебиття в дитини, народився фіолетий , але голосно кричав). Думала що буде боліти (так як першого разу такого “щастя” немала) – але НІ, матка при скорочеенні також неболіла – а всі тим лякали! Все пройшло добре, чоловік не випускав синочка з рук, потім наше перше цицяння нон-стоп).

    І що я можу сказати, незважаючи на мій відходняк від родів, тяжко ходити, все болить і пече, це все просто ніщо, порівняно з тим щастячком що зараз біля мене спить і усміхається)). Велике дякую всьому персоналу, за таке хороше ставлення до мене.:girl_blush2::girl_bye2:
     
    • Подобається Подобається x 18
    • Оптимістично Оптимістично x 3
    • мімімі мімімі x 2
    • Зе бест! Зе бест! x 1
  11. Emmy

    Emmy Прямую до мети

    Я перечитала всі розповіді, і не один раз, надіюсь мій досвід теж стане комусь в нагоді.
    Вагітність пройшла ідеально, мучив токсикоз до 14 тижня, але так терпимо, бекала тільки пару разів. Потім все як по маслу: ні загроз, ні тонусів, не було печії, запорів, набряків, безсоння, болю в спині, гемоглобін стабільно вище 115. Живіт був дуже акуратний, поправилась я на 9-10 кг, і оскільки я сама невеличка, прогнозували дитя не більше 3 кг. Бігала до останнього, тільки копнячки нагадували про пузожителя. Єдине, на 34 тижні виявили передчасне старіння плаценти, пропила курс ліків для покращення кровообігу. На 38 тижні було відкриття 4 см. І я, і лікарка думали, що народжу швидше ПДП, відтоді з чоловіком сиділи "на чемоданах". Але вийшло зовсім по іншому. В четвер, 41 тиждень і 3 дні відкриття далі 4 см, але шийка вже готова, чекаємо от-от. Домовились, що якщо до суботи нічого не зміниться, буду пити касторку.
    Попри всю мою недовіру до лікарів в ПБ, я дуже вдячна свому лікарю, що вона не нагнітала ситуацію, не залякувала переносом, вузьким тазом, тою плацентою, не прискорювала процес і т.д. Окремо хочу сказати, що я собі початок пологів завжди уявляла вночі, як я буду до "победного" передихувати перейми, поїду в ПБ коли вже ну зовсім буде не сила терпіти, в мене буде велике відкриття і я швиденько розроджуся. І не треба буде мені стимуляції і все решта з набору акушерської агресії. А тут бачу, що все зовсім не по плану. Не хочеться якось втручатися в природній процес, але якась тривога є. Бо якщо за скринінги, облік, плаценту я не переживала, то після 41 тижня хвилювання тільки наростали.
    Зваживши всі за і проти, таки випила 30 мл касторки (з апельсиново-персиковим нектаром її взагалі не чути, до речі). В результаті кишечник почистила, а віз і досі там.
    В понеділок, 41 тиждень і 6 днів, дзвоню до лікаря. Вона каже, приїжджай, будеш лягати, нема куди тягнути. Спроба відмазатись ще на 1-2 дні не увінчалась успіхом. Я поревіла, пожаліла себе, і таки їдемо з чоловіком в ПБ.
    Приїхали, бере мене на крісло. Через 20 сек каже "Ну що, будемо сьогодні родити". Я в ступорі "Тобто родити?". Лікар: "Ну та родити, відкриття вже 6 см, скільки будеш ходити?". Питаю чого мене нічого не болить, раз таке відкриття, відповідає - дав тобі Бог таке щастя. Виходжу на коридор, кажу до чоловіка неси всі пакунки з машини, ми прямо в родзал. Він посміявся ще зі мною 3 хв, поки не зрозумів, що я не жартую:girl_haha:. Оформились, завели нас в родзал і лишили самих десь на 1,5 год. Я там сиділа і думала, що ж я тут роблю, чого мене нічого не болить? Вирішила ще додивитись на телефоні фінальну серію Гри Престолів:girl_crazy:. Прийшла лікар, пробили води (я того взагалі не відчула). Виявилося, що міхур був зовсім плоский, не було тиску на матку, і, відповідно, процес не йшов. Вод взагалі не було, може столова ложка. Зразу після цього почало хапати кожні 1,5-2 хв. Допомагав фітбол. Десь за 1,5 год відкриття 8 см. От з 8 до 10 см був найбільший жестяк. Було дуже боляче, спочатку ще вдих носом-видих ротом допомагав, потім вже не могла дихання контролювати. Лежала на ліжку,почала вити, як мать-волчица, сублімувала той біль в звук "у", чоловік постійно махав якоюсь картонкою перед обличчям, обтирав лице холодною водою. Треба, щоб матка повністю вкоротилася і "налізла" на головку. В дитинстві я займалася акробатикою 6 років, от тут вона мені і аукнулась. Сказала мені лікар, що маю дуже міцні мязи всередині, коли я напружуюсь - вони теж, і відповідно не пускають дитину, це все гальмувало процес. Мучилась певно десь 2 год. Відкриття повне, ура. Тепер чекаємо поки головка опуститься. Теж було дуже боляче, але вже можна було потрохи підтужуватись, то вже легше. Але тут схватки почали слабнути. Кажуть мені про капельницю. Прошу без неї. Залишили нас ще десь на годину находжувати схватки. На жаль, вони далі слабнули, я відчувала, що сил вже дуже мало залишилось. Прийшла лікар, вклала мене на ліжко і відтоді від мене не відходила. Я лежала на боку, руками впиралась в бильце ліжка, а одну ногу мала зігнуту і нею ж, стопою, впиралась лікарці в руку. Таки підключили капельницю з окситоцином. Я дуже боялась, що після цього піде схватка за схваткою і в мене почнуть вилазити очі, але просто відновилась інтенсивність, яка була до того. Сказали, що доза була мінімальна - 5 капель в хв. Нарешті головка опустилась, мене перевели на крісло. Тоді настав другий найважчий момент в пологах. Тужилась я добре, кожну потугу відчувала, але не була готова, що це буде так довго і тяжко. Всі знову дружно згадали мою акробатику. Було однократне обвиття. Я тужусь, а в кінці не вистачає повітря, швидко видихаю - дитина ховається. Так було десь з 4 потуги. Найважче, коли головка вже вилазить. Уявляла собі, що вона вилізе одразу і настане полегшення. А насправді виходила по трішки, було дуже сильне відчуття розпирання, пекло немилосердно, дихати між потугами було складно. Коли вийшла голова, полегшення було буквально на 15 сек, бо потім пішли плечики. Лікарка тримала руку на животі, і на потузі натискала на нього, боляче мені не було. Потім казала мені, що їм не сподобалось серцебиття, тому процес прискорили. Плечики явно не поміщалися, тому зробили невеликий бічний надріз, щоб сама не порвалася. Не знаю, наскільки виправдані були ті маніпуляції. Нарешті, в 19.45 малюха народилася, хлюпнули чистенькі води. 3500, 49 см, 8\8\9 по Апгар, гарненька і рожевенька, без жодних ознай переносу. Пуповину перетиснули одразу, дитину обтерли і виклали мені на живіт, там вона лежала хв 20-25 поки мене шили. Штопання не було болісним, мені вкололи місцево якесь обезболююче, деколи було просто неприємно. Старалась не зациклюватися і розглядала доцю. Поки зашили, якраз докапався окситоцин. Після всього почувалася дуже добре, ейфорія накрила з головою. Від моменту поступлення в родзал до народження пройшло 8 годин.
    В загальному, пологами задоволена. Правда, якби я не була настільки морально підготовлена, і якби не підтримка чоловіка, не знаю, як би я той день пережила.
    Дякувати Богу, біля мене зараз сопе солодкий клубочок, а весь той біль я вже й не памятаю.
     
    Останнє редагування: 6 Липень 2016
    • Подобається Подобається x 18
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  12. Melian

    Melian Well-Known Member

    О, тут знадували про касторку, тож напишу й я свої спогади, повязані з цим чудо-препаратом:)
    Вагітність в мене була легкою, відгуляла гарно і доволі активно. Всі навколо мені прогнозували народження швидше сроку, та не тут то було). Вже закінчився 40 тиждень, родичі і друзі підзадовбали питанням "ну коли вже?", свекруха вже у відпустці і поривається приїхати, мама з закордону на днях прилетіти має, а дітьо ніяк на світ Божий вилазити не збирається! Ми ще з чоловіком посміювались, що то дитя приїзду когось з бабусь чекає, бо здаватись в руки недосвідченим батькам йому страшнувато якось!)
    Якщо чесно, дуже боялась що все почнеться коли чоловік буде на роботі і дуже стрімко розвиватиметься. Але все вийшло класно) в 41 тиждень подзвонила я до своєи лікарки відзвітуватись що все добре і все ще схваток не відчуваю, навіть тренувальних, то й вона мені запропонувала якщо хочу то випити касторки і за 4 год їй передзвонити. Відповідно чоловік на роботу не пішов, залишився зі мною чекати часу х. Випила я ту гадость о 16 год, о 19 почула перші схватки з інтервалом в 7-8 хв. Лікарка сказала через год прибути в роддом. Зазначу що касторка мене не пронесла, що дуже здивувало лікаря, тому по прибуттю в родом крім стандартних процедур, була ще й клізма.(((
    В родзалі я покарячилась ще 2 год, ніяк не могла знайти нормальне для себе положення, то висіла на чоловікові, то присідала, то вилазила то злазила з того родильного крісла. Коли вже майже не мала сил, лікарка ще раз оглянула мене і сказала акушерці ставити систему "бо зараз ще вродить сама". Коли почались потуги, то я навіть не могла чітко визначити закінчення однієї і початок іншої, вроді робила все вірно, але родила десь за третьою потугою. Між ними лежала з закритими очима, чим навела жах на свого чоловіка.
    На жаль, при родах не обійшлось без надрізу, дитинка народилась вагою 2570, не плачучи, а уважно рознлядаючи куди це вона попала:) малявку спочатку положили на мене, потім вдягли і дали чоловікові, а мене чекала, мабуть, найбільш болюча процедура за всі роди - зашивання. Мала купу внутрішніх швів, і деякі лікарка не одразу помітила, тож зашивала по живому, боляче було нецмовірно. Але потім мені повернули мою малечу, я її вперше приклала до грудей і цілу ніч не спала - дивилась і дивувалась з цього маленького ідеального клубочка:)
    Загалом мої пологи тривали 2 год 45 хв, якщо рахувати від часу прибуття в родом, і я їх вважаю майже ідеальними якщо не брати до уваги надріз.
    Але то не кінець історії - наступного дня випита мною касторка дала про себе знати! І уявіть собі - на руках маленька дитина, яка чомусь не спить, а тільки все розглядає, в цікавому місці шов, від якого ходити майже не можеш, туалет в іншому кінці коридору!ото була біготня з перешкодами:haha:
    Але то все вже пройшло і я рада що так гарно зірки зійшлись на ті наші роди. Бажаю всім так легко родити)

    Надіслано від мого LG-D410, використовуючи Tapatalk
     
    • Подобається Подобається x 16
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  13. preciosa

    preciosa Well-Known Member

    Поки мої малята сплять - я вирішила написати історію своїх других пологів. Вся друга вагітність від початку до кінця була із сюрпризами:) Дівочі Посиденьки спостерігали за розвитком подій:) Перед Новим Роком, коли першому малюку всього 7 місяців я дізналась про вагітність. Це був величезний сюрприз і несподіванка... Емоції переповнювали і я проганяла від себе страх та невпевненість, бо ніколи не хотіла, щоб маля хоч трошки відчуло, що ми вагаємось. Хоч ми з чоловіком і не вагались, бо значить так і мало бути!
    Раннє узд перед НР, кров, всі свята з відчуттям невідомості і тут, якщо не помиляюсь, на Степана, побачили ембріон і серцебиття! Мій хлопчик втримався сам, без жодних медикаментів. Далі все було добре. На 20тижні узд і тут - киста на селезінці, випадкова знахідка... страшно... поначитувалась про можливий КР. Але гінекологи і узд-исти запевнили, що не треба. Киста не росла. 30 тиждень вже без несподіваних знахідок))
    Вагітність проходила відносно легко, дуже швидко... Бігала без міри по сходах, рухалась... Може тому моє маля і попросилось на світ на 34тижні6днів. В понеділок, хоча точніше ще в неділю 24 липня ввечері тонус почав супроводжуватись легкими потягуваннями. Думала, що це все тренувальні. До ранку не пройшло. Я вже і лежала, і заспокоювалась... Подзвонила своїй Г, вона сказала їхати в пб. Огляд - шийка м*яка, розходиться під пальцями, відкриття на 1 палець! Поклала мене в паологію, хоч до огляду думала, що обійдеться таблеткою ношпи))) Я була не рада, але... дала згоду на введення дексаметазону, який по протоколу вводиться до 35 (або й до 34) тижня. Та в мене дитя на тиждень відставало від самого початку по узд і я не вагалась щодо того. Спекотні дні в пб тягнулись довго... крапальниці з гініпралом капали так повільно... я з книжкою та інтернетом якось себе розраджувала. Чоловік приїзджав і залишався на ніч. Я лежала. Потім і помалу пробка прчала відходити. Г заспокоїла, що то після огляду і що після підтримки й 2 тижні ще носили. В ніч з середи на четвер мені не крапали. Вранці мені здався тонус підозрілим і частим... і болючим. До того він бував болючим, але не часто. Муж в 7-8 поїхав. Г на 5хвилинці. В церкві поблизу дзвонили дзвони на святу ліургію, було так гарно... Аж потім чоловік приїхав і сказав, що сьогодні Володимира. Акушерки не можуть вирішити чи треба ще крапати... Тут приїхав чоловік. Прийшла в 9-9.30 Г і так і на ліжку глянула мене - а там 3 пальці! Як? Відчуття були, але я собі чемно передихувала, як вчить Кобаса))) і боліло терпимо. Біль помалу зростав і вже важко було говорити чи слухати когось на переймі. Готують родзал, гріють для дитинки кювез. Мені кажуть так на боці лежати, щоб все було максимально легко для дитини. Десь о 10-10.30 йду на родзал. Пре добряче... 4 пальці. Лежу так і на тому кріслі з подушками, щоб 2 рази не вилізати)) через деякий час повне і плоский плідний міхур. Пробивають води. Чисті... слава Богу... я в руках з іконкою Матері Божої. Медсестра майже 100% запевняє, що маля повезуть до Львова. Я не вірю і впевнена, що ні. Спокійно лежу і дихаю. Так дуже легко переносяться перейми. Потуги, як завжди не одразу ефективні + всі прєлєсті без клізми))) Лежаче положення я одразу відкинула і навіь не пробувала, бо так мені важко, тому подушки - наше все)) + гінеколог тримала мене напівскрученою, що аж всі застерегли її, щоб я їй руку не зламала)) Тепер я зрозуміла, що належу до тих жінок, які не чують голівку дитини, доки вона не почне врізатись на виході. До того моменту мені важко зрозуміти, на скільки сильно тужитись, хоч роблю це на повну. Того разу мені не тиснули на живіт. Після кількох невдалих потуг гінеколог все-таки включила окситоцин, констатуючи то тим, що матка може погано працювати після гініпралу. Тоді я максимально сильно почала віддаватись, щоб швидше маля народилось, а окситоцин не встиг подіяти)))) Можу сказати, що потугу я справді відчувала слабо. Не було непереборного відчуття тужитись, тому як тільки тверднув живіт і почало боліти - я тужилась. Якось так. Розрив був дуже малесенький, шили може 10хв, але я встигла наойкатись і ноги мені тримали, бо я рефлекторно зводила і нічого не могла вдіяти, всі аж сміялись звідки в мене стільки сили)) Плацента вийшла нормально, без посмикувань лікаря, але помітили крайове прикріплення пуповини. Чистка не болюча, просто не приємно.... Маля дихало гарно, 8/8 по Апгар. Забрали після всіх маніпуляцій у кювез. Дуже жаль, що і вдруге я не відчула радості, коли дитинку викладають одразу на живіт. Про це мене попередили. Напевне знали, що я чекаю того...
    Цього разу, як і вперше, чоловік був зі мною, махав мені тою одноразовою сорочкою, бо було спекотно, а та тканина страшенно парить:) Пологи для мене були легші, я була максимально для себе розслаблена і то спокійне дихання на переймах мені дуже допомагало. Лиш кілька останніх перейм я приєднала звіки до дихання, бо біль сильнішав. Гормони на стільки мене заспокоїли, що я не переживала... я була впевнена, що маля буде міцне і його не заберуть до Львова в перинатальний центр. Народився мій малючок о 11.15 28 липня 2400г 46см.
    Ніколи не думала, що так складуться обставини і друга В буде такою ранньою:) Але я дуже вдячна Богу, що допоміг нам і все склалось добре, попри незначні перешкоди.
     
    • Подобається Подобається x 41
    • Зе бест! Зе бест! x 8
    • мімімі мімімі x 1
  14. Nastasya

    Nastasya Member

    Моя вагітність, пологи та догляд за собою перед пологами (відкривайте Офтоп)
    Буду намагатися написати коротенько та інформативно ))))
    Вагітність ми з чоловіком планували, і на моє здивування та щастя це сталося дуже швидко (дякувати Богові!), завагітніла я одразу після весілля, далі три місяці токсикозу з поганим апетитом та постійною тошнотою (навіть вночі), я вже настільки звикла до того стану, що мені здавалося, що так буде завжди, але і це пройшло. Вагітність проходила без відхилень, я відвідували басейн (акваеробіку для вагітних), це допомогло мені зняти біль у спині та ногах, спала я тільки з подушками між ногами, бо по інакшому спати не могла, так боліли бедра. Але це все єрунда порівняно із щастям стати мамою ))).
    Про пологи ми заздалегідь домовилися з лікарем, але за місяць до пологів попередив, що йде у відпустку та передав мене своєму заступникові (про що я ні разу не пошкодувала).
    В день пологів я з чоловіком приїхали у ПБ на огляд, але про всяк випадок одразу з речами, і я в той день народжувати аж ніяк не збиралася, думала після огляду ще на тиждень відправлять додому, тому що ніяких передвісників пологів я не відчувала. Але моє малятко вирішило по інакшому, на огляді лікар сказав, що ми йдемо народжувати, відкриття шийки вже досить велике, але переймів не було, тому мене стимулювали досить сильно, зробили прокол. Весь цей час чоловік був поряд зі мною, дякую йому за це! Це так важливо було для мене. Весь час я не вставала з ліжка, бо сильно крутилася голова, через стимуляцію біль від переймів був дуже сильним, але перейми були не регулярними, абсолютно через хаотичні проміжки часу. Тут і здогадатися не важко, що самі пологи були складними, навіть лікар не міг зрозуміти коли мені варто тужитися, але я досить добре відчуваю своє тіло, тому як могла йому допомагала, казала коли відчуваю потугу і починали працювати, цілу годину я тужилася, я досить худенька, а мій синочок був досить великим. Сумісними зусиллями разом із лікарями, а їх в моїй палаті на той час було вже дуже багато, я народила мого Даньку, сили не було взагалі, мого маленького поклали мені на живот і я нічого не змогла більше сказати, просто : "Малиш", потім побачила , що біля дитини вже є неонатолог та мій чоловік, почула як синочок закричав, і тільки тоді дозволила собі розслабитися, навіть очі відкрити не було сили, далі звісно чистка, розриви, зашивали наживо, але все це можна пережити заради такого очікуваногощ щастя.
    Пізніше лікар ділився із моїми близькими, що за довгий час його практики таких пологів у нього ще не було, і що я трималася надзвичайним молодцем!

    Дівчатка, не бійтеся труднощів, не бійтеся болю, думайте про своїх крихіток, та робіть усе можливе, щоб допомогти їм побачити цей чудовий світ!

     
    • Подобається Подобається x 6
    • Погоджуюся Погоджуюся x 1
    • Зе бест! Зе бест! x 1
    • Оптимістично Оптимістично x 1
  15. Ljlichka

    Ljlichka Well-Known Member

    Вирішила і я написати трохи про свої другі пологи.
    Особливість полягає в тому,що маю цукровий діабет першого типу,тому при першій вагітності мене налаштовували на КР,але стан мого здоров'я і стан дитинки дозволили мені народжувати вагінально,а не мтеодом КР. При другій вагітності лікарі не могли точно сказати,як я буду народжувати,тому я сподівалась,що все таки вийде обійтись без КР.
    В 37 тижнів я лягла на збереження, першого ж дня відправили на консиліум ,на якому лікарі чомусь поставили мені термін на тиждень менший ніж був, тобто 36 тижнів і вирішили,що треба чекати до повних 38-ми тижнів, тоді почнуть готувати шийку матки до пологів, після чого будуть ставити ламінарії,щоб викликати пологи. Отже я мала мінімум два тижні провести в патології,єдине надіялась,що дівчинка не захоче так довго сидіти пузі і швидше попроситься на світ, та й тренувальні схватки мене ще з початку серпня хапали. Через тиждень мене знову викликали на консиліум, правда на кріслі так і не дивились,а вирішили ще тиждень почекати.17 серпня лікар відправила на доплер, після якого знову викликали на консиліум і огорошили – погіршений кровотік судин від плаценти до дитини, подивились на кріслі, є відкриття 2 см, вирішили не чекати ще тиждень,а наступного дня як тільки буде вільний родзал переводити на верх і викликати пологи. Вийшла я з того кабінету як прибита,бо ж хотіла максимально природні пологи,а тут таке, та й дитинці то певно не дуже добре,що викликатимуть пологи,але вибір невеликий.
    18 серпня вільних родзалів не виявилось, я розслабилась трохи, відправили писати КТГ, яке було не дуже хороше, потім знову на доплер – кровотік судин став ще гірший, завідуючий патології і черговий лікар вирішують,що тягнути нема куди і до вечора мусять викликати пологи,щоб не прийшлось через день-два робити термінове КР. То була третя година дня,я подзвонила чоловіку,щоб їхав до нас, але кажу,що не поспішай все –одно до вечора ще встигнеш,перші пологи зі стимуляцією тривали 12 годин, хай другі трохи швидше проходять,але вирішила,що мінімум 6 годин маю в запасі, а той більше. В 16.00 мене забрали в родзал. Я ще півгодини чекала на чергового лікаря,він якраз в когось приймав пологи,і в 16.30 він пробив мені води. Почали хапати перейми і дуже хотілось лягти і лежати,але я посилено намотувала круги навколо ліжка, щоб по швидше матка відкривалась. Так проходила годину, тоді лікар глянув – відкриття 3 пальці і запропонував пересидіти перейми у ванній. Тож наступну годину я просиділа в ванній поливаючи своє пузко з дощика. Дуже цікаво було спостерігати за поведінкою доці, на кожній переймі вона сунула дупку назад,мені під груди, то так смішно виглядало, напевно набирала розгон щоб швидше народитись. В 18.30 лікар знову мене глянув, розкриття 5 пальців, каже,що до вечірньої казки завершим, і ще й татко встигне приїхати. І я знову полізла в ванну, через 15 хв відчула,що вже йдуть потуги,погукали лікаря. Перших пару потуг мусила перечекати,бо лікар наносив ще спеціальний гель,для зменшення розривів,то казав лише дихати. І от настав той самий головний момент, мені дозволили тужитись, за першого разу вийшла голівка,потім знову мусила чекати,бо доця мала обвиття,то знімали пуповину з шийки,а тоді вже і все тільце доця зявилось. Так в 19:00 18 серпня 2016 р народилась моя друга донечка Дарина з вагою 3540 і ростом 52 см,зменшена копія старшої сестрички.
     
    • Подобається Подобається x 21
    • Зе бест! Зе бест! x 1
    • мімімі мімімі x 1
  16. Olcya

    Olcya Active Member

    Ой, дівчатка, щось зовсім про Вас забула, вагітною перечитала всі історії тут і уявляла як сама писатиму, а от вже 7 міс. пройшло. Мій висновок, не такий страшний чорт, як його малюють ;) і пологи процес який йде сам по собі, без зупину і втекти, як , наприклал з черги в стоматолога, не вийде.
    Отже спочатку... Вагітність планована, але їй передувало багацько всякого, лікування, операціі ( не по гінекології), але це все відтягувало зачаття. Лікарі дали добро, але всі, як один попередили, що пів року, як мін. не вийде... З оцими обнадійливими результатами ми приступили до справи. І ось вже за 1,5 міс.чекаю я на критичні дні, щось мажеться і ніяк не поченається. Якийсь дивний стан закрепи, щось з настроєм, подруги кажуть, що вагітна. Я ображаюсь, що марно мене обнадіюють. Але роблю тест, де ледь видно другу смужку, наче й радість, але ж мажеться, а це нічого хорошого. Ми з чоловіком навіть боялися радіти. Лікар виписала Прогестерон і ми поїхали в заплановану відпустку в Херсонську обл. ( чоловік звідти родом), там нікому нічого не кажемо, самі як на голках. Там же почався токсикоз. За два тижеі приїжджаєм у Львів і йду на УЗД, щоб підтвердити чи вагітність не позаматкове. Ридаючи лежу на кушетці, лікар дивується, каже все ОК, бачу там бобочок з хвостиком і маленьку мигаючу цяточку - серденько.
    Вагітність була легкою, літала всюди до останнього. На 17 березня ПДП, а я до кінця лютого ще інколи забігала на роботу. Живіт був великий і по УЗД прогнозували велику довгоногу кралечку.
    Через хронічну хворобу, могла народжувати лише в Меді ( що мене не тішило, бо хотіла на Джамбула). І за протоколом маю лягти за два тижні до пологів. Лікар мене пожалів і я прийшла пізніше 9 березня.
    Начитавшись про Мед, була готова до тих умов, так нічого хорошого, але потерпіти можна. І от чемно я лежала там, з хорошими аналізами, моя хвороба не давалася чути і ніяк не впливала на вагітність. Того поряд з дівчатами з загрозами, тиском, діабетом, хворими нирками, я взагалі не розуміла нащо я там валяюся і помаленьку схожу з розуму, бо та вся депресивна обстановка мене добивала.
    Там я схудла на 3 кг, за два тижні, бо всі, лікар і знайома акушерка, вимагали зашити рот, бо дитина велика і великий живіт.
    Малючка не хотіла з'являтися, ніяких предвісників, на огляді, матка навіть і не планувала розкриватись. Боячись, що дитина буде аж надто велика, лікар виписує свічки, які розслабляють матку, ті хто переношував всі їх ставили. І 20 числа вирішив провести мені природню стимуляцію ( на кріслі), за його словами. Попередив, що завтра мене дивитиметься професор, я боялася цього жахливо, бо кажуть, що він дуже боляче дивиться. Мене це оминуло, бо як сказав мій лікар, я про Вас нічого цікавого не розповів.
    Отже в той день почала відходити пробка, я вже дуже хотіла народити і ми з чоловіком і свекрухою пішли на дооовгу прогулянку. З Меду по Пекарській на пл.Ринок, в піцерію і звідти на трамвайчику назад, я вже толі ледь дошкандибала, бо почало внизу так хапати потроху. Все сподівалася, вночі народити. Але на ранок, знов все спокійно, лікар в шоці, що після такого променаду майже нічого. От в 12:00 він знову, глянув мене на кріслі, простимулював, і почало знову хапати внизу і трохи спина. Пішла гуляти зі свекрухою втоплала величезний кусень сирника, домашню ковбаску з часником і закусила апельсином і двома грейпфрутами ( через що манюня була обсипана), дівки в палаті риготали, що я вирішила за день набрати втрачені кг. І вони ж помітили, що мене хапає періодично і то певно вже воно, до вечора перейми були все частіші і болючіші. Мені було легше, коли я ходила. І от в 21:00, все пройшло, наче й не було нічого. Я в сльози... Аж ось хв за 40, все продовжилось. Сидіти і лежати було боляче, тому я ходила. Не знала, що казати чоловіку, бо він був на нічній зміні і мусив кликати когось на підміну, якщо треба буде їхати на пологи. Пішла до чергового той глянув, каже відкриття один палець, то можуть бути і предвісники, лягати спати і в 3:00, якщо не спатиму прийти ще раз. Лежати, а тим більше спати вже не могла, а щоб народжувати треба сили, вкололи мені Ношпу. Не скажу що стало легше, але пішла, лягла. Чоловік приїхав, казав, що йому там всеодно не сидиться. Легше було коли глибоко вдихала носом і видихала ротом на переймі, трохи відпускало спину.
    На огляді в 3:00, було ледь 2 пальці, сказали обов'язково відпочити і поспати, бо напевно родитиму на ранок і треба мати сили. Але спати нереально було, тому вкололи Спазмалгон. Чоловік рахував перейми, засікав час( то були частіше, то рідше) я продихувала перейми, а потім засинала, намагалась не стогнати, бо в палаті, ще дівчата, але під ранок, трохи нила.
    В 7:00 ранку мене втішили, що 4 пальці і відправили в родзал, мій лікар вже їхав на роботу. Поки збирали кульки в родзал, відійшли води.
    Доречі, ті дівчата, які ходили з переймами разом зі мною, всі народили вночі.
    В пологовому, толі був аншлаг і я попала в найгірший родзал, маленька кімнатка з кріслом-вертушкою і наступна манюня з ліжком, шведською стінкою і м'ячем. Доки я стрибала на м'ячі, в сусідній кімнаті народила дівчина.
    Я дуже хотіла поспати, але сказали ходити не сідати, до речі, як вчили на курсах нахилятись вперід, так справді легше, але мені сказали, стояти рівно або відхилятись назад. Так як дитина велика, то треба подовше походити, щоб голівка добре кудись таи ввійшла.
    До пологів думала, що висітиму і ридатиму на чоловіковому плечі, але мене бісило, що він мене рухає і і постійно, щось мені суне, то рушник то воду. З нами в передродовій була ще свекруха, чоловік їй подзвонив, щоб приїжджала ( цікаво навіщо), лікар сказав, щоб вона зайшла до нас ( теж цікаво нащо). Ну от я з переймами, чоловік з квадратними очима, не дає лягти чи сісти, нагадує, як сказали стояти і свекруха в шоці, бо не знає чим мені допомогти, ойкає і айкає, а ще в неї від нервів мліла рука, лікар який каже мені як дихати ( мені так не підходило) і пробує масажувати поперек ( від чого мені ставало ще гірше). От я зціпивши зуби, попросила мамо, а не пішли би ви звідси, лікаря, краще мене не рухайте, бо я зла і чоловіка, сядь в кутку і мовчи, знайшла свій фен-шуй.
    І тут почалися потуги, на курсах казали, що ще максимум хв 25, але так як дитина велика, мушу стояти, щоб голівка добре ввійшла і легше було народити, вже тоді дали крапельницю, мотивувавши тим, що потуги занадто короткі. Якщо до того, я була тиха породілля, то ось почався сеанс екзорцизму. Ричала дико... То все, що було до того, квіточки. Коли вже геть опускалися руки і хотілося, сказати робіть, щось зі мною, я вже не можу, згадувала, про своє малятко, їй там не легше ніж мені і я маю допомогти ій народитися і якось відращу з'являлися сили. Просила лікаря родити, бо розпирало, жесть, сказав, ну ще стоїш, то ще трохи. Періодично заставляла чоловіка заглянути під сорочку, бо голова вже лізе, він чемно перевіряв. ( зараз, як згадуєм регочемо) І так десь год. Коли вже я не стояла, а весіла на чоловікові ( так для довідки 104 кг), лікар вирішив, що вже час.
    Ось крісло вертушка, лікар вибачається, що такий поганий родзал, мені це глибоко в носі. Пояснює як тужитись. І тут мій коханий, якого ледь вмовила бути зі мною на пологах, стає позаду і навіть не думає втікати ( хоча домовлялись, що він вийде). Дає мені рекомендації ,як дихати, я знову "вічливо та спокійно" прошу його мовчати, бо мені треба слухати лікаря та акушерку.
    І ось потуга, я маю тужитись, а лікар з акушеркою заговорилися, я копаю ногою лікаря кричу, що потуга, чи тужитись, дає добро. І тут акушерка зауважує, що тріщу треба різати. Нічого я не відчула, ні де тріщала, ні де різали. Лікар радив дихати по собачому, але мені то не дрпомагалр, а добре було вдихати і видихаючи казати: "Ух- ух-ух!!!" Постійно перевіряли серцебиття. І от ще дві потуги і ляп, моя синя ляля в акушерки в руках.
    Теплового ланцюжка, як такого не було, кілька секунд в мене на животі і все, я так розумію, тому що багато пологів і неонатолог мала бігти в інший родзал. Потім плацета знову плюх.
    І от де справедливість, я носила, родила, а лялю няньчить чоловік зі свекрухою в сусідній кімнаті. І от моя "велика" дитина була 3400 і 51 см, всі прогнози, не справдились.
    Шили мене довгенько, на питання чи дуже порвалась, сказали, воно мені треба. Мала я і внутрішні, і зовнішні шви. Відчутно поколювало, коли шили зовнішні, але терпимо. Вела бесіду з лікарем і акушеркою, вибачалась, що його копнула і якщо, щось робила не так. Сказали, що я ідеальна породілля.
    Чоловік сказав, що більше на пологи не піле, бо він мені там не треба (жпртома звичайно). Але його присутеість дуже допомагала, просто тому, що ти не сама і твоя опора поряд.

    Зашили помили, ледь дійшла в іншу кімнату на ліжко, де мені дали мою донечку, вона відразу, з знанням справи вчепилася в груди і жадно їла.
    Години за 4, на каталці мене відвезли в палату, хоча були й такі, які самі йшли. Заборонили сидіти і згодом побільше ходити, я чомусь вигадала собі, що не можна лягати на спину ( мучилась 3 дні, поки лікар не сказав, що можна і взагалі, звідки я це взяла).
    За кілька год з медсестрою сходила в туалет, це справді страшно ;)))
    Ще довго трусило від адреналіну, не відомо звідки було купа енергії, розпирало від емоцій.
    Згодом, вирішила з чоловіком сходити в душ, в результаті по дорозі зімліла ( таке часто трапляється, тому треба бути обережною).
    Цілу ніч ляля давала жару, пояснюючи батькам, що нема чого розслаблятися, я вже є. Дуже тішило, що а Меді можна бути з відвідувачами, бо я не могла ні носити дитину, ні встати, щоб переодягнути, це все робив чоловік. Це краще, ніж маля верещить там саме у окремій палаті.
    Я лежала в платній палаті, де нас було троє, з душом та туалетом. В загальних гірше, бо більше породіль і туалет з душем загальні і вони справді жахливі.
    Порада всім, не стидайтесь і зробіть клізму перед випискою, 5 хв позору, але набагато легше. Я рада, що послухала лікаря, бо через шви, боялася холиди в туалет, ще довго і робила кілька разів мікроклізми вдома.
    Ходити мені боляче було десь тижні три, а вже за 10 днів можна було сідати.
    Через три дні ми з малючкою поїхали додому. Тепер ми повноцінна сім'я і маємо людину, яка щомиті робить нас щасливими, нашу Анічку.
    Дівчатка всім легких пологів і здоров'я.
     
    Останнє редагування: 27 Жовтень 2016
    • Подобається Подобається x 20
    • Смішно Смішно x 1
    • мімімі мімімі x 1
  17. innamorata

    innamorata Well-Known Member

    Вирішила довго не відтягувати з розповіддю про пологи, поки спогади свіжі і пам'ятаються всі деталі.
    Отож, почнемо з того що чотири роки тому, коли на світ з'явився мій перший хлопчик шляхом КР, я чітко зрозуміла що більше такого не хочу. Я важко психологічно переживала той КР і всім серцем хотіла щоб друга дитинка з'явилася на світ природньо, щоб я могла її обійняти, прикласти до грудей і пережити ті всі емоції, що я проспала з першою дитиною і дати другій те тепло, яке першому дала лампа.
    Передмова

    Вночі з середи на четвер в мене почалися перейми. Чітко що 10 хв. З опів на 4 і до 6 ранку. Хапало б і далі, якщо б лежала в ліжку. Я пішла на кухню, зробила собі сирітське літрове горня води з лимоном та медом, включила серіал і ті перейми почали рідшати, аж доки десь о 6 не припинилися. Протягом дня ми гуляли в зоопарку, то десь що пів години - 20хв хапало. на наступну ніч історія повторилася. Правда цього разу було болючіше і довше, але все ж вдалося відволіктися. То було з четверга на п'ятницю. В п'ятницю вдень, поки я бігала здавала ті всі їхні аналізи, час від часу хапало, але інтервал був значний, тож не сильно відчувалося. Десь о 17 мене покликали на консиліум, лікар подивився в кріслі, сказав що шийка добра, розкриття 1см, дитина низько. Думає, що народимо. Десь за годину почалася жесть, яка тривала до самих пологів. Перейми почалися з інтервалом 10 хв, цілу ніч той інтервал скорочувався, протягом ночі був 5-8 хв, я кілька разів ходила по коридору, передихувала, але основну частину ночі все ж таки провела в ліжку, умудрялася спати між переймами, бо розуміла що перед тим повністю дві безсонні ночі мене вимотали, а в родзалі мені потрібні сили. (дівчата, ви навіть не уявляєте як мене виручила йога - повне йогічне дихання з уджайї мене просто врятувало). завдяки тому диханню я можу сказати що ті перейми, мабуть, пережила досить легко. Коли починалася перейма, я повністю переключалася на дихання. Вдих - живіт, ребра, грудна клітка, плечі, видих - в тому ж порядку. це дуууже допомагало.
    О 10 ранку(то було 39 тижнів і 2 дні) мене покликали на огляд, дивився інший лікар. Сказав що відкриття є(я або не дочула, або почула 1см, чим була, м'яко кажучи, розчарована і трохи налякана), шийка м'яка, але він не хоче туди дуже лазити, щоб часом не стимульнути. Сказав іти в родзал. я, з допомогою санітарок, спакувала свої клунки і пішла в родзал. На той час інтервал був не більше 4хв.
    Мій лікар, до слова, прийшов дууууже не в настрої. Я почула з коридора - а чо я буду її дивитися, вона ж мені не дзвонить. Коли він нарешті зайшов, я пояснила, що бачила як він учора десь в 11:30 ішов додому і виглядав дуже змученим, тож я не хотіла зайвий раз його турбувати, до того ж бачила, що він є на поверсі і думала що йому вже все доложили(так і було). він ше шось там побубнів, але ніби заспокоївся. Оглянув, сказав відкриття 7 см(може я і тут не дочула, бо потім вже казав повне). Сказав що будемо пробивати води. Я трохи налякалася, кажу, давайте почекаємо ще з пів годинки-годинку, сказав добре. Але з того моменту всі навколо почали дуже метушитися і мене поспішати. кожні пару хв - ну шо, є перейма? (в мене перейми трохи порідшали з переходом в родзал, що, в принципі, зрозуміло). Я почала трохи ходити і частота ніби відновилася, але я вже боялася що зараз скаже слабка діяльність і або проб'є вже, або потягне на операційний стіл. Десь за хв 20 прийшов і сказав що будуть пробивати. Ми з доулою почали проситися щоб ще зачекати, а він - при повному відкритті треба пробивати, крім того плідний міхур чинить зайвий тиск на рубець. Ну добре. то був вагомий аргумент. Пробили. води було трошки (більше хлюпнуло з дитиною, видно мала голівкою вже добре все там перекривала), прозора. Після того перейми стали трохи болючіші. помагало трохи дихати, трохи гудіти. І знову поспіх. Зараз тебе буде тужити. Детально пояснили що таке тужити ))) І кожних пару хв - ну шо, вже тужить, нє? То трохи дратувало, але не сильно заважало, бо за мене відповідала Юля, а я заглибилася в себе і якось ті всі втручання звучали ніби через скло. Потім я відчула щось схоже на потугу, повідомила про це, сказали лягати на стіл. Доречі на столі була така зручненька виямка щоб народжувати сидячи ))) але до неї не дійшло. Каже лікар - лягай на спину. Я зрозуміла що намагаються мене вкласти так як зручно їм. я кажу що не можу, що на спині мені стає погано, тож дозволили на бік. Якщо чесно то конкретно сильних потуг я не відчувала. Чи то може так здається.... але спочатку лікар кричав на мене що я не так тужуся, я кажу що стараюся, а він - мало стараєшся, я кожен день приймаю пологи, я знаю як стараються, а я кажу - добре вам, а я ж то вперше народжую ))) короч відчепився від мене. Коли відчула голівку вже на виході, отоді відчула справжню потугу. Але тут вже кричали "не тужся!!!! передихуй собачкою!!! Іра, тріщиш!!!" )))) Чула як пальцями розтягують промежину, і тут раптом сильна потуга і раз - моя мацьопочка народилася вся ))) заплакала ))) Я хотіла дивитися лише на неї, але акушерка взялася за пуповину, в руках тримала зажим. Доула почала казати не перетискайте, а вона - та шо там вже, нічо вже там нема. І тут в мене бризнули сльози, я подивилася на лікаря і кажу - ви ж обіцяли, будь ласка, не ріжте! Ще трохи зачекали, загалом десь хвилини дві. Акушерка навіть робила якісь такі рухи, ніби підганяла ту кров. А потім все ж перетиснула. Ну але там вже ніби нічого і не пульсувало, хоч і не виглядала вона аж така пуста. Малечу поклали на мене. То було таке блаженство що я не буду тратити слів щоб описувати, все одно то неможливо описати. Зверху ще накрила її чоловіковою футболкою ))) А потім почався якийсь такий кіпіш шо капець, прибігли ще якісь дві чи то акушерки чи хто. Я помітила якийсь шприц, хотіла тільки спитати що то таке, але не встигла, як вони вже вкололи в бедро. Сказала Юля що то окситоцин - вона того шприца навіть не помітила. за кілька секунд вийшла плацента. І тут почалася найболючіша частина моїх пологів - шиття двох невеликих тріщин на стінках. На шийку ставили якусь вісімку, але то було майже невідчутно. Але то шиття по живому то була жесть. Всі перейми порівняно з тим - ніщо! Отут я кричала. Було соромно перед дитятком в мене на грудях, боялася що налякаю, але стримати себе не могла. В той час Юля подзвонила до мого чоловіка щоб помінятися - вона мала піти посидіти з малим, а він мав прийти до мене. І він почув як я кричу. то потім такий був мімімі - тобі стільки довелося витримати, ти така молодець. Потім Юлі десь казав, що навіть не уявляє як же ж воно мало боліти, знаючи мій больовий поріг))) Так шо бонусом маю великий плюс ріспекту від мужа)))
    Дві години, а то й більше, нас ніхто не чіпав. Потім малу швиденько-швиденько зважили, зміряли, вдягнули і віддали мені - бо санітарка десь була занята на інших пологах. Я завчасно попросила щоб малій нічого не капали і не кололи, що прискорило процес передачі мені мого щастячка. Чоловік заніс речі в палату, поміг постелитися і розкластися, і побіг до малого, а ми з малечею мали ще кууупу часу щоб побути удвох ))
    Загалом пологами я задоволена. Ті нюанси які виникли - я розумію що все одно лікарі то стара гвардія, хоча і досить прогресивна, з огляду на те, що таки взялися за мої ПП. Лікар мій і потім не був надто привітний. забіг два рази спитати чи все добре, та й по всьому. Забув про імуноглобулін, а я теж забула, бо якось було не до того. Тут у Львові лікарі самі чоловікові сказали піти і купити. Тож вкололи його за дві години до закінчення терміну в 72 год вже тут у Львові. Було таке враження що хочуть нас пошвидше позбутися, навіть малу не зважили при виписці ))) Ну та й добре, хай собі.
    Отож народилися ми в суботу о 12:40, а в понеділок в такий час вже всі четверо щасливі були в дорозі додому ))) Малий так гарно тулився до лялі і цьомав... мімімімі
    Вдячна Богові що все пройшло добре. Вдячна доулі Юлі за таку потрібну і вагому підтримку, в першу чергу моральну. В пологах переконалася що доула то знааачно кращий варіант на пологах ніж чоловік, принаймі мій )))
    Ну і невелике доповнення. Я коли розповідала лікарю як пройшли перші пологи, він був дуже здивований що при такій сильній кровотечі(я в прямому розумінні залила всю оглядову) вони так довго чекали (з 1 ночі і до 6 ранку, коли відбулася операція), бо при відшаруванні питання стоїть в хвилинах - до 12 чи 15 хв дитину мають вийняти. Я то і сама знала з Одена, але думала мало що, я ж не лікар. Він мою думку укріпив і я про це розповіла Юлі. Вона написала Кобасі і от що він відповів:
    Після цієї відповіді мене ще довго трусило і я ще більше вдячна Господу за те, що моє старше чудо живе і здорове......
     
    • Подобається Подобається x 26
    • Зе бест! Зе бест! x 14
    • мімімі мімімі x 2
  18. happy story

    happy story Well-Known Member

    Почитала тему і вирішила написати свою історію ... Найперше скажу , що на момент вагітності я була абсолютно не обізнана в питанні пологів. І особливо не вивчала цю тему. Читала про вагітність ,а от самим процесом пологів не цікавилась . Мене більше хвилювало питання догляду за немовлям,яке я активно вивчала. Завагітніла я легко , в перший цикл від початку планування , вагітність проходила теж легко, токсикозу не було. В третьому триместрі почалися сильні набряки,хоча аналізи були хороші. На 7 місяці виявили ,що в мене сідничне передлежання . Попри всі мої спроби , виконання вправ доня так і не перевернулася . Зваживши всі за і проти, враховуючи ширину мого тазу ,розміри дитинки по узд і сідничне передлежання зійшлися таки на плановому кесарському. Узд третє підтвердило , що моя лялька так і не перевернулася і визначило ПДП 01.08. 04.08 я лягла в патологію . Операцію призначили на 05.08 13.00 . Ніч я провела в пологовому, зранку пройшла всі процедури, і мене повели на операцію. Стіл , руки ноги прив'язані... Сильне бажання втекти звідти, анестезія і все...глибокий сон... Доня народилася 3.700 51 см . Після народження її поклали чоловікові на живіт де вона солодко заснула. Моє віходження від наркозу було цікавим. Я встигла обматерити всіх хто був довкола . Доню приклали ще коли я навіть не відійшла добре від наркозу. Пам'ятаю,що кричала , чому доня не в тій шапочці яку я купила... Морозиво прибуло...Через день молоко..
    Вагітною я дуже переживала про налагоджування лактації після кесарського, але на щастя цей процес налагодився без проблем. Відходняк після операції це ще те задоволення , особливо перші 2 3 доби. Не можеш встати, нормально ходити, самостійно піти в туалет. Жах... Нас кесярят був цілий поверх... Кожна мала окрему палати , дітки постійно з нами , рідним дозволено постійно перебувати. Чоловік і мама по черзі чергували, хтось вдень хтось вночі. Дитинку я не піднімала. До грудей прикладали лежачи. Найкраще виходило прикласти лялю чоловікові. У тому ,що ми готуємось досі найбільша мабуть його заслуга. На шостий день нас виписали
    . Скажу що повністю відійшла я від операції і морально і фізично десь через два місяці. Дитину на руки брала через три тижні. Вона в мене до цього часу постійно їла і спала . Мені її зранку клали на ліжко і отак ми разом цілий день лежали . Ось така моя історія народження моєї лялі.
     
    • Подобається Подобається x 17
  19. Oleksandrochka

    Oleksandrochka Well-Known Member

    відмічуся і я в цій темці. Вагітність в мене протікала прекрасно, без токсикозу, і всяких інших проблем. На 34 тижні летіла в США, дуже хвилювалася, але переліт перенесла добре. Ще й на контролі міграційний офіцер не помітив мого живота, і на диво, не задавав ніяких зайвих питань. Останні два тижні було мені важко, спина боліла постійно, й ходити пішки майже не було сили. В лікарні мені наміряли малу вагу дитини (як вони сказали, по нижній межі норми), і почали замахувати робити 2 рази в тиждень нонстрес тест (це наше КГТ, намкільки я розумію), і 1 раз в тиждень УЗД. 2 останні УЗД показали, що дитина в розмірах не збільшилася, і лікарі рекомендували мені стимуляцію, якщо не народжу в ПДП. Чемно дали брошурку з інфо про стимуляцію, попросили прочитати, і підписати папір, якщо я згідна. Я була розчарована, не хотілося стимуляції, але підписала папір, бо переживала за дитину. Якби я повернула час, то не підписувалв б. Але напевно в мене мозг працює добре опосля. а в потрібний момент я розгубилася. Шийка була згладжена, відкриття 2 см. Отже призначили мені стимуляцію на 8 ранку 23.09.16. Я швидко додому, доробляти роботу, і збиратися. В 10 вечора я нарешті доробила роботу, почала прибирати, дозбирувати речі, викидати з холодильника наготоване, щоб не попсулось, перемивати посуд...в 12 я ледь жива добралася до ліжка. Лежу й спину хапає, і так солідно. Але ж вона в мене і так боліла. Думаю, наробилася, зараз пройде. Та де...через пів години я все д включила апплікашку міряти перейми. За тих пів години відстань між переймами скоротилася до 1,5 - 2 хвилин. А самі перейми по 40- 60 секунд. Організм почистився миттєво, відішов корок. І я вже зрозуміла, що це я не накручую себе. Передихувала перейми тими техніками, що прочитала за 2 дні до того. Трохи допомагало. Але боліло так, що говорити я не могла. Тому й не кричала Чоловік англійскою не говорить, до слова. Подзвонила в лікарню - а вимовити слова не можу на переймі)) Таксі викликала так само, 5 разів просила почекати))) Приїхали ми в лікарню в 1:30. Там мене посадили на візок, і повезли в пологове відділення. Мені це виглядало смішно. І йти мені до слова, було легше, ніж сидіти. По дорозі люди на поверхах радо зустрічали й казали, що "бейбі іс камінг", це мене взагалі повеселило)) Довезли до відділення, дали переодягнутись в іхній халат, і поклали на ліжко міряти перейми. Перейми підтвердили, прийшла акушерка мене оглянути. Відкриття 5 см. Перевели в родзал. Чоловік був зі мною. Я ходила, і мовчала, бо боліло так, що говорити не могла. В якийсь момент від болю почала втрачати свідомість, покликали акушерку. Кнопка виклику є на ліжку. Чоловік хотів дати води, вона чітко сказала : ноу! і одягнула мені кисневу маску. Попустило! Через 2 години запитали, чи я хочу епідуралку. Якщо перед пологами я її не хотіла, то в той момент я би благала зробити знеболююче. Але такі довгі фрази я не могла вимовити. Запитали - я погодилась. І думала, що вже зараз мені стане легше. Але взяли аналізи, щоб підібрати правильно знеболення, і сказали чекати. Зробили мені епідурал аж в 6 ранку. До спини підключили систему, яка вводить знеболення малими дозами. За 10 хвилин той адский біль стих. Відчувалися перейми, але біль став в 5 раз меншим.Такий, як при місячних. Ногами й тазом я могла рухати, піднімати, оніміння нема. Але встати на ноги напевне б не змогла. Після того я весь час лежала, на екрані показують перейми, серцебиття дитини й моє, тиск міряє апарат кожні пів години. Акушерки біля мене не було, але в них на моніторі те саме, і якщо щось, вони одразу заходять.
    До 9:30 мене ніхто не чіпав. Чоловік все питався: коли вже роди? ))) Води так і не відійшли в мене. В 9:30 подивилися мене, відкриття було повне, голова дуже низько. Але потуг не було. Сказали, що почекають ще з пів години, щоб відійшли води, чого не сталося. В 10 мені прокололи міхур, вода була прозора. Ну і додам, мене не питалися, чи я не проти. Вони так вирішили, і все. (Роди приймали акушерки, без лікаря. Не якісь домовлені. Вночі була одна бригада, вранці в 7 в них перезмінка, і мною опікувалася вже інша бригада). Одразу почалися потуги. Спинку крісла підняли. Чоловік тримав мені одну ногу, акушерка іншу, і друга акушерка підносила інструменти і т.п. Пояснили, як тужитися. Після першої потуги вони підвезли столик з інструментами, і я подумала, що будуть різати. Запитала, але вони сказали, що то інструменти не для того, і вони не ріжуть, бо розриви краще заживають. Тужитися мені було легше, ніж перейми, бо для мене перейми були дуже болючими. На 4й потузі в 10:29 народився малюк. Я була в такій ейфорії, що не розуміла, що вже нас троє. Чоловік плакав, і тримав мене за руку. У мене теж градом покотилися сльози радості! Малого одразу виклали на мене. Пуповина відпульсувала, і чоловік перерізав. Дитину обтерли, але не вдягали. Поклали на мене. Він вхопив груди, і 40 хвилин смоктав. Мені в цей час зашили тріщини. Як тільки зашили, анестезію відключили. Через 15 хвилин я могла встати на ноги. Загалом, півтори години після народження ми були в родзалі, потім акушерка допомогла встати, і відвела в туалет. Дали чистий халат переодягнутись, приклали лід, і посадили на крісло, щоб перевезти в палату. Малюка в цей час забрали проводити тест слуху, брати кров і т.д. В палату принесли через 40 хвилин запеленаного. Там вже ми залишилися втрьох, насолоджуватися нашою маленькою радістю. Вставала я одразу, прийняла душ, замовила собі їсти, бо була дуже голодна)))) На третій день зранку ми вже були вдома!)
    Я чомусь боялася криків, істерики і т.п. Можливо завдяки анестезії, а скоріш, дякуючи Богу, я народила спокійно, і враження про роди в мене, як про свято! Для мене велике значення мала присутність чоловіка, його підтримка, і тепло. Ну і чоловік всім гордо розказував, яке то щастя бачити народження своєї дитини. Я дякую Богу за те, що все так склалось. І за те, що в моєму житті є 2 коханих людини - чоловік і синочок!
     
    • Подобається Подобається x 23
    • Зе бест! Зе бест! x 6
    • мімімі мімімі x 2
    • Баян Баян x 1
  20. shparynka

    shparynka Well-Known Member

    І моя черга)) На терміні 34 т. мене з діагнозом прееклампсія поклали в патологію. Лежала я там, лежала, і тут почала мені пухнути одна нога. Кажу в.о. завідуючого. Попий канефрон. Пропила. Нога пухне. Так добре вже видно, що в піврази більша за другу. Кажу іншій лікарці, відповідь була просто геніальна- ну людське тіло взагалі не симетричне. Аут, правда?. На моє щастя, в понеділок 26 грудня , вийшов зав пологового з відпустки, глянув на ногу мою ( а та, як подушка), зразу записав мене на судинне УЗД, попередив про можливість народжувати у Львові, бо ще наміряли мені плід більше 5 кг.
    Коротше, їдем в середу до Львова, разом з зав, який домовився про мене з Коржинською. На наших гарних дорогах і бруківці мене розтрясло))) Ще в машині почалися легесенькі піднивання, думала. просто такі собі, тренувальні. Приіхали в мед, в прийомному покої ми з завом попрощалися. А там.... катакомби, чесне слово, якось так страшно, моторошно. Пішли з чоловіком в туалет. І там в мене відійшли води. Я так злякалась)))) бо в перших пологах мені води пробивали. Омг, та вода тече і тече, в мене всі джинси мркрющі, в мене паніка, я в такому шоці, що починаю путати букви в словах, забуваюся самі слова, жах, як згадаю. Мене з прийомного машину, в пологовий. записали, оглянули, А як я опинилася в родзалі? Не пам"ятаю зовсім тепер. Прийшли лікарі, два якихось дядьки, я все випитувала, як їхні прізвища))) Викликали судинного хірурга, прийшов ще Ошуркевич ( його прізвище на бейджику прочитала ). Значить, якщо в мене тромбофлембіт, якщо в мене є тромби, то будуть кесарити і зоадно робити операцію на венах, забирати тромби. Отак пишу, а самій так страшно, навіть зараз.
    Дивиться судинний. Все чисто. То не тромби, то лімфостаз. Дивиться Ошуркевич. Дитина 4 кг. Максимум + 23 грама. 23!!!!!! Хто Вам таку вагу дитині поставив)))? Будете родити самі. Дівчата, я розплакалась з радості)))
    Ну і дала схваточки, раз в 10 хв, потім раз в 5 хв. Потім чую, тисне мене в попу. Потужний період. Чую, потуга, я тільки питала- що мені робити, дихати чи тужитись?
    28 грудня, о 23.58 народилась наша солодка дівчинка))) розплакалась зразу. При вазі 4400 не маю ніяких розривів-розрізів. Дуже завдячую цим акушеркам. Маю, правда, деякі питання, але то вже лишиться невиясненим.
     
    • Подобається Подобається x 28
    • Зе бест! Зе бест! x 4