Розповіді про пологи

Відповідь: Розповіді про пологи

Ми з малечею вже вдома, тому поки синочок спить, напишу свою розповідь про пологи.
Вагітність в мене була можна сказати ідеальна - ні загроз ні набряків, ні інших неприємних штук. На пологи я теж налаштовувалась позитивно. Налаштовувалась на домашні пологи з акушеркою, але не вийшло, сама народжувати без допомоги когось було боязко, та ще і вдома пресінг батьків лікарів, які категорично були проти одразу, тому потрапила в пологовий.
Отже, власне сам процес
За день до ПДП лікар оглянула мене на кріслі щоб сказати коли народжу. Тиждень перед тим дивився інший лікар, то 2 дні йшли перейми потому, тому коли після останнього огляду почались перейми я навіть не припускала що можу народити того дня.
В 13.00 пішла додому з переймами, боліло досить злосно, але я думала: ренувальні. Заміряла про всяк проміжки - 3 хвилини і тривалість 40 секунд. Думаю, було так само минулого разу, тому не поведусь.
До вечора це діло не припинилось, але і не було прогресу: ті самі 4 хвилини і проміжки 40-50 секунд. Я собі прийняла душ, в 10 вирішила піти спати. Як не дивно навіть трохи задрімала, здалось перейми стихли. Тато пропонував ввечері поїхати в пологовий, але я відбивалась, бо боялась що знов тренувальні і мене як оформлять то і розродять, бо раз прийшла то що робити.... Але в 12 я прокинулась бо біль від перейм посилився, думаю: якась дивина, проміжки не збільшились, тренувальні, спимо далі... Але спати не змогла вже В 1 ночі розбудила чоловіка, кажу, що якось зле мені, мене почало морозити. Він каже: "Та ти родиш". А я далі думала, що тренувальні Так досиділа я до 2 ночі, коли боліти стало трохи більше то вирішила поїхати таки в пологовий. Раптом таки справжні а не ренувальні В 3 ночі були там, черговий оглянув: я не хотіла дзвонити лікарці бо була не певна до останнього і сказав що відкриття 7 см, сьогодні народим. Всі заметушились. Мене повели в родзал, там я стрибала на м"ячику і чекала того нестерпного болю пологів, але було досить терпимо, я навіть жартувала Може мене рятувало те, що перейми були по хвилині лише і проміжки 2-3 хвилини. Коли приїхала лікар, то сказала йти на крісло щоб вона глянула, тоді і відійшли води. Сказала що відкриття вже 9 см, ще трішки я ми народим. Перейми стали трохи сильніші, але далі терпимі, я ходила і все таке. За хвилин 20 відкриття було повне, але потуг ще не було, лікар сказала що мають початися зараз. Я насолодилась декількома хвилинами без болю і почались потуги. Вони були не сильні, тому тужитися правильно було важко. Добре що ніхто не напрягав окситоцином і серцебиттям, чекали поки поткги стануть сильнші самі. Тужилась я довгенько, щось виходило не дуже. Мабуть то все через те незручне крісло, хай йому грець. Але от потуги стали сильніші і.... мій синочок народився я була така щаслива... Правда була маленька тріщинка, знову ж через те що я викручувалась на тому кріслі. Якби не крутилась, то все б було взагалі ідеально. Але "підшили" швиденько Далі було прикладанння, чоловік перерізав пуповину і... я напхалась шоколадом поки ніхто не дивився Отакі були пологи, дуже рада що природні без стимуляцій і інших гидот. Єдине - шовчик, але він не сильно турбує. Тепер я можу сказати - пологи не страшно і не так боляче як я думала
П.С. В пологовому взвила вже на 2 день, особливо від педіатра. Так нав"язував БЦЖ, що ледь випустив з відмовою. Але головне випустив

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки мацьопа спить вирішила і я написати свою історію жіночого подвигу-народження свого найдорожчого скарбу-моєї дівчинки.
Вагітність я проходила немов „на крилах”-в очікуванні дива! Не враховуючи раннього токсикозу,все було добре.На 37 тижні моя лікарка сказала,що нібито в мене все вже готове до пологів(по УЗД на 35 неділі доця вже мала +/- 2900кг і термін пологів теж припадав раніше).На 38 тижні я пішла познайомитись з лікарем в ПБ(м..м..м..а який симпатичний і молодий лікар попався!)Так вийшло,що в ПБ працює хороша знайома моїх батьків,з якою я і консультувалась з 37 тижня.На 39 тижні в мене вже було відкриття на 2см і вийшов слиз.корок.Я вже,чесно кажучи,щодня-щогодини молилась:скоріше б народити(ну нетерпілось вже!)
Аж ось неділя(40тижнів і 1 день вагітності).Ніч...прокидаюсь від ниючого болю в животі і раз в 15хв.схватка...я усміхнулась,догадуючись,що накінець той момент наступив! На літо ми вирішили з чоловіком пожити у моїх батьків(тут і природа:чисте повітря,і разом з тим вони хотіли мені допомогти і натішитись малятком).Але в ту ніч я вирішила не говорити ще батькам,що мене вже „бере”!Сказала лише чоловікові.І так з 2год ночі до 6 год ранку я майже не спала,щоправда вже й дуже часто бігала в туалет „по-всякому”.Потім мама щось запідозрила,ну і я вирішила,що вже й можна їм сповістити.Ми передзвонили до нашої знайомої акушерки,і вона сказала приїхати до неї додому:вона гляне.При огляді відкриття було десь на 2,5см,але вона сказала,що в мене ще матка ніяк не може розігнутись(вона в мене була загнута),а голова дитини вже тисне.Одним словом,вона мені вручну її розігнула(а то б мучилась я б так днів зо три).От тоді біль стала ще трохи сильніша.Правда,та знайома нас вгостила ще кавою(тобто мою маму і чоловіка),а мене тортиком,і тоді ми поїхали в пологовий.
Там нас з чоловіком повели у передродову палату(перед тим я вже переодягнулась у „фірмову”лікарняну х/б ночнушку).Ну і в 9 год.почалось...!нестерпна біль щодві , а то й щохвилини..!!!Хочу сказати,що всю вагітність я не боялась пологів,налаштовувала себе,що це не страшно і терпимо(тим більше читала в багатьох розповіддях про пологи).Але,як виявилось,у мене дуже високий больовий поріг чутливості!
Я приймала різні пози,щоб полегшити біль(в цьому мені допомагав чоловік + обтирав мене мокрим полотенцем,потім зняв свою футболку і приложив до ніг),але то лише спочатку мені полегшувало,але терпіти вже не було сил,тим більше мене „валило”з ніг!!!Лікар спочатку казав,що бажано ходити,але потім я лягла на ліжко.Чесно кажучи, стонати я не могла...я кричала,та потім вже так сильно,що не контролювала себе.Лікар і наша знайома акушерка говорили мені,щоб я не крутилась,бо порвусь(та я і сама про це знала...).Памятаю,що в сусідній кімнаті ще одна дівчина кричала...А ще,потім, як в тумані,я сварилась,щоб мені не кололи окситоцин,бо лікар сказав,що мої перейми слабшають(а мали би посилюватись),бо так я промучаюсь 2 дні...Але тут мене „погнало”...почало тужити(мене завжди цікавило:як це?) Лікар кричав,коли треба було:тужся! І десь за півгодини(чи менше)головка показалась(така волосата).Мене одразу в сусідній родзал-там за 2 рази „туження”я народила свою Ангелінку-чудо вагою 3900кг ,ріст 55см!
Але,на жаль,(через то,що я не послухалась лікарів,бо була як в „іншому світі”)я сильно порвалась(ззовні-2 шви,і 2 великих внутрішніх).Але,коли мені поклали мацьопу на живіт,то я навіть не відчула тої болі,а лише полегшення-накінець! Щоправда,лікар сказав,що я дуже глибоко порвалась(і звичайно зашивати я не дамся!) мені викликали анестезіолога і зробили загал.наркоз.
p.s.потім я довго відходила від того наркозу.А наступного дня якась була „заторможена”,але мене цікавило,чому мені не приносять мою маленьку?!?Виявляється її догодовували сумішшю(бо я після наркозу),потім я встала і ходила до неї наглядати.Вона плакала і я біля неї теж ...відчувала безпорадністьА вже наступного дня я її забрала до себе і ми почали гарно гамати цицю!І так 5 днів я з донечкою провела у палаті,чекаючи,коли нас вже випишуть додому!
Але хочу сказати,що під час пологів лікар і моя знайома акушерка дуже гарно до мене ставились,і знаю,що вони хотіли ,щоб все пройшло добре.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Day before…
Так склалося, що цей день був датою ПДП. Ще за багато місяців до цієї дати день ПДП був для мене якимось рубежем, дуже особливим днем, після якого моє життя мало змінитися.. Він хоч умовно, але мав стати переломним в житті. Мені все здавалося, що це ще далеко... І ось цей день настав... я й сама не вірила, що час прийшов. Ознак не було ніяких, і я вирішила, що ще з тиждень, мабуть, погуляю... Принаймні мені хотілося ще відтягнути час. Я розслабилась і намагалась не думати про грядущі пологи. Але події не заставили себе чекати, і пізно ввечері мене почало безпричинно тошнити, появилася незрозуміла неймовірна слабкість. Потім почалась “самоочистка організму”, і тільки перед сном стало краще. Це і було моїми предвісниками.
Це була субота. І, пам'ятаю, я ще сказала чоловікові, що в неділю народжуються щасливі діти, і я хочу, щоб моя дитина народилась в неділю...як вимовила!

That day…
Прокинулась я о 5 ранку з відчуттям, що твердне живіт. Подумала, що тренувальні перейми, і ще заснула. О 9 мені зовсім не хотілось вставати з ліжка, і живіт далі періодично тверд, але почувала себе нормально. Явно це були перейми, я далі думала, що тренувальні. Засікла інтервал... кожні 7 хв протягом години!! Болі як такої я не відчувала ніякої. Чоловік сказав терміново телефонувати лікарю, і збиратися в пологовий...- ми їдем! А я далі твердо не хотіла вірити, що це ВОНО. Похапцем взявши сумки, затаївши надію, що за годину повернусь додому, ми вирушили в пологовий. По дорозі в машині я ще жартувала, щоб підняти всім настрій, і не думати про пологи. В пологовому мене оглянули – відкриття 5 см! І тоді, як лікар сказала, що сьогодні народим, мене як током пробило. Невже справді сьогодні побачу свою манюню?! Я помалу приходила до себе, і тільки тепер до мене дойшло, шо “ми приїхали”.
Перейми тільки наростали, я стрибала на м”ячику в родзалі, гуляла по коридору, максимально намагалась розслабитись. В моменти найболючіших перейм мені дуже допоміг чоловік, котрий він був зі мною, тримав мене весь час за руку, і його підтримка в ці моменти була для мене неоціненна. Потім мені прокололи води, потекла тепла водичка, і зовсім скоро почались потуги. В ці моменти думати хоч про щось (крім того, щоб все якнайшвидше скінчилося) було дуже важко, але я згадувала, як правильно дихати, намагалась думати про дитинку, тримати з синочком зв”язок, бо мені то було непросто, а як там йому? Він же страждав не менше мого. І ось, коли вже сил не було вже зовсім, і я відчувала, що дійсно більше не можу, зібрала останні сили, які залишились, і в наступний момент мені на живіт виклали маленьке тепле і мокре тільце... Мого маленького довгоочікуваного синочка, найдорожчого в світі. Я навіть не зразу зрозуміла, що це вже все, і тільки торкнувшись його крихітної ніжки, з полегшенням зітхнула. Перше, що мені захотілось – переконатись, що з ним все добре, все решта не мало в той момент значення. Чоловік (завжди впевнений в собі, з вольовим характером) з розгубленим поглядом на збентеженому обличчі, невпевненими рухами перерізав пуповину, і через мить маля закричало. Мені сльози накотились на очі, емоції переповняли, хоч сил не було зовсім, але щасливішої людини за мене в цей момент було не знайти!
Не відкрию нікому таємниці, якщо скажу, що народжувати – це непросто, але...
це величезна радість і неймовірне щастя, чути як б”ється маленьке серденько твоєї дитинки, коли притулити її до своїх грудей; годинами дивитися в безневинні, сповнені цікавості і щирості, оченята; торкатись мініатюрних пальчиків...всім серцем любити свою маленьку крихітку. Це щастя неможливо передати словами, неможливо описати, його можна лише відчути. І заради цього варто жити.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Тримайте ще одну історію появи на світ Божий ще одного маленького чуда.
Отже, почнемо з того, що друга моя вагітність пройшла напрочуд легко. Перша теж була легкою, але тоді було трошки токсикозу, трошки "низько голівонька, треба лягати в лікарню" і т.п. Цього разу, видно, Бозя знала, що я не маю як зі старшим чудом відволікатися на підтримки і лікарні і подарувала нам легку вагітність.
Дата ПДП була на 11-12.08. Я одразу була впевнена, що народжу на початку серпня, а то й до кінця липня, бо старша народилась на тиждень скоріше. Пройшов липень, початок серпня, 11-те, 12-те...Кожен день щось поболює, хапає, кожного дня готова їхати в пологовий. Пузо вже величезне, всі питаються, скільки діток там ношу Протягом тижня відходив корок.
Субота,14.08.10р. Зранку хотіла відправити чоловіка до його мами за 70км від Львова, бо там закінчують ремонт і, думаю, хай їде, бо потім з малятком дуже не виберешся. кажу йому, що нічого не відчуваю, хай їде. Але якось так склалися обставини, він закрутився і вирішив не їхати. І добре, бо о 14.30 в мене почались регулярні перейми з інтервалом 10хв., біжу домішувати пляцок А чоловік би точно не встиг повернутись, а тут навіть не було б з ким залишити старшу дитину, щоб їхати в пологовий.
Коли відчуваю, що перейми частішають, дзвоню до свого лікаря...він далеко від Львова, не знає, чи встигне повернутись. Скеровує мене до чергового лікаря, щоб той подивився, яка ситуація. Приїжджаємо, розкриття 6см:eek: Мій лікар не встигає, бо він за 4год їзди до Львова, я ледь стримуюся, щоб не розревітися, але опановую себе, треба зібратися і родити, налаштовую себе, що з Божою поміччю все буде добре.
В пологовому залі розкриття 8см., спустили води. Не сподобалось, що лікар з акушеркою так приховано то робили, щоб я не зрозуміла, що відбувається, шушукались-шушукались, вона йому тихенько подала інструмент. Але я ж не дурна, питаюся, нащо спускати, хай самі відходять. Лікар сказав, що треба, бо розкриття велике... Я погодилась. Через 15хв. повне розкриття і за 3 потуги народилась наша доня 3800гр. 55см. Велика і пампуляста
Я справилась за 1 год., причому 20хв з тої години ми були в приймальному відділенні

Дякую Богу за таке щастя, всім рідним, які за мене переживали і молилися, чоловіку за підтримку під час пологів.

П.С. Це вже вдруге мені "щастить" народжувати в чергового лікаря і таки щастить народити легко і без ускладнень.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ми вже вдома. Тепер і я, нарешті, можу похвалитися своїми репродуктивними здібностями. Отже...
28 серпня ми з чоловіком і старшою донькою помандрували на весілля його сестри. Все було чудово, танці-пляски і.... В 22.15 пішла я в жіночу кімнатку і ой! Щось хлюпнуло! Біжу я до чоловіка, хапаю його за сорочку і ми "летимо" до дому за манатками. В 22.30 ми були вже в хаті, викликали швидку і почали збиратися, ставало вже трошки боляче.
В 22.50 приїхала швидка, ми погрузилися і в 23.10 вже були в пологовому (на Мечнікова). Виходимо з машини - і відходть води, просто на вулиці!
До нас вийшов молодий лікар, який чергував тієї ночі. Ми на перед не домовлялися. Без усіляких проблем нас швиденько оформили і провели в родзал. Чоловіка пустили на пологи без проблем, грошей і довідок.
В родзалі лікар допоміг мені вскарабкатись на те шалене крісло для "попереднього" огляду і... "Боже мій, - каже лікар, - у нас відкритя на 10, зараз родити будемо!!!" Одразу почалися потуги і з третьої спроби ми народили!
29.08. в 0.05 моє курчатко з'явилося на світ Божий! Вага 3400, зріст 53 см. Мій чоловік плакав від щастя, стоячі біля мене. Хоча пологи і були дуже швидким, що я і сама не встигла оговтатись, чоловік мені дуже допоміг морально.
Ні розривів, ні тріщінок, ні чистки я не мала. Плацента відійшла сама через 15 хвилин, ніхто її не смикав, і мені нічого не кололи.
Лікар виявився дуже уважний і чуйний. Акушер і неонатолог - справжні професіонали. А при виписці лікар з посмішкою згадував, що в нього ще не було такої пацієнтки, як я. Каже, наречених з весілля привозили, а щоб гостей - таке вперше...
Усім дівчатам бажаю таких швидких і легких пологів, як в мене!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті я маю час написати про свої другі пологи. Почну з того, що звістка про другу вагітність стала для мене досить великою несподіванкою, тому зразу не повірила тій ледь замітній другій смужечці на тесті. Всю вагітність я провела можна сказати на ногах, не мала багато часу на відпочинок, бо треба було постійно встигати за синочком, можливо тому Бог і змилувався наді мною і вся вагітність в мене пройшла дуже легко. Чомусь зразу собі подумала, що в мене буде дівчинка, а коли на узд це підтвердили, моїй радості не було меж. Завжди хотіла мати старшого синочка і донечку, і нарешті мої мрії почали збуватися))))
ПДП в мене було на 30 липня, але я чогось вірила, що народжу скоріше, на 38 тижні, ще й лікарка з пологового мене в тому можна сказати переконала, під час огляду на 37 тижні, але коли вона сказала лягати в лікарню, щоб підготовитися до пологів, я відмовилася, бо не хотіла аби мене стимулювали.
І от проходить 38 тиждень, за ним 39, а я все не народжую. 29липня я пішла у пологовий на огляд, лікарка запропонувала лягти в пологовий, поздавати аналізи. Я погодилася, в цей день пішла ше додому. Мене нічого не турбувало, нічого не боліло, не хапало, тільки дуже боліла лобкова кістка, так що і ходити не могла. І от наступив день пдп, я з самого ранечка прийшла поздавала аналізи. Потім пішла на огляд до лікарки, коли залазила на те крісло, то ше говорила їй аби дивилася мене скоріше, бо хочу йти додому на вихідні, бо нема з ким малого залишити, на що вона тільки махнула і з посмішкою сказала, що піду додому вже з другою дитинкою. Виявилося, що в мене вже відкриття на 2 пальці.
О 12,30 я прийшла у передродову палату. Перейми в мене були не дуже інтенсивні, десь що 10-15 хвилин. Прийшла лікарка і сказала, якщо не будуть наростати, то нехай акушерка через годину підключить капельницю, Так, як я того найбільше боялася, то чи зі страху, то чи просто так мало бути, але буквально за 20 хвилин мене почало хватати що 2-3 хвилини. Я себе правда настроїла, на те, що буде боліти, але щоб так сильно… Чомусь дуже тяжко було передихувати перейми. Перейми при перших пологах набагато легше переносила. Прийшла лікарка і спустила води, після чого мене майже одразу почало перти. Я старалася не тужитися, аби не порватися, бо акушерка сказала, що нема ще повного відкриття, і передихувати. Я тільки думала коли нарешті можна буде народжувати і просила Бога, аби все пройшло добре, і з нами обома все було добре. Ще й чоловік подзвонив, хотів говорити, не знав, чого я ледве говорю, думав, що обідилася на нього, я йому кажу, що ледве тепла, народжую, а він так і не повірив, на що я кинула трубку, бо вже не сила була терпіти. (Коли ішла в передродову подзвонила до коханого і сказала, що сьогодні будеш двічі татом, то він сказав, що добре і не має часу, думав жартую (потім я дізналася, що він тоді спав разом з малим і з просоння не зрозумів)).
Десь в 15,20 я пішла в род зал і за 3 потуги о 15,30 в мене народилася донечка 3.500 кг і 52 см. Я плакала від щастя…. А коли її поклали мені на живіт, в мене аж дух перехопило. Донечка зразу так гарно сьомкала цицю, а я відчувала себе самою щасливою мамою на світі!!!! Лікарка сказала, що я молодець і в мене немає ні одного розриву, ані тріщинки.
А коханий зрозумів, що став двічі татком, коли до нього передзвонила моя мама і привітала з донечкою.
От така у мене розповідь, ми з чоловіком щасливі і тішимося нашими дітками, а всім майбутнім мамам бажаю легких пологів і щасливо виношувати дар Божий!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Моя розповідь про пологи писана ще до остаточного доведення до кінця процесу народження мого щастячка. Та сидячи в палаті і цідячи молочко для найкрасивішого синочка я всетаки дуже надіюсь на те, що все буде добре...
Одним словом, моя вагітність це подарунок від Бога. Адже як тільки ми перестали її планувати через недуже втішний діагноз чоловіка (рак) я дізналась, що чекаю на чудо. Це чудо ми усіма силами намагались зберегти, адже воно нам вселяло надію в краще завтра. Наша вагітність проходила без особливих проблем. Наші аналізи покращувались, ми гарно товклися і чекали свого часу.
...Переживши стрес 1 вересня мої виділення які були суттєвими протягом усієї вагітності почали збільшуватись. Кого я не запитувала, усі переконували, що це нормально і в них таке також було. Та як виявилось не завжди варто слухати чужі поради. Мої виділення виявилися водами, які на день родів підтікали третій день. 3 вересня я прокинулась і зрозуміла, що не відчуваю рухів дитини. Як тільки я не пробували змінювати пози від дитинк ні слуху ні духу. Саме цього дня я мала їхати на консультацію до свого лікаря. Я приїхала з думкою, що мене положать можливо на збереження але моїм хвилюванням не було меж. я приїхала в ПБ і дві години стояла в черзі до Данкова. Сидячи на дивані і слухавши одну пані, донька якої щойно народила я почула легкі ворушіння мго малятка. я втішилась, та розуміла, що щось не так. Пройшовши до лікаря таки не дочекавшись своєї черги я почула не дуже втішні слова. Що підтікають води, що я можу втратити дитину... Мене в той жеж момент відправили в родзал. Я без речей, без паспорта пішла на підготовку до родів. 13 00 я вже була в родзалі. Чоловіка до мене не пустила, по причині можливих проблем на родах.
Мені пробили води і в мене різко почались схватки. Одна за другою, які поволі переросли в потуги. За три потуги я народила свого синочка. Він був дуже ослаблений, синій через обвитя пуповиною, але всеж живий. В мене забрали його важити міряти і дали під кисень де він так жалісно стогнав, що я себе почала картати, що довела до такого. та мене втішали, що це нормально і все буде добре. Мені не дали як всім мамам його до грудей, а зразу забрали капати, давши лише його поцілувати.
Отже 15 20 я народила синочка вагою 2700, 51 см з купою проблем, але головне, що я могла чути його плач і відчувати тепло тіла. на наступний день мені віддали синочка і ми з ним нормально познайомились. Я вперш його нагодувала молочком, вперше нормально пригорнула і думала на цьому усі наші проблеми закінчились. Та проблеми при родах таки далися взнаки! через відкриті родові шляхи в синочка був поганий аналіз крові, через що йому кололи антибіотики. А на четверту добу моє чудо пожовкло і аналіз крові на білірубін був досить таки не втішний. Головною причиною цього ввжалось конфлікт по крові між мною і ним, а недоношеність та придушеність на це ще більше повпливало. На четверту добу його в мене забираю на фітотерапію і капання. Тут я зрозуміла що таки є в мене материнський інстинт, в наявності якого я так сумнівалась. Дуже важко бачити його беззахистного в тому боксі з великим катетром в маленькій ручці, а ще важче не могти його торкнутись і пригорнути.
...Так тривало три доби! Аналізи замість того щоб покращитись ставали гіршими, що доводило мене до сліз, якими я душилась з середини, розуміючи що можу втратити молоко. І на четверту добу терапії мені його повертають на годування. Цілу ніч я сиділа, тримаючи його на руках і міцно обіймала, переживаючи, що його знову заберуть. я його вмивала святою водою і просила, щоб бог нам таки допоміг вилізти з того. І на ранок в нього суттєво покращились аналізи.
Сьогодні мому синочку 11 днів, він гарно їсть і швидко росте, та я далі живу з страхом, що хтось прийде і забере його. Я ще раз перенконалась, що ми повністю безсилі, а той хто має силу це лише Бог. І, думаю саме моя молитва нам допомогла вилізти з таких проблем. Виписуючись з лікарні мій лікар сказав, що в мене в запасі було лише пів доби, щоб врятувати мого сина. Так страшно...пів доби і я могла втратити частину себе...
Зараз моє маля тихенько спить в ліжечку, а я продовжую дякувати Богу що все сталося раніше як раз на ті 12 годин.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Приїхала я в пологовий на 39 тижні –« здаватись». Я чомусь себе настроїла, що родитиму скоріше (21 серпня мала б родити по перших рухах, та і плацента в мене скорше дозрівала). Положили мене в паталогію з вкороченою шийкою матки. Тому і сказали, шо я можу родити як на наступний день, так і через тиждень. Моя лікарка була ще в відпустці, тому я вже і немала надії в неї народити. Умови, які були на Батальній, мені сподобались ( тільки один раз не було гарячої води) – Душ в кімнаті, кафе недалеко де можна не дорого і смачно поїсти(їхню кухню не дуже хотілось). І ось пройшло і 21 і 22, а нічого нема. Тут і 25, моя лікарка вже є на роботі, а мені ніц.
Коли наступило 27, день ПДП, я трохи почала переживати ( саме більше боялась переносити). В ніч на 29 ( а це з суботи на неділю) я о 4:00 проснулась, прислухалась до себе – ніби нічого не болить. Коли пройшло хвилин 15 відчула, що шось булькнуло, встала і воно вже не булькнуло, а добре полилось. Я пішла до акушерки, вона мене почала потроху збирати. Позвонила чоловіку, сказала щоб збирався і їхав до мене, бо почалось.
Мене відвели в родзал, де мене оглянув черговий лікар, дальше нічого не боліло, він сказав щоб мені поставили систему, якщо і через годину нічого не буде боліти. За цей час до мене вже приїхав чоловік, а схватки так і не почались, навіть натяку на них не було. Тому о 6 годині мені поставили капельницю, і через годину черговий позвонив моїй лікарці( Пироговій Вірі Іванівні).
Схватки почались майже одразу. Десь біля 10 години вони були вже такі, що я боялась що не витримаю. Я знала що це буде боляче, але не думала що настільки. Чоловік мені дуже допоміг, і масажував поясницю, і давав пити, і обмивав лице ( мене дуже кидало в жар). В 11 годині, моє ліжко переробили на родильний стіл (до речі я не можу сказати, що мені було на ньому не зручно родити) . І о 11:25 моя донечка лежала на животику))). Чоловіка на потугах не було, я не пустила, але він зайшов тоді коли мені донечку на живіт виклали. Лікарка мені дуже допомагала і словами і діями, причому дії всі вона пояснювала. Та все ж без розрізу не обійшлось(((. Коли мені приклали моє чудо до грудей, а збоку також був чоловік, то я думала, що щасливішої людини на світі немає))
Ось така в нас історія появи нашого зайчика, нашої Сашеньки на світ)))

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ну,ось нам обом з синочком скоро 1 рочок! Так, так нам обом, адже 30 жовтня 2009р. цей світ змогла побачити і я!!!
А починалося, все як у всіх. Тато плакав з радості, коли побачив 2 смужки, я просто літала. Вагітність проходила, без особливих ускладнень, один раз піднявся тиск. Народжувати я не боялася, так як розуміла, що від того боюся чи не боюсь, дитинка всеодно мусить народитись.
Ну, ось і настав відповідальний момент. 30 жовтня, в 5.20 в мене відійшли води. Чоловік відразу побіг за машиною, не зважаючи на мої щирі переконання, що це я просто пі-пі зробила. Через 20 хв. ми вже були в роддомі на Джамбула, лікар оглянувши мене сказав, що "все приїхали, будемо народжувати". Заспокоївши свого чоловіка , я спокійно пішла в родзал,де мені поставили капельницю, бо води відійшли, а схватки були ще дуже слабкі. Через 10 хв. мені вже починало "бути добре", я як на шейпінгу пригала на м"ячі, щоб хоч якось зменшити біль. Чоловіка біля мене не було, бо якраз був 1-й день карантину, у зв"язку з свинячим грипом. Коли прийшов лікар, то оглянувши мене сказав, що матка розкрилась на 3,5см. і народжу я не після обіду як він думав, а десь через 2 год. Невдовзі розпочалися потуги, я чесно виконувала всі вказівки лікаря.....до того часу поки в мене не почала боліти спина. З кожним разом мені ставало важче тужитися і близько 11 год., було вирішено дати мені анестезію. І...
Я прийшла до себе, періодами ще провалюючись в сон. Навколо мене було багато лікарів. Єдине, що я з того запам"ятала, так це як мені сказали, що "в мене хлопчик, мені спасли матку і що я щаслива в Бога". Була 7 год.вечора. Тіло хоч мене і не слухалося, але все ж я змогла подзвонити до своїх. Я щось їм говорила, не розуміючи чому вони плачуть.
Свого синочка я побачила лише на 5 день, саме тоді і дізналася, що життя моє було на волосині. Після того як вийняли щипцями мого синочка, в мене розпочалася сильна кровотеча, яку ніяк не могли зупинити, гемоглобін впав до 40. Викликали якогось професора... одним словом, якби він прийшов на хв. 4-5 пізніше, мене б не врятували. І лише чудом спасли мою матку, так як в більшості жінок вона видаляється. 2 рази мені робили переливання крові, так як гемоглобін різко падав.Але я вирішила не розкисати і всіма силами старалася ходити. Приємно було чути, коли лікар сказав моїм, що я невипраний оптиміст. Також намучився і мій хлопчик, в нього був і набряк в голівоньці і високий біллірубін. Але дякуючи, чудовому педіатру, яка не відходила від нього 4 доби, мій синочок пішов на поправку.
А зараз дивлячись на це чудо Боже, мого Юрчика-Тадея ( до речі прекрасний, здоровий хлопчик), я розумію, що ми мусіли через це пройти. Нам подарували життя!!!!!!! А я з нетерпінням чекаю того моменту, коли в мого синочка, з"явиться братик, або сестричка!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті добралась до вас щоб розповасти про свої пологи.
Ну ось 23 вересня лікар поклав мене в роддом бо вже вийшов час і щоб я була у нього під рукою. Полежала я там до суботи а на вихідні на цілий день тікала додому.
Ну ось настала неділя і я знову поїхала додому на вареники. Нічого непідозрюючи почала жарити мужу грибочки, і обпекла собі пальчик, і тут дзвонять мені знайомі з роддому шо ті дівчата які лежали зі мною разом пішли народжувати. Оті я розстроїлась що всі народжують а я ні. З тами настоєм приїхала вечером в роддом. В палаті ше моїх небуло. Я попила чай і тут в 19.00 у мене почав різко боліти низ живота, за 2-м разом я вже засікала інтервали, було кожних 10 хв. У 20.00 мені вкололи знеболююче шоб перевірити чи споравжні схватки – виявились справжні. І тут я невитримала і вже в 21.30 подзвонила до лікаря і сказала що я вже готова. Там пішла стандартгна процедура і в 22.15 я вже була в родзалі. Потуги були дуже стрімкі за 3 рази мені вмставили мого ангелика на животик і я почула його голосок… вже небуло ні болю ні нічого тільки мій синочок….
Ось так в мене все швидко пройшло , наче у фільмі…. Дякую лікарям (бо був Данков і Халіна, яка мене підтримувала як рідна мати) і акушерці шо помогла…
Зараз ми вже дома намаємо цицю і ростемо.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Моя розповідь не така детальна, більш художня. Успіху всім хто в очікуванні дива!

Я прочитала десятки історій і відвідала спеціальні курси перд Тим, у всіх Це буває по різному. Я була впевнена, що свою розповідь опублікую відразу по Тому, та пройшло вже 5,5 місяців і я й далі не можу про Це писати. Можливо тому, що написати означає ще раз пережити. Більшість переживають це лише раз чи двічі в житті, з захватом дивуюсь тим кому вдається 5 і більше разі щиро співчуваю тим, хто на Це не здатний.

«Ти вже? Ну коли вже?» – в соте питала надокучлива сестричка.
«Я думаю шо То буде 15-го на день народження його мами.
«Мені чомусь здається, що 7-го в середу» всі заходились щось прогнозувати.

А я вже просто не могла дочекатись…

Недавно читала форум на якому жіночки, яким за 30 задавались питанням чи готові до Цього, проскакували різні фрази на кшталт: «пожити для себе», « зробити кар’єру», « поява материнських відчуттів»…- Смішні)

Через всі ті прогнози пророків-аматорів я чекала цього значно раніше. Останні 2 тижні я вже не могла думати ні про що інше, Це могло статися в будь який момент, але не ставалось. У кого ще не було такого чекання хай уявить очікування дня народження в дитинстві чи відпустки, втім Це-унікальне, нічого навіть не можна порівнювати з цим.

Ми обрали кремезного лікаря з вусиками, років сорока високого зросту і з довгим іменем, він справляв враження знаючої, небайдужої в своїй справі людини. По його словам вдома він бував рідко, лікарня - його перший дім, за таку не легку працю і на відповідному джипі їздить. Про свою професію казав: « Ми під постійним стресом вмираємо рано від інфарктів»

Прийшли на запланований огляд: «Вже скоро, чекайте. Може сьогодні, завтра, а може і за тиждень»
Ще сім днів несамовитого чекання. Сумки складені давно вже забула що де лежить. Сонце світить, вже не сила величезний животик носити. Щоб Це вже нарешті відбулось, пробую всі методи і поради і в останній тиждень викочуюсь кавунчиком на Високий замок, висуваюсь на верхівку ратуші - нічого.

Щоб про все «забути» поїхали на шашлик, я ж намотую кілометраж. Вечором, щось поболює та я вже в зневірі не звертаю уваги.
Черговий запланований огляд. 10:00 вусатий лікар з довгим іменем кладе свою велетенську руку мені на плече: «Вже скоро, якщо не сьогодні то завтра точно». І знов повертаюсь додому вся в очікуванні я.

Вдома, як завжди щось жую, та ниє животик. Чоловік поїхав на роботу, знову ми самі.
Та ниття не проходить, перетворюється на нестерпний біль. 12:00 пишу чоловіку в аську, та не можу дочекатись відповіді, чи повірить він мені після стількох розіграшів. Дзвоню. Приїжджає. Не сила дійти до машини. Не можу їхати. Штани давлять животик, кросівки спухлі ноги.

Чоловік скинув свого светра: «Прикрийся трохи» Бо я вже їду боса без штанів на передньому сидінні.

15:00 приїхали, нас зустрів наш внушаючий довіру лікар, медсестри й санітарка приймального з посмішками гієн питають: «Поступаємо?» - «Так» нарешті получать своїх 30 гривент невідомо за що.

Переоділась, оформляють. Важать, міряють живіт.
- «Прізвище, імя вік?»- не можу відповісти. Перейшла схватка.
- « Це ваша перша вагітність? Скільки народжених дітей?»
Навіщо вони мене це питали??? Я ж дала картрку на якій все написано???
Піднімаємось з великим лікарем і чоловіком на другий поверх.
- « 7-ий вільний?»
- «Ні 7-ий і 9-ий заняті. Може вам 1-ий, 2-ий, 3-ій є»
- «Ну давайте в 2-ий»
- Заходьте в 2-ий родзал.
В пологовому залі мені дуже душно, попросила відкрити вікно. Приємна, чорнява акушерка каже:
- «Та шо ви дитина змерзне, тут підтримується спеціальна температура»
І в цей момент я зрозуміла, що зявляється ще одна особа, з якою мені потрібно рахуватись, інтереси якої треба ставити перед своїми.
Далі оминаючи такі слова як: відкриття, схватки, потуги, шви, пуповина,пробиття вод, окситоцин, плацента…
Скажу що мені дуже допомагав чоловік, жартував собі з персоналом і зголоднів. Задзвонив другу щоб той привіз йому Макдональдс.

Сиджу на кріслі коханий тримає голову, помагає дихати, тут телефонує Оля з роботи, він каже: "зараз дам їй слухавку". І я чую якесь белбетання Олі про перенесення уроку.

«Та забери той телефон »- сказала я досить ввічливо.
«Добре, ти трошки побудь я збігаю там Роман Макдональдс привіз»
«Чи ти здурів? Не лишай мене!»
Тут чудово підійшов би ново журналістський стиль написання для передачі всіх охів, вигуків і потуг, та це не для слабонервних, хоча я трималась добре, аж тут я побачила як проблиснули велнтенські ножиці і я дико заверещала зовсім не від болю, а від панічного страху.

Чоловік до акушерки: Ой по менні шось мурашки біжать то нормально?
- «Та»
Побив себе по обличчю руками і далі зі мною.

16:55- Все, ось і мій Цьопичок! Маленький, сіренький.
Лежить на грудях, мені не терпиться подивитись, але не дозволяють піднімати голову.

Чоловік відразу з ним розмовляє. І досі постійно згадує, що побачив його першим.
Ми перелягли на ліжко. Татко відкрив свій гамбургер і разом з малюком почали обідати, кожен своє)))

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Спробую нашвидкуруч описати свою історію.
Ця вагітність була така особлива, легка і приємна для мене. Всю вагітність я готувалась до зустрічі зі своїм ще одним дитям. Особливо мене тягнуло до води, через це вирішили на морі побувати і до 3 триместру відвідувала басейн, це давало мені таке відчуття піднесеності і ейфорії. А ще я читала про домашні пологи, вважала їх дуже логічними для себе, але через певні обставини мені годі було про це думати. Зате отой досвід, що передають жінки у своїх домашніх розповідях, дав мені теж немало інформації і розуміння пологів як чогось природнього і Богом даного.
ПДП – 8 листопада, але вирішила, що мої другі пологи точно будуть швидше, тому з 38 тижня я була в повній готовності, але пологи не починалися, не почалися вони і 8.11. і 9.11. Терпець починає вриватися , дзвоню до лікарки, прошу, щоб глянула чи готове моє тіло до пологів. Огляд був 2 хв – лікарка лише глянула шийку, яка була на 1 палець відкрита і готова. Але з її слів, з таким можна і тиждень проходити, тому відправила мене до чоловіка радитись чи пити мені касторку, вона, мовляв, природній засіб, що може спричинити перейми, а може і ні, вона і механізм дії пояснила, але вже не згадаю. Сказала, що подумаю вдома. Купили ми ту касторку, сиджу вдома, дивлюсь на неї і розумію, що не буду її пити, бо мої тренувальні, що були практично постійно останні 2 тижні, стали якісь дуже часті і правдоподібні. Це була 14 год. Включила я собі музику і почала ловити кайф від стискань у животі та попереку, бо це наближувало мене до довгожданої миті. Але мені треба було дочекатись 16 год., щоб забрати Катю з садка і щоб прийшла з роботи мама, щоб бути з донечкою. За цей час засікала інтервали – вони були 4-5 хв, а перейми тривали 30 сек., проте це досі були приємні відчуття. Коли всі мої були вже вдома, знову починаю засікати перейми – 4 хв по 40 сек. Нарешті відійшов корок, якого я так виглядала протягом 2 тижнів Рапом дзвонить лікарка, каже, щоб я таки не пила касторки, бо вона глянула моє узд, там ще є час, можна чекати, а я кажу, що я й не пила, але маю регулярні перейми. Домовились зідзвонитись за годину, чи стають інтенсивнішими. А я досі розслаблялась на кожній переймі і не відчувала чи інтенсивнішають, мені не було ні боляче, ні дискомфортно. Зідзвонюємся з лікаркою, кажу як є, а вона каже, що напевно будемо лягати спати, раз перейми не сильнішають, то ще можуть припинитись. Домовились, що я буду дзвонити їй коли відчую, що мені потрібна її допомога. Це була 21 год. Вирішила я таки прилягти, і як тільки лягла, почула, що течуть води. Вони текли і текли, дзвоню до лікарки, вона каже приїжджати, а я щось розгубилась і не знала як я з тим потоком маю у щось вдягтися і їхати, тут і перейми стали сильніші, впустила я на якийсь момент паніку і не проконтролювала перейми. Але пообкладалась пеленками і ми поїхали. Вдома був неймовірний ажіотаж: мама зблідла і мало не зімліла, тато каже «а що, мусиш вже їхати, до ранку не почекаєш?» , а Катя скакала по хаті і кричала «ура, нарешті буде братик!» От і май в таких умовах домашні пологи, та моя мама би того не пережила( як виявилось, вона думала, що то буде дитина 5 кг і я не зможу народити, мені зроблять кесареве).
В лікарні оформились, позаливала там все водами ( і де вони стільки поміщались?). пішли в родзал і його вигляд мене добряче приземлив – то така невеличка кімнатка з температурою 30 градусів, якась драбинка і крісло з диркою, а ще ліжко страшненьке, воно ж виявилось кріслом, на якому треба народжувати. Відкриття було лише 2 пальці, була 22 год. і я думала, що застрягли ми тут до ранку. Але такий настрій мені не подобався, треба було брати себе в руки. Почала ходити по роздзалу, трохи сиділа, розмовляла з чоловіком , ніхто до нас не ходив, було тихо і спокійно , я знову стала слухати музику, яку заздалегідь приготувала саме для пологів – це Омар Акрам, інструментальна музика, яка створює такий піднесений настрій, що я знову відчула, що все під контролем. На переймах опиралась на драбину, але це не давало повністю розслабити все тіло, вирішила я таки лягти набік і це виявилась максимально комфортна поза для мене, тому що між переймами я відразу дрімала, навіть щось снилось, а на переймі повністю розслаблялась, піддавалась тій хвилі, уявляла як розкриваюсь, а тоді знову дрімала. Чоловік просто сидів біля мене, йому не доводилось нічого робити, крім як подавати пити, але я така йому вдячна,що він там був, це давало неймовірне відчуття захищеності.
Прийшла лікарка, вона стала теж мовчки з нами сидіти. Тоді каже «щось слабі в тебе перейми», я кажу «нічого собі слабі», а вона «ти ж навіть не стогнеш, постогни трохи», я: « мене це буде відволікати, я ж намагаюсь розслаблятись» і розповіла лікарці про книжки які читала, вона попросила і собі таке почитати. Далі вже була тиша, тільки моє дихання ставало все швидшим на переймах, я все більше занурювалась в себе і забувала де я є, тільки розслаблення-відпочинок. І тут дуже несподівано відчула, що тужить неймовірно, чую як малюк пробирається до виходу, невже так скоро, я ще досить добре давала собі раду з переймами. Тут прибігла акушерка,санітарка, ще хтось, повернули мене на спину, кажу, щоб підняли мені спинку крісла, трохи підняли, я прошу ще, підняли ще, я була майже напівсидячи. Стала страшенно пекти промежина, я вже знала, що це голівка близько, просять тужитись, за якусь мить голівка є, далі кажуть тиснутись коли відчую перейму, а я її не відчуваю, просто хвиля якась накрила, чую тільки тиск і печіння, дихаю по-собачому, щось ніби заклинило мені. Бачу, всі починають хвилюватись, кричать «Іра, ти що робиш, ану тисни, не передихуй!!!» Думаю, тут поза зіграла роль, якби я була навприсядки, то напевно того не було б. З останніх сил якось потужилась і нарешті синочок на мені. Це була 2:20. Він трішки полежав і став шукати поживу За тим всім я пропустила коли обрізали пуповину, так і не знаю чи встигла вона відпульсувати, плацента вийшла десь за 7 хв, але не без допомоги.
Прийшла неонатолог, щоб оглянути дитину, а він тільки взяв груди, кажу що нехай посмокче ще трохи, акушерка каже, що так не гарно, бо лікар чекає, я ж кажу що зараз ще його не дам. Неонатолог пішла і повернулась за 20хв., тоді синочка зважили і оглянули – 3950 г і 52см за Апгар – 8/9. Акушерка каже мені: «налякала ти нас, не хотіла тужитись, тепер дивись який він замучений, але ж ти не хотіла стимуляції, якби трошки простимулювали, то і потуги були б кращі». А я дивлюсь на свого маленького, який гарно поїв і спокійно спав і не можу зрозуміти чого я маю жаліти, що мене не стимулювали. Взагалі у порівнянні з першими пологами, на яких була і стимуляція, і ручне відкривання шийки і весь набір, то цього разу таки Я народжувала, все відчувала, все контролювала, все залежало від мене, я мала пологи без болю, бо не впустила біль, я не кричала і не страждала, тільки голосно дихала під кінець. Думаю, це були чудові пологи наскільки це можливо у лікарні. Чоловік досі не перестає мене хвалити, взагалі у стосунках наших після пологів з`явилось ще більше тепла і ніжності. Лікарка теж подякувала мені за поведінку на пологах і написала мені свою електронну адресу, щоб я не забула скинути їй книжки які я читала .
Ось така історія народження нашого синочка і братика Матвійка.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Ось ще зі свіжими враженнями пишу про ту незабутню подію, народження синочка.
Почну з того, що вагітність була дууууже несподіваною, але напрочуд легкою, без жодних ускладнень, правда зі своїми не дуже приємними головними болями, невеликою нудотою, потім важкістю у шлунку, набраними 15 кг ваги... ну одним словом- вагітність як вона є... ЖК особливо не обтяжувала аналізами, термін поступово тідходив і я відчувала, що народжу ще до 38 тижнів, живіт опустився рано, різниця між дітьми невелика, УЗД також підтвердило зрілість нашого малятка. На 36 тижні я домовилась із лікарем (двічі я народжувала на Джамбула, так що лікарів цієї лікарні знаю на вигляд і з розповідей сусідок по палаті, які в них народжували, багато вражень залишали обходи)- про Куль Н.С. я мала дуже хороші враження і вирішила народжувати в неї, чим дуже і дуже задоволена! Призначила вона мені в 37 тиж. рівно КТГ і УЗД, які засвідчили що народити можу в будь-який день, чому я була дуже рада. І ось в неділю 14 листопада ще зранку якесь відчуття було дивне, близько обіду відчула легкі перейми, а коли засікала інтервал між ними виявилось спочатку 10, потім 7 хвилин, після дзвінка лікарю випила таблетки, але змін не відчула і поїхала на огляд - виявилось фальшива тривога. Трішки розстроїлась, але в лікарні залишатися не захотіла, поїхала додому. В понеділок погода була просто чудова і я вирішила прогулятися з дітьми в магазин, бо вони хотіли фруктів. Прогулянка була досить повільною, бо з моїм пузіком ходити було важкувато. І вже вдома після години 2 дня знову відчула перейми, але на цей раз відразу сильні і з інтервалом в 5 хвилин, 2 таблетки ношпи ситуацію не змінили і ми в 5 вечора поїхали в ПБ. Огляд показав,що я вже в родах і я залишилась очікувати зустрічі з синочком. Переодягнулась, піднялися в родзал, познайомилась з акушеркою Галиною. Вона мені вколола 2 уколи, як мені пояснили- для підготовки шийки до родів. Перейми йшли по 40-45 секунд з інтервалом 5, потім 3, потім 2 хвилини. Всі перейми я передихувала, стоячи і спираючись об стіл або масуючи поперек. Потім прийшла Наталя Степанівна (в неї одночасно ще одна жінка народжувала), перевірила відкриття, пробила плідний міхур, води були чисті, багатовіддя не було, залишили мене лежати, бо друга жінка вже народжувала, в родзалі була санітарка, щоб при потребі покликати лікаря і акушерку. І через хвилин 10-15 після пробиття вод я відчула передпотужні перейми, санітарка побігла за акушеркою... і тут події стали розвиватися дуже швидко- акушерка ледь встигла підготувати інструмент і родовий стіл до пологів, потуги йшли практично з інтервалом секунд 30,і вона практично зловила голівку синочка, за другу потугу він народився весь і мені хлюпнули його на живіт. Він був такий маленький, мокрий і теплий, і практично зразу закричав.
Потім було народження плаценти, зашиття внутрішніх розривів і інші неприємні післяродові процедури, але то вже дрібниці...
Наш синочок народився 15.11.2010 о 22.10. вагою 3200, зростом 52 см. Оцінка по Апгар 7\8 балів.
Що найбільше запам"яталося на пологах- це коли закінчилось все, Наталя Степанівна подякувала Богу, медперсоналу, мені за щасливе народження малюка, поблагословила нас з синочком, привітала. А потім десь за годину санітарка зробила мені теплий чай, то було так доречно, бо мене аж трясло після родів. Потім нас перевели в палату, ми 3 доби були разом з синочком і звикали одне до одного.
Зараз ми вже вдома, гамаємо молочко і помаленьку знайомимось зі світом.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Вагітність пройшла практично ідеально. На 30-му тижні лікарка з ЖК запідозрила що в мене замалий животик, тому наполягала на ще одному УЗД. (до того я робила тільки 1 раз на 19 тижні). Результати УЗД були нормальні, тільки дитина лежала сідничками донизу. Але попереду було 10 тижнів і я була впевнена що малий ще перевернеться. Щодня робила вправи (колінно-ліктьова поза), але на 37 тижні УЗД і надалі показало сідничне передлежання. Лікарка з МІ запропонувала стимулювати пологи на 38 тижні оскільки дитина була велика (3,3кг) і якщо дитина буде більше 3,5 кг то я сама не народжу.
Вдома я порадилася з чоловіком і ми вирішили що будем молитися і чекати що дитина всетаки сама перевернеться до пологів.
До 39 тижня дитина так і не перевернулася і лікарка з Батальної запропонувала лягти в паталогію, оскільки при сідничному передлежанні можуть бути дуже багато ускладнень при відходженні навколоплідних вод (випадання пуповини, ніжки і т.п.). В загальному в паталогії я пролежала 10 днів.
В терміні 40 тиждень і 5 днів в мене вночі почалися перейми. Хоч я вже маю донечку, але цілу годину я мала сумніви щодо того чи це справді перейми чи просто розлад шлунку так як ввечері я зїла дуже багато червоного винограду. 2 години я ходила по палаті, кожна перейма тривала 30-40 сек, а інтервал вже був 5-6 хв. Тоді я наважилась позвонити чоловікові щоб їхав до мене і пішла на огляд до чергового лікаря. Лікар підтвердив що в мене почались пологи і тут почався форс-мажор: лікарка з якою я домовилась про пологи не відповідала на телефонні дзвінки. Чоловік приїхав, інтервал між переймами 2-3 хв, і ми всі намагаємось додзвонитися до лікарки. В загальному перейми вже тривали 4 години, і вирішили покликати іншого лікаря. На останньому УЗД дитина по прогнозам мала важити 3,850-4,200 г тому про природні пологи я вже не мріяла.
А далі все стандартно: вкололи наркоз, через 3 години прокинулась, спершу побачила фото зроблене на мобільний телефон, потім принесли малого. Народився вагою 3,9 кг і зростом 54 см. 8/8 по Апгар.
Тепер маю донечку і синочка. Природні пологи і кесарів розтин. Ненажеру донечку , яка перші пів року не відпускала груди і лінтюха синочка, який груди смокче тільки коли його дуже попросиш. Абсолютні протилежності. Цікаво, яке то третє буде?...

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Народження нашого Андрійка або як це буває вдруге….


Хочу поділитися з вами своєю розповіддю про пологи, як ви вже зрозуміли, другі.
Вагітність перебігала спокійно, правда додавали переживань і краснуха на роботі (а я не хворіла), і епідемія свинячого грипу і істерії по всій Україні. Але це все нас оминуло і вже наближався мій термін. За порадою друзів я пішла знайомитись до Колодій Оксани Іванівни (роддом на вул.Рапопорта). Вона скерувала мене на УЗД в пологовому і , виявивши незначні порушення кровотоку в плаценті, порекомендувала лягти в патологію.
Для мене це було важко, бо меншій доні 2,3 роки, в садок не ходить, лишити не було з ким. Але якось ми все владнали і 8 днів я відлежала в патології. Після крапельниць показники покращились і я наполягала на виписці.
Але виписати мене лікарі категорично відмовились. Зав відділом Улашин, Данков і Колодій впевнено мене відмовляли, потім стали лякати страшними діагнозами і наслідками, але я наполягла на своєму, що йду додому і всю відповідальність беру на себе. За час лікування я зрозуміла наскільки там форсують пологи: постійні огляди на кріслі, стреси, безкінечні УЗД + умови карантину, без свіжого повітря і відвідувачів. Я не вибаглива, але лежати там було важко.
Тоді вони відмовились віддавати мені обмінну карту,мовляв вже 37 тиждень, доношена вагітність і я скоро народжу але я зібрала речі і поїхала додому.
На наступний день скандал був вже в моїй ЖК, моя лікар Лещенко вже сварилася з пологовим за те, що вони не мали права не віддати мені обмінку.
Вийшла дуже неприємна справа, я б ніколи більше не пішла в цей пологовий.
Дякуючи Лещенко, на наступний день я вже мала нову обмінну карту, дещо заспокоїлась і почала думати про інший пологовий, на щастя він у Львові не один.
Ми познайомились з Паєнок Вірою Олегівною (обласний родом), до якої ще аж 4 тижні я ходила просто на консультації.
Тепер про головне….
4 квітня, Великдень, до нас приїхала моя мама, ми скуштували пасочки і домовились на 9 вечора, що підійдемо в родом на огляд, Паєнок мала нічне чергування.
По дорозі я відчула регулярні перейми і пошкодувала, що ми їдемо без речей.
Лікар глянула : відкриття 4 см і відправила домів по речі.
Поки ми приперлися додому, поки поскладали решту речей, заспокоїли мою маму і Софійку, яка дуже за мене переживала і хотіла, щоб мама була вдома, і доїхали до лікарні, було вже 12 ночі. Таксист побажав успіху, нас з чоловіком швиденько оформили в приймальному, і серували в 2 родзал. О 1:05 мій Андрійко вже лежав в мене на животику… 3800, 50 см, 9 балів за Абгар
Другі пологи виявилися швидшими і легшими, лікар вела себе професійно, активно садила мене на м’яч, керувала диханням, показувала Ігору як правильно робити масаж, час просто пролетів.
Потім перевели в палату, платні були зайняті, але й у безплатній було не погано.
Мед персонал ставився нормально, в порівнянні з роддомом на Вашингртона на багато краще. Ціни прийнятні (за все разом 300-350 $). Додавав впевненості досвід догляду за донечкою.
Виписка на 3 день, якраз на Благовіщення.
Всі вагітні переживають за пологи, це нормально, але з цього все тільки починається.
Дома нас чекала Софійка, життя якої змінилося назавжди, адже тепер вона старша сестричка.

Всім вагітняшкам успіху і попутного вітру. Все буде добре.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Поки моя донечка спить хочу розказати свою історію пологів.
Перш ніж розпочати розповідь скажу, що ця вагітність в мене не була планованою але я настільки перейнялася материнським інстинктом, що донечка виявилася для нас з чоловіком найочікуванішим і найдовгожданнішим Божим подарунком.
Почалося все 29 листопада о 5.30, а саме…Мене розбудив страшенний потяг «по-великому» в туалет, а потім ще раз і ще раз і так 5-ть разів підряд я вже знала, що це не просто потяг в туалет, а саме це «воно» і була дуже рада, так як ми з чоловіком чекали цього дня з нетерпінням. Я вирішила ще трохи поспати, так як перейм не було…та й взагалі в мене і тренувальних перейм не було, тому я толком і не знала, які то відчуття мають бути але внутрішнім чуттям знала, що маю ще час, тож ми з чоловіком рішили ще поспати.
Після останнього походу в туалет я відчула, що мені по ногах щось потекло…я собі подумала, що сечівник вже настільки стомився від напруги, від тиску маляти, що без мого сигналу працює , але коли лягала в ліжко це ще раз повторилося і я запідозрила, що це можуть бути води. Мому щастю не було меж!!! Ура, нарешті я побачу своє маля!!!
Але раділа я недовго, адже вони – води, чомусь були бурого кольору, зауважу, що пробки своєї я так і не побачила, тому я трохи почала панікувати, адже переживала, що щось іде не так…Чому мої води бурого кольору????
Наскільки я знаю, що нормальні пологи проходять з водами прозорого або жовтуватого, як сеча кольору.
Це вже була пів восьма година і ми з чоловіком вирішили подзвонити до нашої лікарки, що мала приймати пологи і порадитися, що робити…Нажаль вона не відповіла …навіть не буду описувати, як мене налякала моя мама, ніби – це все дуже погано, вже треба їхати в лікарню. Одним словом, я страшенно перелякалася але тут на допомогу нам прийшла консультант з Нанашко, яка після закінчення курсів залишила нам свій мобільний, який нам став у пригоді. Світлана заспокоїла мене, що у мому випадку пробка і води наклалися, тому перший час мої води будуть буроватого кольору, поки весь той слиз не вийде, а згодом будуть більш прозорішими і що ми не маємо підстав для хвилювання. Чесно скажу, що в той момент її слова мене дуже заспокоїли і надали позитиву . Десь через пів години моя лікарка подзвонила і я їй все розказала, вона підтвердила версію Світлани і сказала, що мої пологи проходять так як «книжка пише» (мала на увазі випорожнення кишківника) ну і на той момент мої води вже стали прозорими, то ж вона мені порадила ще поки не їхати в лікарню, а в більш комфортних умовах, а саме вдома, перебути до моменту, коли мені буде вже дуже «негоже» , а поки все ведемо в телефонному режимі. Такий хід подій мене задовільняв…я спокійно склала до кінця свої сумки, чоловік зробив нам перекуски і ми разом лягли і слухали музику, яку я заздалегідь підготовила собі на пологи ну і щовечора її ми включали нашому маляті, коли розказували, як сильно його чекаємо . То ж перший період отой легкий, мені дався навіть дуже приємно…чоловік засікав мої перейми, масував мені спину, а я налаштовувалася на позитив і зустріч з малям
Коли мої перейми повторювалися з періодичністю в 7 хв, ми поїхали в ПБ. Там моя лікарка сказала, щоб я робила все те, що мені є найбільш комфортним ….в той момент мені наймилішим було оте ліжко…я на ньому пересипала проміжки і «перепливала», як морські хвилі під музику перейми. Все ніби добре було і я раділа, що так просто все мені дається (ну зрештою, я себе тільки на таку ситуацію і налаштовувала). Мед.персонал навіть дивувалися з мене, чому я не кричу і що мене взагалі не чути , але розслаблення під час перейм, то ВЕЛИКА ШТУКА…в момент, коли я невтигала розслабитися, це було тоді, коли до мене хтось шось говорив, я відчувала страшенні болі, а коли розслаблялася максимум – болі були терпимі…чоловік масажував постійно спину і все було терпимо.
Але от був момент в пологах, коли я сама в собі трохи розчарувалася…. це момент, коли я не могла собою контролювати, не змогла контролювати своїм тілом, це – останні 5-ть перейм. Вони були настільки сильними, що я просто не могла розслабитися…Але слава Богу, вони тривали не довго….мені дозволили щосили тужитися, а тут ще 5-6 потуг і маля в мене на животі.
Зробили мені один розріз, так як пояснили, що була ймовірність розриву, а всетаки краще накласти малесенький шов чим порватися зигзагом.
Третього періоду – виходу плаценти, я навіть не відчула…не знаю, що там робили, адже коли маля було на мені, мене захлиснули емоції і ми з чоловіком раділи нашому щастячку, яке кричало в мене на грудях. Це таке щастя, що то просто не можливо передати словами і ці всі болі можливо пережити знаючи, що після них чекає ТАКА НАГОРОДА!!!
Пробула в ПБ 3-и дні і всі ці дні був зімною мій чоловік, чим дуже мені допоміг і морально і фізично…. і ще раз доказав мені правельність вибору своєї половинки.
Загалом, вважаю свої пологи не важкими, тому вже зараз задумуємося з коханим про друге маля Про друге щастячко…

П.С.: хочу тут сказати, що своїми, як на мене, легкими пологами завдячую нашій форумлянці Ірушці (irushka), її підтримка, поради і її розповідь про пологи надали мені віри в природні пологи без болю.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

нарешті дозріла до того, щоб описати свої другі пологи.
отже, 7 вересня цього року (2010), коли пройшли всі прогнозовані дати пологів, я чемно зраненька прийшла на огляд. лікар послухав сердечко, спитав, як самопочуття, чому ще не родимо і відпустив додому з направленням на 8 число на узд (оскільки переживав чи все добре, бо 42 тижні таки пройшли). повернувшись додому, якзавжди, наготувала їсти вигуляла Мішика (ще з м"ячиком разом побігали, то була ще та картина: пузата і карапуз), словом стандартний день.
близько 8 вечора зварила малому молочну кашку, почала годувати і ледве закінчила: перейми пішли часто і несподівано, а в виходку добре хлюпнуло, як я зрозуміла, води. бігом (наскільки це було можливо) збираю себе і Мішика, чоловік, прямо з порога (як раз додому дійшов) дзвонить лікарю (який був сам і стоматолога) і в таксі. до пологового добрались досить швидко, і, як потім виявилось, з повним відкриттям. тут сталась перша неприємність: в пологовому оголосили карантин через вітрянку (зранку не було!!!), тому партнерські пологи "накрились". чоловік спробував пробитись, посилаючись на домовленість з лікарем, але не вдалось.
в родзал потупцяла сама.народила досить швидко, донечку 3,400/52 (хоч в жк лякали великим плодом). надрізу уникнути також не вдалось, як тільки побачили шрам від старого, зразу і сіканули, хоч намагалась заперечити (за що потім получила втик від неонатолога, бо "лікар краще знає"). дитину показали і забрали міряти-важити (на живіт не виклали), далі якось дуже швидко вийшла (чи помогли вийти, не можу сказати) плацента. тут сталась третя неприємність - сильна кровотеча. я відчула "приємність" масажу матки, а потім відклюсилась з допомогою анестезіолога. отримала по повній: капельниці в обі руки, чистку, 4 (а не 3) дні в пологовому, дуже болючі уколи, здоровенний шов, самі знаєте де... дитину приклали до грудей аж коли відійшла від наркозу, ще й позмагатись за це довелось. ледве вибила право не спільне перебування, бо сумнівались, чи зможу за дитиною подивитись після такої втрати крові (тут пощастило, бо пологовий був переповнений, жінки в коридорах лежали, а мене, як після пробленних пологів, поклали в палату).
виписка нагадувала фарс: під музику винесли мою лялічку і сумки (я медсестричкам "подякувала" до виписної), чоловік гарчить на фотографів, щоб не приставали, бо "ми проти фоткати дитну до хрестин", тьотічка в виписній з професійною усмішкою розкручує чоловіка, що треба "подякувати" їм всім, він і від неї відбивається, що не має при собі дрібних, я кажу, що вже все зробила...
фуф, нарешті СВОБОДА, в таксі і додому...
з плюсів: дуже приємні були сусідки по палаті (перші 3 дні, потім нас, "проблемних", тих, хто залишався на довше, зібрали в одну, де атмосфера була досить гнітюча, але то терпіла 1 день) і те, що самі пологи відбулись досить швидко (близько 8 почались перейми, в половині 11 вечора народила).

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Не люблю розповідати про фізіологічні подробиці, перші пологи вже і не пам'ятаю. А другі...Все це було так швидко, що не встигла і схаменутися. У 7.30 ранку я поїхала з чоловiком і свекрухою в пологове відділення.А в 10.30 дитя вже вітало мене своїм криком! Причому, малятко відразу приклали до грудей, чому я дуже здивувалася: адже, коли я народила вперше,немовля принесли мені для годування лише через добу.
Акушерка мені поясніла- прикладення немовляти до грудей відразу після пологiв- це профілактика діатезу( так рекомендували всім відомі багатодітні батьки Олена Олексіївна і Борис Павлович Никітіни) .
І точно! Жодного діатезу ми не знали! А перший мій синок страждав діатезом від кожної мандаринки або шоколадки.

 

Відповідь: Розповіді про пологи

Нарешті і я напишу про свої пологи.
Отже, ПДР у мене було два - 6 та 8 грудня, 1 числа моя лікар при огляді сказала до 10 народимо. Останній тиждень був просто жахливий безкінечні дзвінки рідних, неможливо було ні сидіти ні стояти ні лежати все давило страшенно. В НІЧ НА 8 ГРУДНЯ Я ДОВГО НЕ МОГЛА ЗАСНУТИ НІБИ ВІДЧУВАЛА ЩО СЬОГОДНІ БУДУ РОДИТИ,кожних 10 хвилин я ставала в туалет, і ось в 4 ранку відходять води, я розбудила чоловіка(даремно), той підняв паніку, дзвонити вже до лікарки, а я вперлась не буду бо незручно людину будити, тим більше нічого не болить, але все таки подзвонила, на мій подив після 2-го гудка лікарка взяла трубку, сказала потихеньку збиратись і їхати в пологовий вона нас через годину там чекає, я прийняла душ, помила посушила і вклала голову, чоловік думав що в мене криша поїхала, ми зібрались і поїхали.
Приїхала на Батальну і довго не могли знайти приймальне відділення, по дорозі я почала відчувати легкі перейми з інтервалом в 2 хвилини, нарешті знайшли те приймальне, про нас вже моя лікар попередила, переоділись, поміряли тиск, ласкаво запросили на клізму, але потреби в ній не було бо вже давно все вийшло ще в ночі, але я не відмовилась. Після клізми чергова медсестра повела нас на другий поверх в родзал, була десь 7 ранку, перейми далі кожних 2 хвилини, тривалістю 30 сек, я розумію що за 3 години мало б вже щось змінитись, зустріла нас чергова акушерка Леся дуже приємна жіночка, провела в родзал№ 1 , все там гарно і приємно, навіть затишно але дуже жарко, приїхала моя лікар, огляд на кріслі і слова " Шийка злгаджена, але закрита повністю" я після тих слів ледве з того крісла злізла, пройшо 4 години після відодження вод 3 години регулярних схвток а толку ноль, відправили нас находжувати перйми, через годину огляд те саме відкриття нема, сил вже теж нема дається взнаки ніч проведена на унітазі,вирішили підключити капельницю, на годиннику 9 година ранку, прийшла нова акушекра Світлана теж приємна молода особа, ми собі жартуємо з нею вона розказує нам різні казуси своєї роботи, 9:40 мені вже не до жартів прошу Світлану щоб закрила рот і відкрила вікно, починаються перейми хвилина в хвилину, активно передихую, але не так як радить акушерка а я кось по своєму, дихання допомагає, Світлака каже "Ну раз нема криків значить не так і болить, або ти умнічка і привильно мене зрозуміла, криком ділу не поможеш"
10:00- ледве стримую себе, болить скажено плюс жара неймовірна, знову огляд лікаря і слова "Шийка на 2 пальці до 15 години справимось", далі прошу щоб мене усипили, далі епідуральну, далі вимагаю анастезіолога щоб робили кесарів ростин, перейми практично безперервні.
11:00- передихаю перейми так що аж в голові памарочиться, здається зараз знепритомнію, акушекра міряє тиск і щось шепоче лікарю на вухо ніхто нічого не каже тільки заспокоюють( вже в палаті лікарка сказала що тиск був 180/130), під час перейм відчуваю потуги, знову огляд і почалося то тужся тоне тужся, багато дівчат казали що потуги це вже дурниці, для мене це жах сил не було, тужитись ніяк не получалось правильно, разом зі мною "какала" вся бригада, але даром, тут моя лікарка каже щоб пробувала активно дихати "Задуваємо свічки" разом з нею, дихаємо собачкою і ура процес пішов, получилось що малаго я видихала, так мені було дуже легко і він добре йшов, далі чую слова "Викликайте неонатолога, черех хвилин 10 будемо готові" і дійсно за якихось пару хвилин я відчула значне полекшення і голосний крик на весь родзал, поклали нашого синульку мені н а живіт накрили нас пеленкою і ми так лежали хвилин 10, я чомусь як в тумані нічого не розумію що робиться, чую славо" 12:10, хлопчик 3600, 51 см, вітаємо батьків з народженням синочка", але бачу по лікарці і акушерці що щось не так, далі знов чую "Викликайте анастезіолога, плацента щільно приросла", а далі веселі каруселі,і через годину 15 ми вже насолоджувались синочком.