Дівчатка, мені 42 і третій дівчинці три місяці. Що я вам скажу - не думайте про вік, якщо воля Божа зачати дитину, то Він подбає про все, оті сумніви-гризоти забирають більше здоровя. Почуваюсь нормально, вагітність була в такому віці нічим не тяжкіша за попередні, у мене взагалі всі вагітності легкі, і родила легко. Єдине боялась, що недоношу до кінця, але з першими дітьми також такі страхи були. На рахунок чи тяжко - боялась як буду справлятись, але з Божою допомогою все можливо, навіть зовсім ненапряжно, третя така спокійна. Сприйняття дітей в такому віці дійсно інше, якесь глибше, змістовніше. Хочу ще хлопчика , дуже хочу потанцювати з ним в 11 класі на випускному. Але хай буде як на те Божа воля.
Я собі думаю, якщо хочеться дитину та ще й немає проблем з вагітненням, то треба вагітніти. Як буде - не скаже ніхто. Чесно скажу, що я себе в 31 зі своєю найменшою трирічкою почуваю якось так, емм, по-іншому. Я себе чомусь порівнюю з мамами трирічок, яким 24-25. І не треба мені тут зараз ржати з мене і в чомусь переконувати я не старою почуваюся, а просто якось геть інакше. Свідомо планувати ще дитину я б не хотіла. Мені дуже комфортно зараз зі своєю майже 8-річкою. Але єдина моя (типу) порада - не питати в когось порад і "а як, ну як то в вас було?". В вас так точно не буде.
Та грамотний гінеколог може прокоментувати. То УЗД, але з акцентом на чомусь там я забула Гінеколог скеровує
моя хороша знайома:різниця між дітьми 26 років. Син у 19 і донька майже в 45. це дослідження на резерв яйцеклітин. Можна через УЗД ( підрахунок антральних фолікулів), але точніше дає біохімія на гормони:ФСГ, АМГ, естрадіол ( три разом) (певні титри антимюлерового громону вказують, скільки +- часу залишилося до менопаузи: менше 6 років, більше 10 роікв. І ФСГ теж: при певних низьких титрах- вказує на наближення клімаксу. Коли підраховують антральні фолікули, то результат трактується двояко: 1. Це кількість років, які +- залишилися до можливого останнього пліднго періоду. 2. кількість років, які залишилися до менопаузи. Ці два показники не будуть співпадати, бо між першим і другим періодом буде ще кілька років, коли фертильність надзвичайно вже низька, але не виключена. Ну і загалом отак перші "дзвіночки" вичерпання оваріального запасу на УЗД видно приблизно за 19 років до клімаксу) --- дописи об"єднано, 1 Червень 2019 --- у моєї бабусі був ранній клімакс- теж в 42. А от у мами - у 50.Обоє не мали ніяких специфічних гінекологічних проблем. Просто отак гормонально склалося
Давайте разом боятись - не так страшніше буде! І вас теж віртуально обіймаю. Маю ті самі думки - вже є двоє дітей (від перших шлюбів у кожного), є батьки пенсіонери, і це все у нестабільній країні (а в мене ще й регіон близький до АТО). Я розумію, що в такій ситуації безвідповідально ще одну народжувати. І є проблеми з роботою у чоловіка... Я останнім часом накрутила себе на повну, йдемо по вулиці, а я на вагітних дивитись не можу, тим паче на сім ї з дітьми малими, бачу в них нашу дитинку, якої немає, і всьо, хник-хник. Та й тут в другій темі вже писала. Просто хочеться, щоб хтось обійняв. Хник)
я вважаю,що кожен для себе має розуміти в скільки бути матірью чи батьком))у мене є подруги які рано вийшли заміж? які й в 30 років без діток поки що
Першу народила в 20. Далі свідомо 10 років відкладали другу вагітність. І ось в 30 років дізналась що вагітна вдруге. Відчуття змішані, бо планувала на осінь наступного року, але все таки і радість і страх. В мене з сестрою молодшою 13 років різниці. В принципі для мами така різниця тільки на користь. А от як у дітей стосунки складуться то вже буде видно.
Нам дано всього 20-25 років, щоб народжувати (якщо рахувати приблизно з 20). І чомусь більшість жінок, яким 45 та більше, при чесній відвертій розмові зізнаються, що жалкують за зроблені аборти, жалкують, що не наважились на другу-третю-четверту вагітність. І ніхто не жалкує типу "а от третю можна було не народжувати" чи "четвертий файний син, а от другого можна було б і не народжувати". Я сама інколи спускаюсь в яму сумнівів та страхів щодо вагітностей, "необхідної та оптимальної" кількості дітей, і спілкуюсь з різними жіночками. Та найбільша трагедія щодо віку та кількості - це коли не від кого народжувати. Навіть при живому чоловіку - буває, нема Чоловіка та Батька твоїх дітей. Оце - біда. Інше - сумніви та страх. Причому в більшості варіантів - страх та небажання саме у жінок. Ми літом їздили сімями на відпочинок в ліс і тема зайшла за кількість дітей. Дівчата (жінки, що мають 1-4 дітей) дещо піднивали, якісь легкі суперечки почались... Аж тут один з чоловіків сказав: "Знаєте, можна багато говорити про плюси та мінуси, розраховувати вчасність, спроможностість, вважати на бажання... Тільки я - пята дитина у своїх батьків. І якби вони керувались, що дві-три дитини достатньо, то мене б тут просто не було". Моя свекруха - шоста дитина. Однозначно, це відповідальність мати дітей. І мені дуже сумно та іноді дратівливо, коли багатодітні сімї виправдовуються кількістю дітей, якщо в них беспорядки, незабезпеченість та інші нюанси. Мати дітей та встигати, заробляти, контролювати, вчитись, любити - це вже майстерність та професіоналізм . Питання ж не в тому, щоб використати максимальну кількість яйцеклітин та народити 15-20 дітей. Це реально, тільки особисто в мене захвату не викликає. Жінка перетворюється в виснажений жіночий організм. Особливо неприємно, коли в таких сімях прикриваються "старші ж виховують молодших", релігійними уявленнями, а ще ганебніше - коли за рахунок соц.допомоги, благодійності такі сімї функціонують. Я от до сих пір під враженням від зустрічі з одним дядьком - батьком 19 дітей (молодшому 7 років). Він на запитання "як жінка відпочиває, чи десь ви подорожуєте" відповів, що останній раз на море вони їздили ще коли було троє дітей (з Луганської області до Азовського моря), а так "жінка. не. любить. їздити. та. подорожувати. їй. краще. вдома" Сам дядько періодично їздить по країні... І я допускаю думку, що жінка змирилась з таким своїм життям, і мож і йому хотілось би більше з нею проводити час, та ще й за кордоном... Але. І є інша сімя, в гостях у якої був мій чоловік восени. 14 дітей, старші 4 вже живуть окремо, з власними сімями. Глава цієї сімї власним прикладом показав, яка чистота може бути в хаті, порядок, добробут. Був і них час, коли пару років не могли купити пральну машинку - і він сам в ванній прав одяг, допомагаючи дружині. А останні роки - мінімум один раз в рік вилітають на відпочинок суто вдвох, та їздять з дітьми на відпочинок два-три рази в рік в Україні. Тобто, це можливо. Складніше, ніж коли в тебе 2 дитини. Чи одна. Та кількість дітей - це не вирок і не діагноз, якщо в голові є розуміння та цілі. Якщо навіть взяти ось ці два приклади - важлива навіть не кількість і вік, а від кого народити в цей період, коли є яйцеклітинки. Будете докладати разом з чоловіком зусилля, показувати власний позитивний приклад, виховувати (а не віддавати на виховання суспільству) - то є всі шанси, що все буде добре . Ще така думка, дещо для мене неоднозначна, та якесь раціональне зерно в ній є: "Жінка народжує дитину фізично, а чоловік - духовно". Це означає, що після фізичного народження, як раз коли батько відповідально відноситься до виховання дитини, то він так само ночами не спить, докладає зусиль, "змиває" брудні думки та стереотипи з голови дитини та "нагодовує" певними цінностями, орієнтирами, звичками, хай вже в віці дитини 4-14 років.
зазвичай причина у цьому саме тут криється: Бо якщо жінка не відчуває захищеності, страх переважає над усе інше. А якщо і відносини в сім ї ще складні- це взагалі для неї інколи морально непомірний тягар прийняти правильне рішення. Маю от свіжий приклад знайомої, де вона дізнається про несподівану вагітність ( у сім ї вже є дітки), але немає підтримки в родині. Навпаки - і чоловік і уся родина тиснуть на неї, що не треба народжувати. Вона прийняла інше рішення. Але це дуже морально важко, коли на тебе щодня тиснуть. Інший приклад - ніби от двоє діточок у сім ї. Але там чоловік- типовий психологічний тиран. Який робить усе можливе, щоб маніпулювати дітьми і при цьому - робити спльне життя із дружиною неможливим для неї. Тобто бути постійною клієнкою психотерапевтів - теж не кращий варіант. А от власне, коли є від кого народжувати в усх розуміннях цього слова - тоді не лякає ні вік, ні матеріальний стан, нічого. БО є підтримка і захист і розуміння.
У віці 60+ було "до бєзобразія нєпрілічьно" мати більше 2х дітей. Знаю (дуже близько) жінок, які перед роботою "забігали на чистку". О Боже, я своїх дітей вимолювала... Перживала, чи не запізно я почала думати (30 і 34р)... А тоді в кого що: кар'єра, виживання, навіть доходило до того, що чоловік вимагав сексу вже і негайно, а токсикоз - це твої клопоти... Можна багато писати, думаю, кожен знає або чув про це. Найголовніше - коли . Знаю й таких, які при чоловіках-тиранах таки виношували дітей, і добивалися через суд заборони наближення до діток і до них самих. Так, це купа нервів, часу і тд, але на аборт не погодилися! З усього цього можна зробити висновок: що вік - це "дурне" питання. Основне - "здорові відносини" в сім'ї!
виросло ціле покоління вже отаких чоловіків, виховних мамами і бабусями. які через власне несприйгяття вже чоловіка через власний травмований досвід виховали синів. які в подальшому без жінки нічого не можуть. Або доньок. які ненавидять весь чоловічий рід. Мало того= багато таких жінок забували. що чоловік-тиран не означає автоматично батько-тиран. і дійсно забороняли навіть дітям спілкуватися. Хоча поганий чоловік не означає поганий батько У мене є подруга, чоловік якої реально мало не до психіатріі доводить.. При цьому- він чудовий батько для двох доньок. --- дописи об"єднано, 7 Січень 2020 --- а зараз таких мало? кар єра, виживання... Тоді просто інтернету і соцмереж не було. Зараз ще люди живуть подвійним життям: увечері чоловік втлумить, вранці- в соцмережі щаслива сімейна фотосесія.
Ой, багато можна роздумувати і писати, кожна сім'я- це щось окреме, своє. Але, щодо віку, є ж все таки якісь рамки, і в кожного звичайно свої. Бо таки є різниця, що народити в 20 і в 40. Різниця, в тому, що кожен по іншому відчуває себе в певному віці, і дехто 20-30 років чекає первістка, а дехто в 16-20 років робить по декілька абортів)) тобто однозначної відповіді немає. Дуже хочеться, щоб ми були свідомі того, що ми робимо, але все сходиться до одного, в кожного своя доля/дорога/життя.
А ще була на низькому рівні культура контрацепції. Про чистку серед покоління 60 погоджуюсь. Це було з розряду "ащотакого". Ще й дуже відкрито про то розповідалось. Як і розповіді про "стрибала з драбини, сиділа в окропі, підіймала телевізор" і т.д. На моїй попередній роботі жінки такого віку ще й жартувала про це, вихвалялись хто що придумував, щоб викрутитись. Я от собі пригадала, як мама моєї однокласниці завагітніла і народила в 40 років, старшій дитині було 14. Який то був резонанас, вся школа, вчителі, батьки то обговорювали, співчутливо махали головами. Це 94 рік. Хто ж знав, що ще років 10-12, і це стане нормою)))
Покоління 50-60х р.н. вважало, що існують як "норми" кількості дітей в сім'ї, так і віку для народження (такі висновки зробила, наслухавшись своїх тіток, знайомих цієї вікової категорії). Наприклад, народжувати першу дитину, за їх словами, "треба" було до 22-23 роки, другу бажано відразу за першою або до 30 максимум (далі страаааашно, бо "можна Дауна родити"). Одна дитина добре, але трохи мало, "бо виросте егоїстом", дві - то якраз норма, три - вже забагато, але "якщо так вже сталося" і дозволяють фінанси, то ще допустимо народжувати, а далі народжувати було просто неприпустимо, бо кожна наступна дитина - це "розводити злидні". Добре, що після розпаду СРСР морально-релігійні норми позитивно змінили суспільну свідомість. Але залишилось багато жіночок, які і досі живуть колишніми стереотипами і поза очі засуджують жінок, які в 40 родять четверту дитину.
--- дописи об"єднано, 8 Січень 2020 --- гг) мого чоловіка друзі в віці до 40 були шоковані що в нас народився Юрчик в моїх 40.5 років)
Як раз позавчора згадувала свою тітку (дружину рідного дядька, якщо точніше), яка робила декілька абортів після народження першої доньки, бо "як же я зможу любити ще когось, окрім неї? Як я можу розділити свою любов?". ДІвчинка виросла егоїсткою, і була в шоці, коли її мама в 40 років народила другу дитину, та ще й від іншого чоловіка, "попросивши" старшу доньку кудись виїхати. На той момент старша сама тільки-но народила, але мала проблеми у відносинах з чоловіком і жила у мами. Причому, мама розповідала, що колись в 90х гуляла вона з тіткою, а тій стало погано. Мама з цікавістю питала, може, вона вагітна? На що тітка відповідала: так, по приїзду додому (в іншу країну) треба зробити аборт. Так якось аномально легко це було сказано. Потім ще були історії про її аборти. Дядько дуже сильно хотів ще дітей і після абортів стресував-депресував саме він.
Ой, це все дуже важко, бо тих історій купа-купезна))але то є наука, досвід) шкода, що не завжди, можна тим всім скористатися))
