У всьому винна жінка?..

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Моя мама,яка прожила дуже нелегке життя з моїм батьком,який знущався з неї ,як хотів,завжди мене вчила:ти повинна приготувати,подати і т.д.,а свекруха говорила,що як захоче,то сам візьме...То мій чоловік завжди говорив,що теща завжди тестю подає,а ти...Єдине,що навчила,шляхом нелегкого дресирування,яке тягнулося роками---їсти собі візьме,а штани,сорочку і т. д."ДАЙ МЕНІ!"

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Жінка в усьому винна.

Говорю це як винна в усьому жінка. В минулому винна.

Бо сама вибрала те, що вибрала, сама писок тримала стулений, коли треба було відкрити - не зширока, аби поскандалити, але рівно настільки, аби встановити межі і визначити обов’язки.

Як собі стелила - так і спала. Можна сказати і дослівно - бо не раз дупа з ліжка висіла, коли "Пан світу" спав по діагоналі. Хіба можна Пана світу будити?

Коли оглядаюсь в минуле, думаю - і то треба було такою дурепою бути?

Тішить хіба те, що помудрішала (сподіваюсь принаймі). А можна ще сказати - полюбила себе.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

дівчата..прочитайте підпис форумлянки Suzi! у ньому все правильно сказано як і чому вчаться того всього наші діти.

---------- Додано в 09:15 ---------- Попередній допис був написаний в 09:05 ----------

+1...а тоочніше від стосунків-"мама-син"

ми самі притягуємо до себе те,що маємо. якщо нам хочеться іншого-потрібно міняти себе.(я про вибір чоловіка.але коли вже вибір зроблено-то вже наш вибір хоча завжди можна шось поміняти). є така книжка "очарование нежностью" називається,там дуже гарно написано про роль Жінки і про те,що її оточує,і як то можна змінити.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

А я слухала одного мудрого пана який казав що єдине що ми можемо змінити це своє відношення до ситуації і більше ніц. Тобто ми можемо підкорегувати свою поведінку і не більш, а так як наша поведінка впливає на все довкола той відповідно все довкола зміниться нам, бо ми змінимо сприйняття того що довкола. (ХА! Який я фільозоф!)

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

В тому, що винна в усьому жінка засвоїла, ще з дитинства. Моя мама була винна в усьому, машана заглохла винна мама, випало, щось з рук винна мама, і так в тому дусі до тепер..... Тому будучи "вчена" свому обрубую при корінні, навчився вину брати на себе.... Обслуговувати своє Я, наві коли ми йдемо на забаву прасує всім речі, Їсти бере сам(були терки,мама його протестувала проти його самостіцності),повністю самостійний.УРА!!!!!!!!!!!!!!!

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Перечитала все, багато є цікавих думок...Кожна ситуація індивідуальна і, на жаль, знайти абсолютної формули щастя не вдасться нікому. Я ось все намагаюсь проаналізувати своє теперішнє становище в сім*ї, намагаюсь зрозуміти, чому стало так пусто і незатишно нам удвох? Невже у всьому винна я? Невже я так навчила? Невже я навчила лежати на дивані,дивитись цілими днями телевізор, постійно розмовляти по телефону по роботі, допомагати всім (бо той попросив піти туди, той попросив подивитись на то, тому треба допомогти зробити то), але тільки не сім*ї? Це все я навчила? Це я навчила, що діти самі по собі в хаті товчуться, а "Ми" спимо, бо замучені? Невже винна я? Звичайно, не хочеться винуватити у всьому себе і чому це я повинна бути винною? Я переконуюсь з кожним роком, що ми наслідуємо поведінку своїх батьків, копіюємо схему виховання у своїх сім*ях, в яких виховувались, і підсвідомо впроваджуємо цю схему в наші власні сім*ї.

Пробувала- не помагає! Почала займатись шейпінгом. "І нашо то тобі? що дуже багато грошей маєш?"Походила пару раз на плавання. "Що не маєш, де гроші тратити? Сама ходиш то туди, то сюди, а мене нікуди не береш" (це при тому, що кликала з собою і з малим, так він сказав, що краще поспить) Пішла на танці (ну не можу я без руху!), так він сказав, що я мала його спитати, чи можна! А як з кумою частіше трохи зустрічаємось, то все капець! "ти з дівчатами всюди ходиш, а мене не береш!" А як брати, якщо він спить цілими днями? А коли пропонуєш кудись піти, то у відповідь чую, що "краще посплю".

Але ж, Лілю, буває таке, що люди змінюються! З часом вони змінюються, у них змінюються погляди, переконання, життєві пріорітети. Не встигаєш оглянутися - а перед тобою вже зовсім інша людина, зовсім не та, яку ти щиро кохала в перші роки вашого подружнього життя! Якщо на початку людина дбала за все, приносила все мені на блюдечку, а тепер.... І гроші принесу, і їсти зварено, і діти доглянуті, і попрано,і деколи попрасовано (деколи - бо страшенно не люблю прасувати!!!!!) І ще не добре! Інколи так дістане таке життя, що хочеться крикнути:"Залиш мене в спокої! Залиш мене саму!!!" Але мовчу...не знаю, чому, чесно... Напевно, не вистарчить сміливості на кардинальні зміни, бо "трусіха", а розмови і спокійно, і сварками не допомагають... халепа...і все-таки, невже винна я?
(ото виговорилась )

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Так.

Я зрозуміла одне - треба не допускати до потреби кардинальних змін. Не сподобалось щось - відразу про це говорити, не сподіватись, що "це тільки раз і сьогодні", бо буде раз - буде і другий.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

так тільки не у всьому... ваш чоловік поводиться як мала дитина і вас до всього вашого ревнує. Ну чисто як моє 40-ка річне дітьо. Але вам треба йому сказати, що є те що ви хочете робити лише з ним а є щось що б ви хотіли робити з вашими подругами і вже. А він щоразу йде спати бо дуже хоче аби ви його вмовили не спати і сказали йому, що він такий файний і вам так хочеться аби він з вами десь пішов.
Я ніц не маю проти його спання, я часами аби мій мені не заваджав сама його висилаю поспати але часами він каже що йде спати спеціально щоб я до нього прийшла і його пожаліла і погладила як котика.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Так, це правда, якщо дати вилізти собі на голову, то вона так і буде.
Треба починати з себе, і тільки з себе, почати самій себе поважати, тоді і чоловік та інші будуть тебе поважати.

так, дуже багато таких випадків, і це все наслідок виховання, з якоїсь такої присини сталось так, і ви не одні, таких сімей дуже багато...
У мене свекруха золота людина, коли ми лиш одружились, вона мені відразу мені сказала, що не треба завжди казати-що то мені не треба, я все маю... каже-привикне, а потім коли тобі щось треба, то скаже "а то як, все було не треба, а тепер треба!!".. тому варто відразу поставити все так як вам би хотілось, при тому враховувати бажання чоловіка...

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Цілком згодна з Вами.
Але скажіть, оглядаючи назад, хіба та перша людина зараз інакше себе поводила б у стосунку до Вас, вона б змінилася якби Ви зараз почали з нею все спочатку?
Думаю, трохи змінилася б, але тільки доти доки б у Вас були сили "відкрити писок" (наскільки потрібно щоб встановити межі).. а якби захворіли раптом? якби на руках дитина, якби невзмозі були себе захистити?..
Знаєте, я коли зрозуміла що навчилася таки розтуляти писок і "тримати межу" (хоча це викликало бажання зламати іншими способами і доп'яти свого, підкорити, таким було сильним бажання домінувати -а не домовлятися, партнерства), але не хочу все життя простояти "з батогом", відстоюючи свої межі, коли побачила як ці межі руйнуються за мить тоді коли я злягла вперше за багато років всього на один день через сильне отруєння і поряд не було нікого щоб мене захистити і потурбуватися - хоч раз за багато років (зате можна було нарешті повернутися до зверхніх кпинів, насмішок, на прохання купити мінеральної води бо лікар сказав, невдоволенео відповісти: зараз, журнал дочитаю.. і "чого розляглася").. дійшла висновку що якщо завжди і у всьому треба буде покладатися лише на себе, самій собі стелити завжди - то шкурка вичинки не варта. Краще таки направду самій собі стелити, а не собі і ще комусь, надриваючись за двох і захищаючи себе. Нащо жити у постійній війні за те щоб на твою територію не вдиралися, в постійному напруженні? Нормальні стосунки не потребують постійного стану бойової готовності відстоювати свої межі, і якщо період їх визначення затягнувся.. то так інколи і все життя мине - а вони все ще не встановляться.
Не позволяти з першого дня.. теж не завжди допомагає. Починається банальна "війна", і хтось першим мусить поступитися - або стосунки остаточно зруйнуються, не почавшись. Поступається той хто більше в них зацікавлений (вгадайте хто саме).

Ні Ви ні я ж не почнемо самі порушувати межі - і не тому що нам не поозволять.. а тому що ми і не збираємося того робити. То чому одні люди не "нахабніють" і не "звикають", а інші - звикають і нахабніють.. Мені здається, що людина є такою, якою вона є коли її все позволено. От де її внутрішні гальма - там вона і є. (І ми є такими, якими є коли нас ніщо не стримує окрім внутрішньої межі, до речі). Не є добрими ті, які беззахисних не б'ють лише тому, що люди побачать і в міліцію заберуть, а коли ніхто не побачить і здачі не буде - то можна.. То трохи ідеалістично, але я точно знаю що як би багато моя мама не позволила батькові - він ніколи б за певні межі не перейшов (наприклад, ніколи б її ні в чому не докоряв, бурмосився б мовчки і "страждав" - теж, до речіЮ не мед такі мовчазні страданія і мовчазний розстроєний вигляд - то так, але жодного слова грубого вона б не почула. Бо він таким є і був, що не переступить через свою межу).

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Коли я забрала маму після тяжкої операції(фактично кусок живого м*яса) з великими труднощами забирала:викупили купе,гнали зі Львова машину,щоб довезти до вокзалу,їхали майже добу в поїзді і т. д.,при тому всьому я була рада,що вивезла маму з пекла,в якому вона прожила 50 років.Маму ми поставили на ноги,тато писав слізні листи,як йому погано без неї(прачка,кухарка,додаткова пенсія і постійний об*єкт для знущань).Маму вдалось втримати у нас півроку,з твердою вірою в те,що "він змінився" через мої великі плачі і розбите серце з жалю і безвиході,мама повернулася назад...Він не змінився,став ще більш агресивним,ненависним,мстивим...Остання мамина воля була,щоб її не ховали біля нього...плачу...

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Це очевидно. В парі хтось один та й має бути стервою.)) От чоловікові дуже зручно, що я терпляча, тому і вхопився за мене обома руками. Кому ще можна до 4 ранку розповідати, що це негарно коли до тебе чоловіки на вулиці посміхаються. Винна!)
Але розумію, зі сторони все так просто здається. Я мала точно такої натури прадіда. Спостерігаючи щодня таку ситуацію не знала що бабусі можна радити. Йому вже за 90, а сваритися - це життєва потреба. Навіть дочку до інфаркту доводить. Бачить, що наслідки страшні, а спинитися не може.
Була б можливість щось змінити зараз - нізащо не показала б нікому, що є не скандальною людиною, що можу змовчати, що сприймаю з розумінням недоліки людей.

Так люблю Ваші дописи. В яблучко.

Ще кажуть філософи, що добре бути мудрою жінкою при доброму чоловікові

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Я вже почала писати відповідь на це, коли прочитала наступний абзац...

Всі нахабніють, хоч трохи. Хоч нешкідливо, "по мєлкому", але роблять це. І є справою другої половинки, як вона це сприйме, як відреагує.

Але про "внутрішнє гальмо" - це правда. Хоча спадає на думку - а чи не можемо ми це гальмо самі налагодити?

Але і у цьому випадку буде, думаю, щось за щось у випадку, коли отой негальмований любить найбільше себе.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

тобто підсвідомо ви вже до таких змін готові? для мене то рівносильно стати іншою людиною, для цього потрібний ддддуже сильний пусковий механізм...

все частіше мені здається, що оте "розуміння" нікому нафік не потрібне... посідають на шию і баламкають ногами

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

В собі - безумовно, в комусь - ні, бо це залежить від власника гальм і його великої над собою праці. Виховувати чиюсь совісливість і делікатність до сусідів по життю можна в дитинстві, в дорослому віці вже пізно комусь щось прищепляти ізсередини, лише змиритися і пристосуватися до того що є (встановити зовнішні гальма, якщо вистачить важелів впливу і сил).
Вже ж не раз говорено: людина сама повинна захотіти в собі щось змінити.. а кому захочеться трудитися і себе міняти якщо зручніше скористатися правом на підкорення жінки, бо "жінка мусить коритися чоловікові" і почати міняти саме її і переконувати що "оце все - це нормально, всі так роблять, і ти звикай що це нормально", як би не намагався пояснити що щось є неприйнятним.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Якщо жінка себе поважає, вона не дасть чоловікові витирати в себе ноги.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Не буду зараз нікого цитувати, бо вже багато написано. Перечитала майже все вчора. Будуть просто роздуми на тему...

В першому дописі згадувалось про жіночі глянцеві журнали з купою порад, тестів, життєвих історій. Колись я купувала регулярно такі журнали, читала і .... навіть вірила в те, що там пишуть. Я не можу сказати, що в моєї мами було нещасливе життя,були різні періоди і важкі, і щасливі, але чомусь вона не акцентувала на щасливому житті заміжньої жінки, а розказувала, що важко бути дружиною. Завжди мене попереджувала, щоб я була обережною з чоловіками, бо їм потрібно тільки одне. І журнали і мамині застереження докупи склали не найкраще враження про стосунки з чоловіками.
але...
коли я познайомилась зі своїм чоловіком, я зрозуміла, що журнали пишуть неправду і не купила жодного жіночого журналу відколи вийшла заміж, окрім кулінарних.

Тепер мені смішно згадувати статті типу
"Как избавиться от парня за 10 дней", "Как найти парня за 10 дней", "10 вещей которые соблазнят мужчину", "10 способо сказать нет", "10 способо сказать да"
і найбільший брєд який я читала лист чоловіка дружині "Как ты отказала мне в этом году 364 раза"

Я рахую, помилкою жінок порівнятись з чоловіками.
З покон віку чоловіки були добувальниками, а жінки берегинями і тепер цей баланс порушений, бо жінки теж стали добувальницями, і домашне вогнище залишилось без берегині. І не реба сприймати цю "жіночу роботу" як жертвоприношення.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

На жаль, це тільки слова і теорія. В житті все зовсім по-іншому. Та й ліміти в кожного різні.

 

Відповідь: У всьому винна жінка?..

Це добре, коли чоловік є добувальником, а коли ні... Що робити дружині. Тоді все на її плечах: і домашнє господарсво, і діти, і робота... Краще без такого "добувальника", ніж з ним.
Інколи так хочеться, щоб хтось подбав за твій і твоєї дитини добробут і ти голови не ламала, де взяти гроші....
а з другого боку одні образи : дитина може обійтись без памперсів, іграшок, ліжечко і візок позичемо і т.д. А порстійні ревнощі, скандали....це якийсь жах... І гроші він не заробляє і тобі забороняє працювати - заведеш на роботі роман...
Від такої ситуації можна здуріти. Є вибір: або психіатрія або мама - одиначка при офіційному чоловікові. Ніколи не думала, що з такого кохання може бути такий розпач і біль...
Вибачте, що "нагрузила" - настрій співпав з погодою ще й в малого насмарк почався