Хто у домі "тяглова конячка"?

Погане рівняння для тих, хто депресує через невідповідність ідеалу і відсутність можливостей до нього дотягнутись. Уявіть собі планету, населену самими моделями і видатними програмерами. Абсурд? Точно. Кожен має бути на своєму місці і робити свою роботу на 12 балів. І двірник, і президент компанії. В моєму розумінні.

 

Цікаво взагалі порозмірковувати про ставлення до достатку. І навіть безвідносно до поняття "щастя".
Про те, які стереотипи можуть бути вбудовані в наші голови.
Бідність - не норма, але всі ми, думаю, розуміємо, звідки пішли оці компенсаційні схеми "краще бути бідним, але здоровим" "багатство має свою ціну" "краще менше, але спокійніше", "не висовуйся, будь як всі" "економ гроші, не трать гроші, збирай на чорний день", звичка "прибіднятися", бідкатись.
Гроші, достаток - це їжа, дах, тепло, одяг, знання, рух, розвиток, - це не зло, це просто нормально, це ресурс жити і розвиватись.
Якщо дехто використовує гроші як спосіб "бути кращим" за інших, грішить захланністю - це порок не грошей, а цих людей.
Стосовно економності - в позитивному руслі я це розумію як не користати надмірно - звісно, можна довго сперечатися що кому надмірно, але не думаю, що така суперечка чогось вартує - впевнена, що справа у внутрішній регуляції, а не в зовнішніх регламентаціях, здорова людина повинна відчувати момент насичення, надлишку, а конкретний рівень "достатньо" може бути різним для нас в різних сферах.
Ще цікавий момент - переживання купівлі чогось як утрати грошей, а не придбання чогось потрібного, корисного, приємного. Помічали, як часто люди акцентують на мінусі, принісши додому пакунки з продуктами - "стільки залишила на тому базарі"....і вже і радості нема від тої їжі, і легкості нема.
Ех, взагалі, тема глибша, ніж здається на перший погляд.

 

Багато хотіла написати, але то буде переважно повторення того, що вже обговорили з усіх сторін. В кожного своє бачення щастя і ролі в ньому грошей та їх необхідної кількості.. Думаю, щастя — це коли тобі хочеться жити. Коли є для кого, для чого і з ким: працювати, займатись господарством, виховувати дітей, відпочивати, поговорити, повечеряти смачно, вдягнути улюблений светрик, зробити подарунок (незалежно від його вартості...). Тоді буде і натхнення до всього, і результат. Може, мізерний для когось, а для іншого — нереально крутий, ну але на всіх оглядатись.. аби вам добре було. Тільки б здоров'я , бо його таки не завжди можна купити.. А все решта — як собі самі зробите.
І так, я сама дуууже не люблю тиску «зі сторони» і спроби перенесення на мене чужих життєвих позицій, цінностей, способу життя. Байдуже, чи то йдеться про спроби демонстрації рівня та нав'язування цінностей так званих успішних, чи про бідкання та «і так сойдьот, розслабся» так званих щасливих в шалаші. Тому розумію рівень неприязні в цій темі. Хоча воно того не варте, бо тут правда в кожного своя. Ніхто не мусить відповідати чужому рівню і критеріям, головне — зі своїми пріоритетами розібратись..

 

Не сперечаюсь))) У мене справді негативний асоціативний ряд на слово Амбіції.
Мені здається, що тема плавно перейшла в "Хто в домі тяглова конячка". Що й недивно.

 

В мене певною мірою також. От моя подруга — справді амбітна в професійному плані. Незаміжня, має улюблену роботу, яка займає 99% її часу, тішиться досягненнями (реально суттєвими) і всім тим, що завдяки ним доступне. Це добре. Для неї. Та вона всяко пробує мене виштовхати на ту ж стезю, а я не даюсь, дивна така ) Бо в мене своя сім'я, свої обставини, здоров'я і погляд на те, як в це має вписуватися реалізація в роботі , так, щоб по можливості з найменшими негативними наслідками (бо ж не тільки в грошах позитив, щоб не вийшло собі дорожче в іншому місці). Правда, останнім часом вже й не штурхає — «отчаялась» )) Ну і я ж не сідаю їй на вуха «тобі 36, пора-пора тобі заміж, дітей і кота» )

 

На рахунок амбіцій...в мене вони завжди високі, ніколи не не скажу своїм дітям, що ти можеш бути сантехніком чи двірником, але робити свою роботу на 100% і я буду щаслива, лиш би тобі було добре. Тому що це не так.
Наведу приклад. Моя Анюта вже втретє приймала участь в змаганнях зі спортивної гімнастики. Двічі мала перше місця, останній раз-друге. Це був завал, істерика, тому що їй не потрібне друге місце, або перше, або ніяке. Ви знаєте, мені її реакція сподобалась, я навіть була щаслива від того, що її не задовільняє лише участь, їй потрібна перемога. Розумію, що падати важко, але накопичується закал для майбутньої боротьби. Знаю, знаю, що багато людей не поділяє моєї думки.
До чого я веду: амбіції пхають вперед, вони та рушійна сила, яка допомагає сім'ї реалізовувати їхні мрії, попередньо заробивши гроші. Якщо в сім'ї немає амбіцій, їм не потрібно їздити на море, можна і раз в 6 років на озеро, то так воно і буде. Проте, чи щиро вони буду щасливі, чи це лише маска, кожен робить висновок самостійно.

 

То не є погано, але і не аж так добре. З особистого досвіду "відмінниці", якій не можна було бути другою щиро Вам раджу - трооошечки акуратніше з таким підходом. Я от тепер маю певні проблеми з кайфом від процесу а не результату (у різних життєвих справах) з якими намагаюся дати собі раду, бо то теж не дуже гуд Ну і про те, що завжди і у всьому в житті намагатися бути першим - до неврозу не далеко, думаю, і повторювати не варто

Моя думка - амбіції це добре, бо це прагнення і бажання. Якщо в людини немає ніякого стремління то зле. Але то мають бути здорові амбіції

 

Я думаю, що повна відсутність амбіцій і устремлінь — це ненормально. А питання якоїсь здорової міри в них — дуже важливе (і таки індивідуальне, які б планки не ставили інші). Я зараз не про озеро раз на 6 років скоріше, а про ситуації «згорів на роботі», «інфаркт помолодшав» і т.д. .. І те, і те — крайнощі, зрештою. Але, якщо людям так добре і цього вони прагнуть.. Кожного з нас знайдеться кому засудити )
@Akina, абсолютно погоджуюсь )

 

Питання не стоїть позитивно чи негативно. Жінка не стає з материнством краща чи гірша. Вона стає ІНША.

І люди, поділ праці в економічній теорії є досягненням!

Про те що чоловік може втратити працездатність, чи померти. Якщо таке станеться то жодна жінка з дітьми не складе лапки, а знайде і роботу і заробіток.
А жити життям якого не хочеш (якщо не хочеш), віддавати дітей до чужих людей через подію, яка може ніколи не статися я не бачу потреби. Це руйнівні установки.

Я дитина "мами вдома". Жодного недоліку. І до речі після того як ми поїхали в інше місто вчитися, вона пішла на роботу (змінивши спеціальність) і досягла в ній значних успіхів. І звісно, вона ніколи не була домогосподаркою в халаті і бігудях.

--- дописи об"єднано, 22 Грудень 2017 ---

Це перекладання із хворої голови на здорову.

Колись була дискусія в темі про годування на людях і дійшло до того, що годувати не можна, бо хто не годував побачить і ростроіться.

Я перша кажу, що кожен має бути на своєму місці. Але хто хоче подепресувати завжди знайде через кого. Чи Цукерберга, чи через сусідку Таню.

 

А хіба амбіції не є тим стимулом до стремління? На мою думку це взаємопов'язано. Потрібно десь взяти цю силу, щоб запустити стремління. Бажання перемоги, поставлені цілі і важка роботи запускає процес.

 

От ми тут більше про гроші, а менше про щастя. А воно ж таке непостійне. Може, і є люди у перманентно щасливому стані, але то часом трохи дивно виглядає)
Випила кави з зефіркою — щаслива, вийшла на вулицю, захляпала пальто грязюкою — вже якось не дуже. Подзвонила вчителька, що малий побився — ну прооосто нещастя якесь.. А наліпила з ним сніжків — та таки щастя... і не завжди до грошей прив'язане. Хоча... так, кава і зефірка платні.. ех...

 

Та я що, я нічого. Я ж не бігаю на вулиці за працюючими жінками і їх не лікую. А на форумі можна і поговорити )))

 

Ну і в кінці "тунелю" ми таки дійшли, колегіально і кожен зокрема, висновку..що кожна людина(сім*я) інша .
І ось це - чудово, і навіть - перфектно.

 

а якщо дитина (інші людина) при тому буде щаслива і задоволена? не беручи до уваги конкретно двірництво чи ще щось...
сорі, але я не вперше бачу у ваших дописах такі настрої.. просто примітка

скажу від себе - люди такі різні, і схеми накладені на їх особистості не завжди спрацьовують
знаю сімї, де на одних дітях це спрацьовувало, а на інших давало зворотню реакцію

гра з вогнем. так, батьки з самого дитинства дітям прививають певні цінності, показують своїм прикладом як має бути і тд.
але оці активні очікування, непряме відношення до дитини як до актива, яки має набувати, примножувати в якійсь сфері, не лише фінансовій...
це дуже великий тягар психологічний для людини і дуже велика біль, коли батьки не підтримують в чомусь
можливо на якомусь етапі дорослішання воно стирається, переборюється, але повністю - певно ніколи, бо звязок батьки-діти в обох напрямках занадто сильний

ну та, звичайно, люди що їздять на озера ходять в масках, а на моря - по-справжньому щасливі)) є люди, яким і наші моря то такий ривок на пару тижнів і далі знов в упряжку, для них то далеко не щастя... ну бо все відносно
я згідна, що достаток важливий, але все-таки підтримую думку Карнегі, що є межа... він наводив приклад що люди з хорошим достатком і направду заможні можуть досягнути одинакового рівня щастя, і про це говорять результати досліджень.. ну можливо це більш американська реальність, не знаю)

 

Маю кілька живих прикладів не виправданих таких очікувань і наслідки(гірші для батьків але не для дитини) .

 

Це, можливо, дикий офтоп, але ризик, що гарно пресований морально і фізично «актив» в один прекрасний день дістане нервовий зрив , загробить здоров'я чи зі злості піде з гітарою хіпувати, і того стакана води чи дзвінка не дочекаєшся — дуже великий. Важливо ж не тільки «ліпити» особистість, але й приймати. Може, вона не така, як вам би хотілося, просто «другое дерево», якому не дали шанс вирости на повну, формуючи крону..

Свої амбіції варто і втілювати у своєму житті, а не переносити на дітей, бо від того одні муки. Цілеспрямованості , впевненості в собі навчити — так, дати по максимуму можливості для розвитку — так, але і прийняти, що і цілі, і дорогу, і темп вони обирають собі самі..

 

Якщо не брати конкретно двірництво, то звичайно, що так, але цілі треба зразу ставити високі. Йти маленькими кроками, але з великими амбіціями. Інакше не буває.

Так, це моя думка. Я її не соромлюся.

Ну тут Ви щось вже мене перемутили. Я дітей підтримую завжди, але не погоджуюсь з їхньою думкою, коли бачу що не той шлях вони вибрали. Кіберспорт, наприклад. А тягар є зажди. Нехай він буде від того, що ціль не досягнута, аніж від того, що не спробував.

Відносно чого? Ви справді вірите в те, що батьки, які не мають можливості вивксти дітей хоча би раз в декілька років на море є дуже щасливі від того?

Ну, Карнегі для мене не авторитет , я покладаюсь на досвід власної сім"ї. Я впевнена в своїй позиції. Але прошу не зводити все лише до фінансів, це відноситься і до інших амбіцій.

--- дописи об"єднано, 22 Грудень 2017 ---

Я маю багато прикладів, коли батьки все пускають своїм ходом, а потім діти нарікають, що батьки їх не спам"ятали. Я розумію, що межа тут дуже вузенька і треба мати чуття, щоб не перегнути палку. Важливі також вікові межі. Якщо 13-річну дитину ще можна якось змотивувати чи направити на "путь истинный", то з 18-літнім це вже важче зробити, та й чи вартує?

 

Я наївно думала, що то батьки мають їхати відпочивати, а діти так, попри них.

 

Patty, цим відео ви зробили мій день! От я щось таке відчувала щодо того, яка тонка межа між тим, щоб допомогти дитині в реалізації, направити її, але не пробувати через них реалізувати свої не здійснені колись прагнення і мрії. А цей вірш так влучно , просто і водночас емоційно це все передає... Просто всі ми різні дерева... Дякую!