Життя прекрасне!

Про знаки на твоєму шляху

Ішов собі хлопчик дорогою. Світило сонце. Раптом він спіткнувся і впав. Поранив ноги, зчесав лоба. І тоді образився хлопчик на свого Бога, і сказав: «Який же Ти хранитель, якщо дозволив мені так боляче вдаритися?»

І пішов він іншою дорогою. Але не знав хлопчик, що попереду на тій дорозі, де він щойно впав, лежала отруйна змія, і смерть чатувала на нього.

Пішов хлопчик іншою дорогою, і раптом почалася гроза. Побіг він до дерева, щоби сховатися від дощу, але знову впав і вдарився. І знову він сказав до Бога: «Ти не дозволив мені навіть сховатися від дощу, який же Ти хранитель після цього?» І звернув на третю дорогу. Та не побачив хлопчик, як блискавка вдарила в дерево, під яким він хотів сховатися, і воно вмить спалахнуло, охоплене вогнем.

Пішов хлопчик третьою дорогою. Він ішов обережно, дивився під ноги, і приговорював: «Не покладаюсь я більше на Тебе, Боже, Ти мене не оберігаєш, не даєш іти дорогами, які я вибираю». І раптом знову впав, і зламав собі руку. Дикий біль охопив його, і зненавидів він свого Бога, і сказав: «Не вірю я більше у те, що Ти існуєш! Не піду я по дорозі, піду через гори. Не допомагаєш Ти мені, а тільки заважаєш!» Та не знав хлопчик, що третя дорога не вела нікуди, а наприкінці вона обривалася чорним урвищем.

І поліз хлопчик через гори. Важко було, і тіло нило, та коли він дістався вершини, то з її висоти побачив три дороги: і змію отруйну на першій дорозі, і дерево спалене на другій дорозі, і чорне урвище на третій дорозі. І зрозумів, що кожного разу Творець рятував його від загибелі.

Відтоді хлопчик міцно повірив у свого Бога і став довіряти Йому.



Не все, що на перший погляд виглядає невдачею, насправді нею є. Можливо, невдача — велике благо для тебе, і саме вона врятує тебе від біди, до якої не допустила тебе. Не поспішай нарікати на долю: можливо, вони якраз дуже прихильна до тебе. Не завжди очі можуть побачити те, що ще попереду.

 

Дівчата, перепрошую, що пощу російською, але історія вартує того !!! немаю часу перекласти

Один отрывок из Библии озадачил женщин в группе по изучению Библии: «И Он сядет переплавлять и очищать серебро…» (Малахия 3:3)
Они размышляли между собой, пытаясь понять – что же означает этот текст, что говорит он о характере Бога, о том, какой Он.
Одна из них вызвалась изучить по возможности процесс очистки серебра. На неделе она позвонила серебряных дел мастеру и попросила назначить время, когда ей можно будет прийти и понаблюдать за его работой. Она ни словом не обмолвилась о причине своего интереса, просто сказала, что ей любопытно: как происходит процесс очистки серебра. Она наблюдала за тем, как мастер держал кусок серебра над огнем пока он не нагреется. Он объяснил ей, что для очистки серебро необходимо держать посреди огня, там, где пламя самое горячее, чтобы выгорели все примеси.
Женщина задумалась о том, что Бог держит нас посреди такого горячего пламени. А потом она опять задумалась над текстом, который говорит: «И Он сядет переплавлять и очищать серебро…» Она спросила мастера, правда ли, что он должен сидеть здесь, перед огнем в течение всего времени очистки серебра. Мастер ответил, что да, не только он должен сидеть и держать кусок серебра, но ему нельзя спускать глаз с этого серебра в течение всего времени, пока оно в огне. Если продержать серебро в пламени даже чуть-чуть дольше, чем нужно, то оно будет испорчено.
Женщина помолчала немного. Затем она спросила серебряника: «А как вы узнаете что уже пора, что серебро уже полностью очищено?».Он улыбнулся и ответил: «А это легко – когда я увижу в нём своё отражение».

 

«Життя красиве, коли кольорове, Значить получилося, дякувати Богу. Якщо все сіре і кольору бракує, Тоді біда... хіба що намалюєш.»(Андрій Кузьменко)


Життя – це безцінний дар, воно є унікальним, неповторним в прекрасним. І красивим воно може бути навіть у найпростіших моментах, треба тільки вміти їх знайти.

У кожного з нас багато проблем, а в теперішній час, з ситуацією у нашій рідній країні ще складніше стає бачити позитив. Але ніхто ж не обіцяв, що все має складатися легко і просто.

В мене наприклад , часто буває, що зникає «колір» у житті, це переважно стається кожного місяця, коли так і не вдається завагітніти. Адже призначення жінки – принести нове життя у цей світ. А якщо це не получається, стає важко на душі. Але беру себе в руки, переконую сама себе, що все буде добре, що Бог не може дати більше випробувань ніж ми можемо перенести і знову вірю у кращеJ

Коли ти даруєш любов рідним, близьким, чи просто людям навколо, коли тебе люблять – значить твоє життя не пусте. Сприйняття нами світу, залежить тільки від нас, від того як ми його бачимо, і якими барвами наповнюємо. Не тримати в серці зла, посміхатися, радіти кожному прожитому дню, прокидатися кожного ранку з вдячністю за життя – ось що потрібно вміти.

Звичайно все це казати легко, а на практиці ой не все так получається. Але нічого, з кожної ситуації можна знайти вихід, кожна проблема має своє вирішення. Ми живемо ж не просто так. Не обов’язково мати якісь грандіозні цілі, не обов’язково зробити шось надзвичайне чи грандіозне у житті, деколи достатньо просто бути Людиною і любити життя.

Останнім часом часто слухаю пісні Кузьми, я й раніше їх любила, але зараз якось по-новому сприймаються, по-особливому. З його пісень можна винести багато порад, багато цінного і повчального. От і «кольорове життя» в наших руках, добавляємо кольору до сірих буднів і все буде гаразд.

 

Життя не те що прекрасне, воно безцінне, і всі труднощі і проблеми, які трапляються на шляху, тільки підтверджують, що ми - живі.
Хвороби дітей і складнощі з ними - привід подякувати Богові, що ці діти в нас є. Це ТАК БАГАТО!!! Дякую, Господи
В мене є один рецепт, яким я користуюсь, коли просто настрій не той, або навіть коли щось серйозно нелегко.
Наприклад, сьогодні. Я кажу собі: "от уяви себе 10 років тому. І хтось сказав би тобі: в цей день через 10 років ти будеш мати освіту, досвід і перспективи улюбленої роботи, натхнення до творчості і перші плоди своєї творчості. А головне - ти будеш дружиною того хлопця, про якого так мрієш, він носитиме тебе на руках і щодня зізнаватиметься в коханні, у вас буде троє чудових дітей, окреме житло, ваші матеріальні потреби будуть задоволені. От тільки в цей день у твоєї доці буде стоматит і ти не спатимеш коло неї кілька ночей." І розумію, що якби хтось сказав мені таке роки тому, то я б не повірила б у цю утопічну фантастику, і не звернула навіть уваги на ремарку про стоматит Вірусі. Це мине, і я допоможу доці. І це не заважає мені дякувати за ще один чудовий день, в якому я живу у власній мрії, яка збулась.
Дякую, Господи.

 

Правдива історія з життя .
Читати всім, хто має сумнів, що його життя є прекрасним !!!
Перепрошую, що російською, бо часу обмаль....

Однажды я шел по местным магазинам, делая покупки, и вдруг я заметил,как Кассирша разговаривает с мальчиком не больше 5 или 6 лет. Кассирша говорит:
- Мне жаль, но у тебя не достаточно денег, чтобы купить эту куклу.
Тогда маленький мальчик повернулся ко мне и спрашивает:
- Дядя, а вы уверены, что у меня не достаточно денег?
Я пересчитал деньги и ответил:
- Дорогой мой, у тебя не достаточно денег чтобы купить эту куклу. Маленький мальчик все еще держал куклу в своей руке.
После оплаты своих покупок я вновь подошел к нему и спросил, кому он собирается дать эту куклу…?
- Эту куклу моя сестра очень любила и хотела ее купить.
Я хотел бы подарить ей на ее день рожденье!
Я хотел бы дать куклу моей маме, чтобы она смогла передать это моей сестренке, когда она уйдет к ней!
…Его глаза были грустными, когда он это рассказывал.
- Моя сестра ушла к Богу.
Так мне отец сказал, и сказал, что вскоре мама тоже уйдет к Богу, поэтому я подумал, что она может взять куклу с собой и передать ее моей сестренке!?
…. Мое сердце внезапно остановилось.
Маленький мальчик посмотрел на меня и сказал:
- Я сказал отцу, чтобы мама пока не уходила, пока я не приду с прогулки.
Затем он мне показал свою фотку, где он счастлив и улыбается. - Я хочу чтобы мама взяла мою фотку с собой, чтобы моя сестренка не забыла меня.
И он добавил:
- Я люблю свою маму и не хочу чтобы она меня покидала, но отец говорит, что она должна идти к моей маленькой сестре. Затем он посмотрел снова на куклу своим печальным взглядом… Я быстро взял свой портмоне и сказал мальчику:
- Может мы еще пересчитаем твои деньги, если ты считаешь, что их достаточно чтобы купить куклу??
… Да, я думаю, что у меня хватит денег чтобы купить куклу!
Не показывая ему я добавил из своих денег и мы заново начали считать. Было достаточно, чтобы купить куклу и еще даже осталось немного денег.
Маленький мальчик сказал:
- Спасибо Господи за то, что ты мне дал денег!
Затем он посмотрел на меня и добавил:
- Вчера перед сном я просил у Бога дать мне деньги, чтобы купить куклу для моей сестренки, чтобы передать ее через мою маму! Он услышал меня! Я так же хотел бы иметь немного денег, чтобы купить белую розу для моей мамы, но я не спрашивал об этом у Бога. Но он мне дал достаточно денег, чтобы купить куклу и розу. Моя мама любит белые розы!…
Я закончил свой шопинг в задумчивом и странном состоянии.
У меня из головы не выходил этот мальчик.
Затем я вспомнил - в местной газете была статья два дня тому назад о пьяном мужике в грузовике, который сбил женщину и маленькую девочку.
Маленькая девочка погибла сразу же на месте, а женщина была в критическом состоянии.
Семейство должна решить отключить аппарат, который поддерживает в ней жизнь, так как молодая женщина не способна поправиться от комы.
Неужели это семья того мальчика, который хотел купить куклу для своей сестренки?
После двух дней в газете была опубликована статья, где говорилось, что та молодая женщина скончалась…
Я не сдержал слезы…
Я купил белые розы и пошел на похороны…
Молодая девушка лежала в белом, в одной руке была кукла и фото, а на одной стороне была белая роза.
Я ушел весь в слезах, и чувствовал, что жизнь моя теперь изменится…
Я никогда не забуду любовь этого мальчика к своей матери и сестренке!!!
Пожалуйста, НЕ САДИТЕСЬ ЗА РУЛЬ В АЛКОГОЛЬНОМ СОСТОЯНИИ!!!
Вы можете разбить жизнь не только свою…
У тебя есть два выбора:
1. Нажать рассказать друзьям … или…
2. игнорировать, будто эта история не коснулась твоего сердца Может кто-то удалит, но есть и люди, которые отправят это письмо…

 

Один із співзасновників культурно-громадського "Шelter+", що у Кривому Розі, опублікував на своїй сторінці у Facebook зворушливу історію про свого п’ятирічного сина.

У ній так багато любові, сили, розуміння і витримки, що ми втримались і спитали Юлія Морозова, чи можна розказати цю історію широкому загалу. Юлій погодився.

Обіцяв деяким новим ФБ-друзям розказати про свою дитину, бо час від часу торкаємося цієї теми, а історія непроста і некоротка. Виконую обіцянку. До того ж вірю, що наша історія буде корисною багатьом.

Сьогодні чув, як на вулиці тато гримав на свого сина "Ще раз побіжиш від мене – ноги поперебиваю!" Чую подібне регулярно і хочеться зупиняти таких батьків.

Мій син не бігає. І не розмовляє. Навіть сидить погано.

Його звати Федір, і йому 5 років.

Він народився абсолютно здоровою дитиною і перший місяць радував нас чудовим настроєм і прогресом. Все змінилося за добу, коли Феді виповнився місяць. Він почав гаснути на очах, слабшати і припинив їсти. Протягом кількох годин нас кидали з лікарні в лікарню, і ніхто не брав відповідальності за діагноз. Так що ви можете уявити моє ставлення до рідної медицини.

Хоча, звичайно, і в цій системі є виключення.

Нарешті, коли нас привезли до реанімації у 8-й міськлікарні, доктор Андрій Іщенко – як раз одне з тих виключень – сумно але впевнено повідомив нас, що у сина страшний крововилив в мозок, шансів вижити обмаль, оперувати в Кривому Розі ніхто не зможе.

Я кричав на лікарів і вимагав сказати, що можна зробити. Ми – люди не багаті, але маємо багато друзів, і я був впевнений, що, якщо треба, ми легко знайдемо можливість швидко доправити Федора до Штатів, Ізраїлю чи Москви.

Лікарі з сумом казали мені, що зараз робитимуть все, щоб відновити життєві функції, і тоді, можливо, буде маленький шанс довезти його до Дніпра.


ЧИТАЙ ТАКОЖ
Родина, яка трішки змінила Кривий Ріг
Зранку приїхав лікар звідти. Сказав, що може оперувати, якщо ми дамо згоду, але шансів обмаль. Навіть доїхати до його лікарні за 150 км. Ми згоду дали.
Доїхали. Кількагодинна операція. Доктор вийшов втомлений, сказав, що з такими важкими ситуаціями не стикався, ураження мозку страшенні, але операцію пережили. 10 днів в комі. Ми майже жили біля дверей реанімаційного відділення. Дебільна система не дозволяла нам навіть зайти всередину і потримати сина за руку.

Один раз я підкупив когось з чергових лікарів, і Іню – дружину – впустили.

Кожного дня однакові новини: новини відсутні, прогресу нема, шансів обмаль. На 9-й день вийшов лікар, який оперував Федю, і сказав: "Борець він у вас, не здається. Я не вірив в це, але схоже викарабкуєтьсь".

Але відразу поправився, що в цій новині для нас майже нічого хорошого нема, бо шанси на нормальне життя – це тепер не про нас.

Ще за пару днів нас перевели до звичайного відділення. Крапельниці, трубки, короткий сон по півгодинки, плач, що не зупинявся. А ще – переважна більшість жахливих лікарів, яких, схоже, ніхто не вчив, як підтримувати пацієнтів. Це ми – дорослі, з купою родичів, друзів, не багатії, але і не малоімущі. І то їх слухати було жахливо.

А поруч з нами лежала 17-річна дівчина зі своїм малюком з величезною головою від гідроцефалії. Вона його щиро любила і тихенько плакала. 18-річний батько продав все, що мав – скутер і ноутбук – і робив, все що міг. А лікарі надихали їх порадами "Та відмовтеся від дитини, ви молоді, ще собі народите".

Я ледь не вдарив ту лікарку. Суворо поговорив з нею в коридорі, але краще б говорив з сірою лікарняною стінкою.

За місяць нас виписали, надихнувши тим, що "ну, ми не знаємо, як ви будете жити, але це ваш вибір". Ми почали шукати лікаря в Кривому Розі, який би вів нас далі. Після кількох стрьомних натрапили на Олега Миколайовича Темченка з 8-ї міськлікарні. Він – хронічно втомлений, але безвідмовний професіонал.

- Що хочете? - запитав він.
- Шукаємо когось, хто б разом з нами вірив, що у Фєді є шанси відновитися, - відповіли ми.
- А чого ви так кажете?
- Бо всі ті, з ким ми спілкувалися раніше, кажуть, що в нас нема шансів жити.
- Послухайте, тільки там, – Темченко показав пальцем в небо, – знають, в кого є шанси, а в кого нема.
- Ви нам підходите!

Ми потоваришували. Він щиро любить Федюсю, але вже не знає, що з нами робити.

Як не знають і лікарі в інших містах і країнах. Навіть "світила". Нещодавно, вивчивши наші знімки, історії і описи, нам відмовили в реабілітації в Китаї. Ніхто не знає, що можна робити з хлопцем, який не має бути живим. А він живе, чудово виглядає і розвивається, хай і дуже-дуже повільно. Зазвичай діти з подібними діагнозами – малюсінькі, виглядають, як недорозвинені, і постійно плачуть.

Якщо не є повністю паралізованими. Фєдя – справжній богатир і красавець. Майже не плаче. Просто майже нічого не може. Окрім того, щоб приносити нам радість.

Наша радість – не така, як у інших батьків. Ми не можемо порадіти першому слову, кроку, намальованій власноруч листівці. Ми раділи звуку, найменшій реакції, добі без плачу, першій посмішці у півтора роки.

Тому, що ми несподівано зрозуміли, що він любить бути у воді і зі спеціальним кругом на шиї там дивно активничає. Тому, що "схоже" він таки на тата реагує…



Що буде далі? Я не знаю. Я постійно задавав Богу це питання. Поруч з іншими питаннями. Ну, ви розумієте, якими. Якби я не міг ставити Йому ці питання, я не знаю, як би я пройшов це. Ми навчилися жити, не плануючи надовго вперед. Просто робимо те, що можемо, для цієї маленької людини, яку Всевишній довірив нам. Благо, він симпатяга з гарним характером, тому його легко любити.

А ще він змінює мене дуже сильно. Я завжди був жорсткою людиною, орієнтованою на результат. Я не розумів, що значить "я не можу це зробити". Як це так? Просто доклади більше зусиль. Просто витрать додатковий час і навчись. Тепер зі мною живе чудова 5-річна людина, яка майже нічого не може. І я її люблю і приймаю, незалежно від цього. І інших також мені тепер легше приймати.

Я завжди вірив, що немає нічого неможливого. Але це була скоріше теоретична віра. Тепер я вірю в це на практиці. І я будь-кому сміливо говорю про це. Я знаю, що майже ніхто не проходив через те, що пройшли ми з дружиною. Я чув "в нього нема шансів жити" від потужних професіоналів. Але ми живемо.

Я тепер сміливо можу казати "Не кажи мені, що в вашої родини нема шансів", коли намагаюся допомогти друзям врятувати шлюб.

Я аргументовано не погоджуюсь, коли хтось каже "Ми не потягнемо цей проект", бо знаю, що можливо все. Питання віри. І ціни, яку готові платити. І ніхто не скаже мені у відповідь "Та що ти розумієш про справжні складнощі".


Юлій Морозов та дружина Інна
А ще в мене дійсно чудова дружина. Вона яскрава і талановита. Вона стільки всього б могла зробити для суспільства.

Але вона присвятила себе Феді.

Вона це робить без ремствування і скиглення. Дозволяючи мені знаходити час на купу всього. Знаходячи можливість бути корисною іншим.

Хоча я знаю, чого їй це варто.

А ще мене оточують феноменальні родичі та друзі.

Ось вам приклад. Ми вже кілька років займаємося по програмі Інституту Домана з Філадельфії.

А це значить, що кожного ранку і кожного вечора нам потрібен як мінімум один, а іноді 2 помічники. І вони завжди знаходяться.

А ще я знаю купу людей по всьому світу, які ЩОДЕННО моляться за мого сина.

Декому з них за 70, а декому менше 10. Вони дуже хочуть допомогти, готові економити і збирати для нас гроші, але на сьогодні справа не в грошах.

Я твердо вірю, що Господь має свій план для цієї історії. Нам важко його осягнути і зрозуміти, хоча деякі пазли в моїй голові вже потихеньку складаються.

За свої 5 років Федір зробив для мене дуже багато. І я не сумніваюся, що далі буде. Що саме буде, як і коли, я не знаю. І це упокорює і доводить, що я не всесильний.

Але є той Всесильний, хто попри всі прогнози і оцінки найкрутіших лікарів зберіг життя нашому хлопцю.

І тільки завдяки Йому мені вдається жити, не опускати рук, рухатися вперед і робити все, що я можу, щоб моя особлива дитина зростала в максимально дружньому, цивілізованому і розвиненому суспільстві.

Джерело "Моєму сину 5 років, він не бігає, не розмовляє.". Зворушлива історія батька про любов

 

- Люба, у мене до тебе буде прохання, - Бог зупинився, зліз з велосипеда і зняв окуляри.
Очі в нього були добрі, але після усіх колотнеч в моєму житті, я не знала, чого ще від нього чекати.
Я продовжувала дивитися на нього, а він спокійно пив воду. - Важкий підйом був, зате який краєвид!
- Що за прохання?
- Так, прохання. Мені потрібно зайнятися серйозними справами, ти не могла б пожити місяць просто для себе, з любов'ю до себе, із задоволенням. Займатися тим, що тобі подобається, нічого не просити, нічого не планувати і не чекати? Так, як нібито мене немає.
- Але ж ти є, - я доторкнулася до Бога вказівним пальцем.
- Звідки ти знаєш? Звідки ти знаєш, хто я насправді? Може, я - плід твоєї уяви, може, я просто твій внутрішній голос, інтуїція, втілення якій ти знайшла?
- У вигляді сорокарічного мужика, який обожнює лофери?
Бог розреготався.
- Люди звикли, що я - є. Що можна завжди сказати "Господи, прости", і гидоти ніби й не було. А потім це забувається, і з людини знову ллється сморід, тому що завжди можна сказати "Господи, прости". А якщо щось не так - "Це усе через тебе, Господи!" А якщо лінь, то "Зроби, Господи, і я більше ні про що не попрошу!" Коли вже ви навчитеся жити так, наче мене немає?
- Наче тебе немає? - я розгубилася. Було відчуття, що у мене відбирають землю з-під ніг, і я починаю провалюватися незрозуміло куди.
- Неначе ти і є Бог. Люба, всього місяць. Поживи для себе всього 30 днів. Ти хочеш, щоб хтось полюбив тебе на усе життя, і при цьому не можеш полюбити сама себе навіть на місяць.
- Цілий місяць.
- Всього місяць. Тільки місяць. Час пролетить швидко, а я привезу тобі красивий магнітик...

Джерело: інтернет

 

КОЛА НА ВОДІ

Літній спекотний день. Тихо мріє маленький ставок, ніде ні шелесне. На листку латаття сидить лінива жаба й уважно стежить за довгоногою комахою, що безтурботно ковзає по воді. Якби вона захотіла поласувати комашкою, то це навіть не коштувало б їй великих зусиль.

Трохи віддалік якийсь джмелик пристрасним поглядом прикипів до прекрасної мушки. Але йому не вистачає мужности висловити своє кохання, тож він задовольняється тим, що тихо милується нею здаля.

А на березі, коло самісінької води, гине від спраги маленька непоказна квіточка. Її корінці аж надриваються від зусиль, але дотягнутися до води, хоч як вона близько, – неспромога…

Онде потопає комарик. Він впав у воду через власну необачність. Крильця намокли й обважніли, тому він ніяк не може злетіти в повітря. Вода вже починає його поглинати.

Дика слива схилила над ставком своє віття. На кінчику найдовшої гілки, що сягає майже середини ставка, самотньо висить зморщена і потемніла перестигла сливка. Раптом вона відривається від гілки й падає у воду. Серед монотонного гудіння мух чується чудернацький легковажний звук: «Плюск»! З того місця, де урочисто й гідно впала маленька сливка, по воді пішли кола – за першим одразу ж друге, третє, четверте…, вони маєстатично ширяться, немов розквітаючий цвіт.

Хвилькою віднесло від жаби довгоногу комашку, яку та саме збиралася злизати своїм спритним язиком. Джміль, від поштовху хвилі, ненароком упав на прекрасну мушку. Навзаєм вибачаючись, вони навіки закохалися одне в одного.

Перша хвиля, дійшовши до берега, оживила маленьку квіточку. А ще вона піднесла вгору потопаючого комарика. Йому вдалося вчепитися за травинку, що росла на березі, похилившись над водою. Комарик висушив крильця на цій травинці й полетів.

Як багато доль змінили майже непомітні кола на воді!

БРУНО ФЕРРЕРО

 

ОКРАЄЦЬ ХЛІБА ІСУСА ХРИСТА.

Коли Ісус Христос ходив з апостолами по світу, їм зустрівся жебрак, котрий попросив у Нього милостині. Спаситель велів Петрові дати йому окраєць хліба. Ледве бідняк зробив кілька кроків, як Господь покликав його і спитав: - Скажи мені, що зробиш із цим хлібом? - Учителю, - відповів жебрак, - з’їм половину сьогодні, а половину - завтра. Ісус Христос наказав Петрові відібрати хліб у прохача, який, звісно, залишився здивованим і незадоволеним таким вчинком. Невдовзі зустріли іншого жебрака, що теж старцював та також отримав окраєць хліба. Спаситель знову запитав, що зробить він із цим Божим даром, а бідняк сказав: - Учителю, з’їм його зараз. - А що буде завтра? - Про завтра потурбується Бог. Ісус Христос поблагословив його і додав: - Бог завжди буде дбати про тебе і про всіх, хто покладає надіє на нього! З інтернету.

 

ЦЕ БУВ БОГ?




У Єгипті, де в глибоку християнську давнину було багато великих монастирів, один чернець дружив із невченим щирим селянином. Одного разу селянин сказав йому: — Я теж пошановую Бога, Який створив цей світ! Щовечора я наливаю в мисочку козячого молока і ставлю його під пальмою. Вночі Бог приходить і випиває те молочко. Воно Йому дуже подобається! Жодного разу не було, щоб у мисці хоч щось лишилося. Почувши ці слова, чернець не міг не розсміятися. Він приязно й дохідливо пояснив своєму приятелеві, що Бог не потребує козячого молока. Однак селянин уперто наполягав на своєму. І тоді чернець запропонував потайки простежити, що відбувається вночі після того, як залишити під пальмою миску з молоком. Сказано — зроблено: вночі монах і селянин зачаїлися неподалік і невдовзі при місячному світлі побачили, як до миски підкралася лисичка й виїла все молоко. Селянина, ніби грім з ясного неба, вразило це відкриття. — Так, — скрушно визнав він, — тепер я бачу: це був не Бог! Чернець спробував утішити селянина й пояснив, що Бог — це Дух, що Він зовсім інший порівняно з нашим світом, що люди пізнають Його особливим чином... Однак селянин лише стояв перед ним, похиливши голову, а потім заплакав і пішов у свою хатину. Чернець теж попрямував до келії. Але, підійшовши до неї, він із подивом побачив біля дверей Ангела, який заступив йому шлях. Чернець зі страху впав на коліна, а Ангел сказав: — У цієї простої людини не було ні виховання, ні мудрості, ні книжності, щоб пошановувати Бога інакше, ніж вона це робила. А ти зі своєю мудрістю й книжністю відібрав у неї цю можливість. Ти скажеш, що, безсумнівно, розсудив правильно. Але одного ти не зрозумів: Бог, дивлячись на щире серце цього селянина, щоночі посилав до пальми лисичку, щоб утішити його й прийняти його жертву...

 

ПРИТЧА БОЖА СКАРБНИЧКА




Жив багач. Він допомагав бідним, і всі його дуже любили. У кімнаті його була прибита до стіни велика залізна скарбничка, а над нею написано золотими літерами: «Божа скарбничка». Коли Господь посилав багатієві радість — хрестини, день Ангела або щось інше, — тоді дружина зазвичай казала йому:
— Бог дав нам усього вдосталь, запроси повний будинок гостей, нехай люди разом з нами порадіють.
— А скільки ж людей запросити? — запитує він дружину.
— Ну, хоч сорок осіб, — відповідає дружина.
Багач, бувало, подумає й скаже:
— Знаєш, голубко моя, тепер дуже багато бідних людей, у багатьох діти від голоду плачуть, не сплять. То чи не краще запросити до нас осіб двадцять? А те, що пішло б на вино й частування інших двадцяти, я покладу в Божу скарбничку.
Так він зазвичай робив.
Прочитає чи почує, бува, ця добра людина про якесь нещастя — про пожежу, повінь, — відразу скаже подумки: «Боже, Ти зберіг мене від такого нещастя!» І знову кине в скарбничку пожертву подяки.
Бувало, заїде до багача купець з товарами. Багач подивиться того - іншого товару і йде вже по гроші. Раптом ненароком гляне на скарбничку й скаже собі: «Ба, навіщо тобі стільки? Можеш обійтися й половиною». І візьме наполовину менше всього, а те, що потрібно було заплатити за іншу половину, кине в Божу скарбничку.
День за днем, рік за роком — до старості в скарбничці у багатія назбиралася величезна сума грошей.
Перед смертю він скликав до себе старшин того села, де жив, і сказав їм: «Не віднімаючи у дітей своїх ні гроша, я зібрав багато добра на Боже діло. Я менше гуляв, менше розкидав, ніж міг. Те, що я міг витратити даремно, ви знайдете в цій скарбничці».
Відкривши скарбничку, люди знайшли в ній величезну суму й розплакалися від радості. Коли багач віддав Богові душу, люди називали його своїм благодійником. Пам’ять про цю добру людину ніколи не згасне на його батьківщині. Про нього повік - віки буде нагадувати нащадкам те, що вийшло зі скарбнички Божої — притулок для дітей, школа, лікарня й нова кам’яна церква.

Протоієрей Григорій Дьяченко, « Духовні посіви ». З інтернету.

 

ЗАЗДРІСНИЙ СУСІД.


Купив собі чоловік новий будинок. Великий, гарний... І сад із фруктовими деревами біля будинку. А поруч у старенькому будиночку жив заздрісний сусід, який постійно намагався зіпсувати тому настрій: то сміття під ворота підкине, то ще яку капость учинить. Одного разу прокинувся чоловік у гарному настрої, вийшов на ґанок, а там — цебер із помиями. Чоловік узяв цебер, помиї вилив, вичистив його до блиску, назбирав у нього найбільших, спілих та смачних яблук і пішов до сусіда. Сусід, почувши стукіт у двері, зловтішно подумав: « Нарешті я допік його до живого! » Відкриває двері, сподіваючись на сварку, а чоловік простягнув йому цебра з яблуками і сказав: — Хто на що багатий, той тим і ділиться!