Дідусь і його маленька внучка з далекого безтурботного минулого

Прочитала історію про дідуся у Юлі. Пригадалось...
Запах стружки, чудесні спіральні кучері, які вкривали підлогу майстерні... Я набирала повні долоні цього багатства, вдихала аромат дерева, поки дідусь творив свій шедевр. Він був чудовим столяром! Стільки речей досі випромінює тепло його рук... Найдобріша і найчесніша людина на землі!
Дідусь помер від раку, коли мені було 6 років. Я досі пам"ятаю, як він сидів згорбившись біля пічки, примруживши очі і палив в темноті папіроси. А полум"я малювало чудернацькі тіні на стіні, розпечений кахель поскрипував. Ех, звук затишку, тепла і дитинства... В неділю ми ходили на льоди. Дід вдягав свій незмінний костюм, на голову брав капелюха. Металева вазочка, дві крижані кульки, притерті шоколадом... я повільно насолоджувалась морозивом, а дід насолоджувався гальбою пива.
Одного дня мама забрала мене з садочку швидше, ніж зазвичай. Ми спішили на автобус, а по дорозі вона розповіла, що їдемо до дідуся, бо він помер. Весело підстрибуючи, я випитувала у мами, як це "помер", що означає? Сенс нового слова не вкладався в моїй дитячій голівці.
В хаті було повно людей, я ходила по кімнатах просто розгублена і налякана від незвичної обстановки. Дідусь лежав посеред кімнати. Якась бабуся обняла мене і сказала:"Не плач..." Тоді сльози самі покотились по обличчю... Все було зовсім не так, як плачеш за загубленою іграшкою чи через розбиті коліна. Я відчувала, як десь в грудях щемить жаль, цей жаль стискав горло, наповнював очі слізьми. Це була моя перша втрата.
У кишені піджака дідуся були всі малюнки, які я малювала для нього. Дбайливо складені і надійно заховані... Він просто і щиро любив свою маленьку внучку. А я просто і щиро вірила, що так буде завжди...