Найстрашніший день мого життя

Боже мій! я думала, що твоєму чоловікові повістка прийшла на навчання чи щось таке.. а тут...
аж серце заболіло. Тримайся. Слава Богу, що все обійшлося. Здоров'ячка Юстуні

дякую, Юль!

Ні, це не є найстрашніший день - дякувати Богу ваша доця жива.
Це як один з дуже неприємних спогадів прожитого дня.
Не дай Бог таке пережити, розумію.
Тримайтесь і спробуйте відпочити, завтра буде новий день і нові, приємні моменти вашого життя.
Спокійних снів!

Дякувати Богу, що ви правильно зорієнтувались.
А взагалі я вас добре розумію. Мій Дімулік хоч має вже майже два але він до цих пір нерідко давиться їжею. Не раз вниз головою трусила його. Зовсім недавно теж так давився, що аж до рвоти дійшло. Коли я чую, що він починає закашлюватись - в мене починається паніка. А ще він в нас "любитель" падати і вдарятись головою. З меншою дитиною я стала дуже перестрашеною мамашою.

Здоров`я малечі. Не переживайте, вже все добре.

Не переживайте! Все вже позаду, а вас цей день нехай лишиться досвідом, таким страшним, гірким, але досвід - то досвід.
В дитинстві я вдавилась сливою. 2 роки мені було. Тоді всі були за столом і я почала задихатись. Мама моя - людина яка в таких екстримальних ситуаціях завжді діє без емоцій, швидко, чітко. То вона моментально мене схопила розкрила мені рот і витягла ту сливу викликавши рвотний рефлекс. То було так швидко, що ніхто за столом навіть не зрозумів, що сталось. І аж тільки потім, як мені було краще, мама розплакалась...
То я до того, що на майбутнє всі емоції відкладайте на потім, в таких випадках кожна хвилина важлива.
Дай Бог, щоб такі ситуації більше не мали місце в житті Вашої донечки, але про дії в таких випадках бажано почитати всім.

Як я вас розумію...
Моя Анюта одного разу запхала собі в горло мою обручку...
Щастя, що я почула, що вона важко дихає. Я запхала руку і змогла витягнути сама, це було жахливо...
Добре, що все добре закінчується. Подякуйте Богу і обійміть міцно свою дівчинку

Кошмар. Аж читати страшно. Дякувати Богу, все добре.

Дякую, дівчата!
та справа в тому, що панікувати я почала тому, що я не розуміла, що таке, чи то в неї обморок, чи якась алегрія чи душиться. Вона ж не відразу давилася, а нормально з]їла, потім ше бавилася, потім просто почала плакати, я її вділа шапку і понесла до хати, от на вулиці побачила, що вона ніби засинає, заходжу в двері - вона ніби мліє, чи що. Почала трусити її - не реагує, біліє, синіє...Я по телефон, кричу татові, щоб викликав швидку, шукаю ліки від алергії, розумію, що нічого не бачу, вибігаю на вулицю з малою і кричу чоловіка, швидко сідаємо в машину і в лікарню, і вже в машині я зробила те, що зробила.
І найстрашніше - дівчата, розраховувати на лікарів - не можна. Ми приїхали, забігли, розказали що і як, вони відразу викликали лора, педіатра і дит. реаніматолога. Так от, реаніматолог - прийшов через 10 хв (два рази по нього дзвонили), педіатр - 20 хв. І що тут скажеш? Мені хотілося рознести на куски ту лікарню....Сумно.

Ого!!!! А що за лікарня?

Червоноградська.....слів немає просто. І як? Як жити в такій державі? Сил і нервів не вистачає на то все, чесне слово.

Спасение утопающих - дело рук самих утопающих. (с)

Це велике Боже чудо в вашому житті- друге народження донечки !!!

Вартує поділитися в темі Чудо в нашому житті.

Це дуже страшно, але навіть в такому шоці Бог дав вам відчути , що треба робити.
А щодо лікарів, то правда, колись привезла в лікарню сестру з нирковою колікою, вона ледве жива, а медсестра собі "триндить " з іншою, що варила, що купила, що по чому на базарі, чекаю пів години, потім прошу, підключіть капельницю, бо сестру дуже болить- а мені у відповідь- у нас перезмінка, он в сусідній палаті чоловіка вже 5 днів болить і ніц йму нема - не вмер.....

ШкодА, що Вам довелося таке пепежити(((
З Божою допомогою все обійшлося!!!

В мене от мала зараз "горить" і я сама вдома, то мені так погано і не лише морально ( тошнить, руки трусяться і голова крутиться)-то така в мене реакція на її стан(((. Треба себе в руки взяти, а неможу...