Зачепило за душу!!!!!!!!!!! Я розповім про наслідки сумні Хвороби лютої – страшного СНІДу, Про те, як від щасливої сім’ї Не залишИлось пам’яті і сліду. Було це так…Олеся та Давид, Як ніби в казці про любовне зілля, Щасливими здавалися на вид І вже обрали дату для весілля. Шикарним дійством свято відбулось, Їм слали поздоровлення і «гірко». Та, як в сучасній моді повелось, Зіграли до одруження вечірки. У ті прощальні холостяцькі дні Давид бажав здійснити давню мрію, І під шафе на білому вині Він запросив для публіки повію. Гулялось добре, запал вдовольнив, Після вина пішла у хід горілка. Проте Олесю він не сповістив, Яка розкута видалась вечірка! Він сам не знав, що в ту фатальну ніч Засіяв поле для біди й тривоги, Що підхопив від шльондри вірус ВІЧ, І що назад уже нема дороги… Турбот не знали: на столі хліб-сіль, Квартира є, машина теж елітна, Аж поки Леся через п’ять неділь Не мовила: «Коханий, я вагітна!» Аналізи все викрили на раз, Всі наслідки відвертої вечірки. За свій хвилинний збуджений екстаз Давид розплатиться ну дуже, дуже гірко. Дружина підхопила кровний слід У ліжку спільнім. Що тепер робити? Та найстрашніше – хворим був і плід, Проте вона бажала народити. Хоча Давид казав їй тет-а-тет, І лікарі усі в пересторогах Благали-бо: слабкий імунітет! Не помилились - вмерла при пологах. Вона стогнала в мужа на руках І втратила понад два літри крові. Та невеликі очі має страх – Життя дала, відмучившись, Дмитрові. Тепер на небі «мама» їй не чуть, Не колихати сина-янголятка. Пішла Олеся в незворотну путь І залишила хлопчика на татка. Та немовляті батько був чужим, Він бачив лише втрату, біль, провину, І тілом, духом був таким слабким, Що геть забув за хвору, за дитину. Жалів дружину, запивав біду, Та щонеділі він знаходив силу Провідувати Лесю молоду – Носив по дві гвоздики на могилу. І горе те по вінця так лилось, Що вже Давид присів на оковиту, А що на шиї те маля взялось – Так міркував: жартують сили світу. Він пив багато. Дім продав, авто, Про таких кажуть – вилита п’яниця. Тому не здивувався геть ніхто, Що за Давидом плакала в’язниця. Накоїв лиха. Добре загримів, На «п’ятилітку» кинули за грати. Яка різниця: вільний чи сидів? Все рівно-бо від СНІДу помирати. А що синок там, як малий Дмитро? Куди іде, які збива пороги? Лише при думці жЕвріє нутро, І плакати немає сил і змоги. Всі відвернулися, далекі «сват і брат», На призволяще кинули уміло. Забрали Дмитрика в місцевий інтернат. Кому потрібне хворе СНІДом тіло? Не знав любові за живих батьків, Вірніше кажучи, що за життя однОго. А в сиротинці серед приймаків Ніхто не думав за Дмитра малого. Тож хлопчик був одним із тих дітей, Яких об’єднували в спеціальні групи, І тихо між собою, від людей Про них казали: «То майбутні трупи!» Та СНІД не знає жалю й каяття, І я, безсильна, лиш зазначить смію: Як би по-іншому окреслилось життя, Аби Давид не зажадав повію…
Пам'ятаю, як одного разу на парі почалась в нас суперечка про майбутнє подружнє життя. Одна з дівчат вперто доводила, що любов є тільки до весілля, а потім буде звичка і "мус". От мені цікаво, що тоді так повпливало на її думку? Можливо, приклад подружнього життя батьків? З власного досвіду можу впевнено сказати, що, завдяки батькам, я вірю в існування подружньої любові. А якщо не вірити, то для чого тоді взагалі заміж виходити?)) Так от, мої батьки одружені вже майже 32 роки. І до цього часу вони (люди "старої закалки") кажуть одне одному, що люблять. Проходячи мимо тата, мама нахиляється, щоб чмокнути його в майбутню лисину)) За ці роки тато ні разу не назвав маму Оксаною, а тільки Оксанкою. Одного разу, ще коли я вчилась в школі, до мене прийшли подружки. Мої батьки вчителі, тому вони звикли називати їх на ім'я, по батькові. І яким було їх здивування, коли почули, що мама назвала тата "зайчиком"!!!! Так, вони можуть подутися одне на одного, вони обоє вперті, і виникають сварки і суперечки, але я бачу їх любов і розумію, що такі стосунки існують. Можливо, є сім'ї, в яких живуть заради дітей, спільно нажитого майна чи зі звички. Але я пишаюсь, що виросла не в такій. Тому точно знаю, якої сім'ї хочу сама. Ще здивувало, що та сама дівчина говорила, як то гидко прати чоловікові шкарпетки. І з тим, слава Богу, в нас проблем немає, бо тато мій чистюля))) Але ж то шкарпетки не якогось чужого хлопа, а твого чоловіка, рідної людини. До того ж, в нас час потрібно лише ті шкарпетки позбирати і закинути в машинку, а потім посортувати)) Чомусь в мене виникла асоціація: як поміняти памперс дитині і повитрісати г**** з пеленок, то нормально, бо ти її любиш, а вже як випрати чоловікові шкарпетки, то фууууууу...... Хіба це нормально?
