Львівський Жіночий форум



купуй на Посиденьках

Назад   Дівочі посиденьки > А поговорити?.. > Мовні посиденьки
	Увійти через OpenID


Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
  #1  
Старий 15.10.2009, 16:33
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Проєкт нового “Українського правопису”

[ р е к л а м а ]


Почну цитатою з Вікі:

Цитата Під час I Міжнародного конгресу україністів (27.VIII — 3.IX 1991) було прийнято постанову про потребу вироблення єдиного сучасного правопису для українців, що проживають в Україні, так і в діаспорі, котрий мав би опиратися на весь історичний досвід української мови.

Ще 8 червня 1994 року уряд України затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів. Початковою метою було підготування нової редакції правопису за 2 з половиною роки (до кінця 1996 року), але робота із підготовки оновлених правил значно затягнулася. Остаточно всі напрацьовані пропозиції було передано до Інституту української мови у середині січня 1999 року. Цей проект відомий під назвою «Проект правопису 1999 року» чи просто «Проєкт» (оскільки серед іншого пропонує відновити йотування перед голосними, як було до 1933 р.).

Чимало сучасних українських письменників дещо відхиляються від чинних правил у написанні, наприклад, запозичених неологізмів та іноземних власних назв — актуальний правопис не врахував усіх можливостей та деталей їх відтворення українськими графічними засобами. Так, у багатьох географічних, історичних та художніх книгах певні видавництва використовують сучасні способи транслітерації (з мов, котрі використовують латинський алфавіт), без оглядки на правопис, який не дефініціює точного її використання: «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» (Київ) — у серії книг про Гаррі Поттера; «Астролябія» (Львів) — у серії творів Толкіна («Володар перстенів», «Гобіт», «Діти Гуріна» і «Сильмариліон»); «Літопис» (Львів); «Мапа» (Київ) та енциклопедія УСЕ видавництва «Ірина» (Київ). Для цих видань характерне чітке розрізнення під час передачі англійських H і G — відповідно Г і Ґ. Діючий правопис, натомість, не визначає коли писати Г, а коли Ґ і каже у обидвох випадках використовувати одну і ту ж літеру — Г (§ 86).
Докладно про новий проєкт можна почитати тут.

Скорочено й схематично за цими лінками:
Василь Німчук “Доля проекту нової редакції “Українського правопису”
Василь Німчук “Сучасні проблеми українського правопису”
Проект правопису 1999 року

Моя думка (та й не лише моя) така, що цей правопис має спростити, а точніше відмінити різні винятки та складні до запам*ятовування правила.
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
За цей допис Liliyah Romanova подякували 4 разів:
Рекламка
Реклама на форумі
  #2  
Старий 15.10.2009, 18:09
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

А на москалів не
вважайте, нехай вони
собі пишуть по-своєму,
а ми по-своєму.
Тарас ШЕВЧЕНКО


Автором розділу «Правопис чужих слів» у Правописі 1929 року була видатний український мовознавець Олена Курило, яку, як неважко здогадатися, у 30-х роках звинуватили у націоналізмі і розстріляли.

Олена Курило опрацьовувала ту правописну царину, що становить «окремий аспект вираження національно-культурних орієнтацій» і засвідчує мовну самодостатність і можливість до саморозвитку без задивлення на чужі мовні системи або ж їх копіювання, наслідування чи навіть запобігання. Словом, це та царина, яка, наче в побільшувальному дзеркалі, свідчить про мовну і національну зрілість. Спинюся лише на тих проблемних формах, що мають суттєву розбіжність у Правописі 1929 року та сучасному і, на жаль, їх мало як заторкує Проєкт 1999 р.: передання німецького дифтонга еі, eu на зразок Гайне чи Гейне; грецького η на зразок магнет чи магніт; початкового е: Европа чи Європа; англійського w: Велз чи Уельс; м’якого л (ль, ля, льо, лю) чи твердого: лямпа чи лампа; початкового іє на зразок єрархія чи ієрархія; німецького ü як нашого у чи і: Мюнхен чи Мінхен?

Правопис 1929 р
.

1. Німецький і голяндський дифтонг еі в нових запозиченнях передаємо через ай (після л — яй, а не ей): Айнштайн, Гайне, Шляйхер, Ляйпціг, ляйтмотив, Райн, Швайцарія, портвайн, гайзер т. д.; нім. дифтонг eu передаємо через ой: Нойман, Ойтіґ, Фоєрбах (с. 69).

2. Грецьке η у словах давно запозичених передаємо через и: псалтир, але в словах новозапозичених із Заходу передаємо через е: летаргія, аритметика, Атени, магнет, хемія, амнестія і т. д. (с. 67).

3. На початку слова е в чужих словах передаємо через е (а не є): Европа, Евпаторія, Еспанія, ефект, естетика.

Але в давніх запозиченнях із грецької мови є: Євген, єретик, Єгипет (с. 68).

4. Англійське w і перед голосними передаємо через в (а не через у): Вайлд (не Уальд), Вайт (не Уайт), Велз (не Уельс), Вітман (не Уітман), Віклеф (не Уіклеф), Вестмінстер (не Уестмінстер), ват, кіловат і т. ін. (с. 65).

У правописі 1929 р. таке правило відсутнє, натомість у правописі 1946 р. зазначено:

початкове іе (hie) звичайно передається через іє, напр.: ієрархія, ієрогліф (у примітці: Іємен, ієна, але Єрусалим, єзуїт — два останні належать до давно узвичаєних в українській мові з такою вимовою) (с. 103).

Французьке u та німецьке ü передаємо через ю: бюджет, вестибюль, жюрі, Дюрінг, Мюнцер, Шюц (с. 68).

Чужомовне l в українській мові почасти передаємо як нем’яке, себто ле, ла, ло, лу, л, почасти як м’яке, себто лі, ля, льо, лю, ль. Це пояснюється головним чином тим, що чужі слова заходили до нас із різних мов, у різні часи і різними шляхами. Запозичення старіші, особливо до сер. ХІХ ст., більше засвоєні з нем’яким л, запозичення пізніші — з л м’яким. Точно визначити випадки з м’яким і нем’яким л неможливо.

Нем’яке л

І. У словах грецького походження, здавна запозичених, і в старих запозиченнях із инших мов: атлант, аналогія, лунатизм, фалш, білет;

в англ. словах у кінці та перед приголосними не пишемо ь: Албіон, Чарлз, булдоґ.

2. В инших випадках новіші запозичення із західноевропейських мов віддаємо м’яким л: аероплян, бальон, блюз, автомобіль (у кінці складу).

Зокрема, м’яким л віддаємо чуже l послідовно в комплексах -лювати, -люція, -ляндія, -ляр, -лярний, -лерія, -лятор, -ляція, -льний, -льоз, -льоза, -льозний: Ґренляндія, Ляпляндія, маніпулянтка (с. 62—64).

Проєкт 1999 р. і чинний правопис

1. Німецькі дифтонги еі, eu у новіших запозиченнях, зокрема у власних назвах, мають передаватися через ай, ой: райх, Айзенах, маєр;

але за традицією в багатьох випадках зберігаємо їх обох через ей: Гейне, Ейнштейн, Лейпциг, Рейн, Швейцарія, Фрейд, Феєрбах (с. 160);

У чинному правописі — таке саме формулювання, тільки змінено позиції: спочатку йдеться про передання ей, а потім — про новіші запозичення через ай (с. 103).

2. Відсутнє правило.

3. На початку слова е, крім випадків иншого звукового значення в иншомовних словах, передаємо літерою е: екватор, Еліот; у низці слів (переважно запозичених через посередництво церковнослов’янської мови) на початку на місці етимологічного е, грецьких дифтонгів еи, аі: Євангелія (-іє), Єва, Європа, Євген (с. 158).

У чинному правописі

є передається літерою е: екватор, екзамен; коли иншомовне е (іноді дифтонг аі) на початку слова вимовляється в українській мові як звукосполучення й + е, воно передається літерою є: Європа, Ємен, Євпаторія, єресь (с. 102).

4. Англійську літеру w у позиції перед наступним голосним передаємо через в: вік-енд, Вільсон, Гемінґвей, але за традицією: суахілі, уайт-спірит, Ґолсуорсі, Оуен, Уальд, Уеллс, Уолл-Стрит (с. 151—152).

За чинним правописом

англійське w у власних назвах передається звичайно через в: Вільсон, Вільямс;

але за традицією: Уайльд, Уельс, Уолл-Стрит, Голсуорсі, Хемінгуей (с. 103).

Початковий іе у низці слів, зокрема грецького походження, що прийшли через старослов’янську мову, передаємо через іє: ієрарх, ієрей, ієрогліф, ієреміяда (с. 154) (зазначено у примітці після написання: єзуїт, єна, Єрусалим) (с. 154).

У чинному правописі таке саме правило — в основному пункті, а не у примітці (с. 100).

Німецький ü, французький u, турецький ü та подібні звуки з инших мов передаємо через ю: Ататюрк (с. 158).

У чинному правописі відсутнє правило про передання нім. ü.

На думку деяких німецьких філологів, цей звук у німецькій найближче відповідає українському і, тому його слід передавати через і: München — Мінхен, Nürnberg — Нірнберг, Grün — Ґрін, Thüringen — Тірінґен.

У словах иншомовного походження l передаємо твердим або м’яким — залежно від традиції, що склалася в українській мові:

а) л твердим (л, ла, ло, лу) у словах: бал, галантерея, аналогія, блуза;

б) л м’яким (ль, ля, льо, лю): асфальт, ляпсус, кльош, люкс.

Сполучення le передаємо через ле: білет, лекція (с. 148—149).

Таке саме формулювання — у чинному правописі (с. 98—99).

А поза тим витіснення м’якого л у чужомовних словах — це один із результатів мовної політики сталінського режиму. Вказівки про усунення ль пояснювали небезпекою будь-яких західноевропейських впливів на українську мову. Ось, власне, це і сховане за теоретизуванням — «залежно від традиції».

Хоч, як бачимо, нечіткість і нелогічність правил вживання л/ль — вада всіх зіставлюваних правописів.

На основі зазначеного зіставлення, точніше — опозиції, неважко зробити висновок, що у Правописі 1929 р. в основному дотримано трьох визначальних принципів (яких саме — у наступному числі. — М. Г.).
(За книгою Ірини ФАРІОН «Правопис — корсет мови?». — Львів, 2004)

джерело
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
За цей допис Liliyah Romanova подякували 6 разів:
  #3  
Старий 15.10.2009, 18:20
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

Теперішній Правопис — дитя сталінських часів — з доповненнями 90-го і 93-го років (літера ґ, кличний відмінок тощо) — це свідчення половинчастих змін, які відбуваються і не відбуваються водночас, що насправді відображає глибоку кризу нашої ідентичности. Несприйняття Проєкту правописних змін виявило, наче лакмусовий папірець, загрозливу національну здеградованість нашого суспільства. За таких умов написання навіть окремих слів стало символом ідеологічної позиції (незалежності чи незалежности, Фрейд чи Фройд, соціальний чи соціяльний, Афіни чи Атени), а остаточний вибір варіянта стане, врешті-решт, показником політичної і культурної орієнтації суспільства. Тому, зрозуміло, що вирішення проблеми правопису, як зазначає Герман Стюарт, залежить не так від лінгвістичних аргументів, як від можливостей суспільства зберегти культурно-національні традиції у супротиві до чужої ідеологічної тенденції.

Правопис, за Степаном Смаль-Стоцьким, — це культурна справа, а головний чинник культури — традиція. І якщо за будь-якої нагоди підкреслюють потребу правописної стабільности, себто традиційности, то, як зазначає Василь Німчук, відразу ж забувають про найактивніших руйначів цієї традиції. Тому найперше завдання — відновити перервану ортографічну традицію як знаковий засіб самоідентифікації української спільноти та її внутрішньої єдности.

У тих перманентних баталіях навколо Проєкту правопису виходьмо з простих засад:

1. Філологи не мають обговорювати правописних проблем із нефілологами хоча б тому, що юристи не обговорюють із громадськістю, наприклад, сімейного кодексу, економісти — бюджету, лікарі — способу лікування, а освітяни — реформ школи.

2. Назрілі правописні проблеми, як, до речі, і будь-які инші, треба вміти бачити і вирішувати негайно. Инакше вони нас поглинуть.

3. Не важить громадське опитування щодо правописних змін, але обговорювати ці зміни з громадськістю — профанація лінгвістики, що має за об’єкт вивчення одну з найбільших таємниць духу — мову.

Хто і що має робити

Най швець держиться свойого копита,
Аби підошва гладонько пришита;
Коваль най держить кріпко за кліщі,
А кравець сидить при своїй іглі!
Каждий най буде майстром на своїм!
Як кого зловлять на ділі чужім,
Скажуть всі люди: «Дивіться: дурак,
Замість заліза верг в огонь ходак;
Замість кліщами брав огонь шилом!»
Така-то біда зо свинським рилом*.
* Такий вірш ходив Галичиною у травні 1859 р. у час азбучної війни.

А. Для трьох громадських категорій, знервованих змінами в правописі, або для нефілологів, які хочуть його обговорювати

Коли і кому спала на думку ідея, що правопис — це справа не самої Академії наук, а громади? 1919 року. Кому? Професор Іван Огієнко називав таких людей — «невідповідальні особи». Думаю, що, по-перше, — це політично упереджені щодо будь-якого кроку в царині української мови, бо ж мова (вони це інстинктивно розуміють, хоч далеко не всі усвідомлюють) — найважливіший чинник існування людини в буттєвому, суспільному і державницькому аспектах. Вона основа людського буття, а ми, люди, є мовленням (Мартин Гайдеґер). Мова — це інстинктивна самосвідомість, це світогляд, це логіка духу народу (Гейман Штайнталь).

По-друге, — це національно (розумій і буттєво) недоформовані, тобто люди з від’ємною енергетикою без захисного поля безумовної любови до свого рідного. Нагадаю психологічну концепцію мови німецького ученого Геймана Штайнталя: «За своїм народженням людина належить до якогось народу, і тим самим її духовний розвиток зумовлений відповідним чином». Отож чим зумовлений духовний розвиток цих людей? Чужою ідеологією, чужим менталітетом, чужим буттям. Відтак — вони не є собою. То яке право на инших може мати людина, що не здатна ідентифікувати себе через національне я?

По-третє, — це дилетанти — у найгіршому разі із загостреним почуттям суб’єктивізму. Про них можна сказати і поетично:

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю…»
(Тарас Шевченко).

Який сенс дискутувати з людьми цих категорій? Хіба зі сліпими говорять про квіти?

Б. Для тих, кому не на часі правописні зміни

Мовляв, ну й проблеми знайшли у наш буремно-злиденний політико-економічний час. До речі, без іронії — «О прекрасний час, неповторний час!». Тільки зуміймо це побачити.

По-перше, коли виникає проблема, то її слід вирішувати. А вона у нас кричуща, бо теперішній правопис — це московський сарафан на українському тілі.

По-друге, правописні і мовні зміни завжди суголосні з політико-економічними кризами і злетами, позаяк сама мова у всіх її проявах — категорія політична і державницька. Спробую це довести.

1. У час шаленої релігійно-політичної полеміки 1619 року видатний мовознавець Мелетій Смотрицький творив свою «Граматику слов’янську», яка цілих 150 літ була за головне джерело граматичних знань усього кириличного слов’янського світу. Саме ця граматика закріпила багатостраждальну літеру ґ.

2. Три патріоти «Руської трійці» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький — без огляду на стабільний історико-етимологічний правопис Галичини і розлите по всьому краї «язичіє» (мішанка староукраїнського і старослов’янського елементів) остаточно усунули з нашого правопису ъ (єр), що втратив своє звучання; замість ы впровадили и; давні о, е стали передавати через і. Пророком, як відомо, у свому краю не будеш, тому в Галичині спершу ці новації не закріпилися, однак вони гарно, з легкої руки Левка Боровиковського, проросли на Великій Україні.

3. Далеко не в благодатні для українства часи творив Пантелеймон Куліш (згадаймо хоча б розгром Кирило-Методіївського братства, Валуєвський та Емський укази і з десяток инших заборон українського слова). Але саме він і саме тоді зібрав і широко спопуляризував усе те найкраще з фонетичного правопису, що зробили письменники й учені ХІХ ст., за що його, як завше, звинуватили у політичному сепаратизмі, а його правопис назвали «знаменем русской розни» та ще й приплели до цього «польские деньги, которые действительно кокетничают с кулишивкой». Чом не сучасні аналогії у звинуваченнях теперішніх авторів запропонованого Проєкту?

4. Під час московської валуєвської реакції (указ 1863 р. про заборону української мови), а саме 1873 р., у «Записках юго-западного отдела географического общества» (туди входили такі вчені, як: Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Микола Лисенко, Павло Чубинський) знаходимо вже цілком сучасний фонетичний правопис, однак хохол Юзефович розпочав завзяту боротьбу проти нього і — як наслідок — Емський указ 18.05.1876 року: «…чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописаніе подлинников, в произведеніях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русскаго правописанія».

5. У кривавому січні 1919 р. професор Іван Огієнко укладає «Правила українського правописания», покладені в основу Правопису 1929 р., а в його свідомості, очевидно, відлунюють торішні розстріли Героїв Крут і тритижневе розстрілювання більшовиками кожного, хто мовить по-українському (на вулицях Києва розстріляно понад 3.500 осіб).

6. Під акомпанемент масових розстрілів, репресій і голодомору 1933 року радянські «мовознавці» активно працюють над фонетичною і морфологічною асиміляцією нашого правопису. І — як наслідок — створено радянський новояз і homo sovietikusa.

7. Вибухали бомби 1942 року, а совєтський уряд в Україні доручив АН поновити роботу над упорядкуванням українського правопису, який і було затверджено ще до закінчення війни — 8.05.1945 р. Очевидно, тоді, попри всі зусилля вчених, остаточно підірвалася на бомбі літера ґ. І ще, мабуть, вибухи заглушили вкраїнсько-російські відмінності у написанні великих і малих літер, у розставленні розділових знаків, у відмінюванні іменників ІV відміни (у родовому відмінку імени, а не імені, як у російській). Очевидно, внаслідок контузії українська мова почала набувати російського обличчя. І цю контузію прегарно закріпив, як відомо, «Російсько-український словник» 1948 р., де взаконено такі «розсипи», як: болт (замість прогонич), учбовий (зам. навчальний), глиба (зам. брила), верховний (зам. найвищий) і… сахар!

Зовсім не на часі все це робилося!

В. Для тих, які вважають, що запропоновані правописні зміни розхитують усталені норми і спричинюють хаос

Так, погоджуюся. Розхитували, розхитують і будуть розхитувати, як робили це, наприклад, видатні письменники і науковці ХІХ ст., борючись із історико-етимологічним правописом і врешті досягнули його фонетичної основи. Розхитуватимемо й надалі хоча б тому, що, нарешті відкривши для себе істинні правописні норми, негідно писати й говорити за позамовними правилами волюнтаристів, невігласів і чужинців. Розхитуватимемо й надалі тому, що саме в межах одного закону народжується инший; саме від незнання прямуємо до знання; а знання дає непоборну певність, що цей Проєкт — це поступ у звільненні мови від рабських пут 30—60-х років.

Г. Для енергійних, мудрих, сильних, наполегливих… і завжди грамотних

Після всіх цих перелічених жахів сталося свято: ми таки отримали гідний Проєкт українського правопису, що повертає нас, власне з метою руху вперед, у нормативний, науковий, національно наповнений мовосвіт. Ми маємо можливість позбутися чужої форми, що встигла спотворити і сам зміст. Попри це, ми, свідомі унікальної незнищенности, всупереч усьому йдемо до самих себе. Адже вже років п’ять у Львові, наприклад, існують видавництва, що самотужки, без волі на то зверхників, працюють за стрижневими нормами Правопису 1929 р. Це «Літопис», «Місіонер», «Свічадо», «Журнал фізичних досліджень» тощо, у Києві — ж. «Сучасність», «Критика» і т. д. Згадаймо, як блискуче розпочинали цю роботу телеканали 1+1 та ІСТV.., а тепер продовжують редактори новин на каналі СТБ та окремі кореспонденти 1-го каналу національного радіо, тоді як у часи совдепії всі періодичні видання і видавництва регулярно одержували «чорні» списки питомих українських лексем, що опинилися начебто поза мовним законом. Словом, джина випущено з пляшки. Сильні не відступають — вони діють через слово.

Ґ. Як узаконити віднайдену істину?


Щоб затвердити нові, тобто добре напрацьовані старі правописні норми, потрібно:

а) навчитися любови до себе через рідну мову і культуру;

б) знати, чому так правильно, а по-иншому неправильно;

в) хотіти знати, як правильно, бо від хотіти до творити — пів кроку.

Потрібен і соціяльний чинник. Державні зверхники: президент, прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністр, міністр освіти, — осягнувши три попередні чинники, мають схвалити із доопрацюванням цей Проєкт як нагальну потребу часу, як свідчення національного поступу, як гаранта природного і самобутнього розвитку нашої мови. Згадаймо до слова, що перемога фонетики над етимологією у 90-ті роки ХІХ ст. в Галичині та Буковині по семилітній упертій боротьбі сталася головно тому, що за неї стояли урядовці. Бо Степан Смаль-Стоцький та Федір Ґартнер своєю працею «Руська граматика» (1893 р.), яку впровадили у школи, переконали їх у великій користі правописної реформи. І це тоді, коли наради вчених у Львові і Чернівцях висловлювалися проти зміни правопису. І це тоді, коли російський уряд (їх, як бачимо, всюди повно) висловив ноту дипломатичного протесту проти зміни етимологічного письма на фонетичне… Чом не сьогоднішнє шарпання російсько-українських «сношений» на теми «ущемления прав русскоязычных»? А тут ще й новий правопис на їхні імперські голови…

Світ мови невичерпний. Він безмежний у вдосконаленні. Аби лиш ми вдосконалювалися у відкритті правди.

Правопис — це форма чи сутність мови? Якщо форма, то вона має випливати із внутрішньої будови мови, витлумачуючи і стверджуючи її традиції; якщо сутність, то її слід оформити відповідно до природних мовних закономірностей. У будь-якому разі правопис слід унезалежнити від позамовних чинників, а тим паче радянської доби, що методологічно і методично творила через правопис радянську версію нашої мови. Якщо застосувати Стусів вислів, що «письмо з помилками — це як невмиті руки чи зуби», то в теперішньому одязі наша мова за окремими фонетико-морфологічними ознаками нагадує цілком розхитану систему. Тож чи не зодягнути її у природний корсет, припасований до тіла? І буде вона струнка, граційна — і неповторна.

P. S.
2002 рік розпочався із чергових волюнтаристських висновків: на початку року Правописну комісію переведено з Кабінету Міністрів у підпорядкування НАН України та Міністерства освіти й науки. 19 лютого оприлюднено новий склад комісії на чолі з істориком І. Курасом та філософом В. Кременем, «посилює» її «лінгвістичну» спрямованість і одіозний археолог П. Толочко. Натомість без жодного обґрунтування (бо й так зрозуміло) виведено з Правописної комісії найпотужніших лінгвістичних авторитетів — професорів Віктора Коптілова, Анатолія Погрібного, Олександра Пономарева, Івана Ющука, Ніну Тоцьку, Івана Вихованця, Ніну Клименко, Андрія Бурячка, Павла Чучку, Миколу Штеця, Михайла Лесева, Олександра Гаркавця — а для колишнього очільника Правописної комісії, директора академічного Інституту української мови, члена-кореспондента Академії наук Василя Німчука приберегли місце… рядового члена. Видається неймовірним, але ревізування Правописної комісії відбулося без відома навіть Інституту української мови НАН України, який і мусив би бути тією установою, що в першу чергу мала б відповідати за рівень компетентности комісії, за ті чи ті правописні норми.

Без відома Інституту української мови так званою кваліфікованою більшістю голосів присутніх членів новоспеченої угодовської української національної комісії з питань правопису 19 грудня 2003 року на основі проєкту «Українського правопису» за науковою редакцією В. Русанівського (К., 2003) — а це в принципі чинний теперішній правопис — прийнято шість нововведень.

Ці нововведення надто гучно назвати косметичним припудренням українськомовної споруди радянського зразка. Це торжество радянського мислення і радянської української мови! Всі засадничі фонетико-морфологічні норми залишилися поза увагою «надійних реформаторів».

Пропоную читачам це псевдореформування змученої української мови, визнаючи, на щастя, слушність 3, 6, 7 пунктів та абсолютну наукову неспроможність (особливо формулювання: деякі ін.; та ін.; згідно з вимовою?!) й ідеологічно-совєтську спрямованість пунктів 1, 2, 4, 5.

1. Взяти за основу нової редакції «Українського правопису» проект «Українського правопису» за науковою редакцією академіка В. М. Русанівського (К., 2003).

2. Писати букву ґ в питомих і засвоєних загальних та власних назвах — прізвищах і топонімах — згідно з вимовою: дзиґа, Ґонта, Ґрещук, Ґоронда та ін.

3. Писати слово пів завжди окремо від сусідніх слів, якщо воно означає «половина», напр.: пів години, пів яблука, пів Києва та ін.

4. Писати у загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі (гербарій, гіпотеза, газета, гол). В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау та ін.

5. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: тона, нето, бруто та ін., але ванна, вілла, манна, булла, бонна, пенні та деякі ін.

6. Поширити «правило дев’ятки» на правопис іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Занзибар, Сиракузи та ін.

7. Не вживати звук й у словах параноя, секвоя, феєрверк, фоє та ін.

(За книгою Ірини ФАРІОН «Правопис — корсет мови?». — Львів, 2004)
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
За цей допис Liliyah Romanova подякували 5 разів:
  #4  
Старий 15.10.2009, 21:03
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

Порівняння правописів 1929 та 1993 років

Частина 1.

Літери Ґ та Г


В основу «Правопису» 1928 р., котрий ще називають «Скрипниківським» за прізвищем тогочасного народного комісара освіти Миколи Скрипника, який тоді його затвердив у Харкові, лягли «Найголовніші правила українського правопису», прийняті Всеукраїнською академією наук 1919 р. Цей Правопис увібрав усе те, що закріпила наша мовна традиція як у писемних джерелах, так і в усному мовленні, відбитому в народній творчості. Зафіксовані в ньому положення, норми значною мірою були використані в пізніших його переробленнях аж до сучасних видань. Але не всі, а тільки ті, що були вигідні русофілам, а специфічні українські мовні риси вихолощені. Так, у 30-х ро-ках було вилучено літеру Ґ, якою позначувано фонему [ґ], що на українському ґрунті відбита писемними пам'ятками вже з XII ст. Звичайно, у фонетичній системі нашої мови було і є дві фонеми: [ґ] і [г], чого не було й нема в російській мові. Крім того, нашій мові властиві африкати дз і дж: дзвін, джміль.

Останнє видання «Українського правопису» відновило літеру Ґ, але з певними обмеженнями. Отже, цією літерою слід передавати задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давньозапозичених і українізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґвалт, ґвалтувати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґеґнути, ґерлиґа, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґиґан, Ґудзь і под. До цього правила додано примітку, яка по суті обмежує передачу g літерою г у власних назвах іншомовного походження, хоч у вимові дозволяється використовувати як ґ, так і г, але при написанні рекомендується вживати тільки г, наприклад: Гданськ, Гренландія, Гібралтар, Гарібальді, Гете.

Правила вживання деяких голосних

Рекомендації щодо правил чергування голосних о, є з і майже цілком збігаються з тими, що наведені в останніх виданнях «Українського правопису». Так само положення про передачу старого о перед наголошеним а відповідає сучасним нормам: багато, багатство, кажан, калан тощо, за винятком таких слів, як манастир, шаравари, які в сучасних словниках і в «Правописі» подані у формі монастир, шаровари.

Вживання м’якого знаку


Досить ґрунтовно з'ясовано вживання ь, навіть дещо додано зайве, а саме: про те, що після губних, шиплячих та р у кінці складу не слід уживати ь. Сучасний «Правопис» зняв цю примітку, оскільки всім відомо, що в українській мові ці приголосні завжди тверді, і навряд чи хтось міг би тут допустити помилку. Інколи при розгляді питання про вживання ь «Правопис» 1928 р. допускає зайві формулювання, наприклад: ь не ставимо між приголосними, коли далі йдуть я, ю, є, і, ь: слід, святий, віконця, пізнє, український, а також між двома однаковими приголосними: життя, безлюддя, волосся, весілля, каміння, після н перед ш, ч, щ, ж та суфіксами -ств(о), -ськ(ий): менший, кінчик, хорунжий, панщина, селянство, радянський.

Чергування та подовження приголосних

Далі зафіксоване в «Правописі» 1928 р. положення про те, що дзвінкі приголосні перед глухими зберігаються на письмі, правильне тільки щодо г: нігті, кігті, легкий, вогкий, дігтяр і т. ін., а стосовно д зовсім ні: сучасний «Правопис» фіксує його літературну вимову перед глухими приголосними як т: натхненний, зітхаю, зітхнути: тільки в слові жердка д перед глухим к зберігається.

«Правопис» 1928 р. не розрізняв понять «подовження приголосних», зумовлене фонематичними процесами, і «подвоєння приголосних», зумовлене словотвірними процесами. Тому всі подовження приголосних розглядаються як подвоєння приголосних. Не збігається із сучасним «Правописом» рекомендація «Правопису» 1928 р. щодо вживання суфікса -иня. За цим «Правописом» треба було писати височиня, широчиня, далечиня, глибиня, величиня, бистриня, що суперечило загальнонародній мовній практиці.

Отакі розбіжності між «Правописом» 1928 р. і «Правописом» 1993 р. щодо окремих літер і знаків у незмінюваній частині слова.

--------------------------------
Частина 2: Вживання закінчень іменників

У другому розділі «Правопису» 1928 р. викладені правила щодо вживання закінчень іменників, які тут названо «речівниками». Вони в цілому збігаються із сучасними правилами, за винятком родового відмінка іменників третьої відміни на -ть. Цей «Правопис» обґрунтовано радив уживати в родовому відмінку традиційне закінчення и, а не і, як це зроблено в «Правописі» 1945 р. та в його наступних виданнях. Отже, треба було писати: вісти, радости, повісти, а також відповідних іменників крови, любови, осени, соли, Руси. Це правило спочатку було поширене на всі іменники жіночого роду на приголосний, тобто рекомендувалося писати подорожи, ночи, розкоши, твори, молоди, паморози, тіни, Роси, артіли, матери й т. ін., однак згодом мовна практика й «Правопис» закріпили в ужитку закінчення и тільки стосовно іменників жіночого роду III відміни на -ть і наведених вище п'яти іменників.

Крім того, «Правопис» 1928 р. радив уживати закінчення -у в родовому відмінку назв міст: Берліну, Лондону, Парижу, Риму, Нью-Йорку, Херсону тощо, але, на жаль, і ця рекомендація не була закріплена «Правописом» 1945 р. Звичайно, від назв міст із суфіксальним -ів, напр.: Харків, Чернігів і т. ін. «Правопис» 1928 р. цілком правильно рекомендував зберігати в родовому відмінку закінчення -а: Харкова, Чернігова, а також у назвах міст Остер, Житомир, Кам'янець, Перемишь, Відень.

У давальному відмінку іменників чоловічого роду згідно з «Правописом» 1928 р. треба було вживати в основному закінчення -ові, -еві (після голосних -єві): братові, сторожеві, учителеві, роєві, рідше в іменниках середнього роду здебільшого в назвах істот на -ко: теляткові, дитяткові, ягняткові, лихові, військові, святові, серцеві, сонцеві. А -у (-ю) рекомендовано вживати в усіх іменниках середнього роду: дереву, селу, обличчю, знанню, в іменниках чоловічого роду з закінченнями в називному відмінку на –ів (-їв), -ов (-йов): Львів Львову, Ковалів Ковалеву, Мліїв – Млієву. Сучасний «Правопис» допускає паралельне вживання закінчень -ові та -у не тільки щодо іменників назв істот із суфіксом -к: дитяткові й дитятку, теляткові й телятку, а й щодо всіх іменників чоловічого роду. Цим положенням, по суті, заперечено властиву українській мові диференціацію закінчень -ові, -еві (-єві) та -у (-ю), яку запропонував «Правопис» 1928 р.

Рекомендації щодо закінчень у кличному відмінку, який чомусь названо «кличною формою», яку подано після називного відмінка, цілком збігається з правилами сучасного «Правопису».

---------------------------------------
Частина 3: Правопис чужомовних слів

Найбільше розбіжностей між розгляданими правописами спостерігаємо в правописі чужомовних слів. Так чужомовне l в українській мові згідно з «Правописом» 1928 р. в одних випадках треба було передавати як тверде, тобто ле, ла, лу та л у кінці складу, в інших (особливо перед наступним м'яким складом) як м'яке, тобто ля, льо, лю, ль. Але з уваги на те, що в різні часи й різними шляхами відбувалося запозичення слів із цими звуками, не можна було точно визначити геть усіх випадків і розрядів. Лише в деяких випадках ці звукосполуки пишуться цілком послідовно, зокрема звукосполучення le «Правопис» 1928 р. радив передавати через ле: білет, галера, делегат, електричний, календар, колега, легальний, легенда, лекція, телеграма, телефон, холера, Каледонія, Палермо та ін. У словах, що прийшли до нас із Заходу (незалежно від походження), особливо в словах грецького походження, рекомендовано писати переважно ла, лу (здебільшого перед твердими приголосними) та л у кінці складу: Атлантида, атлас, пластика, схоластика, декларація, капела, класифікація, лабораторія, лабіринт, лаконізм, ландшафт, латинський, макулатура, новела, фабула, філантропія, формула, халат, шарлатан. Платан, Мон-Блан та ін. Приклади на ло: аналогія, глобус, диплом, зоологія, каталог, кілограм, колона, колонія, колоквіум, колорит, колосальний, ловелас, логіка, лозунг, локомотив, ломбард, термінологія, філософія, філологія, хлор, циклон, шаблон, Коломбо, Лондон, Лонгфелло та ін. Приклади на лу: луза, лунатизм, лупа, плутократія, Дувр та деякі інші. Приклади на л перед приголосними та в кінці слів: Алтай, Балкани, Далмація, Балтика, Талмуд тощо; бокал, васал, генерал, журнал, ідеал, капітал, квартал, консул, меморіал, мінерал, оригінал, портал, протокол, скандал, титул та інші.

Але особливо перед наступним м'яким складом рекомендовано писати ля, льо, лю, ль у таких словах: баляда, балянс, бациля, гіперболя, галянтерія,, вакуоля, заля, капсуля, клявіш, клявіатура, кляса, лябораторія, лява, лябіялізація, лятифундія, паляталізація, плаж, скаля, такеляж, шкарлятина й т. ін.; бальон, бальотувати, бльокада, віольончелл, кольоквіум. кольорит, льозунг, льомбард, пльомба, сольо, фльора, фльота, шабльон та ін.; абсолютизм, аглютинація, алювій, алюміній, балюстрада, блюза, валюта, металюргія, галюцинація, ілюзія, ілюстрація, інфлюенціа, люк, люмпенпролетаріат, люпін, полюс, флюгер, целюлоза, шлюз, Лютер та ін.; ль перед приголосними в сполученнях аль (та на початку слова, коли це арабська морфема), ель, іль, оль, уль, юль: альбатрос, альгебра, альков, алькоголь, альт, альхемія, альфа, альфабет, асфальт, базальт, бухгальтер, девальвація, калькуляція, пальто, фальсифікація, Альжир, дельфін, фельдшер; гільдія, Вільсон, фольклор, вульгарний, ультиматум; ль на кінці слова: автомобіль, ансамбль, бінокль, вексель, водевіль, деталь, дуель, мораль, пароль, спіраль, стиль, Версаль, Сенегаль та ін.

М'яким л рекомендовано передавати чуже l і в таких комплексах:

* -лювати: анулювати, ізолювати, титулювати, формулювати тощо;
* -люція: еволюція, революція, резолюція й т. ін.;
* -ляндія: Голяндія, Зеляндія, Курляндія, Фінляндія тощо;
* -ляр, -лярішй: екземпляр, циркуляр, футляр, епістолярний, капілярний, популярний;
* -лярія: канцелярія, малярія й т. ін.;
* -лятор: акумулятор, ізолятор, компілятор і т. ін;
* -ляція: апеляція, асиміляція, спекуляція тощо;
* -льний: актуальний, радикальний, спеціяльний і т. ін.;
* -льоз, -льоза, -льозний: туберкульоз, скурпульозний, целюльоза та ін.

Із наведених прикладів видно, що розбіжності між рекомендаціями «Правопису» 1928 р. і сучасною практикою стосуються в основному звукосполучень ля й ль перед приголосними в сполученні аль. В усіх інших сполученнях вони в основному збігаються.

Грецьку літеру «Правопис» 1928 р. рекомендував передавати згідно з вимовою через т не тільки в словах бібліотека, театр, теологія, теорія, метода, атеїзм, а й у словах етер, катедра, міт, аритметика, логаритм, дитирамб, ортографія, етіопський, Пітагор, Атени, Картагена, Корінт, Методій, Теодор, Теодосій, Теофан і т. ін., однак «Правопис» 1945 р. та сучасний цього не прийняли, а потім пішли за російським, де цей звук ототожнений зі звуком ф.

Грецьке в у тих словах, що давно перейшли до нас безпосередньо з Візантії, «Правопис» 1928 р. радив передавати через в: Вавилон, Василь, Варвара, Візантія, Віфлеєм, Херувім, символ, диявол, але якщо ці слова перейшли до нас із Заходу, то треба було вживати б: Арабія, базиліка. Біблія, бібліотека, базальт, алябастер, Бакх, бакханка, бакханалія, барбаризм, барбар (і варвар), однак останні шість закріпилися в нашій правописній практиці з початковим в: Вакх, вакханка та ін.

Англійське w і перед голосними «Правопис» 1928 р. радив передавати через в, а не через у, як це зроблено в сучасному «Правописі»: отже Вайлд, а не Уальд, Вайт, а не Уайт, Велз, а не Уельс, Вітман, а не Уїтман, Вестмінстер, а не Уестмінстр, ват, кіловат і т. ін.

Чужомовне і в українській мові «Правопис» 1928 р. в одних випадках радив передавати через і, в інших через и. Так, на початку слова рекомендовано передавати через і, як і в сучасному «Правописі»: історія, ідея, Італія, Ісляндія й т. ін.; після всіх приголосних перед голосним, причому чуже іа передавати через ія, іе через іє, але iu через іу, іо через іо: матеріял, копія, Азія, спеціяльний, мініятюрний, амоніяк, діялект, гіяцинт і т. ін.; авдієнція, гієна, клієнт, пієтет, Трієст і т. ін.; тріумф, тріумвірат, радіус, консиліум, медіум (хоч, звичайно, гармоніювати, асоціювати, копіювати), ембріон, біоскоп, соціологія, аксіома, Онтаріо тощо. Але іноді і перед голосними скорочується: серйозний, курйоз, бар'єр, ар'єргард, кар'ера, прем'єр, п'єдестал, п'єса, п'яніно, ф'юме.

Усі ці рекомендації щодо передачі і перед голосним, як і після приголосних зубних, задньоязикових і л, збігаються із сучасними правописними нормами, але необґрунтовано «Правопис» 1945 р., як і сучасний, ідучи за російським правописом, відступив від правила про передачу чужомовного іа в середині слів через ія; так, у кінці слова за сучасним «Правописом» треба писати матерія, а в середині слова матеріальний.

Разом із тим чужомовне і «Правопис» 1928 р. радив передавати через и: в загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж, (дж), ш, ч, р; директор, методист, тип, університет, пропозиція, цифра, режим, шифр, речитатив, експеримент і т. ін., але в кінці слова і: жюрі (за сучасним правописом журі), попурі, колібрі, гаракірі, ефенді. Але в давніх запозиченнях рекомендовано вживати и: митрополит, євангелик, єпископ, католик, У власних назвах (імена людей, прізвища, географічні назви) після всіх приголосних рекомендовано вживати і: Дільман, Тіліур, Зібер, Ціцерон, Россіні, Шіллер, Жід, Мікель, Готфрід, Єдінбург, Сардінія, Тіроль, Кастілія, Бразілія, Абісінія, Сіцілія, Ляйпціг, Альжір, Чікаго, Вашінгтон, Мадрід, Брістоль, Бірмінгем, Пекін, Берлін, Вінніпег, Піренеї, Нагасакі, Гаїті, Цюріх, Потій та ін. Винятки: Анди, Воґези, Кордільєри, бо тут форма множини. Останнє видання «Українського правопису» 1993 р. зробило ряд виправлень щодо передачі чужомовного і в географічних назвах з уваги на традиційність вимови звука як и в таких назвах: Бразилія, Абісинія, Алжир, Лейпциг, Сардинія, Аргентина, Корсика, Сицилія, Единбург тощо.

Грецьке в словах давно запозичених «Правопис» 1928 р. рекомендував передавати через и: митрополит, псалтир, Ярина, Дмитро, а в словах новозапозичених із Заходу через е: летаргія, критерій, телеграф, система, атлет, оркестра, бібліотека, гегемонія тощо, а також Атени, етер, амнестія, магнет, хемія, альхемія й т. ін. Ці рекомендації, за винятком шести останніх, відповідають і сучасним нормам «Правопису». Чуже е на початку власних назв «Правопис» 1928 р. радив передавати через е, а не є: Европа, европейський, Евпаторія, Евфрат, Еспанія, але: Єгипет, Євгена, єретик.

Спостерігаються деякі розбіжності й щодо вживання апострофа та м'якого знака. Так, за «Правописом» 1928 р. треба було писати ь після д, н перед ю в словах адьютант, адьюнкт, коньюнктура. Тепер ці cлова пишемо без ь, а після д, н перед ю ставимо апостроф; ад'ютант, ад'юнкт, кон'юнктура.

Дифтонги au, ou за «Правописом» 1928 р. згідно з вимовою треба було передавати через ав, ов: авдиторія, авдієнція, автограф, локавт, бравнінг, фавна, Фавст, Штравс; Бічер-Стов, Бернард Шов і т. ін. Але Правопис 1945 р. та сучасний зігнорували цю українську фонетичну особливість і стали передавати за російським правописом через ау, оу. Дифтонг eu було рекомендовано передавати через ев: неврастенія, неврологія, невтральний, невтралітет, що, крім двох останніх, були закріплені сучасними словниками. Але німецький дифтонг eu, згідно з вимовою, «Правопис» 1928 р. радив передавати через ой: Нойман, Ойтінґ, Фоєрбах, фоєрверк і т. ін. «Правопис» 1945 р. та сучасний зігнорували цю рекомендацію й закріпили ей, еє в передачі німецького дифтонга eu.

Не врахував сучасний «Правопис» і вимови німецького дифтонга еі, який «Правопис» 1928 р. радив передавати через ай: Гайне, Швайцарія, Ляйпціґ та ін. Тут творці «Правопису» 1945 р. та наступних видань за російським зразком стали передавати не вимову німецького еі, а його написання, хоча недавно всупереч цій рекомендації з'явилися такі написання, як Айзенах, Нортгайм, кайзер, Майнгоф. Тому цей різнобій треба зняти на користь передавання зазначених дифтонгів за їх вимовою, тобто Гайне, Ляйпціг, Швайцарія, штрайкбрехер, Райн, портвайн і т. ін.

Наявні розбіжності між рекомендаціями «Правопису» 1928 р. та сучасною правописною практикою й щодо передачі кінцевих tr, dr, у таких новозапозичених словах, як бурмістер, магістер, міністер, циліндер, Олександер. Сучасний «Правопис» і словники пішли за російською практикою й передають їх без е між т, д і р: бурмістр, міністр і т. ін. Існує гіпотеза, що форми Олександр, міністр російська мова взяла з французької (Alexandre, ministre), тоді як наша мова перейняла ці слова з німецької мови (Alexander, minister). Це вияснює відмінність передавання чужих tr, dr в українській та російській мовах.

«Правопис» 1928 р. радив зберігати придихове г перед голосними в чужих словах: гарфа (а в дужках зазначено, що частіше арфа), Геллада, гістерія, гістеричний, гомонім, гієрогліф, гіпохондрія, гагіографія, Гардіян та ін. Сучасна правописна практика (за винятком слів гебраїка й похідних гебраїчний, гебраїзм і т. ін., а також готель) відкинула цю рекомендацію, і тепер пишемо ці слова без початкового г.
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
За цей допис Liliyah Romanova подякували 5 разів:
  #5  
Старий 15.10.2009, 21:04
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

-------------------------------
Частина 4:
Відмінювання деяких запозичених іменників

За «Правописом» 1928 р. запозичені іменники на о рекомендовано відмінювати як відповідні українські середнього (за термінологією «Правопису» 1928 р. ніякого) роду; це такі слова: авто, бюро, депо, кіно, мотто, піяніно, трюмо, саго, цицеро, а не відмінювати іменників на є, с (наприклад купе, кольє, Гайне), і (поні, равві), у, ю (кенгуру, інтерв'ю, какаду) тощо: брутто, тріо, сальдо, радіо, власні чужі імена: Золя, Інсланнді, Бенуа тощо.

Зараз існують пропозиції відновити саме таке відмінювання вказаних слів, і це викликає подив або навіть різку негативну реакцію в деяких людей. Але подібні реакції ґрунтуються головним чином на звичці та аналогічному правилі з мови північних сусідів, аніж на аргументованих підставах. Це дуже добре можна проілюструвати, наприклад, на слові авто. У російській мові, коли висловлюються про засіб їзди, вживають прийменник на перед іменником у місцевому відмінку: "ехать да машине, на велосипеде". Українська мова для цього вимагає орудного відмінка: "їхати автом, поїздом"... Не можна уявити собі в нашій мові такий вислів, не відмінюючи іменника авто: "завтра я поїду до Києва або поїздом, або авто(?), або навіть і ровером". Замінити це калькою з російської мови (ехать на машине) означало б створити комічні ситуації в нашій мові: "їхати на поїзді, на авто"... Чи не краще таки подорожувати у поїзді чи в авті, ніж на них?..

Передача на письмі іноземних прізвищ

Наявні деякі розбіжності між розгляданими правописами й щодо передачі російських та інших слов'янських прізвищ. Так, «Правопис» 1928 р. рекомендував передавати російські прізвища із суфіксами -ский, -цкой без ь: Донской, Трубецкой, а в польських, чеських і сербських суфіксах -ік, -іч зберігати і: Гавлік, Славік, Засуліч, Караджіч, Міцкевіч, Міклошіч, Ягіч. За сучасним «Правописом» російські суфікси -ской, -цкой треба передавати з ь: Донськой, Трубецькой, а слов'янські суфікси -ік, -іч передавати як -ик, -ич; Гавлик, Славик, Засулич, Караджич, Міцкевич, Міклошич, Ягич.

Правопис географічних назв

У передачі географічних назв спостерігаємо такі розбіжності: «Правопис» 1928 р. радив уживати форми: Берестя, а не Брест-Литовський, Ромен, а не Ромни, Прилука, а не Прилуки, Лубні, а не Лубни, Вовча, а не Вовчанськ, Санджар, а не Санджари, Ковеги, а не Ков'яги, Замостя, Рівне тощо. За винятком останньої назви, яку затвердила до вжитку Президія Верховної Ради України, усі інші за сучасним Правописом уживаються у формах, що їх «Правопис» 1928 р. заперечував. До назв із суфіксом -івка цілком правильно додано Кахівка, яку потім під впливом російської мови закріплено у формі Каховка. Азовське море «Правопис» 1928 р. рекомендував писати з початковим О, тобто Озівське море, а назви міст повинні закінчуватися на -ське, -цьке: Волочиське, Старобільське, Пинське, Луцьке тощо, а не Волочиськ, Старобільськ, Пінськ, Луцьк, як тепер рекомендує сучасний «Правопис».

«Правопис» 1928 р. радив зберігати закінчення -піль (а не -поль) у назвах міст: Мелітопіль, Ольвіопіль, та ін. У «Правописі» 1928 р. спостерігаємо й деякі інші написання географічних назв, які суперечать рекомендаціям сучасного Правопису, а саме: Дубровнік, Ляпювіч, Угліч, Менськ, Сімбірськ, Ртіщево, Єлец, Повєнєц, Болеславєц, Бжезніца, Пенза, Вєтлуга, Нєсвіж, Братіслава. Як видно з наведених прикладів, е, и російської та деяких інших слов'янських мов «Правопис» 1928 р. зберігав усупереч українській вимові; також зберігав він м'якість російських губних приголосних, шиплячих і р, рекомендуючи вживати після них ь: Обь, Пєрмь, Керчь, Твєрь і т. ін.

До правопису чужомовних неслов'янських географічних назв додано ще положення про потребу транскрибування тих назв, які не мають в українській мові сталих графічних норм, зокрема Маніля (а не Манілья), Тегран (а не Тегеран), Тічіно (а не Тессін), Лісбона (а не Лісабон), Льєж (а не Люттіх), Мехіко (а не Мексіка) і т. ін., які за сучасним «Правописом» тепер передаємо (з певним уточненням) за зразком, які «Правопис» 1928 р. не рекомендував.

Висновки

З усього сказаного видно, що сучасний «Правопис» порівняно з «Правописом» 1945 р. й 1960 р. зробив деякі виправлення в наближенні до «Правопису» 1928 р., хоч в останньому наявні деякі положення, що суперечать фонетичному принципові української правописної системи, але в цілому він ґрунтовніше відображав її, ніж сучасний «Правопис». Не можна піддавати сумніву, що сучасний український правопис потребує реформування, але подальший шлях його розвитку має бути предметом виваженої та дбайливої праці багатьох професіоналів з орієнтацією на національні мовні традиції та, в той самий час, на спрощення самого правопису.

Список використаних джерел
1. «„Український правопис” 1928 р. у зіставленні із сучасним „Українським правописом” (1993)» Бурячок А., „Число” №29-32, 1998 р.
2. «Чи потрібен українцям український правопис?» Пономарів О., „Урок Української” №3, 2004 р.
3. «Коло має бути розірвано...» Рибалко К., Рибалко О., „Мовознавство”.
4. «Стосунок „Проєкту” до реального українського правопису» Русанівський В.М., „Мовознавство” №6, 2002 р.
5. «Спочатку було слово – усне. А потім? (з історії розвитку писемної графіки)» Ткачук О., „Урок Української”.

----------------------------------

Джерело:
http://sez.hiblogger.net/35167.html
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
За цей допис Liliyah Romanova подякували 4 разів:
  #6  
Старий 15.10.2009, 21:05
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

Знаю, що багато букв, але кого питання дійсно цікавить та хвилює, не пошкодує часу на читання.
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
За цей допис Liliyah Romanova подякували 3 разів:
  #7  
Старий 21.10.2009, 16:31
Аватар для Ясь
Ясь boy Ясь поза форумом
Junior Member
 
Реєстрація: 12.05.2009
Місто: : Розточчя
Дописів: 13
Дякую!: 105
Подякували 46 раз в 13 дописах
Карма: 47 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

м-даа... Прочитав це і бачу, що скоро і двох слів без помилки не напишу. Школу закінчив ще "за союзу", до 90-го, навіть букву Ґ не вчив. А не хочеться ж неграмотно писати, все-таки колись з української і російської п"ятірки отримував (ще ті, колишні)... І встигає хтось за такими змінами?
За цей допис Ясь подякували:
  #8  
Старий 21.10.2009, 16:34
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

Цитата:
Допис від Ясь Переглянути допис
І встигає хтось за такими змінами?
Якщо є бажання, то й можливості легко знайти.
А приємніше спілкуватися радянською мовою?
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...
  #9  
Старий 21.10.2009, 17:20
Аватар для Ясь
Ясь boy Ясь поза форумом
Junior Member
 
Реєстрація: 12.05.2009
Місто: : Розточчя
Дописів: 13
Дякую!: 105
Подякували 46 раз в 13 дописах
Карма: 47 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

Радянською, дитям сталінських часів - та ні. Просто зі сторони виглядає, що зміни правопису відбуваються якось зачасто. Але -
Цитата:
Допис від Liliyah Romanova Переглянути допис
виходьмо з простих засад:
1. Філологи не мають обговорювати правописних проблем із нефілологами хоча б тому, що юристи не обговорюють із громадськістю, наприклад, сімейного кодексу, економісти — бюджету, лікарі — способу лікування, а освітяни — реформ школи.
2. Назрілі правописні проблеми, як, до речі, і будь-які инші, треба вміти бачити і вирішувати негайно. Инакше вони нас поглинуть.
3. Не важить громадське опитування щодо правописних змін, але обговорювати ці зміни з громадськістю — профанація лінгвістики, що має за об’єкт вивчення одну з найбільших таємниць духу — мову.
Добре, що зараз є інтернет, а бажання навчатись правильного є. Так що буду в і цю тему заглядати.
За цей допис Ясь подякували 4 разів:
  #10  
Старий 21.10.2009, 17:42
Аватар для Liliyah Romanova
Liliyah Romanova girl Liliyah Romanova поза форумом
Superova Moderator
 
Реєстрація: 22.11.2006
Місто: : Оттава
Дописів: 24,902
Дякую!: 77,965
Подякували 151,220 раз в 20,045 дописах
Записів у щоденнику: 2
Карма: 183312 [+/-]  
Типово Відповідь: Проєкт нового “Українського правопису”

Цитата:
Допис від Ясь Переглянути допис
Просто зі сторони виглядає, що зміни правопису відбуваються якось зачасто.
Як на мене, коли є патріотизм та національна свідомість, то є й розуміння, чому треба змінити правопис, але не на підвид радянського, як у 1990-х роках, а на свій, такий, як був у 1929-ому.

Позитивом є те, що за справу взялися, що видавництва працюють над змінами та їх запроваджують. Ще би якимось чином теле- та радіоетер переінакшити й була би взагалі казка. Люди би трошки попручалися, а згодом - просто звикли. Не шокували би більше ні "Европа", ні "ирій", ні "Гемінґвей" чи "авдиторія".
А те, що на проєкт накинулися, як шуліки, то це лише чорний піар. Хто би хотів, щоби націй повернула собі рідну мову? Адже так вона стане менш подібною, а це суперечить меті тих, хто нам уподібнював мову до іншої, буцімто "великої та старшої".
__________________
Міцне здоров'я з чистими ефірними оліями dōTERRA
Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. (Псалом 22)

Спочивай у мирі, Любий Друже...

Востаннє редагував Liliyah Romanova: 21.10.2009 о 18:03.
За цей допис Liliyah Romanova подякували 4 разів:
Відповідь

Теги
зміни, новий правопис, правопис, проєкт правопису

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB code is Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.



Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 12:56.


bigmir)net TOP 100 Львів on-line | Львівський портал Календарь беременности от Mamapedia.com.ua
vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008