Чи має мама право на час "для себе"

О, в мене часом таке бувало, після того аж злість брала - і наче час був, а я ні не відпочила, ні не зробила ніц.
І теж потім думалося, що треба мати якийсь список справ, якими можна зайнятися, коли та годинка випадає несподівано.

Тепер роботи маю завжди багато навіть хатньої . Але деколи є якесь таке розуміння , що мені зараз краще пити чай, або прилягти з книжкою, ніж гнати до роботи. І ніц мені за то не буде... від мене самої ))
Цікаво, що внутрішньо такі дозволи я собі почала давати щойно з появою другої дитини, на четвертому році материнства. При тому, що в хаті тепер ще більше не мито/ не метено/ не складано, ніж було раніше всі три роки при одній дитині.


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

А я за останній тиждень взагалі обнагліла) Чотири рази ходила лікувати зуби, і ще й в перукарню стригтися Ну правда стоматолог - то ще те задоволення, бо і дорого, і боляче , і неприємно. От сьогодні ледве там всиділа ту годину часу, ще зараз ясна і зуби болять. Тому я би той час "для себе" якось би по-іншому використала, але вже так запустила свої зуби, що треба було. І волосся, то перукар сказала, що треба було б під каре стригтися , щоб все посічене забрати. Вже про інші речі взагалі мовчу. Чи лікування себе, і приведення до порядку ( хай навіть мінімального) не є верх егоїзму?)

 

Це "низ" егоїзму)))

Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

 

Ой, в січні 3 рази по годині до стоматолога ходила - мені нерв з зуба видаляли (то окрім всього іншого) а я сиділа і кайфувала, незважаючи на оті всі длубання Тиииихо, лежиш собі сама, ніхто по тобі не товчеться, якесь там радівко ледь чутно грає - ідилія. І то навіть без знеболювального. Я й раніше стоматологів не сильно боялася, а тепер ще й полюблю чого доброго - ціла година релаксу (То жарт, звичайно, мала б трохи грошей - до масажиста пішла би якого, бо дуууже треба

і чоловіка нема щоб хоч трохи пожмакати

я вранці коли Яська крізь сон ворочається і копається спиною до неї повертаюся - масааааж економверсія ).

 

От і та стоматолог мені казала, що до неї ходить одна мама і віддихає від дітей, засинає практично на кріслі) А в мене не виходить. Практично завжди після того свердління, колупання , шкрябання голова болить, губи подерті , червоні по кутках. Але найважче - то сидіти годину з широко відкритим ротом, але не могти ні слова сказати)) Зуби після тих процедур чутливі, ясна кровоточать, губи печуть, голова болить, а я за то ще плачу гроші)) Вийшло трохи не по темі, а майже жилєтка)

 

Та змініть ви того стоматолога-садиста, так ж не має бути

 

Для мене всі стоматологи трохи садисти)) А так, то я пломбувала зуби в одної ,а сьогодні чистила зубний камінь в іншої, то обоє такі. Ну або то мені так пощастило ,або в мене такі чутливі зуби, ясна, і маленький рот, який важко широко відкрити)))
От та попередня мені казала, що народжувати важче, то терпи. Ну але народжувала я поки що тільки один раз ,то вже й забула ,як болить) А зуби то лікую частіше. Тому напевно таки стоматологів більше боюся, ніж гінекологів) Ну принаймні до того часу, доки до них не треба йти))

 

то моя тема
Як раз ще з лютого проходжу курс лікування, то перед першим візитом цього курсу мене аж затрусило від згадки про крісло стоматолога. І я дуууже рідко бувала в стоматологів, біль мені був звичайний і нормально відношусь до того жужання приборів...
А тут аж боюсь!
І для налаштування себе на потрібний лад, почала (медитувати) згадувати, що біль при пологах - взагалі не до порівняння. Ось народжувати - боляче .
Слава Богу, в мене стоматолог дуже така ніжна, акуратна, точна та швидка. Шкода, що не у Львові .
Останній раз прийому, чоловік запізнювався, а вдома майстри (знайомі).... І я така вже думаю відміняти, бо дітей мав чоловік пильнувати... А тут майстер запропонував свою допомогу (він сам багатодітний) - і я, не вірячи в своє щастя і не зважаючи на біль, помчала насолоджуватись годиною часу для себе. В кріслі стоматолога

Я помітила, що чоловік періодично цікавиться у знайомих, як ті своїм дружинам організовують відпочинок. І чи організовують (створюють умови). Мова йде про відпочинок щоденний або декілька годин в тиждень. Починаються діалоги, питання, пропозиції, здивування... але багато хто навіть не думав, що "їй треба відпочивати".
Мені чоловік помагає мити посуд, з прибиранням (в першу чергу за собою почав). Це не те що дає мені вільний час - бо я в той час знайду собі 100500 справ , але мені якось ніяково...
Ги. На днях ранок почався похмуро, бо діти з вечора не поскладали іграшки, якісь дрібки на підлозі, "вічний бардак"... І почалось прибирання. Години дві всі ми мовтузили речі, віники, пилосос, ганчірочки... толком нічого і не змінилось. Вивела я на 40 хвилин дітей гуляти, приходжу - вдома чистота і порядок. Чоловік молодець. Але і я з дітьми йому не заважали

 

В мене вже від постійного перебування з дітьми, особливо крикливою і малосплячою меншою, дах по-трохи їде.
Таке враження, що я постійно в стресі. Вдома постійно відволікаюся, щоб менша десь не влізла, не нашкодила, не забилася. При чому багато "не критичного" їй дозволяю. Типу порозносити памперси, взуття всяке переміряти, з ліжка /в ліжко залазити, на дивані пострибати (під наглядом, іноді серце стає). До того, пластилін, кінетичний пісок, книжечки, конструктор... Тобто їй того завжди мало, "глаз-да-глаз" за нею нон-стоп. На вулиці вона з візочка вилазить, не встигаю зайти в парк через дорогу фактично, йде як правило всюди, тільки не туди куди треба. Направляю, несу, теж релаксу нема. На майданчику теж, 2 інфаркти за 5 хвилин. І лізе на "дорослі" гірки, куди я її не дістану.
Вкладання. Вкладаємось довго і з криками. Вже тиждень без соски, але і з нею так було. В мене від крику починається якась внутрішня паніка чи що, не знаю як описати. Стає трохи млосно і покриваюся гарячим потом. Від крику на дитину мене стримує тільки те, що це буде ще більше і довше крик. Тому терплю. На ніч мене іноді підміняє чоловік, бачить мій стан.
Постійно думаю за старших, коли вони десь їздять самі по місту. Щоб не загубились (іноді по телефон кажу як дійти кудись), не збила машина (мій постійний страх), щоб якесь мурло не вчепилося до дитини. От я знаю що дитина зараз десь сама в дорозі і в мене серце не на місці.
Ввечері пережити дурнуваті "підліткові" сварки старших, або бувають новини про погані оцінки, всадити їх за уроки (то не раз старшу).
Чоловік приходить біля 20:00. Тоді на 1-1,5год легше, ще одні очі за меншою дивляться. Потім годування, до сну підготовка на мені, допомога з уроками і контроль чи всі зроблені (без того ніяк, був досвід і наслідки). Вкладання з чоловіком малої.
Якось 24/7 стрес. Чую що мені так важко, як ще ніколи не було.
Ще в когось так є? Як справляєтесь? Чоловік на мене дивиться і каже найняти на пару годин няню. Я так не хочу, але не знаю чи ще протягну довго.

 

В мене. Приблизно так, бо мій менший ще не ходить. Але, відповідно, постійно потребує рук, інакше кричить так, що я дивуюся як сусіди ще поліцію не викликали
Порушився сон (мій),страшна втома. Вже кілька днів живу взагалі як в тумані.
Почала пити магне в6. Чекаю на канікули більше, ніж школяр

 

В мене не так. Але це нароблений дзен. Кричать, інколи троє одночасно. Не сплю я нормально вже сім років, звикла.
Петро не ходить. Ядвіга не говорить. Є няня три рази в тиждень (але я з нею вдома). Якщо є фізичні прояви, то няню-бабцю і самій лікуватися від неврозу-тривожності-депресії, це не жарти.

 

Чому не хочете? І з тривожністю треба щось робити.

 

По-перше, не маю знайомих, щоб порекомендували когось. Стару тьотку (Боже, я вже теж така ) не дуже хочу. Молода дівчинка не знаю чи справиться. Боюся, що вона щось пропустить і буде лихо. Боюсь дуже, щоб малу не били і не кричали на неї. Я терплю, бо то моя дитина і я її люблю, а чи чужа тьотя буде терпіти?
Ну і якось звикла до самопожертви чи що? От, дотягну до садочка... Здається, ну ще з півроку протягнути. Але така вже зачухала і здичавіла стала.
Тривожність так. І недосип, я так розумію то все поглиблює.

 

В мене так є. І маю такі ж думки щодо няні - не хочу, але розумію, що мої ресурси вичерпуються і не поповнюються. + І фізичні негаразди зі здоров'ям додалися.
Мене тільки дуже зачіпає те, що я хочу бути з дітьми, не мрію про "пошвидше б вже садок", амбіції мої зараз щодо зовнішнього світу затихли дуже-дуже, і маю багато і розуміння, і терпіння, а діти, таке враження, поводяться так, щоб прямо до межі ті всі мої ресурси вичерпати. Просто іноді в нас випадають непогані дні, і тоді я розумію, як могло б бути, що так же, мабуть, буває, бо звідкись беруть люди твердження, що "поки мале -легше, бо багато спить", "після року легше, бо сам бавиться", "з двома легше, бо одне одного розважають", "коли приходить криза 3-х, ваша покладиста дитина, з якою раніше було так легко, раптом стає..."
Знаю, що нема чого порівнювати, а чекати "легше" і поготів, але це просто від втоми накочує той жаль до себе.
До няні не знаю з якого боку і підступитися.

Надіслано від мого Redmi 4X, використовуючи Tapatalk

 

То так, і оце "щось робити" може бути зовсім не щось, а багато чого. Невропатологи мені не допомагають, ходила в психлікарню - - на щастя не їх пацієнт, але антилепресанти виписали на три місяці. Я відмовилась від них але тиждень таки нейролептик пропила (під його дією наче на мальдівах відпочила).але знаю людей, яким і валерянка допомагає. І як це без няні ? У мене не було, але в мене чоловік майже цілодобово під рукою, ну і прабаба по першому дзвінку приїжджає. Я не уявляю як то все самій

--- дописи об"єднано, 22 Березень 2019 ---

Зробіть, як Орман. Няня з дітьми, а ви в іншу кімнату. Не картайте себе за це

 

Рекомендації - то річ така: кожен оцінює зі своєї «дзвіниці». Фактів, коли няні реально ображають дітей не так і багато, то швидше один- два випадки роздувають. Але то знов тривожність.
І тут два варіанти - або ви тут пожалієтеся і все залишиться, як є; або спробуєте няню, можливо, психолога чи якусь ресурсну групу для мам для початку.

 

Мене ота реакція на крик вже лякає. Млосність (такі руки слабшають, в грудях щось стискається, моментально відчуття, що я не витримую того) і чую спина і під грудьми гарячий піт потік. Так в один момент. Така як паніка, чи що. Іноді тільки дитина закричить. Іноді після 10-15 хв її криків. І злість накриває, бо знаю, що хоче ж спати, якби не кричала, то вже б спала досі. Це прояви?
Про старших видихаю, коли нема дзвінка від вчительки музики типу "Чому Надійка не прийшла?". Тобто орієнтуюсь по часу, що вже дитина доїхала і нема якогось ЧП по телефону. Або коли вже дзвінок у двері. Тоді видихаю.
Додам що вже тиск 150 буває 160 маю. 140 - це нормальний. Каптоприл п'ю, бо буває ввечері на стіни лізу. До вагітностей і під час мала 110/70, 90/60 іноді. Почувалася чудово.

--- дописи об"єднано, 22 Березень 2019 ---

Так все вірно, я зараз дивлюсь, обираю між двома варіантами. Ще з мамою пораджуся. Нарешті приїде на пару днів. Вде з рік не бачилися.

 

Ох, то знач не тільки в мене... останнім часом відчуваю себе не те, що втомленою, а постійно в стані якогось виснаження. Як трапляється хвилька без дітей, то це не відпочинок навіть, а так , передих якийсь. І вже бачу, що жодній дитині не даю себе якісно , і вдома певно ще менше стала робити всього, і від того ще гірше, але шо робити досі незнаю.
Думка про няню мені теж не дуже близька. Хоча є одна жінка старша, знайома моєї мами і я часто думаю, що могла б її взяти, бо знаю яка вона людина і бачила її зі своїми внуками надворі. Але я не уявляю як то організувати в рамках 1к квартири, а на адаптацію до няні дітям теж треба час. Старша моя якась така тонкошкіра, що навряд погодиться на компанію чужої людини, вона он з дідом лиш недавно почала виходити сама. Маленькому ж регулярно треба цицю, надворі не в час сну він зара дуже товчеться, бо в комбезі трохи сковані рухи, а він би хотів якісь іграшки вже товкти. Так шо з малим няню теж не дуже є як спровадити.


Надіслано із мого iPhone за допомогою Tapatalk

 

Чудово розумію. В мене , коли народилася доця, був, мабуть, найважчий період в житті. Я тоді думала реально, що поїду мозгами. Це все накладало негативний відбиток на стосунки з чоловіком - він ще й дуже багато працював в той період, приїжджав пізно, в мене реально були двічі нервові зриви, за які мені спочатку було дуже соромно, а тепер не дуже, бо не можна отак все на одну людину скидати й довести її до ручки...
Я вертілася як білка в колесі, середульший ще сам маленький й потребує уваги, Марк й Аня одночасно не спали в обід, а в садочок середульший ще не ходив. Яка я зачухана ходила - навіть згадувати не хочу. Няню так само боялася брати, та й грошей спочатку було шкода. Поки не зрозуміла, що ще трохи - й мені дорога хіба в псих.лікарню, на повному серйозі. Й коли малій було 6 міс. я таки наважилася. В нас було частково як в Орман - я в одній кімнаті з найменшою, няня в другій бавилася з Марком - вони малювали, ліпили, читали книжечки. Вона з ним гуляла в дворі внутрішньому - тобто при потребі я бачила їх у вікно. Вона приходила щодня з 10 до 14.00 +/-, вкладала мені малого і їхала. Й так було десь 7-8 міс, поки ми середульшого не влаштували в садочок.
Шкодую тільки, що не зробила цього швидше, не шукала няню.
Як буде зараз, з четвертим - не загадую, але не виключаю, що знову шукатиму когось на допомогу, тому що мені моє здоров"я важливіше.