Чому і коли віддавати дитину в садок?

Я в жодному разі не роблю з садка філіал пекла, а з вихователів демонів. Я просто проти його ідеалізації, яку чую на кожному кроці. Ну забагато батьки надій і сподівань покладають на садочки.
НЕ виховає садок замість них дитину, НЕ змінить характер (не зробить з сором'язливої дитини "душу компанії"), НЕ дасть якихось розвивалок і навичок особливих, НЕ навчить не боятися, і точно НЕ навчить відстоювати свої права і потреби.
Але так, підготує до нашої "системної" школи, навчить "слухати старших - вихователів\вчителів", сидіти коли хочеться стрибати і не сильно спішити висловлювати власну думку, особливо якщо вона відмінна від більшості.

 

так, але і не потрібно його відносити до 'рудименту', треба змінювати якщо щось не подобається. Садки існують в цілому світі, вони інші, але вони потрібні.

 

ЯК? якщо більшість банально проти змінювати навіть ситему поборів і матеріального забезпечення садків? (то я о наболєлом )
Ну і відсотків 80 батьків з нашої групи дуууже задоволені "розвивальною" функцією садка і підтримують вихователів буквально у всьому поки їх діти приходять додому з нерозбитим носом і раз в тиждень малюють якусь-там елементарну картинку. Вони готові пам'ятники вихователям ставити, подарунки дарувати лише за те, що ті взагалі на роботу виходять, бо: "вони ж з НАШИМИ дітьми за ТАКУ зарплату мучаться тут"
Я ЩОРАЗУ на зборах піднімаю питання, що мене хвилюють. І щоразу мій голос тоне в хвилі підтримки вихователів... Тому "маємо те, що маємо"

 

Мій несадочковий на першому дзвонику загубився. Походив по поверхах, підійшов до одинадцятикласників і попросив відвести його до класу ))))
І більшість дітей, навіть не садочкових, нормально адаптувалися.

 

@Akina я вам більше скажу, моя вище згадана родичка, з позиції вихователя теж може змінити дуже мало. І переважно лише в області матеріально- технічного забезпечення, за підтримки батьків. Фундаментальні зміни не приживаються, коли система незмінна.
Ще маю один приклад - мама моєї куми працювала вихователькою в садочку, звільнилась і одразу забрала своїх обох доньок з садочку. Зараз вже має внуків і категорично наполягла, що діти в садок ходити не будуть. Старшою повністю займалася сама. Каже, що в садку ламають індивідуальність.

 

то не в цю тему, але у нас кожного дня було заняття в садку

 

Якщо вже зачепили адаптацію до школи, то проблеми були у діток, яких зарано дали до школи. Маю на увазі психологічного. І в тому списку були діти як з садочку, так і ті що не відвідували садка. Причому в однаковій пропорційній кількості.

 

В нас загалом система освіти на тому побудована - спадок Союзу...

тому наразі страшенно боюся школи, бо до школи у мене вимог значно більше ніж просто "камера зберігання дитини", як в садку (але то не в цю тему)

Тому й кажу - свою дитину віддала в садок, бо його не так важко зламати, він хлопець з стійкими власними переконаннями і характером і зараз майстерно навчився не підкорятися глобально системі, при тому при потребі вдаючи покору (як не крути - корисна навичка в сучасних реаліях ) Була б у мене більш вразлива дитина - не знаю чи я б наважилася віддати її "хай звикає до жорстокого світу"... Будем надіятися, що і наступні діти характером "в маму" підуть

У нас номінально теж, але я балувана і заняттями в нормальному вигляді то не вважаю загалом в тиждень один раз ліплять "шо попрощє", один раз малюють, один раз співають-танцюють і один раз про якихось-там свійських тварин говорять чи про кольори

 

А в нас вся система створена, щоб ламати індивідуальність: садок-школа-внз-державна робота.. Аж жити страшно.
А в садок, якщо буде можливість, не даватиму дітей. Я там бачу самі мінуси. Плюс лише один: при необхідності працювати і неможливості комусь бути з дитиною, дитина буде більш-менш нагодована, жива, може здорова, у відносному теплі. Всі інші аргументи "за" малопереконливі

 

Щось собі то слабо уявляю. Особливо зі своїм меншим. Може якби він там жив цілодобово... І батьків не бачивя

--- дописи об"єднано, 30 Листопад 2017 ---

Тому для того є батьки. Свято переконана, що все йде від сім'ї, від батьків, від закладеного до народження темпераменту. І саме батьки мають визначити, побачити, відчути, чи варто дитину давати у садок, у якому віці.

 

В мене навпаки - батьки з оточення дуже "поверхнево" відгукуються про держсадки. До речі, спостереження. Маю декілька батьків в оточенні, що рано віддали малюків в приватні. Але пройшли по черзі в державний, тому перевелись. Так от - всі повернулись в приватні назад. Власне основним аргументом був розвиваючий аспект.
Про розвиваючі заняття....То ще дуже від вихователя залежить. В нас з однією постійно щось ліплять-малюють. З іншою - просто "перетримувач" для дітей. І коли забираю малюка, то одразу видно по ньому хто сьогодні з виховательок був.

 

Я пам’ятаю свій єдиний день в садочку. Молочна холодна каша, я пояснюю якійсь няні, що я не буду того їсти, а мені кажуть, що всі дітки їдять, то тобі не вдома, щоб ти коники показувала, тут що дали - те й їдять і я не встану поки на покажу чисту тарілку. Я плачу, бо молочного не їм взагалі.
Спогад #2- спальня, ми роздяглися до трусів і маєчок і всі полягали, вихователька сказала, що вставати не можна, я не хочу, щоб мене сварили і лежу. Мені 4 з хвостиком, лежати в ліжку нестерпно скучно. Тут спогад #3- приходить хлопчик Юра і каже, що покаже мені, що в нього в трусиках, якщо я покажу, що в мене. І до мене доходить, що можна тихенько встати з ліжка)))

Той хлопчик зранку до вечора до діток з таким проханням приставав, потім, через кілька років я з ним в перший клас попала - далі приставав з тим же питанням. Це нас, дітей, страшенно смішило. Юра виріс і все в нього Ок , не збоченець )

Попри це було весело, майданчик, іграшки, клас з піаніно, спільні походи в їдальню і туалет. Я все добре пам’ятаю, бо спробували завести мене в садок в 4,8 р. Якщо я правильно рахую.
Все рівно я прийшла додому і попросила бабцю сидіти зі мною вдома. Бабця, по моєму , була дуже рада. Мені складно пояснити зараз, але було якесь таке відчуття недовіри до тих чужих дорослих, якби відчувала ставлення до себе без любові. Був би садок без дорослих- було би любиме місце))))
В перший клас пішла з задоволенням, з однокласниками ладнала, мала страшні лідерські риси, з вчителями теж завжди все було Ок.

 

Мері, а скільки часу ви проводили в садку своєї дитини? Окрім привести забрати, свята? Я находилася з братом деколи сиділа там годинами з дітьми, находилася коли малому шукала варіанти, і я можу сказати, що свою дитину в найближчі державні садки не горіла бажанням давати. Досить аостояти за дверима і послухати як вони спілкуються з дітьми без агресії. Чомусь як на нас в магазині криво подивляться чи буркнуть, то ми не хочемо і уникаємо того місця, а такого іздєватільства над мозком дитини ( шум, крик, кількість людей в межах твого осоьистого простору, умови, відповідності, фізіологія.,.) Це для мене як їхати в набитій маршрутці весь день. І це я говорю тільки про звуковий супровід, а нема міміки вихователя (так між іншим, це важливо), няні, можливості спокійно вийти і зайти в кімнату ( ага, я в одному садку і таке бачила, що на горщик тільки в супроводі, тільки коли двоє хочуть, і той супровід максимум лінивенько світло включає, а решту діти самі і в напвтемряві, я думаю, з таким приколом могли б і дійти теж).
Я не вважаю садок школою життя, як школу тією ж школою життя. Я не хочу щоб дитина до надцятирічного віку думала про несправедливості, які вона має ковтнути і натренуватися до яких проблем вона має.
Про продовжену грвпу і садок, то смішно. Бо це залежить від дитини, а не від садка. Мій син, який ходив за 4,5 роки аж на 2 розвиваючі заняття і 5раз в міс на айкідо лишився в приватному садку на весь день. Але він активна дитина. А якщо б я , знаючи, що він погано переносить крик на іеших дітей, спробувала зробити таке в державному, що б було? Щоб ця школа життя його навчила?
Ну і ви б хотіли залишатися без чоловіка лишніх пару годин в день, бо так треба? Дитина ж більше привязана до своєї сімї ніж до школи.

 

Завжди були прихильники, та противники садків, кожен залишається при своїх інтересах. Ми пішли в садочок в 4 рочки, дитина була в захваті, їй дуже сподобалося, при тому, що ми ще відвідували розвиваючі гуртки + танці. Додому чи на гуртки не могла забрати))).Коли хворіла, ображалась чому вона вдома, а не в садочку, хотіла до друзів та до вихователів. Дуже багато вихователі займались з дітками. Доця з радістю згадує часи, коли була в садочку, а коли зустрічаємо вихователів, біжить і обіймає. Садочок не львівський, а в Брюховичах.

 

я так розумію, це до мене
Ви багато написали, на все давати відповідь не буду. Напишу тільки що не заховаєте ви дитину він усіх проблем світу і нехороших людей. І нічого страшного в тому садку не станеться якщо на дитину хтось крикне, не перебільшуйте. Бо інакше б із садків виходили одні психічно травмовані ні на що нездатні діти. У вас говорить материнський страх за дитя, який дещо гіперболізує все.

тут взагалі не зрозуміла. Мій чоловік-вільна людина, я не можу його тримати на прив'язі бо мені так комфортніше.

 

Ми віддали свого малючка в садок в 1 рік. Це приватний садок (ну і там, де ми живем немає державних). Щодо розвивалок - то вони навіть для найменших мають урок релігійного виховання 3 рази в тиждень, 3 рази музика. Крім того, раз в 1-2 дні вони роблять якісь робітки (малюють, клеють аплікації, ліплять). Я не мала можливості сидіти в декреті була змушена йти на роботу. Тому в моєму випадку було 2 опції - садок або няня. Няня коштує в 2 рази дорожче за садок, це раз. Два, це те що ту ж няну складно проконтролювати і нема гарантії, що вона надасть якісніший догляд за садок. Моя дитина адаптувалась до садка моментально, він дуже любить там бути. Варто сказати, що характер в нього бойовий і це шило в одному місці. Він дуже любить бути серед людей, діток і йому сумно вдома. Я маю зауваження до догляду і без проблем їм виказую все, що мені не так. Я рахую, що я маю право на то, бо садок коштує немало (для порівняння, вартість місячної оренди квартири чи 2 наші місячні бюджети на харчування). Вони теж прекрасно знають, що садочків вибір великий і я завжди можу забрати дитину в інший, тому є якась конкуренція між ними. Єдиний мінус зараз для моєї дитини - постійні віруски, які він тягне з садка. Вдома він не хворів до року взагалі. Сподіваюсь, що з часом буде легше...

 

@Merry я читала-читала, а тут хочу втрутитися. Бо фраза : «нічого страшного не станеться якщо на дитину хтось крикне», мене таки зачепила. Коли хтось чужий крикне на вас у вас є вибір: відповісти, ігнорувати, крикнути у відповідь тощо. А в дитини який вибір? Чи хотіли би ви, щоб на вашу дитину кричала чужа людина?
Особисто я - ні. Чи то в садку, чи то в школі, чи на вулиці. Дитина це хоч і маленька, але теж людина. І нехай це буде материнський інстинкт, але я вважаю, що доки дитина сама не може захистити свої інтереси, то це повинні робити батьки.

 

я вже писала що не хотіла б. Але усвідомлюю що це буде траплятися і не тільки у садку. Ходити хвостиком за дитиною до 6 чи може 17 років (щоб на неї ніхто не крикнув) я не буду і не хочу.
Та і не усі діти так близько беруть до серця той крик, дехто і не чує його.

 

В мене склалось враження що ті мами, які не хочуть віддавати своїх дітей в садок, самі себе переконують що правильно роблять
не розумію для чого так розпинатися... І для чого взагалі ця тема...?
В Україні садки не є обов'язковими і ніхто вас туди насильно не змушує ходити
Завжди і у всьому є ті, хто за, і ті, хто проти. Ще мене дуже смішать легенди про "взятки і побори" в держсадках - я, завдяки електронній реєстрації, нічого не платила за зарахування в садок.
Найдорожче держсадок обходиться в 500 грн/міс(це якщо дитина щодня ходить), ну і плюс окремо гуртки ще приблизно 160 грн/шт, різниця з приватним вражаюча.
Ну а при виборі садок vs няня/бабуся, тут однозначно і безапеляційно виграє останній.
Наприклад в Норвегії в садки дітей масово віддають з шести місяців, аж страшно подумати ким виростуть вони...

 

Мої думки співпадають з цим "...Не живіть заради дітей. Не проживайте замість них їхні помилки, ґулі, вибір, позицію. Дайте їм можливість відчувати. Не стеліть соломку, не розкривайте парасольки. Буде достатньо, якщо вони просто знатимуть, що ви – завжди поруч. Що на вас можна розраховувати, можна покластися, довіритись. Будьте з ними, а не замість них.
Будьте другом, який допоможе, а не стіною, за якою можна сховатися..."

Не живіть заради дітей! - Галицький Кореспондент