Ходіть в дитячі центри, в гості до інших дітей - там швидше навчиться, ніж в садку І стресу менше буде.
То не від "приватності" садка залежить, я думаю, а від вихователя. В нас в приватному групи досить великі, і діти плачуть. Але вихователі намагаються таки заспокоїти, відволікти, а не лишати переплакувати.
ні, не знаєте поки не спробуєте... маю наглядний приклад--почала моя коліжанка водити малого в садок----плачі..кожен день... Одного разу віз його тато і ми разом з ними...то жодного плачу ні в машині, ні поки дійшли до садочку не було. Дитя радістю не свіркало, але був адекватний... тому тут таке..
так а що тут ненормального - мама бере і показує діткам правильне вирішення конфлікту, це мамин обов'язок. Звідки мають навчитись? Від сусідських Петриків? То хіба битись і кусатись і навчиться. Це власне і є правильна соціалізація - дорослі показують, як поводитись в соціумі, як спілкуватись, і в садку це мало б бути за тим же аналогом, де дорослий - вихователь, ну але один вихователь на 30 дітей, це проформа.... Для такого віку це абсолютно нормальна поведінка, і це просто жах, що в нас все догори дригом - мами соромляться, що діти самі не вміють кусатись, битись і все таке.... Почему застенчивость у детей не является нарушением или недостатком
Я теж думаю, що якщо тато заведе то будуть одні плюси) Дитина (принаймі моя) дуже добре знає ким можна поманіпулювати, а ким не вийде. Тим більше сам тато хоче і має можливість. Якщо ви дійсно хочете виховувати ту 'жорсткість', то дозвольте чоловікові внести свій внесок. В нього, ІМХО, то краще і легше вийде Надіслано від мого SM-J200H, використовуючи Tapatalk
@Orman дуже вам дякую. Малий сьогодні з кашлем, вилікую і прийдемо погуляємо --- дописи об"єднано, 4 Жовтень 2017 --- @Mansikat я, напевно, не можу нормально пояснити. Справа не в тому, що малий не агресивний, а в тому що він не може за себе постояти. Діти легко можуть забрати в нього його іграшку, навіть ту, яку він хоче, він не протестує, от в чому проблема. Я, звичайно, забираю назад, ну але ж так бути не має. --- дописи об"єднано, 4 Жовтень 2017 --- @model fantazii як згадаю який він бідний і нещасний був коли я прийшла...
та я так і зрозуміла, але жорстко кинути його в "школу життя", щоб огрубити, щоб навчився бути агресивним....хм, ну це такий підхід...дієвий, в принципі, для тих запитів, але подумайте добре, чи хочете Ви насправді виховувати ці риси в дитини. До зрілого "постояти за себе" треба дорости, треба час, і треба хороший приклад - зараз ми маємо стояти за наших дітей, мені от ніяк не вкладається в голові, чому батьки наділяють 2-3-річних (!!!) дітей повноваженнями самим розбиратися з конфліктами (нє, я то розумію, що наше покоління в більшості так виросло, тому воно ніби "як і має бути"). Нагадало мені той популярний прикол "привчаємо дитину з народження до самостійності - немовля саме спить-саме їсть-саме повзе до психолога"...Насправді те, що діти вчаться агресивності в садку (та чи і вдома) - це проблема, а не бонус, як воно багатьма сприймається, так би не мало бути, просто, повторюсь, один вихователь, навіть із дуже правильним підходом, не дасть ради із такою кількістю дітей. має так бути, це викривлені норми нашого суспільства, що не має. Так, є різні характери і темпераменти в дітей, дехто сам своє забере, дехто і чуже забере (і сюди теж мають втрутитись батьки, а не чекати, що хтось "дасть здачі", і аж так дитина зрозуміє, що так не можна робити), а той, хто не забере - допомагає мама, і це не означає, що ця дитина "не така" і її треба перекроїти під інших, - її треба підтримати на шляху до зрілості, комусь треба регуляції агресивності, комусь підтримки у спілкуванні у випадку сором'язливості, повірте, це дасть свої плоди з часом, але батьки мають бути надійною опорою своїм дітям, щоб ті могли розвиватися без стресу. Я знаю, що це нелегко, коли оточення в переважній більшості вже таке як є, але що нам оточення, коли йдеться про наших дітей, правда?
І в садку будуть забирати. Дітей буде більше, вас не буде. Мій такий самий. Був. Йому треба пояснювати "хочеш свою іграшку-забери", або не віддавай", в різних варіаціях. Тобто навчити його постояти за себе. Я розумію, що ви сподіваєтесь на те що йому надоїсть прогинатися в садочку, та й буде приклад іншої поведінки і він рано чи пізно дасть відсіч. Але цей механізм працює не завжди. Є дітки, яких постійно ображають і в садку і в школі. Чоловік пресує, це понятно, але напевно чоловіка занадто мало в синовому житті, особливо при таких ситуаціях, коли від дитини очікують сміливої і сильної поведінки
Мені здається, що якось забагато сподівань батьки іноді покладають на садок: "там навчать...", "серед дітей швидше те то і те то...", "соціалізується, навчиться спілкуванню..." Для мене особисто садок - це місце перетримки дитини (як би негарно то не звучало ), така собі "камера зберігання" куди я віддаю дитину і знаю, що його там погодують, не дадуть піти кудись далеко самому, трохи забавлять аплікаціями-хороводами, прослідкують щоб випадково не нашкодив собі і не дуже нашкодять йому. Все. Тому ввечері я сподіваюся забрати дитину +- такою ж як віддавала вранці. Решту мають показати-розказати-виховати-прищепити батьки ("розвиток" в садку то така річ ефемерна трохи, враховуючи кількість дітей в групах, я навіть на те, що читати і писати в садку навчать не дуже розраховую, бо для того є школа ). Доречі, в свій час я садок досить таки любила, можливо, тому що мої батьки не мали бажання\можливості водити мене до дітей в гості (може, тоді і не дуже прийнято було так робити), кузени жили далеко, гуртків для дошкільнят не було так багато, тому єдині мої дитячі друзі були з садочку і всякі театри-виступи-концерти теж звідти, тому було досить цікаво Може, тому до вибору садка я ставилася спокійно - головне щоб вихователі були більш-менш адекватні (не кричали і не ображали дітей), їжа була істівною і грибок по стінах не ріс, решта якось втрясемо. А от майбутній вибір школи мене лякає капець, бо головне завдання школи для мене - не відбити дитині бажання вчитися, не зробити всіх "однаковими" і дати можливість розвитку в тих сферах, які йому цікаві. А з тим в "звичайних" школах біда чорна
мій теж такий. Але не думаю, що садок дуже вплине на таку поведінку. Тут така ситуація...Хто водить дитину в садок - буде шукати плюси в такій ситуації, хто не водить - підганятиме якісь теорії під свої обставини. Істина десь посередині))) Мій розговорився трохи. Правда не знаю, може б так само заговорив якби був вдома)
@Mansikat то все теоретично, а по факту реальність зовсім інша. Ну і то , зрештою, навички. То в три роки іграшка, а в двадцять, тридцять вже зовсім інші речі. Не навчиться в три, то і в тридцять буде чекати, що мама розрулить. В нас тут навіть тема про таких є. От тільки тут ото невміння і несамостійність розглядається як серйозний недолік.
І мій такий самий і ми надалі вчимося, як з тим вирулювати. Хоч він і ходить в садок, але битись-кусатись він там не навчився) Але з віком навчився відстоювати свої іграшки - і тепер він ділиться ними з тими, з ким вважає за потрібне або хто з ним міняється. Ніхто в нього вже не забирає нічого. І дружить він з тими, хто не б'ється та гарно з ним грається. Тобто він сторониться агресії і це я не вважаю поганим. Так, я надалі переживаю, як він даватиме собі раду у школі, бо він хоч хлопець комунікабельний, але справді вразливий та емоційний. Я вважаю, що це, насамперед, темперамент дитини, усі не можуть бути бойовими та розкутими. Тому будемо такі ситуації вирішувати по мірі їх надходження.
Не розрулюйте. Вчіть справлятись самостійно. Забагато ви очікуєте від дитсадка) І навряд чи варто проектувати сьогоднішню поведінку аж так далеко. Те, що він не вступає в конфлікт за іграшку аж ніяк не означає, що він слабак чи мамій))) Йому лише три, він точно бачить оту ситуацію з забиранням іграшок якось по своєму. І скорше всього просто не розуміє механізму того, що відбувається, бо звик зовсім до іншого .
KAPUCHINKA, а Ви не припускаєте, що події можуть розвиватись не тільки так, що дитину у садочку навчать захищатись, а так, що сильніші дітки просто затюкають слабшого? І що тоді? Ви не розрулюйте за нього, Ви повторяйте йому море разів, щоб не віддавав іграшку, щоб попросив, щоб йому віддали і т. д. Як він хоче, щоб це зробила мама, то йдіть з ним і приговорюйте: давав попросило щоб віддали нам. У нас старший синочок теж спокійний досить. І мене теж завжди вражало, що в нього забирають забавки, а він не може не дозволити дітям цього не робити. Я завжди повторювала йому: якщо Ти не хочеш ділитись, то не віддавай, якщо вже в Тебе взяли іграшку підійти і скажу, що Ти хочеш нею бавитись, щоб віддали Тобі і т. д. І то дало результат. Кілька місяців, як синок перестав так безапеляційно мовчати і давати дітям відбирати його забавки. Тепер ще здалека корчить, що це його. Хоч, звісно, серед діток видно, що він є більш спокійний, сором'язливий. Певно не буде заводилом Надіслано від мого MX5, використовуючи Tapatalk
@Fiancee та, звичайно, що розумію, що по всякому може бути, але спробувати ж треба. В нас ще є нюанс. Коли малий мав трохи більше року його налякав двоюрідний братик, який на 8 міс старший. Коли ми прийшли до них, він сильно запіщав, і малий чомсь дуже налякався, була істерика. Хоч до того часу він на таке не реагував. Та мала вредіна просікла то, і піщав тільки нас бачив, малий починав плакати. Ну ми, звичайно, перестали їх зводити разом, але малий почав побоюватися малюків на майданчику, з більшими дітками без проблем, а з мальками бочком-бочком. Зараз вже ні, але ото щось не дати, ну ніяк. Зараз і до племінника ходимо, бо пооситься постійно, і той хоче до нас. Коли розходяться ридають, хрч малий всеодно його побоюється і той в нього іграшки забирає. Ми підтримуємо його, звичайно, але всеодно він не протистоїть братику. А племінник просто ураган, ну то він в садку таий став, хоч до того був досить несміливим хлопчиком. Не знаю чи то садок, чи то характер проявився.
Сьогодні по дорозі в садок: "Мам, а пам'ятаєш, як я був маленький (гг місяць тому), я не хотів іти в садок і плакав?" "Звичайно пам'ятаю! А чому ти не хотів? Боявся?" "Угу, мені було страшно і я не хотів там бути. А тепер я вже виріс і не боюся, бо знаю, що в садочку кВасьно (класно)!" Отже не все так зле, а в мене була справжня душевна травма, що мушу водити в садок, а дитина плаче, сумна. @KAPUCHINKA мій теж сумував перші дні. Коли я приходила його забирати, вихователька казала, що він дуже вміє себе накрутити і він весь час просто чекає маму, його нічим не відволічеш. Думаю Ви зрозуміли, як мені було це чути... А тепер бачите який результат.) Тепер я коли приходжу за малим і відкриваю двері в групу деякі діти заглядають хто прийшов, а мого ще треба кликати, щоб подивився, що то за ним))) Повторюся, якщо ви вирішили, що вам і дитині це потрібно і буде корисним, то певні моменти треба таки перетерпіти і переплакати, бо рідко в кого такі зміни пройдуть безболісно. Надіслано від мого SM-J200H, використовуючи Tapatalk
